Главная Контакты Карта сайта




23 April, 2024
Либерально-демократическая партия Украины
UKR     RUS     ENG
Свобода каждого - основа свободы всех


Партия
Новости ЛДПУ
Проекты
Либерализм: теория и практика
Институт Либерализма
Голосование
Фотоархив
Вопросы и ответы

Вход

Володимир Токарєв:Чим закінчиться війна на колишній території 1/6 частини суходолу?

14.03.2023

Володимир Токарєв /
Версия для печати
Від редакції. Ми розміщуємо нову статтю нашого друга Володимира Токарєва. Пан Володимир декілька років реалізує ряд громадських ініціатив. Нині він утримує два ютуб канали: Канал імені генерала Григоренка , Російськомовний канал для опозиції в росії .

Отже, чим закінчиться війна на колишній території 1/6 частини суходолу?

Розпочався другий рік російської агресії проти незалежної України. Давно пройшов перший шок від початку цієї жахливої війни, по суті та наповненню четвертої світової (якщо холодна війна була третьою).
За минулий рік багатонаціональний український народ показав унікальну згуртованість у боротьбі з агресором. Ми всі пережили і гіркоту втрати Маріуполя і Северодонецька, і піднесення від звільнення Херсону і Харківської області. І все частіше українське суспільство ставить перед собою питання, коли вже закінчиться війна, коли вже настане перемога? І головне, що вважати перемогою у цій війні?
Ми спробуємо дати відповідь на це питання. Звичайно, ми не вважаємо нашу позицію і нашу думку істинними в останній інстанції. Висловлюючи свое бачення майбутньої перемоги, ми вважаємо доцільним продовження дискусії на цю тему. Ми розуміємо, що знайти ознаки перемоги, яка би влаштували всіх, навряд чи вдасться. Та ми зможемо з'ясувати, як перемогу уявляють різні представники українського народу.
Більшість наших громадян підтримує і поділяє тезу, що перемога України полягає в вигнанні російських окупантів з української землі і вихід на кордони 1991 року. Це відноситься як і до окупованої частини Донбасу. так і до окупованого Кримського півострова. Безумовно, це повинно бути базовим підгрунтям української перемоги. Без виходу на кордони 1991 року і звільнення всіх українських земель перемоги бути не може (уточнимо, бо не всі це підкреслюють,- за винятком хіба Гарі Каспарова,- з абсолютною ліквідацією бази російського чорноморського флоту – ред.).
Та це лише перший етап. Якщо використовувати термінологію такої собі партії РСДРП початку 20 століття - це програма мінімум, яку повинні реалізувати українська держава і українське суспільство. Це тільки початок боротьби за справжню незалежність і суверенітет нашої країни. Хоча маю підозру, що наші західні партнери і союзники бачать у виході на кордони 1991 року повне завершення боротьби з Російською імперією. Партнери і союзники або не розуміють, або не хочуть розуміти глибинну суть конфлікту між Україною і Росією, яка полягає в тому, що одночасно існувати і Росія і Україна в нинішньому вигляді не можуть. Хтось повинен або кардинально реформуватись, або зійти з історичної сцени.
Давайте зробимо невеличкий екскурс в сиву давнину і згадаємо деякі події, які відбувались в Стародавній Русі. В 1169 році коаліція північносхідних князів під орудою «заліського» суздаль-владимирського князя Андрія Боголюбського вчинила заколот проти законної княжої влади Русі, яка уособлювалась великокнязівським столом у славному місті Києві. Київ було пограбовано, багато мешканців убито або забрано в полон. Ця подія дещо перегукується з поточною агресією росіян, але була більш вдалою. Показовою є доля князя Андрія Боголюбського, ініціатора і натхненника цього заколоту і прояву сепаратизму. Він був убитий своїми поплічниками через п'ять років, у 1174 році. Так показово закінчилось життя сепаратиста і зрадника. І така доля чекає всіх зрадників великої Русі - майбутньої України.
Повертаємось в 21 століття. В історичній площині поточну війну можна вважати боротьбою за право називатись нащадками Стародавньої Русі и правонаступниками Давньоруської держави. Не хлібом единим живе людина. І для нормальної людини, і для справжньої держави важливі знання, хто був твоїм предком і чиїм нащадком ти є. Тому і пересічні люди шанують своїх померлих родичів, влаштовують їм гідні поховання. І держави плекають свої історичні корені, ставлячи пам'ятники і визначним діячам, і визначним подіям своєї історії.
Після монголо-татарської навали історична доля південно-західних русичів і мешканців північно-східних земель повністтю розійшлись. Русичі, майбутні українці, під приводом Данила Галицького ще багато років чинили збройний опір завойовникам. А вихідці з суздальських та володимиро-клязьменських земель зі столицею у Владимире-на-Клязьме (ледь не сказав "клізменських" - від слова клізма), якими керував горезвісний князь Олександр, немов би "невський" - повністю проявили свою зрадницьку та сепаратистську сутність - перейшли на бік ворога, визнавши монголо-татарів панівною силою на північному заході.
І зараз, учепившись в крадену назву своеї держави - Росія, намагаються пригноблювати всі оточуючі народи. До речі, наш північний сусід постійно каже, що ніяких українців в ранньому середньовіччі не було. Але історія знає багато прикладів, коли в процесі історичного розвитку у народів змінювались назви. Згадаймо, були волохи - стали румуни; були варяги - стали шведи і норвежці; були перси - стали іранці; були вотяки - стали удмурти; були галли - стали французи; були череміси - стали марійці; були алани - стали осетини. А теперішніх росіян в пізньому середньовіччі називали московити. А давні русичі з часом стали українцями. Як це відбувається з кожним народом - не є темою нашої розвідки. Як кажуть наші північні сусіди - "факт налицо".
Російська правляча верхівка чудово розіміє. Що, втративши історичне підгрунтя Стародавньої Русі, вона не зможе утримувати в покорі пригноблені народи. Пам'ятаєте суперечку між Шурою Балагановим і Паніковським? Пам'ятаєте, яке питання вони ставили, штовхаючи один одного? "А ти хто такий?". І в разі втрати ментального зв'язку з київською Руссю всі народи східноєвропейської рівнини це ж питання поставлять і росіянам: "А ви хто такі, щоб нами володіти і керувати?". Що ви зробили і чого досягли без нас - татар, башкір, чувашів, карелів, удмуртів, ерьзя, марійців, мокша та інших. Цим народам, як і українцям та іншим народам колишньої Російської імперії закидають, що ми вам все побудували і принесли вам цивілізацію. А всі інші нічого не робили і тільки під деревом лежали. Або - на печі, як Емеля-дурник. Хоч це персонаж російської казки. І швидше саме він уособлює ставлення росіян до праці. А зневажливе ставлення до оточуючих народів у росіян СТОЛІТТЯМИ! Ми найкращі, ми найталановитіші, ми наймудніші і найсміливіші. Ми найкращі воїни в світі і тому - ВЕЛИКІ! Ага, знаємо, які ви найкращі воїни в світі. Вже сотні тисяч росіян знайшли свій кінець на просторах України за рік і нічого суттєвого не досягли.
Так що ж врешті решт буде перемогою? Перемогою буде подолання, а іншими словами - знищення оцієї величезної російської зарозумілості! Російською – самомнения, самовозвеличивания, самолюбования, самовосхваления!
Російське суспільство хворіє на важку суспільно-психологічну хворобу - великодержавний шовінізм. Цією хворобою перехворіли в першій половині 20 століття німецьке і японське суспільства. Для лікування цих народів знадобилась складна і кривава операція - друга світова війна. І, на щастя, ці народи були виліковані. А тепер на черзі російський народ.
Які факти чи результати покажуть людству, що російський народ вилікувався? Коли інші народи, які зараз входять в склад так званої Російської Федерації здобудуть справжню державну незалежність і реальний державний суверенитет і створять свої національні, демократичні держави, в яких представники всіх народів будуть мати рівні права і можливості. І, безумовно,- обов'язки.
Давайте пригадаємо політичну мапу Європи. Головне миттеве сприйняття мапи - вона різнокольорова. Тому що на ній більш трьох десятків незалежних країн, розфарбованих різними кольорами. А тепер глянемо на територію РФ. Величезна однокольорова пляма, зазвичай червоного кольору. Але ж ми знаємо, що там десятки народів. Так от, повна перемога України буде тільки тоді, коли ця червона пляма також стане різнокольоровою. (Чомусь згадалась музична заставка з чудовою дитячої передачи "Олівець-малюваць" з далеких 60-х років минулого століття. Там були такі слова:
"Олівці чудові - різнокольорові,
Наші любі друзі - олівці!")
І ще висловлю одну думку. Постійно точаться розмови, що гарантію незалежності України можуть забезпечити Сполучені Штати Америки, або вступ україни до НАТО. або відтворення ядерної зброї. Ні, ні і ще раз ні! Знаємо ми про Будапештські меморандуми - проходили. Про інші гарантії сильних світу сього. Дурниці!
Гарантією незалежності України може бути тільки створення і існування незалежного Татарстану, Башкортостану, незалежних Чувашії, Марий Ел, Удмуртії, народів ерьзя і мокша, комі, карелів і калмиків, народів Сибіру, Кавказу і далекого Сходу. І ніяк інакше.
Мені зададуть питання, так що нашим українським хлопцям до Тихого океану воювати? Та досить вже жертв! І це правильно - жертв український народ достатньо приніс. І іти до Тихого океану не потрібно. А що ж робити: "Запитає пересічний українєць?" А навіщо нам міністерство закордонних справ, питанням на питання скажу я. Хоч це не зовсім добре - відповідати питання на питання.
Треба переконати світову спільноту, що в сучасному вигляді Російська Федерація існувати не може і не має права. А як це зробити, треба вирішувати. (Розпаду росії був присвячений нещодавній форум у Брюсселі, одним з організаторів якого був наш старий знайомий ліберал Олег Магалецький,- інформація про захід тут: https://hvylya.net/video/268868-raspad-rossii-i-mesto-ukrainy-v-novoy-arhitekture-evraziiвід редакції).

Либерализм: теория и практика
Новости ЛДПУ
 
Новейшая история либеральных демократов в форумах


© 2005 Либерально-демократическая партия Украины.
Пресс-служба ЛДПУ: [email protected]. Для замечаний ипредложений: [email protected]
При использовании материалов сайта ссылка на www.ldpu.org.ua обязательна.
Разработка и дизайн - УРА Internet