"Ошибочные стратегии и новый курс" Я. Гольденберг

Не оцінюючи наробки нашого об’єднання партій, “різновекторного” в ідеологемах, але, думаю, єдиного в своїй мрії, бажанні прориву, який дозволить Україні не просто зайняти гідне місце в колі цивілізованих країн, але і досягнути визнаних стандартів життя, хотів би пунктирно викласти вади стратегій “державців” та “державників”, що використовувалися з часів проголошення декларацій про державний сувернітет, та запропонувати новий курс.

Довгий рух з небезпеками повернення авторитаризму, одночасними бажаннями стабільності та перемін, дешевої ковбаси та свободи, руху в Європу та тихого життя в євразійському ринку застарілих інтелектуальних продуктів, засудженням крадіжок в особливо великих розмірах і готовності до крадіжок по можливості,- це був наш спільний шлях і наш спільний рух. Гнівні філіппики колишніх державців, зараз- рішучих опозиціонерів, -саме з цього самого городу. Ми багато чули про розрив зв’язків, але згадаемо так зване ”українське держзамовлення”, що було запроваджене ще за Союзу. Потім виготовлення виробів військового призначення та комплектації до них різко зменшилося внаслідок зменшення державного замовлення. Черга швидко дійшла і до інших товарів, в першу чергу напівфабрикатів та комплектуючих виробів, а згодом- і послуг. Внутрішній ринок швидко звужувався.

Але ж і ніякого маркетингу не було. Майже всі директори хотіли тільки брати. Не було просування конкурентних видів товарів, в тому числі озброєнь.

Була прийнята хибна стратегія виживання, що її виголосив з трибуни парламенту тодішній спікер І. Плющ. Вона запанувала в усіх сферах життя: соціальному забезпеченні, виробництві, науці. Слідом за останніми псевдоекономічними потугами СРСР (Абалкін) була прийнята аналогічна стратегія обмеження заробітної платні (Пинзеник).

Зговір націонал-більшовиків різних таборів зберіг компартійну коменклатуру та загальмував політичний та економічний розвиток. Антипартійність перших двох президентів загальмувала розвиток політикуму.. Відраза до одної партії запрограмовано стала відразою до партій і політики взагалі. Особливо культивувалася і культивується традиційна відраза до лібералізму та ліберальних партій. Так звані ліберальні реформи, що за виконанням не мали нічого спільного з лібералізмом, згодом посилили цю реакцію.

Незалежність спрацювала на “червоних” директорів, які “піднялися” протягом 10- 15 років і стали разом з частиною активних підприємців – комсомольців визначати життя України. Іноземні інвестиції, зрозуміло, блокувалися.

Загравання з послідовниками КПУ посилило гальмування перетворень власності. Поколінням людей, що працювали на зарплатню і не мали продуктової бази в селі, був нанесений важкий удар. В першу чергу це стосується освіченого шару суспільства- інтелігенції.

Що ж ми набудували? Могутню виконавчу вертикаль, слабке самоврядування. Найгірше: відсутня спільна мета, немає розподілу влад.

Якщо вже так сталося і сили модернізації - європейські інтелектуальні партії не змогли вплинути на процес, то зараз самоназвана ”еліта” (”олігархія”) повинна зрозуміти, в чому полягають виклики часу, і стати на інноваційний інвестиційний шлях.

Визначимо необхідність нового, інноваційного за своєю суттю курсу.

Коли на презентації провладної програми “Україна- 2010” (про яку вже не всі пам’ятають), я спитав, на якій же інституційних засадах базується цей проект, заступник директора поважного державного інституту відповів- на існуючих. Тоді, я сказав, нас чекає нерадісне майбутнє навіть за виконання цієї чудової програми.

З самого початку нам був потрібен прорив не за рахунок золота партії або Полуботка, а виключно за рахунок абсолютного пріоритету нових рішень, в тому числі інституційних, передових технологій, успішних бізнесів, масованих інвестицій. Саме це ЛДПУ намагалася представити народу в своїх перших проектах та програмах з 1990 року. Сталося, що умови для реалізації потуги народу до економічної самодіяльності не склалися.

Малий та середній бізнес став небажаним для нових могутніх фінансово-виробничих груп та влади, яким буває небажане дитя. Я розумію якось певну конкуренцію базару та супермаркету. Але і капітанів великого бізнесу часто душить жаба,- чому у дрібних підприємців є пільги, а у них немає. Треба поглянути на все це більш серйозно.

Наші досить могутні ФПГ та їх представники у владі зобов’язані прикласти зусилля для вивільнення цієї енергії. Це буде тільки на користь країні. Треба відмовитись від тиску на малий та середній бізнес.

Якщо уважно прочитати змінену та доповнену програму КОП, що прийнята нашим восьмим з’їздом, як програма дій, можна визначити суто інноваційний підхід до проблеми прориву.

Важливо ще одне. Незалежно від політичних симпатій маємо визначити певні напрямки руху, спільні для думаючої частини політикуму. Якими можуть бути заходи з реалізації спільної інноваційної стратегії?

По-перше. Це відмова від меншовартості, постійного плачу, що став, за визначенням шановного І. Дзюби, мазохістським ритуалом “професіоналів”. Любов до своєї країни – не прерогатива професійних патріотів.

Далі. Треба перейти від жорсткої кланової боротьби до цивілізованої конкуренції в економіці та політиці.

Треба модернізувати та стабілізувати законодавство, яке надто ускладнене, забюрократизоване та гальмує розвиток.

Треба відкрити шлях масованим іноземним та вітчизняним інвестиціям (як на останніх великих об’єктах приватизації, так і на приватизованих підприємствах).

Треба відмовитись від віджилих неефективних технологій, створювати, придбавати та використовувати виключно піонерські технології.

Треба чітко зрозуміти, що все це неможливо без розвитку демократії, без забезпечення прав і свобод громадян.

Нас влаштує саме той президент, який буде представляти та відстоювати новий курс, заснований на свободі, демократії та інноваційному розвитку. Невдовзі наша партія назве його ім’я.