Головна Контакти Карта сайту




20 вересня, 2021
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Новини ЛДПУ
Кандидати та активісти
Лібералізм: теорія і практика
Інститут Лібералізму
Голосування
Фотоархів
Запитання і відповіді

Вхід



Історія

Версія для друку
Історична довідка
про Ліберально-демократичну партію України



Ліберально-демократична партія України започаткована за ініціативою ряду керівників Асоціації "Виборець України" на основі Декларації ліберальних демократів України, яка була проголошена в квітні 1990 року діячами Асоціації (В. Климчук, Є. Рилєєв, Я. Гольденберг, В. Козак, В. Кончиць, В. Мошковський, М. Оверковський, А. Подольський, А. Руденко, О. Толпиго) та членами громадської організації Союз демократичної дії (СДД). Оргкомітет партії офіційно був створений незабаром.

На науково-практичній конференції оргкомітету ЛДПУ 30 червня 1990 року був представлений проєкт програми партії, а також був започаткований Київський ліберально-демократичний союз (КЛДС), який мав стати надалі Київською організацією партії. У конференції також взяли участь деякі депутати Київради.

Проєкт програми ЛДПУ визначався орієнтацією на багатолітні традиції європейського лібералізму, що набув нині світового значення, документи Ліберального Інтернаціоналу, на збагачення сучасного лібералізму ноосферним мисленням, а також певного врахування позитивного досвіду європейської соціал-демократії щодо соціальних програм. Мета лібералів - вільна та демократична Україна, суспільство, що забезпечує всім рівні можливості, а не рівні результати.

Пізніше до оргкомітету ЛДПУ приєдналася частина керівництва львівського "Товариства Лева" (І.Гринів, І.Коліушко, Т. Стецьків).

На початку листопада 1990 року засідання оргкомітету ЛДПУ мало визначити дату проведення засновного з’їзду партії. В умовах наступу компартійної реакції та, як виявилось пізніше, сепаратних переговорів представників СДД із представниками так званої Демплатформи в КПРС-КПУ, в оргкомітеті визначилося дві протилежних позиції щодо скликання з’їзду.

Перша позиція полягала в послідовному продовженні боротьби за демократизацію суспільства, в своєчасності, необхідності та перспективності створення партії, оскільки ліберальна ідеологія переважає в світі, а її тоталітарні супротивники - комунізм і фашизм не мають перспектив.

Друга позиція полягала в тому, що партію створювати невчасно, оскільки начебто саме поняття партії настільки дискредитувала КПРС, що може відштовхнути широке коло симпатиків, а треба створити всеукраїнську ліберальну громадську організацію як непартійну структуру, що в майбутньому об’єднає різні громадські організації. Як виявилося пізніше, створення такої організації мало сприяти тільки отриманню сприятливих позицій в іншій партії.

Після того, як з’ясувалася неможливість досягнення консенсусу, більша частина оргкомітету ЛДПУ постановила заснувати партію.

Засновний з’їзд ЛДПУ відбувся 24 листопада 1990 року (тобто ще за умов існування СРСР) в Київському політехнічному інституті. На ньому були прийняті Програма та Статут партії. Ядро партії склали представники Асоціації "Виборець України" з різних міст України, переважно безпартійної гуманітарної та науково-технічної інтелігенції, ліберальний світогляд якої був сформований задовго до так званої перебудови. Серед них були Михайло Білецький, Олег Білий, Яків Гольденберг, Наталія Дробишева, Олександр Копеліович, Вадим Скуратівський, Михайло Степаненко, Олексій Толпиго та багато інших. Співголовами партії були обрані В. Климчук та Є. Рилєєв.

У той самий день представники СДД (Київ), "Товариства Лева" (Львів) та інших регіональних громадських організацій проголосили створення Української Ліберально-демократичної спілки (УЛДС). Хоча ЛДПУ і запропонувала УЛДС конструктивну співпрацю, а також структури партії готові були стати основою для спільних дій ліберальних сил, насправді жодних зустрічних рухів зі сторони КЛДС та УЛДС не було. КЛДС через деякий час припинив існування, а УЛДС, не почавши діяльність, просто щез з політичної арени України. Члени цих організацій через півроку перейшли в Партію демократичного відродження України (пізніше - Народно-демократична партія).

Наприкінці січня 1991 року Ліберально-демократична партія України брала участь у засновній конференції Демократичного конгресу (форуму незалежних партій, організацій і рухів загальнодемократичної орієнтації республік тодішнього СРСР). Делегація від ЛДПУ разом із деякими прогресивними діячами Росії та інших республік ( у т.ч. Глібом Якуніним) запропонувала Демконгресу прийняти резолюції, в яких засуджувалася злочинна діяльність КПРС і визнавалося право приватної власності. Демконгрес не проголосував за ці пропозиції, і ЛДПУ заявила про подальшу участь у ньому виключно в якості спостерігача. У подальшому діяльності Демократичного конгресу як такої не було. Знадобився ще рік кардинальних змін, щоби демократичні партії в Україні та країнах колишнього СРСР переосмислили свої погляди щодо права приватної власності та комуністичної ідеології.

Під час заколоту ГКЧП партія рішуче виступила проти заколотників, брала участь в акціях демократичних партій. Представник ЛДПУ голова правової комісії Я. Гольденберг підписав від імені партії спільну заяву демократичних партій України. Тоді, як і надалі, партія відстоювала передусім права і свободи людини, протистояла як диктату комуністичного режиму, так і ізоляціоністським націонал-державницьким пріоритетам.

У першій президентській виборчій кампанії в незалежній Україні ЛДПУ підтримала В. Гриньова, який офіційно був висунутий ПДВУ.

В лютому 1992 року ряд діячів центристських партій, підприємницьких та громадських структур, стурбовані реальною перспективою економічної і соціальної катастрофи, об’єднався з метою сприяння ринковим економічним перетворенням в Україні. Керівники ЛДПУ В. Климчук, Я. Гольденберг, Ю. Бут стали засновниками та активними учасниками цього об'єднання, яке взяло назву "Нова Україна". Політична діяльність ЛДПУ в об’єднанні в той час посприяла укріпленню авторитету партії та розвитку регіональних структур як партії, так і "Нової України".

17 липня 1992 року партія офіційно зареєструвалась як суб’єкт політичної діяльності відповідно до діючого на той час законодавства України.

Як у "Новій Україні", так і в більш широких демократичних зібраннях позиція ЛДПУ була конструктивною та послідовною, була направлена на єднання демократичних сил, швидке впровадження справжніх ринкових реформ.

На ІІ з’їзді ЛДПУ, що відбувся в листопаді 1992 року, діяльність керівництва партії та її позиція з принципових питань була підтримана всіма делегатами. Головою партії був обраний відомий політик та теоретик лібералізму, кандидат філологічних наук Володимир Никифорович Климчук.

Восени 1993 року партія прийняла пропозицію Союзу приватних підприємців України (СППУ) щодо співробітництва. На деякий час газета СППУ "Приватна справа" стала друкованим органом і ЛДПУ. Після газети Асоціації "Виборець України", яка називалась "Півслова", це була друга партійна трибуна. Однак діяльність СППУ з підтримки кандидатів в депутати Верховної Ради від різних партій була несистемною та розпорошеною, і жоден з них не став депутатом ВРУ другого скликання.

В 1994 році ЛДПУ сприяла президентській виборчій кампанії В. Ланового (віце-прем’єр-міністр України, пізніше в.о. голови Фонду державного майна України). Незважаючи на невдалу діяльність керівництва його штабу, з якого вийшли представники ЛДПУ, частина керівництва партії за погодженням політради продовжила підтримку кандидата.

В грудні 1995 року відбувся ІІІ з’їзд ЛДПУ. Перед з’їздом у партію вступила група колишніх членів Партії зелених України (ПЗУ) на чолі з одним із засновників партії, відомим політиком В. Тімоніним. Головою партії знову був обраний В. Климчук. З’їзд обговорив начальні проблеми лібералізму, питання блокування з іншими партіями. Були внесені зміни та доповнення до програми партії.

Ще до з’їзду, спочатку ПДВУ та Трудовий конгрес України (ТКУ), а після їх об’єднання - наступниця цих партій Народно-демократична партія (НДП) пропонували ЛДПУ об’єднатися в одну соціально-ліберальну партію. Як з’їзд, так і науково-практична конференція ЛДПУ, що відбулася на початку 1997 року, довели, що об’єднання партій - складний та довготривалий процес, що не повинен проходити шляхом механічного об’єднання партій, які мають різні ідеології, або ж створенням еклектичної суміші лібералізму та соціал-демократії. Надалі багато турів переговорів із іншими дружніми партіями тільки підтвердили це.

Партія бачила творення політикуму на базі окремих могутніх ліберально-демократичних та соціально-демократичних партій. Але замість збереження "Нової України" та створення потужного демократичного блоку, об’єднання за ініціативою тодішніх керівників А. Матвієнка і В. Філенка (НДП) взяло курс на створення блоку однієї партії та громадських організацій, які були повинні керуватися політичними настановами цієї партії.

Об’єднання було переіменовано в Народно - демократичне об’єднання "Нова Україна". В зв’язку з цим навесні 1997 року на черговому з’їзді "Нової України" ЛДПУ виступила проти дискримінаційних змін статуту об’єднання та вийшла з об’єднання, після чого направила свої зусилля на підготовку до парламентських виборів, що вперше проходили за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Треба зауважити, що у 2001 році за запрошенням керівництва "Нової України" ЛДПУ повернулася до складу цього об’єднання, керівництво якого зрозуміло хибність монопартійного курсу. Але за три роки після того, за ганебної підтримки більшістю об’єднання кандидата в президенти Януковича, це ГО почало втрачати громадську підтримку і надалі занепало.

Влітку 1997 року було створене виборче об’єднання "Вільні демократи", в яке увійшли ЛДПУ, Партія вільних селян та Партія шанувальників пива. ЛДПУ посприяла створенню таких громадських організацій, як Спілка кооператорів і підприємців, Всеукраїнське об’єднання власників житла, Всеукраїнське об’єднання власників нерухомості, Об’єднання захисту прав акціонерів. Інші дружні партії також виявили інтерес до цих громадських організацій. Тоді була можливість скласти блок ліберально-демократичних та соціал-демократичних партій, але цього не сталося.

Перед початком виборчої кампанії 1998 року був створений виборчий блок Ліберально-демократичної партії та Селянсько -демократичної партії під назвою "Європейський вибір України". ЛДПУ із самого початку діяльності пропагувала європейський вибір. Перед виборами ідея європейського вибору була сформульована 160 депутатами Верховної Ради. Ще до створення блоку його ініціатору А. Ковалю, заступнику голови партії Я. Гольденбергу та В. Лановому (на той час в.о. голови Фонду державного майна України) не вдалося створити могутню лідерську команду в складі В. Ланового, В. Семиноженка, С.Тигіпка, В. Ющенка.

На вибори блок прийшов із двома діючими депутатами: В. Лановим і Р. Омельчуком. ІV зїзд ЛДПУ на першому своєму етапі, який відбувся 8 жовтня 1997 року, обрав Коваля Андрія Миколайовича головою партії.

Блок "Європейський вибір України" за результатами виборів не набрав необхідні 4% голосів по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу та не провів жодного депутата по мажоритарних округах. Декілька десятків депутатів були обрані в Ради районного рівня та сільські ради. А. Коваль ще під час виборчої кампанії фактично припинив діяльність у блоці та зайнявся іншими виборчими проєктами. Основну роботу в штабі блоку здійснювали голова УСелДП В. Присяжнюк, від ЛДПУ – В. Климчук та Я. Гольденберг.

Другий етап ІVз’їзду ЛДПУ відбувся 25 квітня 1998 року. А. Коваль не з’явився на з’їзд. З’їзд обрав на альтернативних засадах Бута Юрія Олександровича головою партії (раніше був керівником секретаріату).

