Доля книжки - доля автора

Поки ми друкувалти переклад і публікацію глав книжки "Фашизм", сталася подія, що зняла потребу представляти автора: Желю Желев ставПрезидентом Болгарії і дані про нього надрукували всі відомі газети світу.

Знаменним в його біографії є перетворення дисидента в Президента. Проте цей випадок для нашого часу не тільки не єдиний, а, в певному розумінні, навіть типовий. Скажімо, не менш показовва з цього погляду фігура чехословацького Президента Вацлава Гавела. "Інакодумання" обидва вони - болгарський філософ і чеський драматург - виявили ще у своїй творчості. Звісно, окрімворчості, була і політична боротьба, кері творчості, була і політична боротьба, керівництво опозиційними силами, переслідування з боку влади. Але в долі Желю Желева саме ця книжка відіграла вирішальну роль. Вона не лишень висунула автора в лідери опозиції, а й стала його політичною візитною карткою. Більше того, її ідеї багато в чому визначають характер, мову і стиль боротьби болгарської опозиції з відживаючими адміністративно-командними структурами.

Книжка помітно вплинула на свідоомість сучасного болгарського суспільства. "Тоталітаризм" - ключове її слово - стало ключовим і в критичних виступах на мітингах, телебаченні, у газетах, в народному зібранні.

Мені доводилося зустрічатися з Желю Желевимм, коли він був в опалі, без роботи, під надокучливим спостереженням спецслужб. Це було в середині 80-х років, у пік застою, коли всюди панувала атмосфера безнадійності та зневіри.

При першій же зустрічі він уражав скромністю, прростотою, привітністю та інтелігентністю. В полеміці був коректним і витриманим, але непоступливим - в ньому відчувався твердий характер. Під час розмови мене вразила його невблаганна переконаність у прийдешніх радикальних змінах. Це була переконаність ученого. В останній приїзд до Болгарії (в жовтні минулого року) Желю Желев приймав мене вже в президентському палацції (в жовтні минулого року) Желю Желев приймав мене вже в президентському палаці. Він був таким же спокійним і привітним; може, тільки дещо зніяковілим розмірами свого величезного кабінету. Живе він, як і раніше, з дружиною та двома доньками у своїй старій двокімнатній квартирі. І звісно, він був дуже змореним. Зрештою, такий вигляд мали всі мої друзі та колеги академічних і університетських кіл, які заглибилися в політику та звалили на себе не звичний їм тягар державної відповідальності. Ми розмовляли про політику, про своєрідність становища Президента-опозиціонера за комуністичного уряду, про його майбутній візит у США і, безперечно, про переклад глав із його книжки на українську та російську мови, що готується у нас. На питання про те, чи не змінились його погляди та світоглядні установки під впливом таких разючих змін у його становищі, Желю Желев відповів: "Таке виключено. Я - опозиціонер із двадцятирічним стажем. Але я роблю все можливе для налагодження конструктивної співпраці зі всіма силами, по-справжньому зацікавленими в змінах".

З біографією автора схожа і біографія його книжки. Желю Желев навіть написав про це спеціальну статтю, назвавши її "Політична біографія книжки". Вона супроводжує новітні видання "Фашизму".

Книжка написана 1967 року. Численні спроби видати її як у Болгарії, так і в інших країнах колишнього соціалістичного табору були марними. Але ж, здавалося б, чудово вписувалась у тематику ідеологізованих "партвидавів", оскільки викривання фашизму як головного ворога комунізму та людства вважалося найважливішим завданням комуністичної пропаганди.

Книжку розхвалювали, приймали обництва, але потім без будь-ядо виробництва, але потім без будь-яких пояснень відмовлялись від неї.

Кінець кінцем 1982 року авторові вдалося влаштувати її у видавництво "Народна младеж", де вона і вийшла через "недогляд" видавничих працівників. Поява книижки на прилавках магазинів розлютувала ідеологів правлячої партії. Вона була арештована, а видавці дістали суворі стягнення. Проте частина тиражу вже була розпродана. Почали розповсюджуватись і копії з неї. Книжка мала популярність, і влада затіяла боротьбу з нею і з її автором. Робилося це тихо, нишком, шляхом замовчування книжки та цькування автора. Для розправи з небажаним ученим був використаний перевірений метод "реорганізації" наукового підрозділу, за допомогою якого інститут, де працював Желю Желев, був "ліквідований", а потім знову "створений" під дещо іншою вивіскою, але вже без його ставки. Вигнаному із університету Желеву було відмовлено навіть в участі в міжнародному симпозіумі з питань фашизму, що проводився в Софії.

Тепер ми підходимо до головного питання: чим же не догодила ця книжка представникам влади не тільки в Болгарії, а й в інших країнах соціалістиичного табору? Згадаємо, наприклад, про долю "Обыкновенного фашизма" М.Ромма - першого фільму, що викриває "технологію" фашизму, фільму, побудованого, до речі, як і книжка Желю Желева, лишень на документальній основі. В ньому також не було жодного порівняння з нашою рідною дійсністю. І все-таки глядач побачив, що це фільм про нас. Зрозуміли це й "вищі інстанції". "Обыкновенный фашизм" з'явився, щоб тут же щезнути.

Про те, що дві моделі тоталітарнного суспільства були навдивовижу подібні одна до одної, що в ході розвитку вони взаємно збагачувалися "практичним досвідом" (концтабори, газові камери, загороджувальні загони та ін.), прекрасно знали, як з'ясовується, і самі творці цих моделей. Найкраще це засвідчують купюри в радянських публікаціях матеріалів Нюрнберзького процесу. Купюри ці специфічні: вилучалися документи, що викривали злочинну природу фашистської держави як держави тоталітарної. Звісно, для Заходу наші приховування давно вже стали секретом Полішинеля. В будь-якій західній енциклопедії соціалізм "східного (або радянського) типу" розглядається разом із фашизмом як два найближчих різновиди тоталітаризму. При цьому підкреслюється й ідеологічна близькість, і структурна тотожність.

Безперечно, статті про фашизм таких радянських дослідників, як Ц.Кін, трохи відкривали механізм функціонування фашистської держави, але про системний аналіз тут не могло бути й мови. Натяк же на будь-яке порівняння загрожував кримінальним покаранням.

Мабуть, більше за все для просвіти масової свідомості в питаннях тоталітаризму зробила художня літературра. Тут варто назвати насамперед книжки німецьких авторів - Л.Фейхтвангера, А.Зегерс, Г.-Х.Фаллади. Особливу роль відіграли праці про диктаторські рхтвангера, А.Зегерс, Г.-Х.Фаллади. Особливу роль відіграли праці про диктаторські режими Латинської Америки. Все розпочалося ще з перекладу гріновського роману "Наша людина в Гавані". Але найбільш могутнього і масованого удару по свідомості читачів нашої країни, інших європейських соціалістичних країн завдали переклади романів Г.Маркеса, А.Карпентьера, А.Астуріаса. Вітчизняні ж автори намагалися аналізувати тоталітарну систему у псевдоісторичних романах, казках, приповістках.

Так, з допомогою ліберальних методівв розкривався головний "секрет" системи. Проте пряме порівняння вважалося - і нині вважається - наклепом. "Зводити наклеп" дозволяли собі лишень найчесніші та найвідчайдушніші - О.Солженіцин, В.Гроссман та ін.

На запитанняя, чому Желю Желев став Президентом, відповісти неважко: бо він був найяскравішим дисидентом. Набагато складніше відповісти на запитання, чому він став дисидентом. Гадаю, через наукову сумлінність. Зле пожартував з колишнього філософа-комуніста системний підхід, добре випрацюваний в лоні марксизму. Системний аналіз притаманний усім працям Желева, і найбільшою мірою - книжці "Фашизм", що вирізняє її поміж багатьох праць про фашизм, написаних нна Заході, робить її найавторитетнішим дослідженням із цієї проблематики.

З багатьох причин Желев був "приречений на успіх". Він мав значні переваги перед західними вченими, бо міг навіч спостерігати механізми (причому найбіільш розвинуті та вдосконалені), пристрої і функціонування тоталітарної держави у себе в країні, вивчати їх у всіх деталях і щоденно зазнавати їхнього впливу на собі самому. Це дозволило йому провести "перевірку практикою" низки марксистських постулатів.

Основи теорії, закладеної К.Марксом, розвивалися його учнями в одному певному напрямі, що неминуче призводить до обґрунтування і виправдання тоталітаризму. Марксизм був "збагачений" положенням про "партію нового типу", про зростання її ролі в процесі будівництва соціалізму, про загострення класової боротьби, про непримиренність ідеології, про "єдино правильне вчення" та ін. Їх практичне втілення означало знищення багатопартійності та інших атрибутів громадянського суспільства, насаджування єдиної ідеології, перетворення держави в інструмент однієї партії, репресії щодо інакомислячих.

Тоталітаризм - це система, породжена насамперед монополією партії на владарювання в усіх сферах життя, що забезпечує особливе представництво партії в усіх державних та інших організаціях і ставить під контроль партії навіть приватне життя громадян.

Желю Желев краще за інших дослідників побачив і описав тоталітаризм як систему. Марксист, котрий живе у тоталітарній державі, став найпідготовленішим дослідником проблеми фашизму, бо вона була для нього окремим випадком більш загальної проблеми. Желев ґрунтовно проаналізував структуру тоталітарної держави та функціонування її систем. Кожна глава його книжки - це одна з істотних характеристик тоталітарної держави. Назви основних розділів у своїй сукупності самі по собі репрезентують концепцію: становлення однопартійної системи, зрощення партії і держави, уніфікація всього суспільного життя, авторитарний спосіб мислення, концентраціабори...

Дослідник не приділявйні табори... Дослідник не приділяв великої уваги витокам ідеології фашизму, його відмінності від інших ідеологій. Він викриває тоталітаризм, в чому бачить своє головне завдання. В цьому ж він убачає і сьогоднішню актуальністть своєї книжки. У вже згаданій статті він писав: "Поки існує тоталітаризм, ця книжка не втратить свого актуального значення, бо насамперед вона є спробою з допомогою документів ретельно, як у палеонтології, кістка за кісткою відновити величезний політичний скелет тоталітарного мамонта. А ті, хто серйозно прагне до боротьби з тоталітаризмом, мають потребу в його знанні, насамперед у знанні його анатомії і фізіології, без чого неможливо розраховувати на успіх".

Не зробивши жодного зіставлення або протиставлення обох варіантів тоталітарної системи, Желю Желев таки цілком усвідомлював, про що саме його книжка. Сьогодні він мовить про це відверто: "До перебудови гголовним, що привернуло увагу публіки, був повний збіг двох варіантів тоталітарного режиму - фашистського і нашого, комуністичного. Хоча ніде прямо не плітарного режиму - фашистського і нашого, комуністичного. Хоча ніде прямо не проводяться аналогії, але завдяки документальному матеріалу і способові його організації читач сам відкриває дивну істину: між нацистською і комуністичною системами не тільки немає істотних відмінностей, але навіть і ті, які наявні, - не на користь комунізму (нацисти в Німеччині, принаймні, не прославились таким масовим винищенням своїх співвітчизників)".

Про свої політичні погляди та світоглядні позиції Желю Желев заявив не тільки критикою тоталіттаризму. Прикінцева глава книжки присвячена Декларації прав людини, вона розкриває філософське і громадянське обличчя автора - гуманіста і демократа, що свято вірить у торжество нових принципів людської єдності та співжиття.

(Філософська і соціологічна думка -1991-N1)