Український ліберал:Україна – чи видно обриси миру?

Як ми з вами казали, Дональд Трамп роз'ятрює всю доступну йому ойкумену, намагаючись швидко вирішити низку проблемних питань у планетарній гегемонії США, і грає у світові "шахи" відразу на кількох дошках.
Він переконує громадян США, що буквально всі зовнішньополітичні питання вирішуватимуться з вигодою для країни. Стосовно України він уже має угоду, щоправда значна частина родовищ рідкісноземельних металів знаходиться на окупованих росією територіях.
Одночасно він хоче стати великим миротворцем, нобелівським лауреатом і заявляє: "Усе моє життя схоже на угоди – одну велику угоду".
Враховуючи бурхливу діяльність Трампа в Саудівській Аравії та інших сусідніх державах щодо вигідних контрактів, входження у сирійські реалії, перемовини з Іраном, підтримку Ізраілю, проглядаємо рух до комплексного рішення проблем Ближнього Сходу. В Газі, яка за площею та геометрією подібна до всього лише Кривого Рогу, зарозумілі фанатики - "лідери" місцевих "палестинців" досі готові принести в жертву велику частину населення. І нині Ізраїль розпочав, скоріше за все, останній наступ. Трамп вирішив питання звільнення заручника з Гази - військового Ізраїлю з громадянством США, а в іншому поки що припинив активність у врегулюванні ситуації.
В принципі його заява про замирення між Індією та Пакистаном підтверджується, хоча конфлікт ядерних держав, що має історичне підґрунтя, не закінчений.
В той же час із моменту вступу Трампа на посаду російська агресія в Україні триває. Відомо ж, що протягом років 150 Америка майже всі часи або допомагала росії, або, конкуруючи, була проти її завоювання чи розпаду. У Трампа, можливо, є стратегічне бачення того, чого він хоче досягнути втручанням у цю війну. Він спочатку пропонував стандартну логіку мирного процесу: спочатку перемир’я без попередніх умов. Але росія нахабно почала диктувати якісь межі, і він почав обговорювати умови самого перемир’я, що в принципі суперечить терміну "безумовне". Коли росіяни вирішили, що Трамп дав слабину, а тим більше після приснопам’ятного тиску в Овальному кабінеті на жертву агресії, вони упевнилися, що "у них є карти",- Зеленському ж було сказано, що у нього "карт" нема. Звинувачення у недостатній удячності, заграванні з третьою світовою (яка тим часом уже йшла), навіть повторення путінских балачок про нелегітимність президента здавалися майже катастрофічними. Та Зеленський витримав тиск і зробив вимушені висновки.
Дехто з наших активних експертів на власних каналах тоді почав нас лякати припиненням допомоги Україні США. Але фахівцям було відомо, що підтримки України, яка реалізовується в рамцях проєктів PDA, USAI та FMF, указ Трампа щодо призупинення програми зовнішньої допомоги Штатів не стосувався. Забігаючи трохи наперед, відзначимо, що зараз Трамп вперше розглядає можливість збільшення постачання зброї Україні.
Факт залишається фактом,- після дипломатичних атак Трампа на Україну підвищується рейтинг президента, що може бути переобраний досить легко. Україна також врахувала розбіжності США з Європою та успішно провела зустріч з європейськими лідерами у Києві.
Тим не менше деякі диванні експерти стверджують про примітивну зовнішню політику України, підхід, як до якоїсь "стрілки", "величезні провали", у тому числі в спілкуванні з країнами Східної та Центральної Європи, що створює простір можливостей для росії у вибудовуванні такої архітектури, яка дозволить тиснути на Україну. Що ж, є мистецтво можливого, особливо під час війни, і експерти не є на місці діячів і не відчувають всю відповідальність, яка лягає на останніх.
Путін грає, як йому видається, у довгу гру, в якій Україна є важливим елементом внутрішньої політики, стратегії у відносинах із Європою, Штатами, Китаєм.
Трамп все ж примусив путіна почати переговорний процес. Виклик Зеленського на зустріч у Стамбулі (за можливої присутності Трампа) путін проігнорував, надіславши "делегацію" низького рівня. Тим не менше, за присутності турецьких господарів, українці показали, що міністри можуть спілкуватися, якщо це дуже потрібно, із "третіми заступниками" і домовитися про обмін полоненими. Розчаровані нахабною поведінкою московитів, турки, які були зацікавленні у піднятті авторитету країни – регіонального лідера та миротворця, вже не приймуть їх. І наступна зустріч, можливо, буде у Ватикані під наглядом новобраного Папи (хоча деякі представники росії вже кажуть про недостатню нейтральність цього майданчика – невже Турція геть нейтральна?!). Почнеться новий переговорний трек, як це вже бувало у фінській війні, про яку згадував "переписувач історії" Мединський, як це було і у нашій війні у березні 2022 року. Там будуть, можливо, присутні (невідомо у якому статусі) Марко Рубіо та Кіт Келлог.
Взагалі Трамп під час телефонної розмови з європейськими лідерами 19 травня визнав, що путін не готовий до завершення війни в Україні, оскільки вважає, що він перемагає. У той же час Трамп поки не погодився на вимоги Зеленського та європейських лідерів посилити тиск на росію.  США не відступають від участі в переговорах між росією та Україною, але мають власну "червону лінію", проте Трамп не уточнив її змісту. Трамп сказав, що путін представить якусь "мирну записку" зі своїми умовами припинення вогню і закінчення війни. Зеленський же сказав, що якщо Трамп не буде тиснути, путін не зрушить з місця. Він закликав до санкцій проти росії, якщо вона не припинить нападів, і запропонував мирні переговори в нейтральних країнах, але з обов’язковою участю США та Європи.
Трохи щодо уявної логіки Трампа. Досі це віра в те, що путін хоче миру. Але путін жадає "усунення коренів кризи", тобто знищення української державності. Та він не зміг досягти жодної стратегічної цілі, натомість втрати величезні. Хоч він їх і не рахує, це скоро дасться взнаки. Також застаріле уявлення Трампа про росію як про потенційний економічний клондайк дуже непевне. Реальна економіка рф — корумпована, слабка й неефективна. За обсягом зараз вона дорівнює італійській економіці. Ще одна помилка — делегування процесу сторонам та іншим посередникам.
Ключовою ж для путіна є його уявна світова система. І він дивиться на Трампа як на суб'єкта, який приведе до неї. Також путін зустрічається із Сі Цзіньпіном, узгоджує позиції з "третьою" ядерною потугою, яка вже дуже багато чого домоглася від росії.
Пасажі переговорника - переписувача історії Мединського є досить смішними в сенсі історичної експертизи, але логічними в сенсі політики путіна, що уявляє себе відновлювачем імперії, незважаючи на залежність від Китаю, що збільшується. Мединський підводить до того, як говорив Наполеон, війна і переговори ведуться одночасно,- в'єтнамська, корейська, радянсько-фінська війна.
Так, коли розпочалася широкомасштабна війна 24 лютого, то вже за кілька днів йшли переговори. Росіяни вели себе так, ніби ми вже програли, але надалі вони не просто забуксували, а були вигнані з півночі України. Вони вимагали: армія в 80 тисяч чоловік, "денацифікація", демілітаризація. Потім з'явилася армія в 250 тисяч, зникли тези з російської мови. Ще був нейтральний статус, але головними були гарантії безпеки, які так і не були прийняті.
Переговори у Турції та подальші перемовини не вселяють оптимізму. Запускаються деякими чиновниками нові вимоги росіян. Перемовини у Ватикані під питанням, хоча Трамп каже, що світ стане безпечнішим протягом 2-3 тижнів. Ну, може він щось знає.
До речі, Мединський говорив про Петра I: "Знаєте, хто його фінансував? Англія та Франція. Швеція досі була б великою державою, якби не це". Але навпаки, Франція в епоху Людовіка XIV підтримувала Швецію, щоб через неї оперувати в регіоні Балтійського моря, впливати на приморські країни та на німецькі держави. Та у заяві Мединського простежуються ключові моменти, які Росія постійно проштовхує у зовнішній політиці, тобто якби Швеція погодилася віддати порти в гирлі Неви, дати можливість Росії збудувати порти, то ніякої війни не було б. Але "гади, які маячили за Швецією" цьому перешкоджали. Тобто завжди хтось заважає росії здійснювати свої вічні інтереси. . Мединський казав: "Ми готові воювати вічно". Маємо надію, що це не так. У свій час переможець Петро І витратив до половини річного бюджету тільки на потреби місцевого дворянства завойованих територій. Насправді дещо раніше московське царство виглядало доволі слабким, нестабільним через серію дворцових переворотів, довгу династичну кризу. У 1689 році, на другий рік свого гетьманства, Мазепа отримав картбланш на управління Гетьманатом по суті як суверенною державою під протекторатом царя. Петро !, окрилений взяттям Азову, поїхав у так зване "велике посольство" шукати союзників для нової антиосманської коаліції. Але побачив, що турецька сторінка в Європі перегорнута. Іспанія, Франція, Британія готуються до війни за іспанську спадщину, і тут ловити нема чого. Проте у німецьких держав, у Речі Посполитої був ворог, про якого Петро І знав, але не звертав особливої уваги – це Швеція. І він ув'язався в коаліційну Північну війну разом із центральноєвропейськими країнами, щоби не дати Швеції стати балтійською імперією. Насправді це був експромт. Петро сам не знав, у що це виллється. Після культурного шоку від Європи у Петра I з'явилася віра, що морський локомотив виведе Московію на новий цивілізаційний рівень. Проте все пішло за непередбачуваним сценарієм. Шведи за перший рік розгромили трьох головних коаліціянтів: моментально вивели з війни Данію, сильно наваляли Речі Посполитій, дуже легко розгромили московську армію під Нарвою. Московія захиталась. Петру потрібні були реформи, щоби продовжувати війну. Для максимальної мобілізації ресурсів і побудови нового війська він перезавантажував все: адміністративну, податкову, фінансову системи. 1704 року шведи окупували значну частину Речі Посполитої, коли взяли Львів, сунули на Волинь, Петро I дав наказ Мазепі перейти на правий берег Дніпра, щоб зупинити просування ворога на схід. Далі ви знаєте.
Так само, як гирло Неви для Петра І стало важливим, щоби торгувати з Європою, де були зосереджені передові технології, порти Північного Причорномор'я були важливими завжди. Після появи незалежної України Одеса, Миколаїв, Херсон, Крим стали бажаними об’єктами. Якщо ти контролюєш Крим, то ти контролюєш південне узбережжя Чорного моря, відповідно, ти контролюєш усе Чорне море, оскільки ти просто ставиш там ракети, і Чорне море опиняється під контролем. Тому в принципі Туреччина єдиний системний великий гравець, який має стратегічну логіку щодо Чорного моря, і взагалі дезінтеграції Росії через вплив на тюркські народи всередині самої Росії, у Центральній Азії. США все це не дуже цікаво.
На даний час адміністрація Трампа виступила проти включення у заяву Групи семи обіцянки подальшої підтримки України та фрази про протиправність розв’язаної Росією війни. Крім того, у Вашингтоні хочуть уникнути опису нападу Росії на Україну як "протиправного" вторгнення.  Україна ж закликає посилити економічний тиск на країну-агресора Росію, зокрема через радикальне зниження граничної ціни на російську нафту. Цифра, яку українська сторона вважає виправданою, – $30 за барель. Треба працювати над вторинними санкціями. Зокрема, ідеться про банківський сектор, включно з російським Центробанком. Потрібно тиснути на російських бізнесменів. Дуже важливо, щоб санкції поширилися й на тих олігархів, які перереєстрували власності, бізнеси, велике виробництво на інших осіб. Саме занепад економіки росії може скоротити шлях до миру.