ЛДПУ в 1998 – 1999 р.р. проводила ряд переговорів з партіями ліберального спрямування. 14 травня 1999 р. була підписана угода про співпрацю з Ліберальною партією України. Однак об’єднання партій надалі не відбулося.

Використовувались інші можливості довести ідеї ЛДПУ до громадськості: участь у науково - практичній конференції Міжпартійної асамблеї; семінарах і філософських читаннях, організованих Київською організацією НДП; інших форумах і конференціях; заяви в засобах масової інформації.

Під час виборів Президента України у 1999 році партія прийняла рішення не підтримувати жодного кандидата. До з'їзду керівники партії вели перемовини з Партією Свободи та Українською республіканською партією, деякими діячами Ліберальної партії щодо підтримки кандидата В. Марчука. Координаційна рада партії на своєму засіданні не підтримала цю кандидатуру.

П’ятий з’їзд ЛДПУ відбувся 17 липня 1999 року. З’їзд обрав на альтернативних засадах головою партії Душина Ігора Леонідовича, який раніше був запрошений у партію Я. Гольденбергом та О. Назаруком, а надалі деякий час був членом Київської міської організації партії, посприяв покращенню діяльності одної з районних організацій у Києві.

За рішенням V з’їзду ЛДПУ був створений Інститут лібералізму, який мав стати на перспективу спільним ідеологічним органом ліберальних партій. На сьогодні Інститут залишається теоретичною базою для ЛДПУ, залучає до участі у своїй діяльності видатних філософів та громадських діячів.

У 2002 році відбулися парламентські та місцеві вибори. Шостий з’їзд ЛДПУ, який відбувся у два етапи в грудні 2001 - січні 2002 року, вирішив взяти участь у парламентських виборах у складі блоку „Команда озимого покоління" разом з Селянсько - демократичною, Конституційно - демократичною партіями та Партією приватної власності. З’їзд блоку відбувся невдовзі: 17 січня 2002 року. Виборча кампанія „Команди озимого покоління" була досить яскравою, помітною та повнобюджетною, але недостатньо системною внаслідок невдалої політики залучених В. Хорошковським російських політтехнологів, а також дещо запізнілою. Центральний штаб блоку спочатку вирішив не витрачати ресурси на місцеві вибори, але за ініціативою київського обласного штабу кампанії, яким фактично керувала обласна організація ЛДПУ, певна допомога обласним штабам надалі здійснювалася.
„Команда озимого покоління" відкрито проголосила правий ліберальний курс, але не була чітко визначена щодо співпраці із Заходом.
Планувалося також об’єднати після виборів партії - учасниці блоку в велику праву партію. Першого березня 2002 року відбувся навіть попередній з’їзд правої партії „Команда озимого покоління", що підтвердив таке рішення, яке надалі реалізовано не було.
Незважаючи на результат „Команди озимого покоління", яка не подолала виборчий бар’єр, це був значний вклад в пропаганду ліберальних ідей в Україні. Соціологи відзначали, що якби вибори відбулися на два тижня пізніше, „Команда озимого покоління" подолала би 4% виборчий бар’єр.
Лідер „Команди озимого покоління" В. Хорошковський був пізніше призначений міністром економіки, а І. Богословська - керівником урядового комітету з питань підприємницької діяльності.
ЛДПУ входила у виборчу кампанію „Команди озимого покоління", маючи декілька реально існуючих та ряд формально існуючих регіональних організацій, а після завершення кампанії - суттєву мережу зареєстрованих територіальних організацій та багато прихильників майже по всій Україні.

2003 рік був роком чергової спроби формування могутнього ліберального руху в Україні. Було проведено декілька акцій із залученням Ліберальної партії, Ліберальної партії (оновленої), Християнсько-ліберальної партії, партії "Нова генерація України", Конституційно-демократичної партії, Селянсько-демократичної партії та інших.

2004 рік - президентські вибори.

Сьомий з’їзд ЛДПУ відбувся 17 січня 2004 року. З’їзд прийняв нові редакції програми та статуту партії відповідно до змін законодавства. Була також прийнята розширена та доповнена економічна програма виборчого блоку “Команда Озимого Покоління” як програма дій партії до 2012 року. Шість діячів партії зі складу засновників були обрані почесними членами ЛДПУ.

Восьмий з’їзд ЛДПУ відбувся 26 липня 2004 р. З’їзд вирішив скликати IX з’їзд 4 липня 2004 року для офіційного висунення кандидата на пост Президента України від Ліберально – демократичної партії України.

На дев’ятому з’їзді 4 липня 2004 року партія висунула І. Душина кандидатом на пост Президента України. Партія місяць збирала внески від громадян та організацій по всій Україні на внесення грошової застави для реєстрації кандидата. Було очевидно, що ці гроши не повернуться, але підуть на всеукраїнську демонстрацію "Ліберальної альтернативи для України". Розглядаючи цю кампанію як ідеологічну на фоні протистояння основних кандидатів - Ющенка та Януковича, партія тимчасово ввела зміни до своєї назви, додавши до назви партії виборче гасло "Захищена особистість. Приватне - понад усе!".

У другому та третьому турах цієї виборчої кампанії ЛДПУ офіційно не підтримувала жодного з кандидатів. Ряд членів Координаційної ради партії відкрито підтримав В. Ющенка.

Перший етап X з’їзду ЛДПУ відбувся 12 лютого 2005 року. З’їзд прийняв рішення повернутися до назви, прийнятої до IX з’їзду, тобто Ліберально-демократична партія України. Також вирішили ввести в партії інститут співголів та обрати співголовами І. Душина, С. Крижанівського та А. Омельченка. 26 лютого з’їзд продовжив роботу. З’їзд відмінив попереднє рішення щодо введення інституту співголів та знову затвердив І. Душина головою партії.

У 2006 році планувалися парламентські та місцеві вибори за пропорційною системою. Тому 2005 рік був роком активного формування партією Ліберального руху. Завчасно проводилася медійна та акційна пропагандистська кампанія ЛДПУ, спрямована на побудову Ліберального блоку на наступні вибори. В деяких акціях приймали участь більше 30-ти політичних партій різного політичного спрямування.

Ліберальний блок був проголошений трьома партіями: ЛДПУ, Ліберальною партією України та Партією правозахисту. Це була ініціатива ЛДПУ, що була спочатку підтримана ЛПУ, тоді ще досить впливовою партією. ЛДПУ спочатку взяла головну участь у забезпеченні перших заходів блоку, прес-конференцій, біг-бордів. Але надалі блок не склався організаційно, як узгоджений та бюджетно забезпечений передвиборчий проєкт.

ХI ювілейний з’їзд партії відбувся 18 грудня 2005 року. Вирішили провести 25 грудня з'їзд з питання затвердження виборчого списку партії на виборах у Верховну Раду України. Схвалили рішення регіональних організацій партії, що йдуть на місцеві вибори самостійно, не у блоках. Підтримали рішення щодо створення місцевих і регіональних виборчих блоків по виборам в органи місцевого самоврядування, у тому числі блоку "Громадський актив Києва" та інших.

ХII з’їзд ЛДПУ відбувся 25 грудня 2005 року. Делегати з’їзду ухвалили передвиборчу програму та виборчий список. Як відзначалося вище, партія та той час уже брала реальну участь у Ліберальному блоці. Але внаслідок нестійкої позиції ЛПУ ліберальний блок не відбувся, а самостійно партія насамкінець брала участь тільки у місцевих виборах, будуючи регіональні виборчі блоки. Успішною була повнобюджетна кампанія "Громадянського активу Києва", який мав депутатську групу у міськраді та у деяких райрадах. Значні результати (14% у міськраді та свого мера) отримали у Сумах - блок "Громадянська ініціатива "Суми - Ночной дозор". Були створені також депутатські групи в інших місцевих радах (Запоріжжя, Суми, Житомір, Хорол, Тячів).

ХIII з’їзд ЛДПУ почав свою роботу 11 серпня 2007 року. Було вирішено утворити виборчий „Блок ВЄРКИ СЕРДЮЧКИ „ЗА СВОЇХ!” разом із партіями „Жінки України” та Комуністичною партією трудящих (яка на той час змінила назву, але ще не зареєструвала нову назву - Партія трудящих „За Вєрку Сердючку”). Після обговорення цього питання О. Копеліович передав до президії з’їзду свою заяву про вихід із партії та заяву Харківської обласної організації ЛДПУ про колективний вихід із партії. Надалі остання заява була дезавуйована. З’їзд оголосив перерву в своїй роботі до окремого повідомлення головуючим з'їзду. Був проведений з’їзд блоку. Але перед самою реєстрацією блоку в ЦВК особисте рішення першого номеру виборчого списку А. Данилка (Вєрки Сердючки) не брати участі у виборах призвело до неучасті партії у позачергових виборах. Продовження ХIII з’їзду ЛДПУ не було, після чого голова партії І. Душин почав згортати свою діяльність у партії.

У 2008 році політрада ЛДПУ з певними застереженнями дозволила Київській міській організації партії взяти участь у позачергових виборах у столичну міськраду в складі існуючого на той час блоку "Громадянський актив Києва".

З осені 2010 року І. Душин не брав участі в діяльності партії. Він навіть пропонував згорнути діяльність партіі, у тому числі закрити її офіційний сайт. Заступник голови був вимушений робити важливі заяви від імені керівництва, підписувати документи, прийняті спільно з іншими партіями, та взяти на себе інші зобов’язання перед партією. 15 березня 2012 року І. Душин офіційно пішов у відставку, причому пропонував зробити це всім керівникам, тобто повністю обезголовити партію. В той же день Політрада партії призначила виконуючим обов’язки голови ЛДПУ Гольденберга Я.І. Враховуючи те, що після від‘їзду за кордон голови столичної організації С. Федорова документи Київської міської організації партії знаходилися у І. Душина, Політрада доручила йому провести міські збори партії. Надалі він це доручення не виконав.

ХIV з’їзд ЛДПУ відбувся шостого серпня 2012 року. З’їзд одностайно обрав головою Я. Гольденберга. З’їзд висунув кандидатів у депутати Верховної Ради України, із яких надалі брав участь у виборах А. Будкевич по виборчому округу № 164.
ХV з’їзд відбувся шостого травня 2013 року. З’їзд висунув кандидата у депутати Верховної Ради України по одному з округів АРК, який надалі зареєстрований не був. Також з’їзд виключив І. Душина з партії за порушення Статуту.

ХVI з’їзд партії відбувся п’ятого вересня 2015 року. З’їзд вирішив узяти участь у чергових місцевих виборах у жовтні того ж року в шести областях України. Реальну участь у виборах взяли наші кандидати в Київській області (м. Васильків, Васильківський р-н, смт. Рокитне), у тому числі на посаду мера Василькова.
Четвертого грудня 2016 року помер перший голова ЛДПУ, голова Політради партії, голова ради Інституту лібералізма Климчук Володимир Никифорович. Це була велика втрата для партії та ліберальних сил України.

ХVII з’їзд ЛДПУ відбувся шостого червня 2019 року. З’їзд висунув кандидатом у депутати Верховної Ради України по виборчому округу № 163 І. Тарасова.

ЛДПУ на даний час не є великою за чисельністю партією (біля 3500 членів партії), але досі продовжує представляти майже всі регіони України. Незважаючи на недостатню пропозицію потенціальних кандидатів у виборні державні та місцеві органи, партія бере участь у всіх значних політичних форумах, наукових конференціях, семінарах, розробляє ряд документів, пропозицій, зауважень до Конституції, законів, програм економічних реформ.

Із дня заснування діяльність партії була направлена на розповсюдження в Україні ліберальних ідей, розробку програм і концепцій реформування українського суспільства.

ЛДПУ стоїть на принципах сучасного світового та європейского лібералізму, основним пріоритетом якого є невід’ємні права та свободи особистості, сформульовані в Загальній декларації прав людини, звільнення її від колективного тиску, пріоритет прав людини над будь-якими груповими інтересами, будь це інтереси соціальної, національної або іншої групи.

Довідка складена станом на 01.08.2021 року
 



 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet