Головна Контакти Карта сайту




20 May, 2022
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Новини ЛДПУ
Кандидати та активісти
Лібералізм: теорія і практика
Інститут Лібералізму
Голосування
Фотоархів
Запитання і відповіді

Вхід



"Ми стоїмо на передньому краї захисту від авторитарних, практично вже тоталітарних держав"

27.11.2021, 00:55/ Заяви
Версія для друку
25-го листопада 2021 року національний секретар Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.

- Доброго дня, пане Якове!

- Доброго здоров’я, пані Валентино!

- Мене запитують відомою усім поштою, і навіть просто знайомі, що знають мою причетність, у першу чергу чомусь не про "антиолігархічний" закон або про інші обговорювані речі, а про економіку. Що нас чекає взимку, враховуючи проблеми енергетики,- от що їх цікавить. А Ви та колеги, що пишуть (до речі, багатьом сподобалося, що їх стало більше), щось останнім часом пишете мало.

- Так, звичайно, це зрозуміло, тим більше під час чергової хвилі вірусу, люди хочуть мати об’єктивну думку щодо реального стану. Письмова активність останнім часом теж зменшується, бо є багато інших проблем. Все більше розмови у чатах.
Після короткого сприятливого періоду стабільності економічної ситуації, коли трималися ціни на метал та особливо на залізну руду, росли світові ціни на продовольство (а внутрішні ще не настільки), був рекордний врожай,- після всього цього ситуація змінилася, ну, і як завжди, зима підкралася непомітно.
Плюс гібридні загрози Московії, які стали більш різноплановими комплексними, аж до блокування транзитних вантажів. Путіна поки що не зупиняють попередження США. Не зупиняючись на дивній поведінці нашої влади після отримання сигналів майже союзників, системної жорсткої (асиметричної, як я завжди кажу) відповіді України, про яку ми завжди кажемо, я на даний момент не передбачаю.
Якщо коротко щодо економіки, то загальна ситуація погіршується. І законотворча діяльність у галузі економіки під керівництвом комісара Гетманцева, що виринув із безодень лібертаріанства (вдалий вираз одного письменника) не радує.

- А чому майже союзників?

- Ми дійсно стоїмо на передньому краї захисту від авторитарних, практично вже тоталітарних держав (згадайте тільки Майн кампф Суркова, тобто Його боротьба - саме Путіна), але наші партнери достеменно не впевнені у нинішній українській владі. І це є величезна проблема довіри. Іще з перших контактів американців із початковою адміністрацією Зеленського в них уже були сумніви (ми про це раніше говорили), а потім було ще багато сигналів. Тепер кожен день треба доводити довіру до себе.
Є ще один дуже важливий стратегічний момент, який залишався завжди з часу зникнення СРСР. Той період був дуже важливим у світовому розвитку не тільки тому, що Союз ослабнув, а тому, що на чолі вільного світу були справжні великі лідери.
Потім було так зване перезавантаження, про очевидну помилковість якого ми одразу говорили. Потім охолодження, а зараз майже холодна війна. І що? Лідери Заходу здійснюють певні санкції щодо Московії, але поки не зацікавлені у її розвалі як останньої імперії, навіть контрольованому. А Путін зацікавлений у розвалі Євросоюзу, атлантичної солідарності (читайте того ж Суркова щодо експорту хаосу). Це і є головний стратегічний момент, така собі асиметрія глобальної політики.

- А що ж усе-таки у нас з економікою?

- Економіка вистоїть. Закони та спорадичні рішення влади майже у ручному режимі теж упливають, але не одразу. Державою та великими підприємствами будуть прийматися різні "пожежні" заходи у ручному режимі навздогін ситуаціям.
Дійсно, ще до президентських виборів ряд потрібних реформ уже був започаткований, але надалі надто гальмувався нібито найкращим за всі часи та патріотичним складом парламенту. Також приймалися закони, що лобіювали інтереси великих фінансово-промислових груп, причому далеко не завжди це було на благо народу. Ми одразу після прийняття закону про ВЕЗ "Крим" були проти нього. Уявіть, наші громадяни в Криму стали тоді нерезидентами. Тільки зараз цей закон відмінений.
Виборча кампанія Порошенка під керівництвом п. Гриніва була помилковою та вкрай невдалою. Переміг претендент, який відкрито висловив повну недовіру усій постмайданній правлячій страті, що дуже сподобалося народу. Потім він привів у парламент фракцію, що отримала вирішальну більшість. Уперше анонсувалася фактично повна зміна еліт у країні (і це практично невдовзі після досить великих змін еліт, обумовлених Майданом!), причому найновіша еліта начебто мала з’явитися одномоментно із самого народу, причому не тільки законодавча гілка. Зрозуміло, що за такої "технології" її "народження" остання мала бути повністю зобов’язаною особисто президенту. Ряд очевидних проблем, що міг випливати з такої унікальної ситуації, дуже швидко дав про себе знати.
Перш за все унеможливився діалог демократичних політичних сил, про згубність чого ми весь час попереджали. Спочатку провина повністю була на президенті та його команді. Будучи "квартальним" (районним) немайданівцем (звичайно, не в розумінні янеківських тітушок!), президент не насмілився відкрито дискредитовувати Майдан як такий, але почав вичищення з влад саме майданівців як типу недолугих посіпак злочинного папєрєдніка. Він увімкнув прокурорських і судову систему на їх переслідування.
Не те щоби попередня люстрація була повністю знехтувана, але фактично були створені сприятливі умови для люстрованих і недолюстрованих.
На хвилі епатажу народ не дуже розбирався у тому, що робиться. Вже пізніше і папєрєднікі, і реформатори, що раніше теж трохи постраждали від папєрєдніків під час недолугих кампаній, почали якось об’єднуватися та креслити для влади так звані "червоні лінії".
Потім інерція політичної боротьби наочно призвела до майже незворотності конфронтації. Хіба що на погоджувальній групі у парламенті певним чином підтримувався якийсь діалог.
Новий президент начебто був запрограмований за все хороше проти всього поганого. Спочатку і в парламенті справа пішла. Президент – тріумфальний переможець, і його новоявлена фракція в парламенті почала з реформаторських гасел, запровадила турборежим. Досить швидко розблокували офіційний ринок землі, і цим президент уже увійшов в історію.
Але навіть динаміка подальших необхідних супутніх змін законодавства щодо ринку землі показала, що подальших змін законодавства, конкретних розробок щодо підтримки фермерства, захисту громад від впливових "гостей" не було і поки немає. Так і в усьому іншому. Системної роботи не було.
Жодної конкретики щодо реформ у самого президента не було внаслідок його абсолютної непідготовленості, відсутності необхідних знань. Звичайно, він збирав навколо себе якесь угруповання економістів. Але ще під час його виборчої кампанії, яку він представив як анонс великих реформ, уже стало очевидно, що з командою щось не так.
Одразу було видно, хто не попадає у цю команду. Це ряд ліберальних діячів РПР, BRDO, Case Ukraine, тобто люди, які були заточені на зниження податків, ріст виробництва, антимонопольне законодавство…
Ще на Free Market Road Show між двома турами президентських виборів за Зеленського я відзначав, що агітували діячі, котрих більше за все цікавило представлення інтересів працедавців. Реформаторів було очевидно мало. Носіїв ліберальних, і тим більше, лібертаріанських ідей у команді не було (окрім юриста Стефанчука, який приписав команді саме цей напрямок лібералізму). Вони взагалі не розуміли, що таке ідеологічні партії.
Не було розуміння, як боротися із супротивниками реформ у Конституційному суді та взагалі у судовій системі. Президент спочатку допустив головування в КС людини, яка абсолютно для цього не підходила, а потім, коли та проігнорувала побажання президента та зупинила реформу НАЗК, почав розмахувати булавою. І судова реформа дуже важко йде, і в ОАСКу маємо показове продовження діяльності одіозного судді Вовка, бо так стало зручно, як і усім папєрєднікам.
Тепер немає і жодних реальних великих інвестицій, бо ніякі "няні" не спрацьовують. Може, й самі по собі відлякують.
От депутати знову зустрілися у Трускавці. Ідуть обговорення по різних кластерах, підходить Зеленський і слухає, щось каже своє. Може, щось розроблять на підставі цього. Вони після різних тренінгів упевнені, що такий штурм до чогось да призведе. Вибачте, це було би добре до виборів.

- А що Ви скажете про закон про олігархів?

- Я Вам чесно скажу, що за гальмування, а то і неможливості цими силами швидко створити, а головне – задіяти якісне антимонопольне законодавство, тим більше в умовах війни, рішення задіяти РНБО було вимушеним. От і навіть сам Голова Венеційської комісії Джанні Букіккіо телефонував президенту України Володимиру Зеленському щодо закону про олігархів. Думаю, що йому було цікаво. Зрештою як італійцю. Тоді Зеленський наголосив також: "ні кроку назад у судовій реформі". Окрім усього, Ви ж бачите, як прокурорські з судейськими упираються. Бо захищають "їхнє все". Ніщо у житті народу їх ніколи не цікавило.
В принципі і О. Данілов погоджується з тим, що законопроєкт щодо статусу олігарха панацеєю не є та вимагає додаткових антимонопольних законів (про лобізм, трансфертне ціноутворення, безпеку інвестицій, антитрастові заходи).
Взагалі, чесно, кажучи, мені імпонує ряд його висловлювань. Прямо і відверто він каже, що ОПЖЗ чекає на інтервенцію Путіна (я би сказав, уже замовили "мільйон алих роз"). Це абсолютно випливає із політики.
От перед парламентськими виборами колишні регіонали повністю розійшлися. Мураєвці та група Ахметова пішли окремо. Чому? Тому що у них залишився якийсь патріотизм, а продовжувати працювати з колишніми колегами було просто неетично.
Інша справа, що Данілов зробив особистий закид щодо президентської республіки, яка нас абсолютно не влаштовує.
Цікаво, що реакція найбільшого олігарха на закон була досить нервовою. Що ж, спочатку не почали системно працювати, тепер вимушені таким чином. Фактично тільки за два роки розібралися, де знаходяться.
Хоча ми і бачимо певні загрози свободі слова, думаю, ці питання вирішаться через більшу самостійність трудових колективів. А монополізацію преси на користь президента (приклад – намагання розповсюдити канал "Дом" на всю територію країни) просто нереально організувати.
Проблеми спілкування із пресою, надзвичайні особиста образливість та увага до рейтингів були із самого початку президентства. А постановочність спілкування та відосики не сприяють відкритості та починають уже смішити. Я сам дивуюся, що у президента немає внутрішньої свободи спілкування, ораторської майстерності, нарешті, легкого спілкування англійською (скажете, що приклад – Порошенко, але ж так воно є). Молодий телешоумен Тимошенко (вигравав "Розсміші коміка" - єдиний проєкт Зеленського за всі роки, що трохи мені подобався) каже про Зеленського що він "суперпрофі… перший раз у житті текст на суфлері і здає його відразу. Відразу відіграє усі штуки. Як комік він – суперталановитий. Пародії, танці, міміка, інтонації, жарти...". Специфіка, одначе.

- Ви казали, що активна молодь дивиться на ситуацію, як на можливість самим швидко стати елітою.

- Так, хочеться, бо вважають себе кращими за "слуг". Чому би ні. Жодні ідеології тут ні до чого. Але так часто таких змін не може бути. А велика матеріальна підтримка зараз може бути тільки для відомих та випробуваних.
До речі, мало хто аналізує, як проєкт Зе починався, складався і просувався. Яка група була початкова, на що орієнтувалася. Скоро ми підготуємо невелику розвідку щодо цього. Буде цікаво для нещодавно проголошених соцлібів, а також активістів проєкту партії горизонтального управління.

- А як почуваються дружні ліберальні партії, наприклад, ЛПУ?

- Взагалі, майже всі "старі" партії, що не були проєктами на один цикл, занепали. Проблема у фінансуванні. Поки що ніхто не може зробити те, що ми запропонували відкрито щодо себе, щоби організації (кокуси) фінансували себе та центральні органи. Зрештою, це якимсь чином і повернення до витоків – до кінця 80-х років. Може, "Голос" починає щось подібне будувати.
Стосовно ліберальних партій те ж саме. Не видно ніякої діяльності. Якщо є сайт, він давно не оновлюється.
Враховуючи все це, ми продовжуємо відчувати особисту відповідальність за відродження ліберальної політичної течії в Україні.

- А що зі "Слугами", знаєте, як вони розбудовуються?

- За два з половиною років правляча партія, за словами колишнього голови, який щойно здав повноваження, має тисячу членів. Тобто фракція в парламенті складає чверть усієї партії! Взагалі парламентарій не має бути керівником партії, будівничим. Але це їхні проблеми.
- Зараз часто кажуть про нові партійні проєкти. А старі не дуже активні.

- Щодо чогось нового ви маєте на увазі Разумкова?

- Так.
- Разумков був першим номером і був би, якщо би у всьому погоджувався з президентом. Та якщо він захотів стати спікером, а не головою партії, то тінню президента за логікою положень ніяк не міг бути, бо спікер має бути за можливістю рівновіддалений від фракцій. Звичайно, він ішов у фарватері, але потім зрозумів, що втрачає якості спікера. Дещо запізнився він з відставкою.
Рейтинговики швидко піднімуть його, бо так задаються народу питання. Але насправді все не так просто. Те, що він заявив, що планує створити свою партію, поки ні про що не каже. Ще не увімкнувся механізм його антирейтингу, а цього чекати довго не треба. Він розраховує, що міжфракційне об'єднання "Розумна політика" йому допоможе. Але це навіть не оргкомітет. Разумков уже викликав реакцію піарників Зе після своїх зустрічей із Аваковим та Яценюком: об'єднання "РАЯ".

- А яке Ваше ставлення до цього?

- Через його розумного і системного батька в адміністрації Кучми здійснювалися зв’язки з російським діячами. Думаю, що це в чомусь перейшло і до сина, що підтверджує і початок його політичної діяльності – у молодих регіонах, причому тоді, коли ми вже відкрито сформулювали, що ПР - злочинна організація. Тобто про довіру тут не йдеться. Ну і бізнес його не дуже красивий, м’яко кажучи.
Зрештою, діячі, з якими президент не бажає ніяк працювати (у тому числі Яценюк, Гройсман, Кличко) мають політичний калібр більший за Разумкова. А фотки, на яких додаються Савік, Гордон і Комаровський, просто смішні. Невистачає тільки Смєшка.

- Давайте повернемось до економіки. Ви говорили про недоліки законотворчості і згадували Гетманцева.

- Так. Я спочатку скажу про загальний стан бізнесу та недоліки законів, бо це не тільки його особиста творчість, але він задає загальний напрямок.
Тиск на незалежний бізнес насправді посилився. Обіцяли почати з великого бізнесу, але з малим боротися простіше. Збільшення податків, запровадження мінімального платежу за користування земельною ділянкою для фізичних осіб – ФОПів, збільшення ПДФО, якщо протягом року продається більше двох об’єктів нерухомості. Також на 91-й день несплати податків борг підприємця буде списуватись автоматично, чи оскаржувати суму нарахувань, чи судитися. Виграє великий бізнес і програють споживачі, зменшується конкуренція.
Є питання суспільного контролю за олігархією. Не виконуються директиви Європарламенту 2013 року про щорічну фінансову звітність. Треба заборонити володіння великими підприємствами банківськими, фінансовими та страховими компаніями, медіаактивами. Це, до речі, має бути елементом справжньої боротьби з олігархією.
Велике будівництво здійснюється переважно від іноземних фірм, причому вони приїжджають із своєю технікою, що зрозуміло. Українский бізнес тут допоміжний.
Я вже не кажу про стан акцизу на зелену енергетику.
Стосовно самого Гетманцева можна сказати, що він абсолютно не підходить на роль реформатора.
Ярослав Романчук "на пальцях" доводить, що розмови про зростання ВВП темпами, які випереджають сусідів, нічим не підкріплюются. Але вони подобаються президенту.
ЄБРР указує джерела швидкого зростання: високі темпи зростання інвестицій стосовно ВВП, відкритість торгівлі, свобода переміщення капіталу, висока якість державного управління (Worldwide Governance Indicators від Інституту Світового банку), якість політичних та економічних інституцій. Нічому цьому Гетманцев не сприяє.
Гетманцев проти "міфу" про малу державу як основу розвитку. Але збільшення ролі держави в інвестуванні та споживанні закінчується корупцією, стагнацією, накопиченням токсичних активів, борговими проблемами, корпоративними та країновими дефолтами.
"Право" та "економіка"– це різні науки, і навіть найкрутіший податківець, професор права може бути небезпечним профаном у сфері економічної політики. Фон Гаєк таку поведінку характеризував як "згубну самовпевненість" (самонадеянность).
Нарешті Романчук наводить ліберально-консервативний декалог.
1. Україна жодного дня, жодної хвилини не жила у режимі повноцінної свободи.
2. Україна жодного дня, жодної хвилини не була в режимі верховенства права.
3. Україна жодного дня, жодної хвилини не була повноцінною приватною ринковою економікою.
4. Україна жодного дня, жодної хвилини не діяла у режимі стабільних, вільних цін, твердої, конкурентної національної валюти.
5. Україна жодного дня, жодної хвилини не бачила справжньої свободи вибору споживача.
6. Україна жодного дня, жодної хвилини не була народною економікою, залишаючись у руках розпорядників та споживачів чужого.
7. Україна ніколи не робила ставки на розвиток малого, сімейного підприємництва, залишаючись олігархічною, клановою системою.
8. Україна ніколи не мала відкритого доступу до світового фінансового ринку, широкого вибору інструментів заощадження.
9. Україна ніколи не робила роботи над помилками, досі не відкинула токсичних моделей управління економікою, не позбулася теоретиків та ідеологів, які є авторами й бенефіціарами Левіафана.
10. Україна досі не вигнала із себе демонів Маркса, Леніна, більшовизму та совка.
Я би прийняв п. Романчука в ЛДПУ.

- Наостанок давайте поговоримо про тему Вашого інституту щодо реформи територіальної організації публічної влади. Чи влада узаконить нові райони?

- Інститут лібералізму визначав цю проблематику як суспільно консенсусну, що вимагала серйозної проробки, всебічного обговорення та остаточного рішення. Але тепер ми знаходимось там, де знаходимось.
Після того "застряг" законопроєкт №4298 "Про місцеві державні адміністрації". Постанова "Про утворення та ліквідацію районів" піддається жорсткій критиці. Судові рішення щодо цього акта не мають перспективи виконання, оскільки не визначено порядку змін адміністративно-територіального устрою. Законопроєкт №4664 уряд зареєстрував у січні. Норми цього акта, що визначають суб’єктами всі населені пункти, ставлять реформу під сумнів,- це довільне трактування норми статті 133 Конституції, але повернення до стану 2014 року буде протизаконним, оскільки тодішні 11 тисяч рад містили в собі понад 28 тисяч населених пунктів, і в кожному доведеться створити орган місцевого самоврядування. Області, райони, міста Київ та Севастополь є адміністративно-територіальними одиницями автоматично. Інші — міста, села, селища — можуть стати ними тільки в системі, яка забезпечує спроможність створених на їхній основі органів місцевого самоврядування. Тобто територіальні одиниці – не обов’язково адмінистративно-територіальні.
Тепер профільний комітет направив проєкт на повторне перше читання.
Надалі межі громад як базових адміністративно-територіальних одиниць мають затверджуватися відповідними актами Верховною Радою за поданням Кабміну. Тоді почнеться відпрацьованння всього правового поля з питань адміністративно-територіального устрою, у тому числі нових районів, статусів органів самоврядування та державного надзору.
 

Новини ЛДПУ:
Заяви
Новини ЛДПУ
Лібералізм: теорія і практика
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet