Український ліберал:Щодо ліберальної демократії в часи великих катаклізмів

Коли гармати гримлять, музи якраз не мовчать.
Політики – консерватори та ліберали за своїм обов’язком по-різному борються з автократіями, і лібералів – теоретиків та тлумачів дійсності чутно недостатньо.
Філософ і режисер Бернар-Анрі Леві, відомий демократ, друг України, який, можливо, посприяв зустрічі кандидата в президенти Зеленського з Макроном, виступив з трибуни Майдана з промовою "Ми всі – українці", і зараз буває в Україні.
Щодо лібералів – теоретиків ми досить часто приділяли увагу Френсісу Фукуямі (була і критика), який був в Україні з лекцією "Уроки українських демократичних трансформацій". Він підтверджує, що без суспільства, організованого горизонтально, демократичні перетворення в Україні би не відбулися. Хоча він визнає, що раніше він покладав більші надії на громадянське суспільство в росії.
Помаранчева революція не мала чітких планів щодо зміни методів управління. Дійсно складно організувати сучасний державний апарат, який буде професійним, ефективним і некорумпованим. Громадянське суспільство навчилося добре критикувати погане керівництво державою, але не створило умов для появи кращої системи управління. Він навів приклад з діяльності свого центру при Стенфордському університеті, куди приїжджають стипендіати з України, переважно з громадського сектора, вчаться на лідерських програмах. Але потім не хочуть іти в політику, бо вважають її "брудною справою". З таким підходом, каже Фукуяма, в політиці ніколи не з’являться достойні люди. Відповідаючи на запитання про те, як вплинула війна проти України на розвиток її демократії, Фукуяма сказав, що багатьом українцям війна допомогла усвідомити себе українцями і підтримати свою державу, але в усьому іншому війна завдала великої шкоди.
Також він торкнувся власного концепту кінця історії (який і ми колись критикували), що полягав не в припиненні існування, а в тому, куди рухатися. Він вірить, що продовжується рух у напрямку ліберальної демократії. Не вважає себе футурологом. І дійсно він не вгадав, чи може відкритися шлях до політичного врегулювання в російсько-українській війні. Але вгадав, що на виборах переможе Трамп. Вважав це катастрофою для України, для США, для демократій узагалі.
Все ж я упевнений, що багатовікова демократична традиція США витримає і Трампа. Чіткий консервативний революціонер в ліберально-консервативній партії може виправити в країні найбільші ліволіберальні вивихи демократії, і не більше. Що з того, що він в очі назвав Стармера лібералом. Чесно кажучи, я би назвав його лівим лібералом, та це в принципі не має великого значення. Інша справа щодо тяжіння Трампа до спілкування з тоталітарними лідерами. Але це може означати і те, що саме він може домогтися дечого у цьому спілкуванні, чого не можуть домогтися лідери, що не подають тоталітаристам руки. Не буду коментувати зустріч Трампа з путіним, та щось треба було з цим робити.
В той же час ряд оглядачів з великим інтересом споглядає за Трампом, а деякі, у тому числі журналіст з Радіо "Свобода" у Празі (працює там протягом 30 років), начебто зовсім не теоретик консерватизму Юхим Фіштейн, мій земляк, одноплемінник та ровесник, передбачає мало не смерть лібералізму. Він каже, що якийсь (чи не Каспаров?) "вразливий і безумовно чесний ліберальний мислитель" висловив щире здивування: коли дійде навіть до найтвердолобіших упертих з секти прихильників Дональда Трампа, що вони опинилися на неправильній стороні історії, і що таке судження являє собою "Маріанську западину нерозуміння". Фіштейн уважає, що Трамп із невигадливого щасливого пройдисвіта-забудовника перетворився на історичний феномен саме тому, що якимось третім вухом виразно почув заклик історії і мав зухвалість відгукнутися на нього. Трамп – людина-функція. "Всесвіт усіяний уламками безнадійно застарілих і тому безплідних догм, і ідеали ліберальної демократії недосяжні, бо внутрішньо безнадійно суперечливі. Рівність виключає волю. Свобода відкидає соціальну справедливість. Загальне братерство - взагалі дурний жарт… Ідеологія лібералізму деградувала у абсолютно маніхейське уявлення про те, що політика – це не боротьба партійних програм і рівних за своєю значимістю світоглядів, а бій вселенського Добра зі Злом".
Тобто журналіст демонструє певне нерозуміння загальних основ ліберальної демократії, яким в принципі жоден американський президент не загрожує, але те, що лівий лібералізм вичерпав свій потенціал, в принципі вірно: про це ми колись говорили, дискутуючи з "двічі демократами", що лівий лібералізм – це практично соціалізм.
Фіштейн каже, що загрожувати положенню Трампа та політичної філософії, стихійним виразником якої він є, може лише набір нових, оригінальних та захоплюючих ідей, здатних, оволодівши масами, стати реальною силою. "але ліві пустобріхи на кшталт Славоя Жижека та ідейного зломщика Джеффрі Сакса просувають думку про те, що настав час європейцям оцінити принадність китайського шляху, високий зміст якого можна звести до відомої формули "забрати і поділити". Що ж, поговоримо після другої каденції Трампа.
Україну Фіштейн вважає особливим випадком тому, що більшість українських бід пов'язана з хибним самопозиціонуванням. І політичні еліти, і публіцистика країни, що воює, повірили, що бачать своє майбутнє в сім'ї ліберальних демократій, і прямують у "відчеплений вагон історії". Можна заперечити, що з позиціонуванням з 2014 року все нормально, і унікальні колективні зусилля європейських лідерів, що нарешті упевнилися в цьому і зараз беруть найактивнішу участь у перемовинах Трамп-Зеленський, свідчать про це. Та ми набагато глибше, ніж, наприклад, той же Фукуяма, уявляємо, як складно навіть із "новими" людьми у владі буде організувати принципово новий державний апарат. І скільки на це може піти каденцій Ради.
Думаю, що журналіст, що багато років не був в Україні, не зовсім розуміє наші реалії. От його київське оточення часу, наприклад, смерті Сталіна, могло відрізнятися від оточення інших. Я, наприклад, на Куренівці тоді не побачив жодного прояву скорботи. Навіть у перші дні.
Так само українець архетипно зовсім не сходить до анархіста Махна. Навпаки, широкий політичний посткомуністичний спектр якраз свідчить про прагнення свободи, самоорганізації та порядку. І тут дійсно Фіштейн правий щодо мережної організації суспільства, високого рівня автономності, розподілу владних компетенцій.
Журналіст як раціональна людина не вірив у початок цієї війни. Дійсно, путін, розв'язавши цю війну, загнав себе у глухий кут. Але ми тут, всередині країни, попереджали щодо агресивності росії ще задовго до 2014 року. Також дуже перебільшена злість наших ЗМІ на Трампа. І "дурна солідаризація з однією стороною" під час виборів так само.
І тут ми підходимо до того, що Фіштейн вважає домінуючим трендом сучасності, тобто революційним консерватизмом. Він каже, якщо вологі мрії лібералів (Фукуями, не інакше) здійсняться, і Трамп зникне, що ж станеться? Ми опинимося біля розбитого корита,. Європа не готова чинити опір, бо вона не розуміє, що відбувається (тут чи він, чи редактор написав НА Україні за путінським правописом). Тобто Європа не усвідомлює, навіщо вона існує, і не пропонує жодних перспектив, а спротив України насправді не є кульмінацією ліберально-демократичного мислення, а символізує консервативні цінності; у той же час українці вважали, що увіллються у сім'ю ліберальних західних народів, ведених Шольцем та Макроном. Такий погляд із Праги.
У той же час він каже, що Європа (під впливом Трампа?) поступово відмовляється від соціалістичного мислення, від утопічних ідей повної соціальної справедливості, замінюючи їх більш реалістичними цілями. Європа стоїть на порозі трансформації до традиційних цінностей. Так, можливо, досвід спілкування Західної Європи з активними "прибульцями" з різних мусульманських країн і призведе до деяких змін, але нагадаю, що саме консервативний уряд Німеччини щк з середини 90-х прийняв багато "прибульців". А Британія та Франція взагалі досі мають певні традиційні зобов’язання щодо існуючої або колишньої спідружності. Ліберальна демократія – це система, в якій декілька століть політично працює Європа, а консерватизм – певний напрямок цієї ж системи. І розповсюджувати майбутній досвід другої каденції Трампа на багато років наперед досить сумнівно.
Насправді і солідаризація "проти Трампа", в тому числі в Україні, ліволіберальні (у нашому розумінні мало не соціалістичні) симпатії керівництва України,- все це дійсності не відповідає. Інша справа, що перша після виборів у США зустріч Зеленського з Трампом виявилась досить важкою, і це проявилося і у коментах у пресі.
Нарешті коротко оцінимо стан унікальних колективних перемовин європейських лідерів у Білому Домі разом із прем’єром Фінляндії консерватором Стуббом.
Перше: "змістовна розмова про гарантії безпеки для України, узгоджені між Європою та Сполученими Штатами, і ми починаємо конкретну роботу над цим негайно".
Друге - пропозиція провести двосторонню зустріч між президентом Зеленським та путіним.
"Третій пункт полягає в тому, що після двосторонньої зустрічі, якщо все піде добре,… відбудеться тристороння зустріч".
Нарешті, порівнюючи ситуацію Фінляндії після Другої світової війни, коли його країна втратила частину суверенітету та територій, із нинішньою ситуацією України, Стубб вказав на головну відмінність: Україна не залишилася сам на сам.