Головна Контакти Карта сайту




12 October, 2024
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Новини ЛДПУ
Кандидати та активісти
Лібералізм: теорія і практика
Інститут Лібералізму
Голосування
Фотоархів
Запитання і відповіді

Вхід



Звіти, що запізнилися

13.05.2008, 20:41/ Коментарі
Версія для друку
У цьому році я отримав ряд доручень від політради, з якими, здається, впорався. Але постійна наша проблема майже повної відсутності нормальної пресової та секретарської служби спричиняє запізнення зі звітами та статтями взагалі. Слід також зауважити, що вся творча робота проходить у вільний від основної роботи час. Але ж розумію, що всі самовиправдання є недостатніми. Отже, спочатку про харківські справи.

Харківські зустрічі

Лепорелло. Это моя веревка!
А. Крым. Завещание целомудренного бабника


Ще наприкінці минулого року стало ясно, що з „моральних” причин, навіть і після відмови Вєрки Сердюки від геніального виборчого проекту, голова Харківської обласної організації ЛДПУ, шанований мною п. Копеліович сам особисто все-таки вийшов із партії (досі не можу зрозуміти, як почесний член партії (а їх на сьогодні всього шість) може бути не в партії), його організація з не менш моральних причин пішла „не в ногу” з ним і залишилася в партії, але без керівництва, а особа, якій 13-м нашім з’їздом було доручено провести збори ХОО, не спромоглася цього зробити. От я і взяв на себе цей „хрест”, а, вірніше, мотузку.

Ставлення до Харкова у мене завжди було особливим. Чудове місто, друге в країні, і інтелектуальне, і робітниче. Саме тут у далекому 79-му році я остаточно визначився стосовно сутності та перспективи тодішньої держави, тут на початку 91-го брав участь у Демконгресі партій республік (ще СРСР). От тільки дівчат знайомих тут не було. Не поділяючи сумнівного ентузіазму щодо „бренду” першої столиці кінця 1917 року, коли на противагу демократичній УНР, ще автономній республіці з центром у Києві, більшовиками творилася „альтернативна модель” „державності” в Харкові, не поділяючи оцінки міста на сайті облради як духовної та інтелектуальної столиці країни, я завжди визнавав і наукові школи, і освіту, і мистецькі досягнення, і політичну активність харків’ян. Коротше, люблю я це місто.

Чи люблять Київ харків’яни, питання до них. Вони різні, як і всі люди. Аби не ставились до Києва та країни взагалі як до території. Ставлення – питання особисте, а політика – справа інша. Отут виявилися і пристрасті, і певні пріоритети, і навіяні історією ігри. Незважаючи на політичні розбіжності, спілкуючись у „Новій Україні” з покійним п. Кушнарьовим, я поважав його не тільки як людину, але і як діяча державного калібру, але два його виступи дещо змінили. Наведу цитату з другого (на з’їзді ПІСУАРу): "И я хочу напомнить горячим головам под оранжевыми знаменами: от Харькова до Киева — 480 километров, а до границы с Россией — 40!... Не надо испытывать наше терпение, на любой выпад у нас есть достойный ответ вплоть до самых крайних мер... Поэтому еще раз призываю всех быть непоколебимыми, стать в полный рост и отстоять наш выбор. Вставай, страна огромная! Вставай на смертный бой! С нашистской силой темною, с оранжевой чумой! С нами Бог и Правда!”. Не хотілося би це знову коментувати.

Але до справи. Окрім особливого ставлення до Харкова, нагадаю, що саме харків’яни разом із киянами- членами Асоціації "Виборець України" ще наприкінці 1989 року почали роботу зі створення нашої партії. Перший приїзд до Харкова наприкінці грудня в справі виборів голови ХОО мусив підтвердити рішення політради про перепризначення особи, відповідальної за проведення зборів. Звичайно, мені було приємно і поспілкуватися з п. Копеліовичем, і познайомитись із п.п. Шведом та Бандурою. Вельми конструктивно була проведена зустріч із керівниками міської та районних організацій ЛДПУ.

Також не буду втаємничувати від колег той факт, що я покладав певні надії на зустріч із главою новозапочаткованого політологічного інституту, успішним підприємцем, пані Надією Гончаровою. За деякими передбаченнями, вона могла отримати одну з лідерських позицій в нашій партії. Одначе каламбур не здійснився. Зустріч була проведена у вельми дружній обстановці, але подальший досвід участі у заходах інституту нашого колеги п. Копеліовича, який залишається послідовним лібералом, не тільки не розвинув моїх надій, але й додав сумнівів щодо самостійності, незаангажованості інституту та політичної сміливості в обговоренні гострих тем. Цим сумнівам сприяла також неодноразова участь у заходах інституту одіозних з моєї точки зору осіб.

Вдруге я побував у Харкові наприкінці березня цього року. Були проведені збори Харківської обласної організації ЛДПУ. Обстановка, як звикли говорити, була дружня. Головою ХОО обрана п. Копоруліна, молода й перспективна особистість, колишня голова міської організації, що брала активну участь у політичному житті міста. Головою ХМО обраний п. Швед, колишній регіональний лідер партії „Нова сила”.

Наостанок я відвідав разом із п. Копеліовичем засідання філософського семінару в приміщенні університету. На жаль, я не встиг послухати лекцію пані Мирослави (прізвище не записав) про іслам як відгалуження аврамічних релігій. Що стосується першої теми, то замість лекції (автора теж не записав, а в наданих матеріалах його прізвища чомусь немає) на тему, як саме працює наша свідомість, ми послухали про певну доморощену спробу класифікації „елементів” психіки та свідомості, а також про „механізм роботи” Свідомості Людини” (у найзагальніших рисах та за певних ідеальних припущень)”. Припущення так само були близькі до дійсності, як і доданий до матеріалів „Маніфест альтернативної глобалізації”, що пропонував руйнувати міф про перевагу Заходу майже за рецептами борців з поклонінням перед Заходом 40-х – 50-х років, тільки що матеріалізм послідовників Сталіна- Міхалкова- Лисенка швидко змінився „духовністю”, яка чомусь переважає духовність Заходу. „Релігіозність, Віра - це в принципі добре”,- очевидно, автор особисто вельми далекий від духовності як такої. Визнаючи ідею „поєднання позитивів” Сходу та Заходу, він хоче якось викорінити світовий контроль „1000 сімей-кланів”. Можна було би сказати, що автор маніфесту є філософом-любителем, стихійним ліваком та жертвою антимондіалістських фобій. Людина нібито освічена, інтелектуал, філософ, належна фактично до європейської, середземноморської цивілізації, але асоціює чомусь себе із Сходом. На тому ж семінарі один із лідерів місцевої НДП п. Зобов передав мені ряд матеріалів під грифом Асоціації „Духовно-інтелектуальний вибір” та НДП, які повторюють марксистсько-православні євразійські суміші про „високу єдину місію народу України та інших народів... від Балтики до Тихого океану”. „Ви брєдітє”- сказала би найчистішою українською мовою ЮВТ. Але я не сказав...

Невже в центрі Європи можливо інтелектуалам не визнавати Європу і себе в ній, повторювати дугінські „зади”? Чи на вас, шановні, так впливає сорокакілометрова відстань від сусіда, що хоче бути спочатку Азією, а потім Євразією (скоріше Азіопою)? Нудно, друзі…

Нарешті було й більш цікаве. Придбав я збірник харківських авторів "Союз писателей". Особливо сподобалися нотатки Леоніда Іванова про творчість Осипа Мандельштама. Все-таки - Європа…

Звіт про ігри патріотів

Я ясно слышу, что поют – арийцы,
но арии слова не разобрать.
Лев Лосев


З останніх місяців минулого року і до квітня цього року мені та п. Климчуку довелося побувати на таких міжпартійних та громадських „майданчиках”, як громадська ініціатива Конституанти, засідання Українського клубу та спроба започаткування нового патріотичного об’єднання. Партія, безумовно, повинна брати участь у заходах, на які її запрошують, але до того моменту, поки участь не суперечить програмним засадам та совісті політика.

Ініціювання конституційного перевороту

запропонували дві партії: „Нова сила” п. Збітнєва та Патріотична партія України п. Габера та громадське об’єднання „Громадська Рада України” п. Халецького. Спочатку на зустрічах, де бували і інші партіі (наприклад, НДП, СДПУ (о), „Пора”) пропонувалися більшим чином організаційні заходи щодо зустрічей в регіонах із мерами, всеукраїнські збори обраних народом представників (по суті народної Конституанти). Було сказано, що існує майже готовий проект Конституції в раніше виданій Зеленій книзі (згадав одразу Каддафі). Також було видно, що з одної сторони весь цей проект мав російські витоки, а з іншої- було намагання звернути на себе увагу президентської команди, щоби брати якимсь чином подальшу участь в президентській конституційній раді (про яку скажемо окремо в іншій публікації) або в інших конструкціях, обов’язково владних. Сумістити все це було важкувато.

У чому полягає позиція Інституту лібералізму та на нинішній час – ЛДПУ взагалі? Оскільки це вже меншою мірою четверта спроба Конституанти за роки незалежної України, і ми завжди брали в цих спробах участь, ідея симпатична. Конституційний процес в країні, що не мала жодних конституційних традицій, йде досить важко (це предмет окремого аналізу), і революційні зміни, якщо назріли, мають здійснюватися. Але короткі часові відтинки між прийняттям тих чи інших редакцій Конституції або між встановленням нових Республік навряд чи можливі. Тим більше зміни до першої Конституції 1996 року вже спричинили ряд серйозних політичних криз, а подальші пропоновані двома владними силами зміни діаметрально протилежні. Тому треба дуже послідовно та поступово вирішувати всі принципові питання суттєвих, але не кардинальних змін.

Оскільки перша конституція приймалася законодавчим органом, то він буде вимушений приймати й подальші зміни. А питання Конституанти, на жаль, не на часі, і реальним для прийняття основними політичними силами, треба визнати, не є.

Довго ми чекали, чим же все закінчиться на цьому майданчику, а в цей час активний громадський діяч, до того ж цікавий письменник (що виходить у нього краще) створив ряд організацій під однаковою чотирикутною зіркою ГРУ, схожою на емблему НАТО: Раду громад України (разом із п.п. Супрун і Косаківським), Всеукраїнський конституційний похід патріотів, а під позачергові вибори в Києві- Блок за Любов Халецьку.

А 15 березня представник ЛДПУ був запрошений на перший всеукраїнський з’їзд патріотів, організований ГРУ та вищенаведеними двома партіями. Були також помічені окремі діячі зелених, БЮТ, КУН. Був і наш голова Львівської обласної організації ЛДПУ п. Желізний – від своєї громадської організації. Роздавалися книжки п.п. Халецького та Кухарука, а головне- проект Конституції України від ГРУ. Структура досить цікава- у двох словах,- американська модель під громадським соусом. Двопалатний парламент, президент-прем’єр, громадський „передпарламент”.

Роздавалися анкети патріота, красиві урочисті акти самовизначення патріота України, датовані 15.03.8008 г. Чи то була диверсія, чи контроверсія, не зрозумів.

Започаткували Громадське патріотичне об’єднання України під вищезазначеною зіркою. Наша партія в нього не увійшла- не від нестачі патріотизму, не дай Боже, а внаслідок невідповідності програмних засад об’єднання програмі ЛДПУ. Передбачається закріплена конституційно державна ідеологія патріотизму. Окрім того, земля проголошується не товаром (а чим же?), проголошується нейтралітет, щодо якого приймалася окрема резолюція.

До речі, про арійців. Динамічна промова п. Збітнєва, можливо, була не тільки викладом джерел та складових частин патріотизму, певною пробою нової майстерності оратора, але й обкаткою історично відомих технологій впливу на маси. Також помітно, що в журналах і сайтах, об’єднаних емблемою сварг-віників, повторюваною й „Новою силою”, пропагуються ідеї арійської України- батьківщини всього на світі, а п. Халецький у своїх творах дуже цікавиться не тільки „аріями” та „рафіями”, але й Адіком Алоїзовичем та його предками. В Європі все це, м’яко кажучи, це не є бонтоном, а у нас проходить.

Повторення сюжету

Нарешті розповім про конференцію Громадського активу Києва, що зібралася з приводу позачергових виборів у Києві. Скромніше, ніж два роки тому, але також по-діловому, цими ж партіями (ЛДПУ, Партією правозахисту, Партією вкладників), вірніше, їх київськими організаціями, погодили список кандидатів до Київради та кандидатуру мера – п. Пабата. Все це було прийнято одноголосно. Якщо щось не так, то почуємо про це, як кажуть студенти, після екзамену. А поки що без коментарів.

Яків Гольденберг,
заступник голови ЛДПУ

 

Новини ЛДПУ:
Коментарі
Новини ЛДПУ
Лібералізм: теорія і практика
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet