Ліберально-демократична партія України
http://www.ldpu.org.ua/ukr/projects/simp/49c7d7e79f839/

Валерій Бебик: Скіфсько-Еллінський пантеон:Геракл і Арес

15.03.2009, 20:41
Коли ж з’явилися скіфи?

„Канонічна” історична традиція стверджує, що скіфи з’явилися приблизно у VIII- VII ст. до н.е. Але чому ж тоді римський історик Помпей Трог (І ст.н.е.) та його „науковий” наслідувач Юстин(Устим?, ІІІ ст. н.е.) стверджують про розквіт скіфської цивілізації у середині ІV тис. до н.е.? В цей же час, до речі, найбільшого розвитку набуває й Трипільська цивілізація України (VI тис. до н.е.).

Можливо, саме тому Помпей Трог і писав: „Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...”

Отже, які ж можуть бути суперечки, якщо Трипільська цивілізація щонайменше на 3 тис. років старша за Давньоєгипетську (стартує у ІІІ тис. до н.е.)!

Окрім того варто зважити ще й на те, що римські історики (Помпей Трог, Юліан Юстин, Квінт Курцій Руф) були переконані, що скіфи були родоначальниками парф’ян та бактрійців, і з ними погоджувалися їхні єврейські (Йосиф Флавій) та християнські (Тертулліан) колеги.

Сучасні історики (С.Березанська та ін.) вважають, що саки(представники так званої ямної археологічної культури) домінували в Україні у ІІІ-ІІ тис. до н.е. (у Криму і досі існує їхнє прадавнє місто). А з ІІ тис. до н.е. вони отримують імя - аріїв.

Цікаво, що перси (парси), за переконанням французькогодослідника Філіпа Гюїза (Philip Huyse, “ La Perse antique”, 2002) називали скіфів – саками.

Отже, виходить, що скіфам-таки на кілька тисяч років більше, ніж їм відводить так звана „історична традиція”!

Для остаточного руйнування цієї неправдивої традиції наведемо зміст міфу (за „батьком історії”Геродотом), який має трипільське археологічне підтвердження.

За скіфською міфологією, батьком скіфів вважався Геракл – син Бога Зевса та земної жінки (тому він і був героєм, а не богом).
А матір' ю – змієнога Богиня(ось вам і підвищення до божественного статусу по лінії матріархату).

Геракл. Фрагмент срібної прикраси упряжі коня знатного скіфського вершника (I  тис. до н.е.) З Гераклом, начебто, все ясно. Подивіться на срібну прикрасу кінської упряжі знатного скіфа і портрет прабатька скіфів – готовий. Ця археологічна знахідка, дійсно, датована І тис. до н.е.

Звісно, у скіфів була й мати – змієнога Богиня(дехто каже – Дніпро з притоками – В.Б.). Згадайте Помпея Змієнога Богиня – Праматір скіфів (трипільська посудина, IV тис. до н.е.) Трога, котрий говорив про скіфське домінування в Європі та Азії у IV тис. до н.е. Згадайте, і подивіться на зображення цієї богині, відтворене на скіфській посудині IV тис. до н.е. !

Отже, як говорять в Одесі-мамі „Такі-да”, цей римлянин Помпей Трог був кваліфікованим істориком!” Додайте сюди фразу нашого „першоісторика” Геродота V ст. до н.е.), котрий не знав в Греції „жодного видатного
філософа, який не був би скіфом”, і вам все стане ясно.

Між іншим, трохи розвидниться і з самою назвою наших предків – скіфи. Це – грецька назва. Більш правильно, на думку багатьох вчених, казати – скіти або й сколоти.

Російські філологи – тут як тут: мовляв, це від російського слова „скитаться” – вони ж бо були кочівниками. Але, позаяк російська мова починає формуватися на базі староукраїнської мови лише з XIV - XV ст. н.е. (а скіти були ще в IV тис.до н.е.), це тлумачення не відповідає дійсності і явно має ідеологічне підґрунтя.

Направді ж, як стверджує Сергій Піддубний у своїй книзі „Код України-Руси” (Голованівськ, 2008), назва скіти походить від слова кут (мати свій кут, місце для проживання). Мовляв, недаремно житло у ченців-самітників у монастирях називають скит.

Враховуючи те, що (за Геродотом) були скіфи-землероби, скіфи-скотарі і царські скіфи, тих же самих землеробів чи дружинників, не кажучи вже про царів, навряд чи коректно називати скитільцями, хіба ні? Ці люди – точно не були за своїм статусом бомжами навіть і в ті складні часи...

Скіфи/арії і спартанці/дорійці - „близнюки-браття”?

На межі ІІ-І тис. до н.е. дорійці(біблійний „народ моря”), які проживали на території південних областей України (Сабатинівська археологічна культура),завойовують територію Греції і перетворюють її на (Ілладу – від імені Бога Громовержця Іла, котрий згодом стане Зевсом та Ілією).

Занадто сказано? – Аж ніяк! До приходу скіфів-аріїв (дорійців) Греція не знала технологій обробки металу (зброя та плуги), не бачила прирученого коня та вершника (звідси й „дивний” міф про Кентаврів), не мала писемності (абетки) і нотної грамоти (дорійські співи).

Приблизно протягом 100 років, за даними енциклопедичного словника Ф.Брокгауза та І.Ефрона (1893 р. ) вони опановують чималою частиною материкової Греції (Доріда), островами Кос, Родос і (увага) – Карпатос!

Отже, не слабо, острів Карпати – у Середземномор’ї! – А як вам спартанський цар Орест (арійське ім’я), що походив з українського Криму? – Про нього навіть античним полководцем і драматургом Софоклом ( V ст. до н.е., друг Геродота) була складена трагедія, яка називалася просто й вишукано: „Орест”.

У спартанців, до речі, прабатьком теж вважався Геракл. То й не дивно, що в Спарті тривалий час правила антична (антимешкали між Дністром і Бугом) династія Гераклідів.

Арес -  Бог скіфів-аріїв і дорійців-спартанців Окрім спільного батька у скіфів/аріїв та спартанців-дорійців були й спільні боги. Зокрема, головний і дуже агресивний Бог війни Арес.

Арес - Бог скіфів-аріїв ідорійців-спартанців якщо вже на те пішло, достатньо красномовним виглядає той факт, що бог війни Арес, як свідчить Беттані Хьюз( Bettany Hughes, "Hellen of Troy. Godnes, Princes, Whore", 2005 був другим після бога Аполлона покровителем Трої, яка, на думку Павла Гарачука, згодом була відтворена у вигляді Ольвії (біля українського міста Миколаїва).

Бог війни Арес (фрагмент грецької  амфори, І тис. до н.е.) Хоча, напевно, це й не повинно бути для нас особливою дивиною: Арес – син царя богів Зевса і Гери, а Аполлон - син Зевса і Лєти.


Та й засновник Трої – цар Теукр теж вважався рідним сином Зевса (трансформованого бога грози Іла, що дав назву Елладі).Такі ось родинні зв’язки на Олімпі та окультурених скіфами/аріями землях Азово-Причорномор’я та Середземномор’я: і сонячний бог
Аполлон
, і бог війни Арес, і перший цар Трої Теукр були божими синами.

Таким чином, наша попередня версія про божественне походження українців знаходить своє підтвердження, котре випливає не тільки з міфологічної генеалогії богів Олімпу, але й із самого імені Теукра: Те – Бог, укр – край, країна (отже, Божественна країна – Україна)?

Хто ви, пане Олександре Македонський?

Боспорський цар Митридат і Геракл (стелла з Анатолії, ІІ ст. н.е.) На легендарного героя Геракла (котрий народився в місті Мирмикій, що біля сучасної Керчі) хотіли бути схожими всі: і царі, і герої.

Наприклад, боспорський (столиця - українське місто Керч) цар Митридат, мав за честь (очевидно, для піднесення свого іміджу) прилюдно здоровкатись із своїм легендарним земляком Гераклом.

А македонський цар Філіп ІІ на звороті своєї власної монети розмістив „себе коханого” у вигляді свого предка Монета македонського царя Філіпа ІІ (батька Олександра Македонського), зображеного у вигляд Геракла (IV ст. до н.е.)Геракла .

Його син, що увійшов в історію під іменем Олександра Македонського ( IV ст. до н.е.), виводив свою родословну від двох предків: Геракла та Еака. Останній був дідом героя троянської війни Ахілла.

Цікаво, що відомий нам (з „Іліади” Гомера) Ахілл „чомусь” був похований не в Греції, а на острові Зміїний (знову
слід скіфської Змієногої Богині?) поблизу сучасного м.Одеса.

Звідси й напрошуються вельми цікаві висновки. Якщо обидва предка Олександра Македонського народилися,
жили й поховані на скіфських територіях (сучасна Україна): Геракл - у Криму, Ахілл –на Одещині, то ким насправді був цар Олександр Македонський, скіфом/арієм? І де ж тоді знаходиться справжня (перша) Еллада?

Українська та грецька Еллада


Як стверджує дослідник з Одещини Павло Гарачук у своїй книзі „Еллада Стародавньої України” (Ананьїв, 2008) справжня Еллада, швидше за все, була розташована в Україні. І його аргументація, посилена наведеними вище фактами, дедалі більше стає схожою на істину.

Погляньмо лише на елінські назви українських населених пунктів і сумніви розтануть як травневі хмаринки.

Сучасний донбаський Іловайськ, напевно й не підозрює, що в ту давнину він був пов’язаний з діяльністю
грозового бога Іла і дав, очевидно, назву країні, що стала епохальним цивілізаційно-культурним явищем під назвою Еллада.

Херсонські Сірогози у Греції стали – Сіракузами. Івано-франківська Косівщина у Греції проявилася у назві острова Кос.
Українські гори Карпати і кримське селище Курпати, вірогідно, дали ім’я грецькому острову Карпатос.

Кримський Партеніт, напевно, вплинув на ім’я славетного грецького міста Спарта. А Приазовська Лакедомонівка (котра, знаходиться біля „стародавнього українського міста Таганрога” - за Антоном Чеховим), дала назву державі Лакедомон (столицею якої стане м.Спарта).

Загалом слід зауважити, що ці міфічно-філологічні перенесення назв населених пунктів з українських земель у Грецію повністю
археологічно (поховання, зразки зброї, побутові артефакти) підтверджуються переможною ходою давніх українських - дорійських племен, котрі й зробили у ІІ тис. до н.е. Грецію - ант ичною Елладою.

І нам залишається лише відчути свою історичну місію на цій землі і обрати, дійсно, українську за змістом і сутністю владу, що буде достойною наших славетних предків!
© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet