Головна Контакти Карта сайту




23 вересня, 2019
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Яків Гольденберг: Ліберальні візії та передбачення

20.02.2015
Бесіда третя. Ліберальний метод
Яків Гольденберг /
Версія для друку
Дехто з наших слухачів пропонував у наступній бесіді проаналізувати політику агресора, що нині атакує нас за рух до цивілізації, а також те, чим відрізняється влада КПРС від влади ФСБ. Наступним разом, можливо. Думаю, що там же можна буде відпрацювати паралелі зі вторгненням СРСР в Афганістан, визначити, як послідовно "імперія зла" йшла до краху, і що чекає Росію.

Економічні ж теми ми, безумовно, згадаємо окремо, та у час змін, скоріше за все, краще разом активно працювати над проектами. Або критикувати.

Один із моїх радників висловив думку, що треба не просто залучати до нашої партії молодь, що цікавить ся ліберальною ідеологією, або ж тих, хто знає діячів партії в центрі або в областях і має щодо них певну думку, або ж тих, хто з різних причин хоче займатися політикою і ситуативно попадає у наше середовище. Треба довести, чому молодь має прийти саме до нас.

Якщо розвивати останню тезу послідовно, то одної лекції, скоріше за все, недостатньо. Треба довести широкому загалу важливість і перспективність лібералізму; розповісти про історію ліберального руху в Україні; пояснити, чому сталося так, що ми 25 років тому засновували партію, і навіщо це робили. Треба, зрештою, доводити перспективність лібералізму з точки зору політології, глобалістики та загального права. Також важливо виділити ліберальні підходи та методи, засновані на ліберальній теорії, і визначити їх можливості (вивже не пам’ятаєте, як в СРСР вивчали універсальний "марксистсько-ленінський метод", що став величезним гальмом розвитку гуманітарної думки, і не тільки гуманітарної).

Про нас і нашу історію можна почитати на сайті партії ("http://www.ldpu.org.ua/party/4297177f9aaee/".

Те, що ця довідка не оновлювалася досить давно, не знижує можливого інтересу до початків.

Був час перших змін. Почалося створення партій в республіках СРСР. Це визначило не тільки відмову від шостої статті брежнєвської конституції,- де-факто це стало одною з передумов самостійності республік. Тиск КДБ поступово змінювався контролем нових структурта впровадженням у них агентів, щодо яких ми й нині не все знаємо. Активна громадська структура РУХ (міжіншим, "за сприяння перебудові", що різко критикував тоді член оргкомітету Володимир Климчук) теж мала своїх "кадрів", що потім призвело до зрадництва та розколів.

Беручи участь у нови хгромадських структурах, я прийшов до думки, що треба обирати щось реально політичне, і надовго. Треба діяти. Ахто ж буде діяти, як не ми. Політологію я вже вивчав (з іноземних джерел, що вже були доступні). Для людини технічної, що мала певні гуманітарні та політичні нахили, цінувала свободу особи, лібералізм став абсолютно природнім.

Мої відчуття були приблизно такі. Не треба вже нам облагороджувати соціалізм. Треба від нього відмовитися. Світовий досвід направляв до “правих” прикладів.

Коли почали створювати оргкомітет партії, я навіть створив для його членів есе що дополітичного напрямку нової партії, що має бути заснована на “гуманістичному цивілізмі”. Щось таке від візії нового громадянського суспільства. Все ж цивілізм у практиці вже означав дещо інше, тобто поняття суто правове та юридичне. У вузькополітичному сенсі концепція В. Нерсесянца у статті “Постсоціалістична Росія. Цивілізм як національна ідея”, що з’явилася набагато пізніше, пропонувала після соціалізму йти до цивілізму як визнання та закріплення права кожного громадянина на рівну частку в десоціалізованій власності. Для нас це вже було неактуальним. Один мій знайомий юрист узагалі вважав, що партій має бути всього дві: одна захищає приватну власність, інша – суспільну. Ота друга і є цивілістська. А наша – якраз перша.

Коли оргкомітет вирішив, що партія має бути і ліберальною, і демократичною, мені довелося докласти зусилля до створення перших статуту та програми. Ліберальна демократія стала основою для наших перших політичних заяв. Перша наша програма з певними корективами і зараз зберігає актуальність.

Доля посприяла тому, щоби ваш покірний слуга, яктодішній голова правової комісії партії, підписав історичну заяву перших українських партій проти ГКЧП. Подальші приватизаційні справи, політична діяльність ще більш укріпили мене у правильності вибору.
І на даний час діяльність, направлена в першу чергу на збереження та прогрес партії, для мене є важливою, необхідною, якщо хочете - є історичним обов’язком.

Я завжди кажу: те, що увійшло в правову систему цивілізованих країн, міжнародні відносини, відносини людей, може видаватися західним європейцям звичайним. Лібералізм як визнання свободи, прав, повага до людей, відповідальність.

Демократія як механізм забезпечення свободи, правової системи і порядку. У нас в Україні це є поки щось таке, за що варто боротися, як казала п. Тимошенко. Щоправда, вона мала на увазі дещо інші дефініції.

Зараз до нас часто приходить молодь. Декого цікавить, що партія може дати йому. Хтось думає, що партія має матеріально просувати його проекти. Хтось хоче бути функціонером, хтось - апаратником. От хто з молоді думає, що ліберальна демократія ідеологічно йому підходить, є людиною активною,- шлях до керівництва проектами, структурами, зрештою – до керівництва країною чекає його саме тут.

Як ми з вами говорили в одній з перших бесід, Україна опинилась на розломі, зіткненні цивілізацій. До останнього Майдану не видно було, наскільки Україна enmasse, незважаючи на офіційнийкапіталізм (і навіть спекулятивно декларований лібералізм) хотіла відійти від радянської спадщини.

Цивілізація вільного світу позиціонується нами як цивілізація поступу, цивілізація життя. А саме перераховані вище ліберальні цінності та підходи пов’язані з творчою індивідуальною свободою.

Основний метод дії лібералізму, за Віктором Леонтовичем,- це усунення всьоготого, щозагрожує існуванню індивідуальної свободи або заважає її розвитку.

Таке усунення неможе, однак, приймати форму насильницького перевороту або руйнування. Згідно з ліберальним світоглядом, необхідно усувати впершу чергу необмежені повноваження державної влади. Навпаки, лібералізм ставиться з повагою до суб'єктивних правокремих людей. Ліберальний індивідуалізм є не абсолютним, а відносним. Лібералізм не вважає, що людина завжди доброчесна і воля його завжди спрямована на благі цілі. Навпаки, лібералізм знає, що людина, будучи наділена самостійною свідомістю і відносно вільною волею, може прагнути до зла так само, як і до добра. Тому на відміну від анархізму лібералізм вимагає створення об'єктивного правового державного порядку.

Переходячи до методу як такого, тобто методу мислення, методу гуманітарного пізнання, маємо розуміти, що абсолютного універсального методу не існує, але цінності та системний підхід мають допомагати.

Ось Річард Рорті цитує Майкла Сендела з книги "Лібералізм і межі законності". Сендел каже, що ми з ряду причин не можемо мислити себе в уподібненні суб'єктам Канта, "що осягають значення з себе", тобто по-справжньому вільно і раціонально,не беручи до уваги поділюваних з іншими уподобань і переконань, які грають парадигмальную роль, і моральна сила яких частково криється у тому факті, що життя в згоді з ними невіддільна від нашого розуміння самих себе такими, які ми є, - людьми даної конкретної епохи, представниками даної традиції, нації чи народу, членами даної сім'ї чи спільноти , громадянами даної держави”.

Рорті каже, що звинувачення в соціальній безвідповідальності та пасивності, які часто адресуються інтелігенції, в більшості випадків мають причиною відому схильність інтелектуалів дистанціюватися від соціальних процесів, їх прагнення зайняти маргінальну, незалежну позицію, як би самоусунутися, вивівши себе за рамки суспільства. До речі, саме це розуміння маргіналізму є логічним, і, зрештою, справжнім, а не таке, що відноситься тих чи інших політичних сил, які, наприклад,“програли” вибори, або ж ще не виграли; або ж до людей, що дотримуються певних поглядів, що “застаріли”. Досягається таке дистанціонування начебто шляхом абстрагування від соціуму і внутрішнього ототожнення з певною альтернативною цілісністю - наприклад, з іншою державою або історичною епохою, або з якою-небудь таємною групою або громадою всередині даного історичного співтовариства, до яких інтелектуал мислить себе приналежним. Маргінальна інтенція не є, однак, відмітною властивістю саме інтелігенції. Маргіналами можуть виступати і представники інших соціальних груп - державні службовці, бізнесмени, робітники. Члени одної новоутвореної профспілки відчували недовіру до державної влади, законам і політичним інститутам, які діяли в той час, і зберігали лояльність лише по відношенню один до одного. Люди мистецтва, літературний і артистичний авангард також можуть дотримуватися підкреслено маргінальної позиції. Тобто це фантазування, недовіра до дійсності, до інституцій, до людей.

З останнього випливає, що ліберальний мислитель не повинен боятися самоідентифікації, певної заангажованості, та має дотримуватися своїх цінностей та поваги до іншої думки.

Щоби знати, звідки цінності, бажано не забувати витоків. Після того, як почитаєте християнські джерела (у першу чергу відносно свободи вибору та ставлення до людей), Спінозу, Локка та Канта, зрозумієте, що ліберал у змозі вільно аналізувати те, що інший заради перемоги або внаслідок певних комплексів, упередженості може щось просто відкинути, спеціально пропустити, замовчати, від чогось просто відвернутися без усяких доказів. Лібералізм не боїться чесного всебічного аналізу.

Джон Грей уважає, що лібералізм пов’язаний з ідеєю прогресу, яку можна розглядати як діахронічне повторення класичної концепції природного закону. Це сучасна концепція суспільного розвитку, що здійснюється через послідовні дискретні стадії, не скрізь однакові, але схожі в тому, що всі вони втілюють одну-єдину форму життя - єдину цивілізацію, раціональну і космополітичну. Сучасний лібералізм від Локка до Канта і від Джона Стюарта Мілля до пізнього Ролза - нерозривно пов'язаний з філософією історії та з ідеєю прогресу, виражених у проекті Просвітництва.

Джон Дьюї безапеляційно стверджував, що тільки демократичний лібералізм, який культивує метод інтелектута експериментальної перевірки, має стати практикою в суспільних відносинах і визначати подальший соціальний розвиток.
Усі ці бачення ліберального методу є перспективними. Я би сказав, що ліберальний метод у політиці та гуманітарних дослідженнях узагалі має бути історичним, чесним, всебічним, сміливим та інтелектуальним. Ми не цураємося аналізу складних питань та протиріч, закладених в основних принципах міжнародних відносин та відносин всередині держав.

Сьогодні маємо багато цитат. Наостанок - від фон Мізеса. Класичний ліберал є ворожим державі небільше, ніж сірчана кислота: і те, й друге корисно, але небезпечно.

Гумор не завадить і ліберальному методу.

Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
09.08.2019  11:01 / Заяви
Київ – 2020
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet