Подвійний удар по демократії

Ігор Душин прокоментував підписання Президентом України Віктором Ющенком Закону про імперативний мандат для депутатів місцевих Рад.

- Підписання цього Закону більш знакова подія, ніж всі розмови навколо Закону про Кабінет Міністрів. Закон про Кабмін все одно буде прийнятий. З поправками Президента або без них. Тонкощі формулювань важливі, але за межами персонального протистояння вони не суттєві. Люди в них не захочуть розбиратися і не відчують різниці. А через деякий час текст цього закону все одно мінятимуть.

Юлія Тимошенко поставила крапку в ілюзіях прихильників опозиційного табору відносно неї. Вона дала зрозуміти всім, що опозиція або гратиме за її правилами, або вона гратиме сама і, як завжди, без правил.

Для лібералів важливе інше – очевидна загроза для розвитку демократії в Україні.

Закон про імперативний мандат голосувався в пакеті із законом про Кабмін, і це говорить про те, що президентська команда просто не знає, чим їй займатися, якщо не керувати Кабміном. Завдяки або всупереч невиразності і невизначеності Президента, безідеологічні політичні партії отримали можливість побудувати дві вертикалі влади - прем'єрську і партійну. Ні на ту, ні на іншу у Президента впливу, по суті, вже немає.

Парламенту, що проголосував за ці закони, під силу і вигідно також підняти планку прохідного бар'єру на майбутніх виборах. І Україна ризикує отримати фактично двопартійну політичну систему вельми надовго. І це в умовах, коли парламентські структури не мають виразної ідеології і уявлення про те, що таке внутріпартійна демократія.

Яку країну може будувати законодавчий орган, що складається з груп, що не є ні ідеологічними партіями, ні демократично функціонуючими структурами? Демократію або чергову форму диктатури?

Після підписання Закону про імпертівний мандат можна скоротити число депутатів до шести чоловік - надзвичайна трійка з одного боку (сторони більшості) і така ж надзвичайна з іншою (з боку опозиції). Президентові навіть в такому мінімізованому розкладі місця немає, та він там і не потрібний. Ось до чого зводиться сьогодні народовладдя в нашій країні.

Зберегти демократію може те, що завжди пропонували ліберали:

1. Вибори в місцеві Ради треба проводити не за списками партій (хай партії висувають кандидатів), а по старій мажоритарній системі. Або хоч би по змішаній системі.
2. Потрібна бюджетна реформа, що відміняє централізацію фінансів в Києві на користь місцевого самоврядування.
3. Перевибори половини складу парламенту кожні два роки. Це створить механізм підвищення відповідальності партій перед виборцями, і вибори не будуть стресами, кризами для країни.
4. Обмеження двома термінами обрання особи до парламенту. Потрібні свіжі сили.
5. Відміна або значне пониження прохідного бар'єру до парламенту і місцеві ради. Повинні бути можливості зародження і самовираження свіжих політичних сил, а вони завжди малі спочатку.

Я упевнений, що ми все одно рухатимемося до відвертості і прозорості влади і прийняті Закони переглядатимуть. Тому що демократія - це не надмірність розпещених стабільністю суспільств, а єдиний на сьогодні інструмент стабільного і поступального розвитку нації і держави.

Прес-служба ЛДПУ