Головна Контакти Карта сайту




29 March, 2024
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Новини ЛДПУ
Кандидати та активісти
Лібералізм: теорія і практика
Інститут Лібералізму
Голосування
Фотоархів
Запитання і відповіді

Вхід



Яків Гольденберг: Євромайдан. Важкий розвиток революції

05.02.2014

Яків Гольденберг /
Версія для друку
Морозне перше лютого. Сонце. Майдан стоїть.
Завтра буде тепліше. Передбачаються доповіді лідерів парламентської опозиції.

Після відставки Азарова, відміни неконституційних за змістом та способом прийняття законів від 16 січня, що начебто мали на меті максимально захистити владу як таку від будь-яких посягань (насправді просто залякати як пересічних громадян, так і політиків та журналістів), та прийняття закону про умови звільнення заручників протистояння народу та влади зафіксувалося на новому рівні.

Незважаючи на спонтанність, фрагментарність та декларативність започаткованих офіційною опозицією ініціатив (наприклад, загального страйку, бойкоту російських товарів та товарів, вироблених фірмами регіоналів), певні результати були у різних напрямках.

Так, розрекламований Януковичем хлібозавод регіонала в Київській області (пам’ятаєте "курасани"?) зменшив обсяг реалізації на чверть. Між іншим, якість хліба не дуже, як, до речі, і на власному заводі депутата від ПР Царьова в Дніпропетровській області. У хороших людей і хліб хороший?

Збір Міндохом данини за січень, кажуть, і зовсім мізерний, що, скоріше за все, визначить долю міністра. А тут іще й народні ініціативи не сплачувати деякі податки владі, що все одно вкраде половину.

А от унікальне, як сказав би третій президент, проголошення створення структур альтернативної народної влади, не заснованої на силі зброї, дало результат. На цих подіях колись ще будуть захищати сотні дисертацій політологи та соціологи. Народні ради були створені майже в усіх областях, причому спричинили різні результати (від скасування президентських адміністрацій та відставок губернаторів до компромісних домовленостей народних представників з обласними радами та навіть губернаторами), причому події надзвичайно швидко зачепили майже всі області. Після включення силового та адміністративного ресурсів (аж до безпосереднього використання перевдягнених зеків) у трьох областях ПР "перемогла", побивши та захопивши заручників. Процес продовжився на різних рівнях, та на даний час картина виглядає як повернення до стану чотирирічної давнини, ще "до тріумфальної ходи" влади Януковича, що почалася з неконституційного захоплення ним додаткових повноважень, а закінчилася "здачею" на милість ПР майже всіх новообраних мерів.

Стосовно столичної влади можна сказати, що після заняття громадянами столичної мерії, враховуючи відсутність мера, відсторонення керівника адміністрації, закінчення мандату складу Київради, опозиції можна було створити тимчасові органи керівництва столицею, в тому числі в усіх районах. Але щодо кожної справи можна впевнено говорити, коли маєш достатній ресурс.

Цікаво, що і в області, і в районах Києва народні ради створюються, і не обов’язково вони мають базуватися в "державних" будівлях.

А що ж із приводу такого розвитку народовладдя говорить апологет якогось "свого" народовладдя Медведчук? Нічого. Продовжує ліпити свої схематичні тупуваті плакати. Давно не чути винахідників "власного" народовладдя з Харкова.
Незважаючи на чергову "амністію", події можуть продовжитися на новому оберті. І виникає питання, чи довго може ще мирно (епізодичне протистояння з "дрючками" та навіть горючими пляшками неможливо порівнювати зі стрільбою та газовими атаками, різноманітним тиском на конкретних активістів, викраденнями, жорстокими побиттями, знущаннями, спаленнями автомашин, нападами, підпалами осель, і нарешті, смертельними кулями беркуту) боротися народ із виконавчою та судовою гілками влад та підпорядкованими їм силовиками та бандитами? І чи зрозуміють, нарешті, розумні люди, так чи інакше пов’язані із злочинним режимом, що питання було і є тільки в одній бандитського штибу особі на вершині владної вертикалі, і рішуче відмежуються від цієї особи?

Всеукраїнською Народною радою може стати Верховна Рада - за умови переходу до лав опозиції розумних позафракційних та регіоналів (коммі вже давно "за дужками") та переформатування єдиного умовно легітимного на даний час, обраного всім народом органу влади. Саме цього безтямно злякався Янукович, коли "з-під капельниці" прибіг до Ради. Саме проти звужування його повноважень через повернення до конституції 2004 року, а не проти опозиційної версії закону про звільнення заручників. Ну, криком він змусив парламент проголосувати за власну версію закону, але навіть із порушеннями голосування він отримав всього 232 голоси.

Жодних політичних результатів на сьогодні немає. Керівництво армії, що могло би достойно сказати, чи морально підпорядковуватися такому командувачу, цього не зробило. А неозброєний народ не може побороти "власну" армію.
Реальне знищення армії почалося ще перед приходом Ющенка, і при ньому нічого не змінилося. Янукович розумів небезпеку для себе, тасував лояльних керівників, продовжував урізати армію та збільшувати склад міліції, розплодив ще більше спецпризначенців. Дійшло до того, що хотіли перевести до ВВ авіадесантників. А хто буде дбати про національну безпеку? Функції РНБО та його інститутів (відставка Єрмолаєва каже за себе) повністю знівельовані. За це все президента треба судити.

Кличко звертається до військових із закликом перейти на бік опозиції, але скажемо чесно, які гарантії він може дати. І будь-хто. Не гарантії мають цікавити "людину з рушницею", а його країна, совість і честь. Тому можна мати надію на чесних офіцерів, які зможуть змінити ситуацію в армії. Дослідник Д. Тимчук свідчить про зміну оперативним командуванням Північ тексту "спущеного" генштабом звернення до Януковича, що повністю змінило сенс тексту, тобто пропонує не зупинити т.зв. екстремізм, а піти на шлях мирних переговорів.

Зараз багато критикують парламентську опозицію. Кажуть, лідер зараз потрібний, як гарант процесу. Чого хочуть люди: залізного лідера, що примусить президента піти, чи горлана-главаря, чи конституційного "Вашингтона", чи ще більшого бандита, рівновеликого Леніну-Сталіну? Маємо реальні структури, маємо реальних людей, поки трохи захищених мандатами, які стараються щось зробити. Щось можуть, щось – ні. Але ж людина не може одночасно бути у кількох місцях, і в усіх них перемагати. У той час, коли ворог знаходиться під величезною охороною, в комфорті, і нікуди не спішить. Я завжди казав, що після перемоги будемо критикувати ідеологічних опонентів, а зараз утримаємося. Змести з політикуму три партії, що освятили конституційний переворот, а з іншими будемо потім полемізувати.

Тим часом іде мобілізація останніх адептів (допи, гепи, царьови), які намагаються переформатувати збанкрутілу ПР різними доморощеними структурами типу "Українського фронту" (у перекладі на звичайну мову – російського). Що ж, мали російський канал "Україна", російський "Український вибір". Претензія велика. Яким буде результат?

Стосовно нашої участі в революції. Треба дивитися чесно на масштаб і можливості. Я не в претензії, що у свій час мені не вдалося дістатися до штабу народного спротиву, нічого не кажу про те, що громадська структура "Майдан" не турбує мене як свого члена та голову партії. А що ми самі зробили в Києві, окрім участі в великих заходах (віче), передачі теплих речей, коштів, виступів в інтернеті? Одну палатку поставили наші хлопці з області (разом із УДАРом). Такі у нас сили, такі можливості зараз. Можна замовити нові прапори замість тих, що були десь у колишнього голови, але чи є у нас право розмахувати своїми партійними прапорами за такої скромної фактичної участі, це питання.

Маємо контакти з нашими людьми в областях, і то не з усіма. Участь у подіях із урахуванням місцевих реалій досить обмежена.
Партія після того, як була майже "засушена" колишнім керівником (з себе відповідальність не знімаю), за допомогою скромних сил засновників та молоді відроджується. І це вже добре.

От що ми можемо реально,- взяти участь у конституційному процесі. Наш досвід дозволяє попрацювати і в Конституційних зборах, якщо такі будуть створені, і у відповідних комісіях (тільки не у президентських).

Лібералізм: теорія і практика
Новини ЛДПУ
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet