Долю України вирішать не економисти і юристи, а професійні політики

Володимире Никифоровичу, розпочинаючи нашу розмову, хочу відразу попередити, прагнутиму ставити гострі і, можливо, не дуже приємні запитання. Ось перше, чи не думали ви в серпні 1991 року, що Україна, одна з найбільш сильних в економічному відношенні республік колишнього СРСР, через два з половиною роки своєї незалежності опиниться у такій тяжкій кризовій ситуації?

- Знаєте, таку ситуацію можна було б передбачити. Ще під час історичного засідання українського парламенту 24 серпня 1991 року дехто з тверезомислячих депутатів відкрито заявляв, що Україна може перетворитися на "заповідник комунізму". Саме злякавшись подій у Москві, перш за все заборони КПРС, парламентська компартійна більшість вирішила підтримати проголошення незалежності. В іншому випадку, ясна річ, вона б ніколи не виступила проти існування СРСР. Отже, тоді не відбулося головного - зміни влади, а через це зміни й політичного курсу. Ми й сьогодні не відповіли на кардинальне запитання: що будуємо - комунізм чи соціалізм.

Закони в Україні ще й досі видає Верховна Рада Української Радянської Соціалісстичної Республіки.

- Скажіть, а яку позицію займали ви у ті дні? Чому в Україні тоді не знайшлося достатньо сил, щоб спрямувати нашу державу у русло демократичних перетворень? - Щодо моєї позиції, то вона була такою ж, як і сьогодні. Щодо поведінки, то кричав, протестував, викривав. Але мій голос заглушив більш гучний елемент площ. Наша партія була надто слабкою і малочисельною. В Україні ніколи не було сильної ліберально-демократичної опозиції.

Установчий з'їзд нашої партії відбувся ще за часів СРСР - у 1990 році. Тоді ми прийняли програму, яка, незважаючи на величезні зміни в Україні і в світі, ні на йоту не застаріла. Процес формування нашої партії йшов з низів, ввона ніколи не шукала ракету-носія серед "зірок", що рясно спалахнули тоді на політичному небосхилі. Тому ми не маємо у сучасному парламенті своїх депутатів. Воно і на краще - ніхто не закине нам за сьогоднішнє безладдя.

- Чи можна вважати, що існуюча зараз багатопартійність реально впливає на політичне життя нашого суспільства? - Цей вплив посилюється, але поки що но впливає на політичне життя нашого суспільства?

- Цей вплив посилюється, але поки що реальну політику робить одна партія, яку називають "партією влади". Представники цього клану оголошують себе безпартійними, але серед них є члени існуючих в Україні партій.

Створення реальних умов для існування політичних ппартій, зняття обмежень на їх діяльність допомогло б створити у стислі строки кілька великих партій, які б відбивали традиційні політичні погляди: соціалістичні, соціал-демократичні, ліберал-демократичні, націоналістичні. Процес об'єднання зірвав недолугий виборчий закон. Сьогоднішня багатопартійність - значною мірою фікція.

- А чи є взагалі потреба в партіях, тим більше в таких невеликих, як ваша?

- Натяк зрозумів. Справді, ЛДПУ порівняно невелика, але вооона не набагато менша більшості існуючих партій демократичного спрямування. Тут треба пам'ятати, що до нас йдуть не "статисти", прихильники вуличної демократії, а люди серйозні, які щось знають, вміють, щось хочуть зробити. Здебільшого це представники творчої інтелігенції, причому не тієї, що створювала оди колишньому ладу, а тепер - сучасному, а тієї, що прагне конкретною працею допомагати своєму народові. Зазначу, що саме зараз пожвавився прихід до нас нових членів, серед них багато тих, хто зі своїми ліберально-демократичними поглядами випадково потрапив до інших партій.

Щодо великих паррчними поглядами випадково потрапив до інших партій. Щодо великих партій, то вони у сучасній Україні здебільшого повстають, як птиця-фенікс, на згарищах і уламках колишньої КПРС-КПУ. Подивіться уважно, як за декілька місяців виникли Соцпартія України, Селянська партія України, кожна з яких має близько ста тисяч членів.

-Хто може бути вашим союзником у новому парламенті?

- ЛДПУ в політичному плані орієнтується на союз із серйозними за програмами, діями, складом учасників партіями, які твердо обстоюють негайне здійснення ринкових реформ, розбудову демократичної держави України. Зрозуміло, що нашими союзниками не будуть ні крайні ліві, ні крайні праві.

- Інколи можна почути, що ліберали ігнорують національне питання, підтримують шкідливу для державного розвитку України ідею федеративного устрою...

- На перше запитання ви можете знайти вичерпну відповідь у нашій партійній програмі. Щодо федеративного устрою України, то тут слід перш за все відзначити: ця тема перетворилася у спекулятивну в промовах політиків різної орієнтації. Федративність і сепаратизм - це різні речі. Федеративність - це база для пошуку найбільш сприятливих умов для життя людських спільнот в одній державі. Сепаратизм - це основа для конфронтації і розвалу держави із загрозою громадянської війни. По великому рахунку, унітарність і федеративність не суперечить одна одній, бо розбудова цивілізованої демократичної держави з ринковою інфраструктурою і широким місцевим самоврядуванням приведуть до значного розширення прерогатив місцевих органів влади. Щоб покінчити з цією темою, хочу сказати, що нині, зважаючи на необхідності реформ "згори", на питанні про федералізацію України не слід наголошувати.

- Це якось пов'язано з антиукраїнськими настроями на Сході?

- Ні. Я розглядаю його в іншій площині. Щодо проблем Сходу, то їх слід вирішувати передусім шляхом подолання жорсткої економічної кризи. Спрощено: буде добробут - буде патріотизм.

- Чи важко лідеру партії балотуватися до парламенту?

- Ви знаєте, брати участь у виборчій кампанії важко будь-кому, але мені доводиться бути у курсі справ всіх наших партійних висуванців, допомагати їм. До того ж, значно зріс обсяг партійних справ, які в таких умовах треба вирішувати дуже оперативно.

- Зараз чимало людей заявляють, що не підуть голосувати...

- Реакція людей зрозуміла: вона викликана алергією громадян до влади, яка нічого не зробила реального, щоб вивести суспільство з кризи. Але параліч влади в наших умовах - це дуже небезпечно. Обрання поганого нового парламенту - це поразка часткова, зрив виборів - поразка цілковита.

- Чимало виборців не знають, за кого треба голосувати. За чесних, порядних, розумних, кажуть, голосували минулого разу, а тепер будемо обирати економістів та юристів?

- Я також за те, щоб голосувати за розумних, чесних і порядних. Було б дивним, якби я закликав обирати шахраїв. Більше того, історія виборів, мних. Було б дивним, якби я закликав обирати шахраїв. Більше того, історія виборів, мабуть, не знає випадку, щоб котрийсь із кандидатів назвав себе непорядною людиною. Отже, знімемо цю тему. Щодо юристів та економістів. У сьогоднішньому парламенті їх достатньо. А результат? Парламент - це не господарська установа або юридична контора. Це вищий і універсальний політичний орган. Політику роблять політики, і закони "пишуть" політики, виражаючи інтереси суспільних верств.

- Отже, головне обрати політично визначених людей?

- Безумовно. Додам - людей організованих, сказав би навіть, команд. - А інтереси яких верств населення відбиває ваша партія?

- Ліберально-демократична партія України, я в цьому переконаний, має велике майбутнє, бо вона є виразником інтересів широких верств власників. Саме такими власниками повинні стати всі громадяни нашої держави внаслідок проведення справді народної приватизації держвласності. На жаль, ідея приватизації багато в чому дискредитована тими, хто не хоче здійснення реформ і подолання кризи, зацікавлений лише у розкраданні державного майна. Тому моя головна порада виборцям: не вірте кандидатам, які багато обіцяють. Не вірте тим, хто хизується безпартійністю. Так, партії зараз не чисельні, проте вонизібрали майже всіх, хто хоче активно і цивілізовано займатися політикою.

Розмову вів Олександр Головко
(Хрещатик. - 1994. - N 49 (640). - 24 березня)