Головна Контакти Карта сайту




23 вересня, 2019
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Яків Гольденберг: Ліберальні візії та передбачення

05.11.2014

Яків Гольденберг, експерт Інституту лібералізму /
Версія для друку
Бесіда перша. Цивілізація життя та цивілізація смерті

Коли в світі починаються серйозні події, чуємо про глибокі зміни, цивілізаційні конфлікти, великі зрушення у житті людей. Одним із конфліктних вузлів несподівано для декого стала Україна. Але не так несподівано для лібералів (http://www.ldpu.org.ua/liberalism/4c7a96b21a5b0/).

Пам’ятаю, в свій час дивувалися, як це могла велика комуністична країна Китай напасти на іншу, меншу за територією та кількістю населення комуністичну країну В’єтнам. Тепер дивуються, як може "велика" ядерна країна Росія вести необ’явлену комплексну ("гібридну") війну проти "середньої" неядерної країни Україна, пов’язаної з Росією міріадами різноманітних зв’язків, у тому числі родинних. Я вже не кажу про перекреслення путінцями власної сентенції про так званий "один народ".

Висловлюються припущення, що Україна (як і раніше, і зараз Ізраїль) опинилась на розломі, зіткненні цивілізацій. Ми часто чуємо про те, що Ізраїль є форпостом західної (європейської, середземноморської) цивілізації в облозі цивілізації східної (арабської). Цю тезу ми ще згадаємо.

Кажуть, що ми йдемо до (або навіть належимо) європейської цивілізації.

Якось мені доводилося говорити, що ми (певна частина населення країни) хоче йти просто до цивілізації взагалі. Тобто у силу ряду причин ми мали таку собі недоцивілізацію (контрцивілізацію, субцивілізацію). Цю тезу теж треба згадати.

Поки що, чесно кажучи, до останнього Майдану не видно було, наскільки Україна en masse, незважаючи на офіційний капіталізм (і навіть спекулятивно декларований лібералізм) хотіла відійти від радянської спадщини.

Росія і зараз не хоче. Дивний зі сторони симбіоз, практично злиття РПЦ ("материнської" для УПЦ на даний час) з новоімперською владою щільно консервує status quo. Як ми раніше констатували у бесідах в Інституті лібералізму, майже всі залишки інтелекту російської нації готові до чергового "смєновєховства".

Добре, що ми вже досить далекі від цього. Але, нехай навіть і було офіційно подолане богоборство влади, можу повторити давню констатацію, як народ мовчки споглядав величезного мілового істукана (Артема), що продовжував попирати Святогірську лавру. Про колосальну популяцію "ще живих" Ленінів, саботаж очищення від назв тоталітарної епохи я вже не кажу. Щоправда, "леніноповал" останнім часом активізувався.

Оскільки є багато класифікацій одночасно існуючих у світі цивілізацій, то нехай адепти "радянської", а тепер "православної" (я би сказав навіть, совково православної) цивілізації відстоюють свою унікальність. Чи була цивілізацією "радянська цивілізація" (а так само пострадянська), питання ще не закрито.

Є й інші підходи. Валентин Ткач, наприклад, уважає, що наш час узагалі є конфронтацією двох цивілізації – універсалістської - "Захід" та партикулярної – "Азія". Відмінність – у ставленні до закону. За Ткачем, конфлікт цивілізацій, який проявився нині в Україні, був неминучим. Він був спровокований вибором України, яка своє майбутнє пов’язала з універсалізмом. Партикулярний же капіталізм таким уважати не можна, тому що за механізмами легалізації власності в капітал нагадує модернізований феодалізм. В принципі це правовий, ліберальний підхід.

Протягом семидесяти років (після другої світової війни) на Заході переважало таке політичне бачення, що конфлікти у світі були пов’язані як з "холодною війною", так і з національно-визвольними рухами. Після формальної самоліквідації "імперії зла" залишилося друге припущення, що тоталитарні режими, арабського, наприклад, світу, які знаходилися "під крилом" або Заходу, або СРСР, будуть демонтовані самими народами. Насправді ж теоретики були заскочені тим, що народи, змучені диктаторами, що правили по 40 років, конструкціями обманних джамахірій, обрали не місцевих "лібералів", а ісламістів (починаючи ще з Гази (хоча і немає поки що наукової розмови про еволюцію певної спільноти на цій території). В частині країн продовжуються смутні часи, анархія, що призводить до різні. Чому сунніти та шиїти (представники двох напрямків ісламу, кожен із котрих уважає себе єдиним правильним спадкоємцем Мухамеда) масово вбивають одні других, європейцям важко пояснити. От і дивуються, як маленький за територією Ізраїль є політично стабільним та життєздатним утворенням в регіоні. Тобто цивілізаційний розлом у данному випадку проходить між цивілізацією вільного світу та радикального ісламу.

Теоретики недооцінили можливість інших конфліктів. Як політологи, маємо звернути увагу, що західні політики, наприклад, польський міністр (нині спікер) Сікорський, навіть дивуються, які титанічні зусилля здійснював Захід, щоби інтегрувати нову Росію. ВТО, ОБСЄ, Радбез ООН (майже дійшло до НАТО та Євросоюзу), але Путін не хоче будувати "демократію вільного ринку". Можна сказати, що не до тої особи або панівної групи зверталися. А можливо, ще не час. Та багато бісеру (і коштів) уже накидали.

Звичайно, політична, правова та економічна філософії є інструментами для пізнання цивілізацій. У кожному реальному укладі можна знайти ті чи інші елементи попередніх, подібно до того, як у американському капіталізмі середини XIX століття було рабство, подолане тільки громадянською війною. Також не усім відомо, що ще у XIX столітті в Росії самодержець ще мав традиційний пріоритет, подібний до права "першої ночі", а пан – володар кріпосних душ,- ще досить довгий час після відміни кріпосного права мав аналогічний пріоритет у своїх володіннях.

Більш як тисячу років тому Русь (Київська, як потім її стали називати) стала частиною світового християнського простору. Це була поворотна подія у цивілізаційному, у тому числі політичному сенсі. Завдяки цій події Русь на деякий час стала грати реальну історичну роль.

Для іудеїв та християн универсальним символом міста, "градом небесним" був Єрусалим, святе місто, в якому здійснюється спілкування человека с Богом. На Русі ж у церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ "Нового Ізраілю". Київ починає сприйматись як "місто-святиня", "місто-храм", подібно до Єрусалиму. Київ – другий Єрусалим, Дніпро – другий Іордан, собор Святої Софії – новий єрусалимський храм. Сприйняття Києва як "другого Єрусалима" лягло в основу ідеї освячення столиці Русі – як духовного центру новонавернених племен (православний києвоцентризм).

Більш пізня ідея Москви як третього Риму сама по собі визначила неможливість сакрально-політичної "естафети" від Києва! Для церкви молодого Московського царства, що "отримало" патріархію, а надалі просто забрало Київську митрополію, головним було утвердження царської влади. Надалі величина захопленої території провокувала на "велич". Петро Перший пізніше сказав: "Росія не царство, а частина світу". Тим дивовижнішими для сучасного аналітика є конструкти "Святої Русі", "російського народу – богоносця". Верхівка РПЦ, як "монополіст" "нашого Христа", а, з часом, як пряма співучасниця (разом із Путіним і Ко) т. зв. "російського світу", сучасних "гібридних" війн (Проти християнських країн! А українці з росіянами, повторюся, донедавна трактувалися як один народ), перетворює "материнську" (для УПЦ) церкву у войовничу державницьку секту. Де не залишається місця любові та й Самому Богові. Що ми й бачимо на тимчасово окупованих територіях України.

Окремо відзначимо щодо ставлення до закону. По лінії захід-схід певні морально-правові розмежування в Європі почалися ще у час "Слова про закон і благодать".

Пізніше право литовсько-польської доби частково враховувало звичаєве право, але надалі привілейні грамоти, у тому числі передача деяких княжих прав на місця, призводили до подальшої кодифікації загальнозобов'язуючого права. Не забудемо про магдебургське право в Киеві, яке було востаннє відмінене 1835 року, після чого мали відхід від правової системи.

У самій Західній та Центральній Європі остаточне розходження у ставленні до обов’язковості закону для всіх було зафіксовано, як я упевнився колись під час екскурсійної розповіді у старовинній ратуші Майсена, більше шестисот років тому, саме по Ельбі (Лабі) між саксонськими та слов’янськими містами.

Надалі "благодать", що може бути вище за закон (у тому числі моральний), розповсюджувалася на різних можновладців, "героїв", завойовників.

Семен Глузман відзначає поведінку таких проросійських "завойовників" на місці катастрофи малайзійського лайнера. Бойовики топтали останки загиблих, перекидали їхні речі, крали кредитні карти і телефони. Згадаймо також, які "подарунки" отримували місцеві "красуні", і якою була їхня реакція). Нідерландці та інші свідки відчували справжній жах, бо повага до тіл померлих - початок цивілізації. Недоумки (зовсім у пелевінському дусі), уявляють, что легко, у дусі все тієї самой революційної необхідності, можуть робити, що хочуть із живими і мертвими, та взагалі вірішувати долю світу.

Важливо відзначити, що російська (потім радянська, потім знову російська) влада вважала народ витратним матеріалом, сировиною для здійснення імперських планів. Росія має 15% світової територии, 2% населення. Перенаселені "сусіди" на це звертають увагу, тож імперія хоче захопити інший, протилежний на карті, простір. Більш "перспективний". Для цього можна пожертвувати певною кількістю своїх громадян, "добровольців". Інша справа, що якщо би росіяни цінували життя своїх громадян, то й населення було би на 100 мільйонів більше.

Тому можемо і так сказати, що цивілізація вільного світу, що поступово окреслюється як сукупність цивілізацій, які самоідентифікуються як національні, полінаціональні, засновані на праві, що опікуються своїми громадянами, цінують життя людей, позиціонується як цивілізація поступу, можна сказати також - цивілізація життя.

А російська контрцивілізація, яку ми характеризували вище, позиціонується як цивілізація смерті.

Аналогічно й войовничий політичний іслам ХАМАСу, який вважав за краще будувати тунелі для терактів, виставляти своїх людей "живим щитом", ніж зводити школи й ремонтувати будинки.

То ж Ізраїль є форпостом цивілізації проти недоцивілізації Хамасу, цивілізації смерті, що знищує своїх в ім’я знищення чужих.

От і виходить, що Київ, як знають усі – другий Єрусалим, а тепер і Україна – то є великий Ізраїль, що воює з величезною Газою. До речі, Юлія Латиніна теж помітила, що ракетні атаки з Гази почалися на наступний день після визиту Халеда Машаля в Москву.

Враховуючи загальний мейнстрим, маємо все-таки перемогти.

Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
09.08.2019  11:01 / Заяви
Київ – 2020
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet