Главная Контакты Карта сайта




01 October, 2022
Либерально-демократическая партия Украины
UKR     RUS     ENG
Свобода каждого - основа свободы всех


Партия
Новости ЛДПУ
Проекты
Либерализм: теория и практика
Институт Либерализма
Голосование
Фотоархив
Вопросы и ответы

Вход

"Ми продовжуємо відчувати особисту відповідальність за збереження та подальше відродження ліберальної політичної течії в Україні"

15.09.2022, 20:20/ Комментарии
Версия для печати
15-го вересня 2022 року національний секретар Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав онлайн інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.

- Доброго дня, пане Якове!

- Доброго здоров’я, пані Валентино!

- Довго говорили про контрнаступ ЗСУ на півдні. Навіть і Порошенко якось вимагав негайно наступати. А реальний наступ почався не тоді і не там.

- Так має бути. Хто кого переграє. Генерали агресора не вивчають навіть своїх авторитетів (Свєчина, наприклад), а досвід сучасних армій - поготів. Українці на своїй землі, а орки є прибульцями. От і стають убульцями.
Велика частина потуги російського джихаду перемелена героїчним українським військом, та, як я раніше казав, дуже дорогою ціною. Але великі сили ворога ще залишаються, а Україна мала берегти від безоглядних атак своїх героїв.
Контрнаступ на півдні був цілком можливий, але надто очевидним. І диванні стратеги його пропонували. Але мистецтво сучасної війни у тому й полягає, щоби не йти вперед силою три до одного (та й переваги такої в принципі немає, бо резерви країни, що має населення в три рази більше, досить великі), а приводити ворога у такий стан, коли він сам піде (як раніше з півночі України) або здасться. Саме це робилося як на Харківщині, так і на Півдні.
Знаємо, що росія не рахує своїх убитих і поранених. Це їхня традиція. Але коли є реальна загроза повного оточення, треба забиратися швидко. Або здаватися.

- Тепер ми дещо знаємо, як ідуть справи щодо визволення Херсона.

- Так, після успіхів на харківському напрямку трохи прискорюється рух на південному. Тим більше, що тут дійсно майже всі шляхи відступу відрізані. Та реального стану речей ми поки майже не знаємо. Дехто вважає, що контрнаступ на Херсон розвивається повільніше, бо це сільськогосподарський район зі зрошувальними каналами, які московити могли використати як оборонні траншеї. Та повідомлення про наступ на Херсон було стратегічним ходом. Тим часом удалося акумулювати сили на Харківщині. Контрнаступ ЗСУ примусив московитів вивести з Харківської області частину 1-ї гвардійської танкової армії, яка раніше планувалася для контрударів у разі війни з НАТО.
Кремль тепер навіть пробує доводити, що його ціллю був Донбас, який за його байкою "бомбили вісім років".

- Користуємося допомогою Заходу. Наскільки це стабільно?

- Більше пів року ми знаходимося в стані повномасштабної війни, якій спочатку надавали декілька днів. Але ж до того позиційна війна під флером перемир’я вісім років ішла. І тоді вже це був найдовший і найбільший конфлікт в Європі після другої світової.
Про цю війну ще багато напишуть історики. І про вісім років позиційної війни, і про диво розгрому північної та західної (в Сумській області) груп рашистських військ, порівняне з біблійними прикладами та обороною новітнього Ізраїлю. Надалі путін міг досягати деяких цілей дальніми ракетними та масованими артилерійськими обстрілами переважно об’єктів інфраструктури, як нещодавно ударами по енергетичних об’єктах. Та ця перевага поступово сходить нанівець.
Щодо допомоги. Раніше в різних формах вона була, але недостатня і несистемна, якщо не рахувати санкцій.
Тут є один важливий момент. Правильно каже один експерт, що нашим досягненням  є подолання недовіри країн Заходу щодо передачі Україні новітніх зразків технологічного озброєння. Відомо, що після Дебальцевого у 2015 році до рук рашистів потрапили контрбатарейні радари виробництва США. Тоді США та Європа поставили “на паузу” передачу Україні новітніх технологій та сучасного озброєння.
Нині ж Україна отримує досить нові зразки озброєнь. За програмою ленд-лізу Україна, можливо, отримає багато чого, у тому числі танки Abrams, ЗРК Patriot, винищувачі 4-го покоління F-16 C/D.
Як я вже казав, Україна, що стоїть на передньому краї, відіграє роль головного інструменту Заходу проти москви, яка має або повернутися в цивілізацію, або фактично здатися Китаю. Але Захід зацікавлений у поверненні рашки в європейську сім’ю, а не в її розпаді.
І допомога буде до кінця війни.
Все ж таки Захід взяв путіна "на живця". На жаль, за рахунок наших людей. Інша справа, що прийняття рішень в умовах демократій не таке швидке.
Перекидання великих сил на український театр воєнних дій оголило інші орківські надзвичайно розтягнуті напрямки. Балтійське море де-факто стало внутрішнім морем НАТО, Балтійський флот рф може повторити долю його "побратима", замкненого у Чорному морі. Байки про океанську доктрину, завоювання Арктики,- це все для внутрішнього споживання.
Між іншим, ми вже говорили, коли вийшло багато десантних кораблів рашки з Балтики, турки їх пропустили через протоки. А потім за законом закрили. І невідомо, коли і як вони зможуть вибратися. Рашка зігнала в Чорне та Азовське моря з інших флотів майже все, що мало бойову готовність.  І що? Могли тільки наші міста обстрілювати "Калібрами". Флот після шести місяців війни в Україні практично небоєздатний. Його використовують як оборонну силу та для пуску ракет. Україна перехопила ініціативу, потопивши кілька кораблів, зокрема крейсер "Москва", кораблі постачання та десантних кораблі, та знищивши авіапідтримку на базі у Саках. Флот зайняв оборонну позицію в портах чи далеко від берега, щоб уникнути ударів українських сил..
Запаси флоту рф у Чорному морі, за оцінкою західних військових, — це порівняно невеликі ракетні корвети та фрегати, десантні кораблі і шість підводних човнів.
Фактично не тільки блокада нашого узбережжя була, але й самоблокада рашистського флоту. Крайній вихід зі Зміїїного та маневри на немалих відстанях від наших портів це довели. Турецький флот, між іншим, також уважно на це все дивиться.

- А все таки, що ж то були за заяви Порошенка?

- Ну, щодо Порошенка. Якщо він щось вимагав як керівник парламентської фракції, то це несерйозно, бо роль парламента під час війни обмежена, і ніяк не стосується військових операцій. Тут маємо, скоріше за все, застарілий синдром опозиціонера, "тіньового президента".
Звідси взаємне непорозуміння деяких діячів з владою. Допомагаєш армії, допомагай. Одна партія – Україна, казав президент. І знову…
Начебто домовилися співпрацювати. Спеціально зустрічалися. Іншого в умовах війни просто немає. Не беруть когось у якісь органи, комісії,- образи треба сховати. Вирішувати питання спокійно, конкретно. Отримати, насамкінець, певну довіру. Але цього так і не сталося. Знову опозиція, критика, поза.
Я не кажу, що не може бути критики. Вона має бути в першу чергу фаховою, і в умовах війни не завжди відкритою. Краще не партійною, а саме фаховою, що має враховувати наш рух в Євросоюз і НАТО. Тут гальмувальників треба жорстко критикувати.
Як би ми раніше не критикували кадри, підпорядковані президенту, зараз ми можемо їм підказувати, оберігати від непродуманих кроків, від підозрілості до діячів, що добре роблять свою справу, від спроб прийняття законів, що нівелюють вже прийняті конструктивні закони. Ці кадри пів року на "передку".
До деякої міри це стосується і парламентаріїв. От їх можна і треба критикувати. Вони були не кращої якості, і так швидко в умовах війни кращими не стали. Отаких і треба ставити на місце.
От із НАБУ ніяк не вирішиться просте, як сир, питання. Думаю, що наші іноземні друзі підкажуть, як швидше вирішити його. Як робили раніше.
Про роль партій під час війни ми теж із Вами говорили.

- У свій час на виборах партія розглядала ліберальні партії та їх керівників, але не розглядала "слуг" як ліберальну силу.

- Не розглядала, тому що ідеології не було. Ну, і система відбору, що досі дає про себе знати. Дуже різної якості діячі. Виявилося пізніше, що були і явні зрадники.
Після виборів проголосили лібертаріанство, потім пішли в центризм, а потім знову претендували на відданість усьому народу, тобто на поглинання політикуму. Я би розглядав зараз "слуг" не як партію, а як сукупність парламентаріїв, що мають приймати оперативно закони військового часу, а також як окремих діячів, що на різних ділянках працюють. Партії як структури не було і зараз немає..

- Ви говорили, що ситуація в Україні дуже змінилася. А в політичному плані які сталися зміни?

- Закриті партії, закрите й фінансування. Закрити всі питання з цими внутрішніми ворогами України можна і треба було в 2014 році після обрання президента у першому турі. Ми про це говорили тоді відкрито. Тоді би зараз було набагато легше.
Стосовно політикуму як такого і діяльності партій. Реальна політика є у влади і є підтримка цієї політики. У парламенті можуть прийматися якісь рішення, ініційовані владою. І все. Партії, що не входять у парламент, підтримувати, коментувати, пропонувати, займатися конкретно допомогою армії. Не передбачається під час війни жодних виборів. Ніхто не допомагатиме діяльності партій матеріально. Ніхто не готує ніяких кандидатів. Партії надовго стають у кращому разі "клубами". Якщо їм є що сказати.
І тут, нарешті, визначається, які партії будуть якось показувати свою діяльність, а які зовсім щезнуть з політичного виднокраю. Хто зберіг можливість доносити до загалу свою ідеологію, думки, пропозиції, хто допомагає армії, людям узагалі, той існує.
Так само немає жодної перспективи тих чи інших нових проєктів партій. Якщо і були якісь чати щодо їх засад, то вони вичерпали себе та стали просто майданчиками для спілкування.
Ми у цій ситуації існуємо. Сайт працює. Тримаємо зв’язок з членами політради, керівниками деяких організацій, іншими колегами. У нас же горизонтальне управління. Люди знаходяться дуже в різних місцях в країні та поза нею, у різних умовах. Далеко не про всіх маємо право говорити, не наражаючи їх на небезпеку.
Надзвичайно важливо також зберегти весь напрацьований багаторічний інформаційний масив. Бо невідомо, що завтра буде навіть із хостингом.
Ми продовжуємо відчувати особисту відповідальність за збереження та подальше відродження ліберальної політичної течії в Україні. Працюємо над цим. У будь-яких умовах.
Такою є реальність.

- Кажуть про відновлення України після війни, сучасний план Маршалла.

- Відновлення країни це абсолютно безпрецедентне сучасне завдання. Якщо про нього каже Урсула фон дер Ляєн, справа йде про поточну допомогу та проведення відповідних конференцій, у ході яких колективний Захід має упевнитися в тому, що він буде мати контроль за витратами та якістю всіх робіт.
Але про самі роботи, відбудова буде чи перебудова, побудова нових міст, виробничих потужностей, реконструкція старих, експорт, імпорт, логістика, і на яких принципах, розмова тільки починається.
Ще 4 липня була конференція в Лугано. Урядом України представлено масштабний план відбудови України на 750 мільярдів доларів. Розрахований на десять років український "план Маршалла" передбачає не лише відбудову зруйнованої війною інфраструктури, а й побудову абсолютно нової – ефективнішої, сучаснішої та екологічнішої. Це євроколія, нові блоки АЕС, екодуки (екологічні мости та тунелі), виробництва вікон та скла, нові індустріальні кластери. Це 15 національних програм у різних секторах економіки та суспільного життя, причому кожна містить низку проєктів (я би назвав аванпроєктів чи просто декларацій).
От, наприклад, друга програма - синхронізації українського та європейського законодавств,- чомусь вимагає аж 1 млрд.
Третя програма щодо довкілля та сталого розвитку (близько 20 млрд дол). Серед виробничих проєктів - відновлення солеварних шахт у Солотвині, будівництво комплексів з переробки побутових відходів.
Ще одна програма - доступ до фінансування (75 млрд дол на страхування інвестиційних проєктів від військових ризиків, державні гранти, підтримку банків створення банку розвитку). Тобто дайте нам, а ми визначимо витрати.
А головна програма (всього лише до 50 млрд.) на розвиток сільського господарства (будівництво систем іригації, переробка сировини), виробництво меблів, машинобудування, металургію та ІТ. Коли останні три пункти – це мають бути окремі великі програми
План розрахований на десять років, причому третій етап – модернізація,- чомусь має початися тільки у 2026 році. У той час, коли починати модернізацію треба негайно. І це має бути модернізація всього. І в першу чергу модернізація державного управління, примат сучасної економіки, подолання крупції.
Пріоритетним джерелом коштів начебто мають стати російські репарації і заморожені активи країни-агресора та її олігархів. У це я не дуже вірю. І який же це план Маршалла - це ж зовсім інше.
Міжнародні партнери, щоправда, повинні відіграти ключову роль у фінансуванні відбудови країни під час та після завершення війни. Але за якими механізмами? Який контроль донорів, яке державне управління, яка дерегуляція… Хто розподіляє, хто контролює,- якщо президент чи Кабмін, то це зовсім не план Маршалла.
Чи вдалося "продати" історію успіху відбудови країни міжнародним партнерам – навряд. Чи вдалося показати, що ми нарешті ступили на правильний шлях? Можливо. Уряд розпочав масштабну дерегуляцію. Перевели понад 500 дозвільних процедур у декларативний принцип – підприємець просто повідомляє, що відповідає всім існуючим вимогам, і може починати працювати.  Продовження судової реформи та реформи правоохоронних органів, тепер у відповідності вимог ЄС щодо членства. У той же час у парламенті засіли впливові вороги дерегуляції, такі, як Гетманцев. Не буду також багато повторювати, про що ми говоримо 30 років, що перехід державних підприємств у приватну власність через приватизацію –поштовх до економічного зростання.
Близько до цього питання стоїть і нещодавній виступ нашого президента, який віртуально відкрив біржові торги на Нью-Йоркській фондовій біржі та представив портал Advantage Ukraine з можливостями інвестувати в українську економіку. Ініціатива Advantage Ukraine спрямована на залучення інвестицій у країну. На платформі зібрані інвестиційні проєкти та можливості у таких 10 галузях як: оборонно-промисловий комплекс, металургія, енергетика, агрокомплекс, деревообробка та виготовлення меблів, інноваційні технології, логістика та інфраструктура, фармацевтика, природні ресурси, промислове виробництво.
Невідомо, наскільки це кореспондується з планом Маршалла, та, як каже один із авторів нашого сайту економіст Ігор Гоппе, Україна була не приваблива, а під час війни і зовсім...
Може, якісь проєкти під егідою президента і почнуться, але Advantage Ukraine – це не сьогодні. І треба дійсно якось співставляти між собою різні пропозиції.
Правильно сказав один експерт, що обнадійливі обіцянки західних лідерів створили впевненість у наших еліт, що з грошима на відновлення проблем не буде. Тому вони вирішили скористатись можливістю і запхнули в План Маршала проєкти, на які довго і безуспішно шукали кошти всі попередні роки.
Питання про те, хто саме буде розпоряджатись грошима, виділеними на відбудову, постало одразу, як тільки заговорили про гроші. Українська сторона розраховувала на те, що гроші розподілятиме Кабмін, але Захід на це ніколи не погодиться через корупційну складову. Надання грошей, як я вже казав, має супроводжуватись серйозними інституційними змінами в антикорупційній і судовій системі.
От і деякі представники громадянського суспільства пропонують для розподілу коштів створити унікальну тристоронню платформу, до якої входитимуть міжнародні партнери, керівництво України та бізнес із громадянським суспільством. Знову якийсь велосипед з реактивним двигуном.
Коротко з цього дуже важливого питання я би сказав так. Нарешті Зеленський виконує функцію Маннергейма, та надалі має стати Рейганом. Повністю прийняти міжнародний план модернізації країни та взяти найактивнішу участь у його реалізації. Тільки не їздити відкривати дитсадки.

- Дякую Вам за відповіді.

- Дуже дякую за хорошу роботу. Тримайтеся і будьте здорові.
 

Новости ЛДПУ:
Комментарии
Новости ЛДПУ
Либерализм: теория и практика
 
Новейшая история либеральных демократов в форумах


© 2005 Либерально-демократическая партия Украины.
Пресс-служба ЛДПУ: [email protected]. Для замечаний ипредложений: [email protected]
При использовании материалов сайта ссылка на www.ldpu.org.ua обязательна.
Разработка и дизайн - УРА Internet