Адам Кузнєц:Щодо деяких експериментів над людською природою в економікс

Так уже сталося, що ми з вами зустрічаємось нечасто, крайні роки частіше "під Нобеля", і зачіпаємо суто практичні теми щодо: фрілансу та роботи за короткостроковими контрактами (гіг-економікс); врахування проблематики щастя та психологічного благополуччя працюючих, упливу самозайнятості на психологічне здоров’я; вдосконалення теорії аукціонів та винайдення їх нових форматів. Ми бачили, як здійснення фундаментальних досліджень, математичних та психологічних, допомогало корисним винаходам. Мали навіть надію, що Україна врахує цей досвід, у тому числі в проведенні державних аукціонів. Але поки ні.

До речі, саме Леонід Канторович, який 1975 року здобув Нобелівську премію з економіки, посприяв започаткуванню такої науки, як економікс. Але ні СРСР, ні її войовничому наступнику це нічого не дало. І онук Канторовича створив авіакомпанію у Франції, що вчергове підтверджує те, що нині зовнішня вільна інтелектуальна та ділова Росія переважає внутрішню.

Цьогоріч премію з економіки присудили трьом професорам зі США за дослідження у деяких суміжних сферах економіки, що ґрунтуються на природних експериментах, розповідає Я. Вінокуров.

Дослідження цьогорічних лауреатів стосуються нових сучасних підходів до вивчення складних питань, відповіді на які експериментальним шляхом отримати майже неможливо.  Зокрема, вони вирішили на підставі багатьох реальних даних вивчити певні закономірності, у тому числі такі, як вплив зміни мінімальної зарплати на рівень зайнятості, а тривалості навчання – на рівень достатку.

До речі, нещодавно ми мали в Україні спори та навіть боротьбу реформаторів із таким, наприклад, міністром, як напівзабутий уже Дмитро Табачник разом із його клевретами, які ніяк не хотіли переходити на 12-річну шкільну освіту.

Що ж таке "природний експеримент" і за які результати ці троє американських професорів відзначили "Нобелем"? Люди науки посилаються лише на перевірені у ході наукових експериментів факти. Однак у ряді випадків, у тому числі в економічних та соціальних науках, проводити експерименти неможливо, а у деяки х дослідженнях неетично. Експеримент має продовжуватись не один рік, і як можливо визначити вплив кількості років, які дитина вчиться у школі, на її майбутні заробітки? Якби науковці керувалися не статистичними дослідженнями у значній кількості шкіл, а захотіли би провести конкретний експеримент, то їм довелося б поділити дітей, що ходять до школи, на дві групи. Дітям з першої сказали б вчитися, наприклад, 12 років, а дітям з другої – 11. Та очевидно, що піти на це заради лише експерименту не дозволили би батьки, бо йдеться про освіту та майбутнє їхніх дітей. Та й у разі проведення цього експерименту на фінальні дані впливала б ще велика кількість інших факторів, що ставило б під сумнів надійність результатів експерименту.

Джошуа Ангріст та Гвідо Імбенз знайшли такий вихід. У 1991 році вони вирішили проаналізувати вплив тривалості навчання людей на їхній достаток, залежно від місяця народження у році, коли народилася людина.
У США діти, народжені в один рік, звичайно починають йти у школу в один і той же час. В принципі так і у нас. Звичайно, деяким дітям інколи дозволяють піти у школу раніше, не у вій рік досягнення 7 років. Також деяким уже на вхідній співбесіді рекомендують піти у школу пізніше досягнення 7 років.
Але зазвичай більшість іде в школу у "свій" рік. І якщо дитина народилася наприкінці грудня, то вона може піти у школу на рік раніше, аніж дитина, що народилася на початку січня наступного року. Хоча різниця у віці між ними може складати всього декілька днів. А може й не піти.

Відтак у США діти, народжені наприкінці року, навчалися у школі пізніше, ніж діти, що народилися на початку року.

У своєму дослідженні Ангріст та Імбенз без будь-якого штучного втручання у життя та спосіб навчання дітей з’ясували, що люди, які навчаються довше, мають вищі заробітки у майбутньому. Ефект одного додаткового року навчання на збільшення доходу становить 9%. Тобто, навчаючись всього на рік більше, людина в середньому збільшує свої заробітки на 9%.
Результати цих досліджень уже були відомі в Україні декілька років тому, а Табачник і компанія зовсім не були зацікавлені у покращенні можливостей молоді, а виключно у забезпеченні привілеїв псевдоеліти, а саме знищенні ЗНО та поновленні корупції.
Нобелівську премію Ангрісту та Імбензу присудили за те, що вони довели, що експерименти у природних умовах відбуваються завжди. Потрібно лише вміти знаходити відповідні умови для їхнього проведення. Це можуть бути зміни у політиці, які стосуються одного регіону, але не стосуються іншого; податкові чи інші пільги або різниця у зарахуванні на навчання. Ці випадкові події самостійно розділяють людей на декілька груп: тих, до яких застосовують зміни та групи контролю.

Своєрідним природним експериментом скористався також інший лауреат "Нобеля" з економіки  Девід Кард. Його експеримент стосувався того, як зміна розміру мінімальної зарплати впливає на рівень зайнятості. Раніше існувала загальноприйнята гіпотеза про те, що зростання мінімальної зарплати призводить до зниження рівня зайнятості, адже вища мінімалка збільшує витрати роботодавців на персонал та змушує задуматися про його скорочення для того, щоб зберегти певний рівень прибутку.
Хоча гіпотеза виглядала логічною, емпіричних доказів впливу мінімалки на зайнятість не було. Тож Кард вирішив провести природний експеримент.

На початку 1990-х років у штаті Нью-Джерсі вирішили підняти мінімальну зарплату з 4,25 дол до 5,05 дол на годину. Кард розумів, що аналіз того, як це рішення влади штату вплине на рівень зайнятості, може бути некоректним, адже на рівень зайнятості, крім мінімальної зарплати, впливає ще ціла низка інших факторів, наприклад, сезонність, етнічний склад населення чи географічне розташування. І щоб напевно проаналізувати вплив зміни мінімалки на зайнятість, потрібно мати дві майже однакових групи людей: група впливу та контрольована група. Приблизно так само це працює і в медичних дослідженнях, коли одній групі людей дають справжні ліки, а іншій – плацебо, і, порівнюють зміни стану обох груп.

До свого дослідження Кард вирішив додати групу контролю – мешканців сусіднього з Нью-Джерсі штату – Пенсильванії, а саме її східної частини, тобто тих округів, що межують з Нью-Джерсі. Він вирішив аналізувати працівників фаст-фудів, які часто отримують мінімальну зарплату, тож її зміна для їхніх роботодавців матиме велике значення.
Працівників фаст-фудів у Нью-Джерсі та на сході Пенсильванії розмежовував лише кордон між штатами, тож вплив на дослідження яких-небудь інших факторів, аніж зростання мінімальної зарплати, було мінімізовано.
В результаті Кард виявив, що зміна мінімальної зарплати не мала реального впливу на рівень працевлаштування. Того, що очікували дослідники – різкого скорочення кількості робочих місць у фаст-фудах – не сталося.
Подібний природній експеримент Кард провів для того, аби вивчити як саме міграція впливає на ринок праці та рівень оплати праці. Довести наявність такого впливу експериментально майже неможливо: потрібно порівняти стан ринку праці у якомусь місті, коли там багато мігрантів і коли їх там немає взагалі.
Оскільки видалити якимсь чином мігрантів із міст – неможливо передусім з етичних та політичних міркувань, емпіричним шляхом довести наявність якого-небудь впливу було також неможливо. З іншого боку, порівнювати два міста – одне з великою кількістю мігрантів, а інше без них – було б недоречно. Мігранти, як правило, їдуть у міста з динамічним ринком праці, тож початкові умови у двох містах були б різні.
Однак шанс довести наявність чи відсутність впливу все ж з’явився, причому завдяки досить великій зміні, незалежній від очільників міст та незалежній (або мало залежній) від федеральної адміністрації взагалі. У квітні 1980 року Фідель Кастро дозволив всім кубинцям, які того бажали, залишити Острів Несвободи. Як наслідок, 125 тисяч кубинців у період з травня до вересня того року переїхали до США, переважно до Маямі та сусідніх міст.
Цим фактом і скористався Кард. Тобто Фідель допоміг досліднику. Коли кількість робочої сили у Маямі завдяки кубинським мігрантам виросла на 7%, він провів порівняння ринку праці цього міста з чотирма іншими, у яких умови життя та ринку праці були подібними, але куди мігранти не доїхали. Результати дослідження були доволі несподіваними: попри початкові припущення, що наплив мігрантів призведе до зростання пропозиції робочої сили та спричинить зниження рівня зарплат і підвищення рівня безробіття, цього не сталося. Девід Кард за свої дослідження отримає половину цьогорічної премії – близько 570 тис. доларів.
Таку ж суму, але вже на двох розділять порівну між собою Джошуа Ангріст та Гвідо Імбенз.
Так що нашим молодим дослідникам є над чим працювати.