Головна Контакти Карта сайту




10 липня, 2020
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Яків Гольденберг:Мінський березневий протокол і проблема довіри (продовження)

17.04.2020

Яків Гольденберг /
Версія для друку
І раніше, і у попередній статті з питань так званого березневого протоколу (http://www.ldpu.org.ua/liberalism/5e6e33f9c8d8a/), ми з вами, дорогі друзі, настійливо наголошували, що президенту треба бути лідером усіх українців, завойовувати довіру всього народу, знаходитися у постійному діалозі не тільки із фракцією "Слуга народу". Якщо, до речі, він думає, що його звернення, записані, так би мовити, у кліповому дусі, є діалогом, то він помиляється.

Проблема взаємної недовіри прогресивних сил, здавалося би, повинна бути вже знівельована історичним спільним голосуванням правих та умовно центристських сил (так уже сталося, що "слуги" на даний час мігрували з лібертаріанських позицій до центру, в усякому разі декларативно) щодо поновлення земельної реформи. Один депутат (на літеру "Б") навіть говорив щось про наявність коаліційної угоди між ними.

Чесно кажучи, "ширка", з приєднанням "Батьківщини", у хорошому демократичному сенсі дуже прислужилася би країні у цей складний час. Не в останню чергу відсутність будь-якої партійної дисципліни, бо і партія була віртуальна, і відсутність дисциплінуючого внутрішнього партійного документу, що офіційно замінила би коаліційну угоду, завадила "слугам" стати реальною політичною силою. А після розброду фракції демократична коаліція просто необхідна.
Та до цього ще далеко, і довіри жодної немає стосовно багатьох речей, у тому числі так званого березневого протоколу та того, що надалі діється і не діється у його розвиток.

Нагадаємо, ми з вами аналізували, що п. Кучма підписав, а п. Єрмак "завізував" протокол щодо створення "консультативної ради" начебто між громадянами України, що знаходяться на вільній території, та громадянами України, що знаходяться на окупованій території під фейковою "владою" московських колаборантів в ОРДЛО. Можна було би трактувати і інакше цю міфічну раду: між громадянами України, що постійно проживають на вільній території, з одної сторони, та громадянами України, що раніше проживали на території, що нині є окупованою, а зараз знаходяться на вільній території, а також громадянами, що знаходяться на території окупованій, та є дійсними моральними чи громадськими авторитетами з іншої сторони. Та як би це ні трактувати, з "нашої" сторони підпису відповідального представника, що мав би хоч якесь відношення до проекту такої ради, не було! Це вказує на несистемність і несиметричність підписів під протоколом, бо з іншої сторони було аж два підписанта - функціонерів (!) так званих ДНР і ЛНР, що підписалися як представники ОРДЛО.
Виникає питання, чи ці підписи є заявкою на представництво в консультативній раді, яку п. Єрмак уперто називає координаційною? Та фейкові функціонери ніяк не є представниками громадськості. Значить, їхні підписи взагалі тут зайві!?
Виявилося, що згідно з підписаним документом критерії та порядок відбору членів ради від ОРДЛО визначаються окремими районами Донецької і Луганської областей самостійно. А якщо ці персонажі є якимись фейковими функціонерами, чи громадянами Московії, чи терористами, чи колишніми депутатами різних рівнів, які взагалі не за мир в Україні, а за приєднання ОРДЛО до Московії?

А чи немає такої небезпеки, що ОРДО і ОРЛО отримали самими цими підписами "міністрів" "ДНР" та "ЛНР" певну cуб‘єктність як сепаратні утворення, а Московія отримала перспективу з окупанта перетворитися потихеньку на посередника? Скоріше за все, п. Єрмак про такі дрібнички не думав, бо президент хоче миру, фахівців відсторонив від процесу, а керівник його офісу старається. Та Єрмак як мінімум не фахівець з міжнародного права, і досі не хоче визнавати, що припустився дипломатичної помилки, яка може бути використана. Фахівці нагадують про таку юридичну дефініцію, як непряму згоду, та цитують ряд прикладів із практики міжнародних судів.

Пізніше п. Резніков як представник виконавчого органу був вимушений визнати очевидне, що порядок відбору представників у цю раду, в тому числі від ОРДЛО, все ж визначає сама ТКГ, тобто до підписання конкретного рішення про створення ради будуть консультації української сторони з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини (не Московії – саме так було записано в протоколі) і після того ТКГ приймає виважене рішення. Може й "забракувати" склад членів ради або взагалі відмовитись на даному етапі від створення такої сумнівної ради!

Ми ще узнаємо, як саме надалі продовжувалися "дистанційні" перемовини у режимі відеоконференцій, що тривали три дні, та нічим не закінчились, але дещо вже відомо. В принципі, підписання угод у будь-якому разі можливе у формі обміну нотами та або "живими" підписами за допомогою дипломатичних каналів. І цього на даний час не сталось. І от чому.
Можливо, п. Кучма не отримав станом на 11 березня необхідних офіційних директив і працював "не в дуеті" з п. Єрмаком, тому й підписав протокол не як представник України в ТКГ, а простенько як "другий президент України"! Про "візування" Єрмаком і Козаком протоколу відомо, але це не є повноцінні підписи. П. Кучма убезпечив таким чином себе від ганьби. Якщо вже президенти вимагають від тебе виконувати важливу місію, то треба бути на відповідному рівні.

Склад ради не можна узгодити і з п. Зеленським. Він за діалог "представників громадськості", за участь в "консультативній раді" переселенців. А Москва хоче, щоб представники українського керівництва безпосередньо розмовляли з "керівниками народних республік".
Зрештою, і представники Франції і Німеччини не погодяться увійти до складу "консультативної ради" з дорадчими голосами, бо виявилося, що керівники Франції і Німеччини не були навіть поінформовані про рішення її створити та були дуже здивовані підписанням такого протоколу. Хоча протоколи минулих років можливість створити таку раду і передбачали, на чому наголошує, киваючи на "папєрєдніків", п. Єрмак, але нині була зафіксована необхідність подальших консультацій щодо цього.
Виходить, що повноважних представників Франції і Німеччини в ТКГ 11 березня не було, а була тільки представниця ОБСЄ. П. Грау, виявляється, зафіксувала своїм підписом певне задоволення від погодженої позиції Єрмака і Козака або просто перевищила свої повноваження!
Здавалося би, маємо дипломатичний провал Кремля. Та Козак уже усадив Єрмака за "наперсточний стіл" Москви. І зараз Москва стверджує, що хоче замирення з Києвом, але цього їй не дають зробити українські "деструктивні сили". Вона так завжди буде казати, чи в Сирії та Лівії, чи в Україні, що вогонь повинен припинити супротивник, а вона сама цього робити не збирається.

Щодо оцінки розведення військ та припинення вогню маємо теж великий різнобій. П. Зеленський, перебуваючи на ділянці розведення №3 "Петрівське", заявив, що розведення сил допомогло зменшити кількість обстрілів. У цілому в зоні ООС це твердження не відповідає дійсності. За вісім днів квітня московські гібридні сили 95 разів обстріляли українських солдатів. Рівно рік тому угруповання "ЛДНР" накривало українські позиції 78 разів. Загалом з 1 січня до 8 квітня угруповання "ЛДНР" накривало наші позиції 883 рази, щомісяця збільшуючи кількість: січень – 229, лютий – 265, березень – 294. У 2019 році за цей же період – 775. Тобто на 108 менше.

20 січня, вже після виходу інтерв'ю президента, і п. Пристайко зазначив про зростання обстрілів. Цікаво, що і п. Єрмак дезавуював шефа і теж висловив стурбованість посиленням обстрілів українських позицій, а також запевнив, що українська сторона на засіданнях ТКГ постійно ставить питання про невиконання домовленостей щодо повного припинення вогню.
А чого ж вона не ставить питання про те, що Дебальцево досі зайняте окупантами, хоча за домовленостями з ненависним "папєрєдніком" воно має бути з нашої сторони фронту? І про які нові пункти відведення може йти мова, коли біля старих продовжуються обстріли з позицій, які повинні були залишені московськими терористами під час відведень?
Після цього всього МЗС Московії виступило із заявою, в якій звинувачує помічників президента Франції і федерального канцлера Німеччини, що беруть участь в консультаціях в "нормандському форматі", у відмові від "підтримки домовленостей Києва та Донбасу" (!) щодо формування "консультативної ради" за участю представників України та окремих районів Донецької та Луганської областей. Надалі було сказано, що за прикладом Франції і Німеччини від домовленостей відмовився і Київ. Звинувачуючи Францію, Німеччину та Україну в "блокуванні" мирного процесу, можна буде виправдовувати подальші кроки щодо анексії Донбасу.
А так званим "МЗСом ДНР" був опублікований проєкт протоколу засідання ТКГ. Це як рояль у кущах. Не приховували – він підготований Москвою, а ними ніби "опрацьований". Текст пропонувався на підпис сторонам ТКГ, але був відкинутий Україною. І РФ зажадала виконання в найкоротші терміни. Цитую:

– У частині безпеки Росія акцентувала увагу на своїх побажаннях щодо обов'язковості виконання протоколів 11 березня, причому до 1 квітня, і вимагала взяти до уваги "його невиконання Україною", яке полягало у... відмові запропонувати нові "компромісні точки відведення", з окремою приміткою – попередні українські пропозиції не влаштовували Росію;
– Підтвердження на різних рівнях букви Мінська-2 в частині визначення сторін конфлікту як України і ОРДЛО, в тому числі й через легалізацію бойовиків в СЦКК;
– Одночасне відкриття КПВВ у Золотому та Щасті "за умови дотримання взаємних гарантій безпеки України і ОРЛО на весь період підготовчих робіт", початок якого Росія очікує 1 квітня;
– Надання проєкту з "відновлення соціально-економічних зв'язків між Україною та ОРДЛО" до 3 квітня;
– Росія готова "взяти до відома кардинальну зміну позиції України в питанні Консультативної ради" та "неготовність представників Німеччини і Франції підтримати рішення Контактної групи від 11 березня про створення Консультативної ради" з тим, щоб зобов'язати Україну надати в ТКГ "письмові пропозиції про порядок і процедурі узгодження всіх правових і політичних аспектів врегулювання з ОРДЛО", і до 3 квітня надати "вичерпний перелік законодавчих актів України, які необхідно ухвалити з метою врегулювання конфлікту, а також проєкту закону "Про внесення змін до Конституції України" (в частині децентралізації влади).

Так звана міністресса "закордонних справ ДНР" Никонорова, тусовщиця не тільки в Донецьку, а іще чомусь на території України, як свідчать її "фотки", іменується, як і в документі від 11 березня, "повноважним представником ОРДО".
Оглядачі вже писали, що згадка "зміни позиції України щодо "консультативної ради" і відмови Німеччини та Франції підтримати рішення ТКГ від 11 березня" (а йшлося не про рішення, а про попередній протокол) була маневром російської сторони та відволікала увагу від того, що пропозиції, викладені в ультимативній формі, дублюють попередні "ініціативи" Путіна. Ці пропозиції є оформленою в документ промовою Путіна за підсумками нормандського саміту 9 грудня минулого року. Тобто тим, що він не зміг довести п.п. Меркель, Макрону та Зеленському.

І тепер п. Кулеба каже "Є держава, яка напала – Росія, держава, яка захищається – Україна, і ОБСЄ посередині. Позиція МЗС дуже чітка: і міністерство, і я особисто як міністр виступаємо проти будь-якого переформатування ТКГ". А п. Резніков заспокоює п.п. Єрмака та Козака, і ще когось: "Росія, Україна та ОБСЄ вирішуватимуть, як формувати "консультативну раду" з ОРДЛО, але після рішення "Нормандії".
Нам уже відомі інші пов’язані з пасивною позицією України наслідки.
Це і підписання так званої "формули Штайнмайєра" за активною участю п. Сайдіка як спецоперація московитів.

Це і продовження постійних обстрілів, у тому числі під час пандемії коронавірусу, який ієзуїтська (хай мене простять ієзуїти) дипломатія Москви хотіла використати для сняття будь-яких санкцій узагалі. До речі, саме послідовна позиція українських дипломатів зірвала цю спробу.
Це і спроба легалізувати учасників незаконних збройних формувань через Спільний центр координації і контролю. СЦКК є двостороннім україно-московитським форматом, створеним 2014 року з офіцерів Збройних сил обох країн. У 2017 році московити вийшли із СЦКК і не планують туди повертатися. Єдиними легальними учасниками Центру є українські офіцери. Для вирішення багатьох конкретних питань на лінії умовного перемир’я це погано. І нещодавно стало зрозуміло, кому московські військові хотіли тишком-нишком "делегувати" свої повноваження. На окупованій території місцеві бойовики почали носити форму з нашивками СЦКК, активно спілкуються з СММ ОБСЄ і намагаються набрати суб’єктності в такий спосіб – попри обурення і України, і Заходу.

У той же час підгрупи ТКГ, що ведуть конкретні переговори щодо перших двох пунктів березневого протоколу, не демонструють жодного прогресу. Підгрупа з безпеки не може погодити нові ділянки розведення, про що доповідає заступник командувача ООС та представник України у підгрупі Богдан Бондар. Він прямо звинувачує московську сторону, яка хоче зірвати рішення нормандського формату 9 грудня 2019 року та не допустити перспективу нової зустрічі лідерів "четвірки". Московська сторона відмовляється враховувати українську позицію при погодженні нових ділянок проведення та не визнає себе стороною конфлікту.

І у путінському проекті "консультативних" документів пропонують встановити "прямий зв’язок" між Україною та "представниками" ОРДЛО в СЦКК. "Ініціативи" щодо режиму тиші та відведення військ також містять згадки тільки про Україну та ОРДЛО, а не про Московію, як другу сторону.
Що треба робити і як вести себе в умовах, коли наші союзники вчергове "розкусили" московські "хитрощі", а Україна - ні?

Треба відкласти питання "консультативної" ради, яка потрібна по суті тільки Москві. Настійливе відстоювання цього питання п. Зеленським та деякими його переговорниками, навіть попри здивування наших союзників, тільки шкодить справі. Не треба рватися на наступну зустріч у нормандському форматі. Очі Путіна вже побачили, і що?
Думаю, виключно тактично Путин хоче отримати в цьому питанні якийсь проміжний результат на момент проведення ініційованного ним самміту постійних членів на 75-й сесії ГА ООН, попередньо 15–30 вересня в Нью-Йорку.

Треба продовжувати обміни, але відкрито визнати, що після декількох обмінів подальше повернення всіх полонених та заручників практично блокується Москвою, і ніякі таланти п. Єрмака тут не допоможуть. Повернулося нещодавно тільки 19 чоловік. І це перед Великоднем…
Треба відстоювати інтереси України виходячи з реалій, а не намагатися "домовитися" поза нормандським форматом. Не гальмувати зусиль наших дипломатів та військових. Треба відкрито визнати, що відведення на трьох пілотних точках виявилося провальним. Обстріли ділянки розведення №3 мали стати приводом для апеляції до Рамкового рішення ТКГ від 20 вересня 2016 року, яке передбачає можливість повернення на вихідні позиції у разі порушення умов відведення. У цих умовах треба також жорстко ставити питання погодженого "папєрєдніками" звільнення Дебальцева та відповідності погодженої лінії фронту фактичній під час умовного перемир’я.

Відповіді на порушення перемир’я повинні бути жорсткими та асиметричними, і стан війська це дозволяє. Стан гібридного війська з різних причин, про які ми тут не будемо розписувати, невідпорно буде погіршуватися. Якщо не вдається домогтися миру, якого не хоче інша сторона, то залишається питання міжнародних сил підтримання миру, про які нагадав п. Кислиця, і про які вже є деякі європейські документи. Про це ми з вами поговоримо у подальшому продовженні цієї надважливої теми. У тому числі щодо Криму. Думаю, і переговори щодо нього не за горами.

Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet