Ліберально-демократична партія України
https://www.ldpu.org.ua/party-news/comments/624c4b0a555ed/

"Весь світ бачить героїчний опір України путінським мародерам"

05.04.2022, 19:58
5-го квітня 2022 року національний секретар Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав онлайн інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.

- Доброго дня, пане Якове!

- Доброго здоров’я, пані Валентино! Дні нині не дуже добрі, та ми працюємо. Ви тримаєтеся взагалі героїчно.

- До війни начебто було багато внутрішніх проблем, "Омікрон" у тому числі, але не так багато людей хвилювала російська загроза. Були різні висловлювання у різних джерелах, які тільки заплутували.

Так. Дуже багато було розмов навколо російської загрози у першу чергу з території Бєларусі. Була і зацікавленість влади у заспокоєнні людей, концентрації на поточних проблемах.
Та після цього сталося так, що багато загальних, політичних, особистих проблем, сюжетів просто щезло або стало таким неважливим. Вся картина відносин на всіх рівнях блискавично змінилася.
Щодо загрози посилення війни, що йшла вже довше за другу світову. Загроза була, і вона весь час посилювалася. Великі "маневри" в Бєларусі – це була початково величезна небезпека, про яку попереджали не тільки американці. Стягнуто було угруповання військ, дещо менше за те, що само по собі на перспективу років вісім мало "балансувати" всі натовські війська у Східній Європі, тобто до 200 тисяч військових. З позначок округів на техніці, що начебто спонтанно були проголошені російськими пропагандонами певною символікою, з відповідною нашою реакцією та реакцією світу, видно було, що були підтягнуті війська з півдня, і головне - з Далекого Сходу. Останнє – цікаве окреме питання.
Велика частина цієї досить великої потуги вже перемелена українським військом, та дорогою ціною.
Між іншим, пам’ятаєте, коли вийшло багато їхніх десантних кораблів із Балтики з якимсь вантажем, може, й ракетами, різні експерти думали, а куди ж вони підуть? Пройшли Швецію, а що далі? Ми, звичайно, розуміли, що нинішній кремль ніяк не був у змозі організувати нову Карибську кризу і лякати США ракетами біля їхніх берегів. Потім турки їх пропустили через протоки. До речі, після початку війни протоки були закриті. І невідомо, коли вони зможуть повернутися. Узагалі якесь периферійне ставлення НАТО до Чорноморського регіону виявилося прорахунком (яких узагалі було немало), хоча турецький флот є непоганим суперником росії, і кораблі інших країн НАТО періодично заходили в Чорне море. Але знаходитися у Чорному морі вони з візитами мали постійно, і саме з нашої сторони моря.
Росія встигла зігнати з інших флотів практично все, що має реальну бойову готовність і потенціал вторгнення з моря (окрім стратегічного підводного флоту).  У Чорному і Азовському морях було розгорнуто 46 бойових кораблів з усіх флотів. Зараз їх стало трохи менше, і це надихає.
Тепер ми знаходимося в стані повномасштабної війни, якій деякі діячі та експерти надавали декілька днів. Серед них були і європейські міністри. Про цю війну ще дуже багато напишуть історики. Як і про злочини проти людяності, якими є і бомбардування цивільної інфраструктури, і жахливі акти геноциду в Ірпені та Бучі, за які ще буде розплата. Є такий ізраїльський досвід.
Пишуть, що у британській розвідувальній службі MI6 були обізнані про можливість масових позасудових страт на території України, що входили в плани путіна щодо встановлення контролю над Україною. Упевнений, що такі списки були. Нічого нового. І у 1989-1991 роках ми як діячі новітніх демократичних партій були у списках ретивих виконавців того режиму. Дякуючи Богу, після ГКЧП питання закрилося, а кадебісти-менти поїхали чомусь до демократичної Росії.
Зараз весь світ бачить героїчний опір України путінським мародерам, що можуть досягати деяких цілей в основному дальніми ракетними обстрілами.
Ситуація в країні надзвичайно змінилася. Тепер маємо (нарешті) політичну єдність, санкції проти антиукраїнських політиків і партій, які ми чекали з 2014 року. Маємо тепер уже визнаного лідера – молодого президента, підтримку його народом та партіями.

- Чому ж стало можливим узагалі вторгнення росії?

- Коротко кажучи, про загрозу росії партія завжди попереджала, але провладні партії та діячі багато років настійливо лізли за "дружбою" до росії, аж поки навіть Янукович злякався, які насправді є апетити росії щодо українських підприємств, на той час ще недоприватизованих, у тому числі ВПК. Але було вже пізно.
Та і "наступнику" його можна було би нагадати його досвід роботи при Кучмі та Януковичу. Знищення армії почалося не в 2013 році, а набагато раніше. Як не дивно, "танкіст" Кузьмук, що хотів мати набагато більше танків, був не так уже й неправий. А недостатність ППО та ракет різного радіусу дії не була ліквідована і за 8 років війни обома Верховними.
Щодо бачення путіним світової політики, України, інших країн з орбіти союзу та варшавського договору дуже багато написано. Та майже всі вони мають певну парасольку, якийсь захист, а ми – ні!
Що має росія? Найбільшу територію, другу армію, ядерний статус. У той же час на таку територію є всього лише 140 млн. людей. ВВП – усього 1,8 відсотків світового! Пам’ять про завоювання, змішані такі імперсько-ординські рефлекси. Ну і схибленого путіна, який в усякому разі на словах готовий розв’язати світову ядерну війну. У будь-якому випадку лідером світу йому ніяк не бути. Буде цей світ чи ні.
Тим часом світ поступово може стати знову біполярним (США та колективний Захід у конкуренції з Китаєм і можливими його союзниками та сателітами). Президент Байден каже, що Китай – це не ворог, а конкурент. Це так, перша і третя армії світу не збираються воювати навіть за Тайвань. Великий товарообіг, велика діаспора в США.
І зараз Україна, що стоїть на передньому краї, відіграє роль головного інструменту Заходу проти москви, яка має або повернутися в цивілізацію, або фактично здатися Китаю. Хочемо ми цього чи ні, змінити цей наш стан неможливо. Штати та НАТО не можуть піти на пряму конфронтацію з путіним. Вони можуть тільки нашою армією та своєю допомогою надалі опускати росію на рівень країни третього світу.

- Якраз ставлення Китаю до війни, до путіна, до певної допомоги Україні здається дещо амбівалентним.

- Ще десь 2012 року на одній з конференцій я казав, що росія спасеться поверненням до Європи. Це було сказано тоді, коли про таку постановку питання в українському аналітичному просторі і думки не було, а корисні ідіоти (не хочу називати прізвища) торочили про врятування України у росії.
Нині повільно, але поступово справа йде до того, що росія буде сателітом Китаю.
До речі, з одної сторони, суттєве послаблення армії росії, що сталося за місяць війни, особливо оголення східного округу,- все це дуже влаштовує Китай, а з іншої сторони – у китайских військових з’явилися великі побоювання щодо власної здатності, бо вчилися в союзі та росії, мають відповідну техніку, тактику…
Китай – це самодостатня цивілізація, яка вважає майже всіх інших варварами. Можливо, є певні виключення для тих європейців, що приблизно одночасно з Китаєм відкрили добу великих географічних відкриттів. Китай тоді відмовився від світової експансії, бо вважав, що у нього все є. Ну ще якесь виключення щодо євреїв.
Китай подолав масову бідність. До того ж там придумали, як ще краще, ніж за Мао, використовуючи класичний відбір меритократії ще за системою Конфуція (справедливість плюс ритуал), по-сучасному дисциплінувати населення під парасолькою КПК.
Антизахідний ідеологічний проєкт путіна абсолютно чужий Сі. Китай ставиться до росії з певними зверхністю та презирством. Якщо ці варвари, які колись забрали у Срединної імперії території, і багато років не можуть нічого путнього з ними зробити, хочуть мати якийсь договір щодо стратегічного партнерства, без проблем. Та якщо подивитися підручник початкової школи Китаю, то там кордон проходить майже на тисячу кілометрів на північ. Кремль фактично торгує цими землями, а 150 тисяч гектарів землі вже віддано в оренду на 49 років. Китай заселяє туди своє населення, і за низку місцевих виборів отримає прокитайську місцеву владу. А потім перенесуть прикордонні стовпи.
Кремль отримує показну лояльність Китаю, більше нічого. Путін сподівається, що він зможе укласти з Китаєм союз, що підвищило би рейтинги росії і повернуло її до клубу країн першого ешелону. Звичайно, це тільки мрії, а Китаю це абсолютно не вигідно. А використовувати Росію як сировинний додаток – так. До речі, ще 25 січня Сі провів відеоконференцію з лідерами країн Середньої Азії, а росію туди не покликали.
Казали також щодо узгодження позицій Пекіна та москви під час візиту путіна на Олімпіаду-2022 і про те, що Сі просив путіна не розпочинати ескалацію конфлікту під час ігор. За міжнародної критики через порушення прав людини в Гонконзі й Сіньцзяні та агресивну зовнішню політику дипломатії і цей візит згодився. Олімпійські ігри, окрім покращення міжнародної репутації, мали дати привід для гордості від досягнень на шляху до "китайської мрії про велике омолодження китайської нації". І це їм удалося.
Одночасно з певною допомогою Пекіна Україні, казали, що Пекін візьме на себе частину російських витрат, пов'язаних з російським вторгненням в Україну. На сьогодні цього не видно. Зате отримувати енергоносії та іншу сировину за демпінговими цінами Китай не проти.

- Ви сказали, що ситуація в Україні дуже змінилася. А в політичному плані які сталися зміни? Окрім, звичайно, зупинки діяльності антиукраїнських сил.

- Дехто думав, невже ці діячі та "експерти" займаються фальшуванням політики завдяки тільки своїй тупості. Ні! Це була стовідсоткова заангажованість. Відповідне й фінансування. Закрити всі питання з цими внутрішніми ворогами України можна і треба було в 2014 році після обрання президента у першому турі. Ми про це говорили тоді. А зараз було би набагато легше.
Стосовно політикуму як такого і діяльності партій. Реальна політика є у влади і є підтримка цієї політики. І це надовго. У парламенті можуть прийматися якісь рішення, ініційовані владою. І все.
Партії, що не входять у парламент, взагалі можуть тільки підтримувати, коментувати, пропонувати, займатися конкретно допомогою армії. Не передбачається під час війни жодних виборів. Ніхто не допомагатиме діяльності партій матеріально. Ніхто не готує ніяких кандидатів. Партії політично надовго стають у кращому разі "клубами".
І тут, нарешті, визначається, які партії будуть якось показувати свою діяльність, а які зовсім щезнуть з політичного виднокраю. Тим більше, що варіанти "продати" зареєстровану партію стали вже зовсім примарними.
Хто зберіг можливість доносити до загалу свою ідеологію, думки, пропозиції, хто допомагає армії, людям узагалі, той існує.
Так само немає жодної перспективи тих чи інших нових проєктів партій. Якщо і були якісь чати щодо їх засад, то вони вичерпали себе та стали просто майданчиками для спілкування.
Ми у цій ситуації існуємо. Сайт працює. Тримаємо зв’язок з членами політради, керівниками деяких організацій, іншими колегами. У нас же горизонтальне управління. Люди знаходяться дуже в різних місцях в країні та поза нею, у різних умовах. Далеко не про всіх маємо право говорити, не наражаючи їх на небезпеку.
Надзвичайно важливо також зберегти весь напрацьований багаторічний інформаційний масив. Бо невідомо, що завтра буде з хостингом.
Ми продовжуємо відчувати особисту відповідальність за збереження та подальше відродження ліберальної політичної течії в Україні. Працюємо над цим. У будь-яких умовах.
Такою є реальність.

- Повернімося до геополітики. Як Ви бачите подальші події?

- Геополітика геополітикою, та ліберально-демократичний уклад може висувати зовсім не лібералів, а діячів із авторитарними замашками, що у складних умовах "рятують країну". Так знову обрали Орбана.
І лідери геополітики теж мають це враховувати.
Ми зараз висуваємо ряд вимог Заходу, і це правильно.
Але треба пам’ятати абсолютно все політичне минуле часу незалежності, всі реалії, всі події, що раніше заважали нам бути і в НАТО, і в Євросоюзі. До речі, і нашій православній церкві у спільній сім’ї церков. Треба пам’ятати нашу відповідальність. Всезагальну, а не тільки своєї партії.
У цьому і є справедливість реалполітик.
Виходів із величезної світової кризи, яку спровокував путін, реально бачимо два. 
Перший варіант – зміна влади в Росії, на що неофіційно тисне колективний Захід. Усунення клану путіна та прихід до влади технократів, з якими можна буде домовлятися з нуля, з чистого листа.
Другий варіант – холодна війна, в якій позиція росії набагато слабкіша за позицію союзу (як 50 років тому, тим більше - 30.
Світову війну як варіант розглядати не будемо, бо це не варіант.

- А як же імпорт енергоносіїв з росії в Європу?

- Навколо цього багато було брехні. Дехто мені казав ще до війни на повному серйозі, що США "підвели" Європу з поставками скрапленого газу. Я навіть провів дослідження. Не буду тут докладно розписувати, але ситуація була протилежна.
Незважаючи на досить холодні березень і квітень, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн уважає, що Євросоюз зможе впоратися з частковим порушенням імпорту газу з Росії. Все ж росія постачає близько 40% природного газу в Європі. ЄС провів переговори зі Сполученими Штатами, Катаром, Єгиптом, Азербайджаном, Нігерією та Південною Кореєю про збільшення поставок газу та скрапленого газу. Японія заявила, що перенаправить деякі вантажі СПГ до Європи у відповідь на запити ЄС та США. Європейський імпорт СПГ досяг рекордного рівня в 11 млрд кубометрів у січні, причому трохи менше половини припадає на Сполучені Штати.
Європа нині інфраструктурно обладнана для розподілу газу та електроенергії між країнами, але повне припинення поставок російського газу все одно потребує додаткових заходів. Запланований перехід на відновлювані джерела енергії.

- А що ж у нас в Україні? Кожен день бомблять нафтобази.

- Наші нафтові та газові підприємства героїчно працюють. Атомна енергетика дозволила нам (і війна,- це не парадокс) в один момент приєднатися до європейської енергетичної мережі, що багато років гальмували наші мудрагелі. Як і прийняти остаточне рішення перейти на американське атомне пальне.
Нафтобази наші в умовах дефіциту давно не мають великих запасів і працюють "з коліс". Так що дуже дорогі ракети дальнього радіусу дії попадають в цистерни, де міг залишитися переважно густий осад, що довго вигоряє. Це дуже важко та неприємно, але впливу великого на ситуацію не дає.

- Дякую Вам за відповіді.

- Дуже дякую за хорошу роботу у важких умовах. Тримайтеся і будьте здорові.
© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet