Ліберально-демократична партія України
http://amzstep.uriyopanasenko.com/ukr/liberalism/5496db8ca5307/

Яків Гольденберг: Ліберальні візії та передбачення

21.12.2014, 18:39
Бесіда друга. Щодо інтерпретацій історії.

Ми з вами хотіли другу бесіду присвятити одній з сучасних політичних та економічних тем, але ви щойно побачили, як у політиці активно використовуються історичні спекуляції. Тому ми продовжимо одну з тем першої розмови.

Нещодавно я передивився три історичні книги Альоші Мустафіна. Це не підручники, та й не посібники, хоча й мають багато іллюстрацій. Намагаючись показати нам світ того чи іншого періоду як щось схоже на цілісну систему, він наддав свої інтерпретації розвитку цієї системи. Зрештою, будь-які офіційні абонеофіційні трактування історії є певними інтерпретаціями. І часто фальсифікаціями та спекуляціями. Володимир Климчук ще в радянські часи казав, що переважає історія саме тих, чиї ракети товщі.

Нині ракет у нас немає. Зате певні можливості є, оскільки ми щільно спілкуємся з вільним світом. Вже й почуваємося вільніше, особливо після Майданів. Хто з вас має бажання зайнятисявласним написанням історії, рекомендую почитати книгу Наталі Яковенко "Вступ до історії".

Оскільки в останній політичний час маємо справу з так званими сакральними спекуляціями, бажано, щоби ви розуміли, що це таке і що було насправді.

У першій бесіді ми відзначили з вами одну важливу річ, яка полягала у неможливості сакрально-політичної “естафети” від Києва та відповідно від Єрусалиму до Москви внаслідок реалізації державницької і деїщо до Москви як третього Риму.

Якими би не були пізніші фальсифікації та інтерпретації (від Петра до Путіна), відомо, що в московському улусі Орди постало православ’я сааме завдяки завойовникам, спадкоємцями яких стали московські князі, та завдяки Константинополю.

Дозволимо собі коротку інтерлюдію для того, щоби зрозуміти, що і тисячу років тому глобалізація здійснювалась інтенсивно, і дипломатія буларозвинена, і взаємні релігійні впливи були. І останні були набагато складніші, ніж нам пропонують "політ-історики".
Чінгіз-хан офіційно вірив у Голубе Небо (за Гумільовим, духовне вічне небо -головний бог-творець), Полум’я Очищення та Дух Темучина. Військові механіки та метальники вогню були тюрками-мусульманами, китайський фаворит Юлин-чу – буддистом, татарські снохи хана – християнками-несторіанками.

Син Батия Сартак прийняв православ’я і увів його як офіційну релігію. Тобто він може певним чином вважатися хрестителем не слов’янської, умовно кажучи, "Східної Русі", бо перший мітрополит монгольської доби (звісно, від Константинополя) Кирило Київський поставив єпископа у ханській столиці Cараї (Митрофан, 1261). Наступний єпископ доповідав на Константинопольському соборі про успіхи у християнізації монголів.

У басейн Оки, Угри, Москви, населені угро-фінськими племенами, з варязькою князівською дружиною прибували і християнізовані городяни-кривичі. У 13 ст. християнізувалася чудь, карели, потім комі (Стефан Пермський). Централізована монгольська влада допомагала християнізувати місцевих. Православні митрополити отримували особливі ярлики. Церква звільнялася від податків. Монгольським чиновникам під страхом смерті було заборонено щось забирати у духовенства та членів їх сімей або вимагати будь-якої служби. Рівень процвітання церкви та монастирів був незрівнянним з рівнем інших верств.

В 1312-му році хан Узбек вводить в Ордііслам, який фактично переміг тільки наприкінці століття. Пізніше, коли з Константинополя митрополитів вже не присилали, Сергій Радонежський підпорядкував церковну владу світській в особі Дмитрія Донського).

Закінчуючи нашу інтерлюдію, відзначимо, що князі (на відміну від духовенства) в принципі були просто чиновниками Орди, що збирали податки. Мурза Чет став родоначальником роду Годунових. Іван Грозний – прямий нащадок ханів.

Московія як частина Орди стала її спадкоємицею. Росія, що постала з Москви, хотіла влади, величі, а про "сакральність" зовсім не йшлося. Оновлення текстів, літератури та самої церкви вихідцями з Києва на чолі з Феофаном Прокоповичем сталося вже за Петра.

Як ми говорили в попередній бесіді, конструкти “Святої Русі”, “російського народу – богоносця ”були просто дивовижними, а сучасна політизована верхівка РПЦ перетворює церкву у войовничу державницьку секту, у якій немає місця любові та й Самому Богові. От начеб-то почули нас спіч райтери та фальсифікатори при Путіні! А, може, й чули. Київ ворожий, Москва не сакральна! Що ж їм робити?

І тут раптом з’являється "сакральний" Крим, який вже захоплений, тобто "свій". Головна база "віджатого" величезного "авіаносця" несподівано оголошується Путіним сакральним центром, порівнянним за значенням із Храмовою горою в Єрусалимі (цитата дещо далі). Вибачте, це повна навколоцерковна та історична нісенітниця, якої би товщини не були ракети "історика". До слова, саме Севастополь є місцем найбільш принизливих військових поразок імперії.

На самій Святій землі є багато визнаних місць,святих для іудаїзму та християнства. В іудаїзмі це, в тому числі, й міста, де складалися святі книги. Пізніші речі, пов’язані з ісламом, стосуються тільки Єрусалиму. Зрештою, поняття святості пов’язане з конкретними релігійними почуттями та зовнішній критиці не підлягає, хоча аналізуватися може.

Про Київ ми минулого разу говорили. А про Крим? Ми знаємо про римського папу св.Климента, четвертого єпископа Риму(88-97 р.н.е.). За походженням він був невільником. З рабства його викупив римський патрицій Климент, охрестив сам св.Петро. За правління Траяна папа Климент І був вигнаний у Херсонес Таврідський, де за розпорядженням імператора був убитий.

Ніхристияни-римляни, ані греки та еллінізовані євреї, що тоді жили в Криму, нічого не казали про святість цьогомісця. Пам’ять про Климента в Херсонесі була "оживлена" УПЦ більше десяти років тому, певною мірою завдяки діяльністі мирян, у тому числі Володимира Тімоніна. Активності УПЦ щодо інших аспектів особливої сакральності Херсонеса не відзначено. А це ж її канонічна територія… До речі, не РПЦ!

Що ж, "підкинули", як казав Горбачов, путінські спічрайтери? Хрещення Володимира, який жодного відношення не мав до Москви, якої тоді і близько не існувало… Так це наше право! Київське! Але ж ніяк не Москви!

Хоч і для здоров’я "не дуже", але вимушений дати цитату з Путіна: “...Наряду с этнической близостью, языком и общими элементами материальной культуры, общей, хотя и не очерченной тогда устойчивыми границами территорией, нарождающейся совместной хозяйственной деятельностью и властью князя христианство явилось мощной духовной объединяющей силой, которая позволила включить в формирование единой русской нации и образование общей государственности самые разные по крови племена и племенные союзы всего обширного восточнославянского мира... И именно на этой духовной почве наши предки впервые и навсегда осознали себя единым народом. И это даёт нам все основания сказать, что для России Крым, древняя Корсунь, Херсонес, Севастополь имеют огромное цивилизационное и сакральное значение. Так же, как Храмовая гора в Иерусалиме для тех, кто исповедует ислам или иудаизм...”

Можна коментувати різні аспекти цієї нісенітниці.

Нерозуміння універсального характеру християнства. Замовчення того, що ряд народів не увійшов у орбіту російського державного православ’я, але різними шляхами був "залучений" до "образования общей государственности". Натяк на завоювання, можливість хрестового походу на Єрусалим, Стамбул… Глєб Павловський також іронічно відзначив, що "россияне" будуть подивовані порівнянням росіян з євреями, а Крыму - с Єрусалимом”.

Поговоримо про власне святість та реальні історичні моменти.

Смію твердити, що можливе хрещення одної людини – київського конунга Володимира (через 900 років після вимушеного перебування в Херсонесі святого Климента) не додає особливої сакральності цьому місцю. До того ж є джерела, що стверджують зовсім інше. "Память и восхваление русского князя Владимира" від XI ст. стверджує, що Володимир хрестився на три роки раніше у Києві. Інші джерела вказують на сучасний Васильків. Можливо, він був охрещений набагато раніше – у дитинстві, своєю бабцею – княгинею св. Ольгою.

Я вже не кажу про те, як Володимир брав Херсонес (990), що там творив. Зрештою, поведінка князя відповідає історичному часу, та ніяк не сакральності. До речі, Мустафа Джемільов уїдливо каже, що якщо сакральність місцявизначається хрещенням князя, то Москва для кримських татар є теж сакральним місцем, бо там Девлет Гирей вивісив свій кнут (1571). Щоправда, Кремль ханне взяв. Крим не мав відношення до Росії аж до завоювання Катериною Другою (навпаки, Московія булла залежна певний час від Кримського ханства).

Християнізація Русі (Київської) була не одномоментною. Долю слов’янського язичництва, окрім аспектів політичних, що полягали у безперспективності виживання язичницьких слов’янських держав в християнській Європі (що, кінець кінцем, призвело до зникнення їх уБалтії), визначалий інші аспекти. В ційрелігії не булопошуку Бога, як у античнихгреків. Вона, як відзначавак. Рибаков, була "природознавчою". Тому хрещення народу Русі в Києві було політичним утвердженням вже достатньо відомої серед городян віри. Християнами були князь Аскольд (864—882), княгиня св. Ольга (945—962). У тексті договору з Візантією (944) згадується соборна церква св. пророка Ілії, а у "Повісті минулих літ" – християнство багатьох варягів. Старший онук Ольги Ярополк, що княжив у Києві, сприяв християнам.

Молодший онук Володимир княжив у Новгороді, потім жив у варягів, а вже після руської місії до імператора ОттонаI (973) завоював Київ (978). Наступного року в Київ прибуло посольство Папи Бенедикта VII. Надалі булла певна політична гра з культом Перуна, що призвело до людських жертвоприношень (Феодор та Іоанн варяги).
Узявши Корсунь (Херсонес), Володимир вінчався там же з візантійською царівною Анною, а в якості викупу (вено) повернув Константинополю місто. У Київ було направлено духовенство, яке й започаткувало разом з раніше прибулими болгарськими місіонерами Київську митрополію. Перший грецький митрополит Феопемпт тримав Київську кафедру вже у 1037 р.

А через 250 років після християнізації Русі (Західної, Київської), тобто східних слов’ян, завдяки Орді почалася християнізація інших народів, що пізніше були об’єднані Московією – майбутньою Росією.
Оскільки у нас ще є час, можемо коротко проаналізувати святість місця, з яким Путін порівнює Херсонес, для різних релігій. Раз уже він згадав про Храмову Гору, яку, до речі, мені пощастило відвідати три роки тому.

Я помітив, що Путін нічого не сказав про значення цього місця для християн. Може, помилився він не випадково, бо треба було акцентувати саме на Херсонесі. Та хтось, може з церковників, мав би підказати щось розумне.

Але по порядку. Гора (0,15кв. км.) Морія, потім Храмова, в старій частині Єрусалиму. За уявленнями іудеїв, це центр світобудови, найсвятіше місце. Обидві назви існували задовго до прибуття на цю землю арабів, хоча деякі з них навіть стверджують, що ніяких храмів не було. За Старим Заповітом, саме тут Авраам мав принести у жертву сина. Тут знаходилося Святе святих (спочатку у Скінії зборів, потім у Храмі). Тут Соломон побудував перший Храм (996 до н.е.), який був зруйнований вавилонянами через 410 років. Другий Храм (516 до н.е.), перебудований Іродом (20 до н.е.), був зруйнований римлянами у 70-му році н.е. До Гори прилягає західна стіна Другого Храму – Західна стіна, помилково названа європейцями Стіна Плачу (від Стіна Молитви). Зліва від стіни – вхід до синагоги.

За ісламом, свідчить Ельнур Меліков, святі місця (за значенням у порядку убування): Мекка, Медина, Кербела, Наджаф. Єрусалим є святим місцем тому, що за переданням Мухамед був перенесений з Мекки в Єрусалим на Храмову гору, на те місце, де знаходиться нині мечеть Аль-Акса, а потім переносився на Сьоме небо до пророків з того місця, де стоїть Купол Скелі.

Стосовно християн. Для них святим є все, про що йдеться у Старому Заповіті. Псалом 121:6 говорит нам "Просіть миру Єрусалиму". Багато в Новому Заповіті пов’язано з Храмом, у якому і про який проповідував Христос. Вважається, що друге спокушання Ісуса сатаною будо само нарозі Храму. У 1099 році, коли хрестоносцізавоювали Єрусалим (це був другий християнський період), вони зробили з мечеті Аль-Акса церкву Гроба Господнього.

Навіть християнський сіонізм виник набагато раніше єврейського політичного сіонізму. А християнський європейський, у тому числі російський, інтерес до Єрусалиму в 19-му ст. поступово допоміг повернути йому статус релігійного центру після століть прозябання на задвірках Османської імперії. Так що замовчування Путіним значення Храмової Гори для християн є невіглаством.

Відзначимо насам кінець, що Володимир ніяк не може бути "героєм" Путіна тому, що держава Володимира була європейською. Задовго до появи Московії він заклав фундамент відносин Русі з Європою, хоча би, як стверджують деякі джерела, своїм останнім шлюбом з германською аристократкою. З його іменем пов’язане визначення волинських земель на картах середньовічної Європи як Лодомерия (Володомерия), а пізнішеодин з титулів австрійських імператорів - "королі Галіції та Лодомерії", - аж до 1918 року. Землі Московії на тих же картах ще довго визначались, как Тартарія.

Порівнявши святість Криму для російського народу зі значимістю Храмової Гори для іудеїв та мусульман, Путин надувається до розміру національно-релігійного спасителя. Смішно, але небезпечно для сусідів та для всієї правової міжнародної системи.

Але, що цікаво. Його бажання як би відмінити фразу "Київ – мати міст руських", використовуючи "Крымнаш", можливо, й допоможе Києву зовсім позбавитися від такого "спадкоємця". А потім і Крим буде наш. Там же був наш Володимир!
© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet