Пам‘яті друга

На 90-му році життя помер видатний український кінорежисер, сценарист, поет, критик і публіцист, художник, друг лібералів, автор нашого Інституту лібералізму Олександр Муратов.
Його творчий доробок у художньому та документальному кіно був солідним, а за кращого ставлення чиновників від культури міг бути ще більшим.

Нещодавно у лютому Олександр надіслав нам один з останніх своїх відвертих і проникливих віршів:

Я українець, та не селянин.
У цьому містяться і нонсенс, і прокляття.
Розпалюю якесь не те багаття.
Мій плин не той – інтелігентський плин.

Здобув великі, рідкісні знання
Я, у минулому простий сільський хлопчисько.
Здається рідна Ворскла дуже близько,
Та не повернеш біг свого коня.

Лечу на нім і не шкодую, ні!
Було колись, та виріс із сорочки.
Гули хрущі та бджоли у садочку,
стояли теплі і щасливі дні….

Я не вивчав історію, ковтав.
Невпинно порсався в потоці каламутнім.
Тому став потім досить самобутнім,
не рядовим солдатом творчих лав.

Іду вперед. А може і назад.
Хто знає, як розстелена дорога?
Раціональність річ така убога.
Дивлюсь на небо. Бачу зорепад.

Зірки далекі падають, летять,
як вогники холодні і блискучі.
Чому мене думки нікчемні мучать?
Нормальні люди в цю годину сплять.

Світла пам’ять!