Либерально-демократическая партия Украины
https://www.ldpu.org.ua/rus/liberalism/5ee30ea164792/

Яків Гольденберг:Парламентська республіка чи американський варіант? Tertium non datur

12.06.2020, 11:12
Якось на радіо, здається, НВ, один історик гадав, хто ж після Зеленського має бути, а розумненька, по голосу молода, ведуча питає його, ЩО після Зеленського…
От и спробуємо з вами з’ясувати, ХТО чи ЩО.
Дехто майже рік тому, невдовзі після інавгурації Зеленського, можливо, був зачарований твердженням президента щодо його бажання відпрацювати на наших українських галерах, чи то чайках тільки один термін. Що мало відкривати вікно можливостей для ще молодшого та ще енергійнішого кандидата.
Правда, президент на нещодавній прес-конференції, що наробила немало галасу, що і потрібно було, презентував певну можливість продовжити цю надважку роботу на другий термін, якщо народ цього побажає.
Та ми поки що із певною потаємною думкою не розглядаємо таку можливість. Хто знає, може хтось із друзів президента прочитає цю статтю та деякі інші подібні матеріали та чесно підкаже президентові те, що, можливо, не буде вигідне самому цьому другу, але буде необхідно країні на даному етапі розвитку, якщо вона хоче стати європейською.
А для молодого та креативного п’ять років підготовки, знаходження ресурсу (що є найважливішим у наших умовах, хто би що про це ні говорив), здійснення певної активності,- і дорога до президентства відкрита. Звичайно, якщо до цього збережеться наша країна зусиллями президента та нашими молитвами. Ну, іще дрібниця,- має зберегтися система управління державою та підтримка цією системою чесних виборів.
Я не виключаю, що певне натхнення прикладом Зеленського могло поєднуватися і з бажанням запропонувати народу більш зрозумілого патріотам "Вашингтона". І тому ряд молодих політологів уже почав серйозно гадати, ХТО. Спочатку цілком зрозуміло методом виключення з’ясовували, ХТО НІ. Не Порошенко, не Тимошенко, не Гриценко, не Ляшко… Звичайно, і не представники "п’ятої колони". Порівняно молоді, що вже отримали певний досвід, щось теж не дуже підходили або ж просто про себе не заявили. Одному подобається пані Зеркаль (мені теж, але президентства їй не бажав би,- можливо, прем’єрства у парламентській республіці), другому – хтось інший.

Ми за тридцять років незалежності бачили дуже різних президентів. Вони за конституцією та поза нею відрізнялися.
Ми тут не будемо сильно співчувати нинішньому президенту, що він став заручником власного персонажа, як каже п. Малко. Голобородько дійсно взяв у заручники експерименту "зроби найприкольнішого пасажира капітаном" все населення країни, і не тільки. І Зеленський потрапив у пастку наративу, який він екранізував. Інтерв’ю The Guardian —зізнання в цьому. "Яка відмінність між грати президента на екрані та бути президентом в житті?". Зеленський відповідає: "Це дуже схоже".
Але! Конституційний наратив "Слуги" — це корумпована країна та президент-лівак. Якщо Голобородько, якого я у жодній серії "Слуги", щоправда, не бачив (як і "Сватів", "Сусідів" і т.п.), але політично можу оцінити,- це просто стихійний соціаліст, що після краху українських соц- та соцдемпартій сам особисто взяв і став такою собі реінкарнацією всієї соціалістичної частини політикуму в одній мітологічній особі, то Зеленський як людина ТВ, підприємець та достатньо розумна людина, та і у вимушених подальших діях ПОЛІТИЧНО ніяк не може бути схожим на Голобородька. Але в серіалі Зеленський не мав жодного права відобразити більш правдивий сюжет, бо він не відповідав би народним сподіванням. І рейтингів би не було.

Якщо говорити про президентів, то Вашингтона, де Голля, Манделу, Ататюрка чи навіть Хомейні відрізняє від наших президентів те, що вони не були "орендарями" (як хтось сказав) посад — вони були їхніми творцями. Вони отримували повноваження з визначеною метою через ухвалення конституцій. Цим батьки-засновники відрізняються від "випадкових президентів" (як назвала Зеленського The Guardian).
Та це не страшно, скаже наш український конституціоналіст, бо наш президент красивий, розумний, чесний і відкритий. Також поки не скомпрометував себе особисто. Хай працює.

Як працює і як спрацьовує, ми з вами говорили (https://www.ldpu.org.ua/party-news/comments/5ecbdf6c70bec/). Чому,- спробувати проаналізувати за його крайнім інтерв’ю.
Отже, за рік роботи він став обережнішим, жорсткішим. Довіряє своїм близьким: Єрмак, Шефір, Костюк, Кирил (Тимошенко).
Увага, що і мене цікавить. Він думав спочатку тільки про партію, знав, що хоче, щоби була нова партія, яка захищала б інтереси українців і впроваджувала ті реформи, які він і його друзі хотіли зробити. Правда, як завжди буває, взяв готову зареєстровану. З існуючими ідеологічними партіями не хотів співпрацювати, бо відсутність ідеології, навіть соціалістичної типу Голобородька, боротьба "за все хороше, проти всього поганого", були вкрай необхідні.
Були потрібні молоді чисті люди. Багато людей з BRDO взяли до партії. Це було цікаво, і щодо BRDO правильно, тільки багато дійсно реформаторських сил залишилися непоміченими, про що я часто нагадую.
Урядовці ж почали ховатися від медіа, почали загравати перед аудиторією в Facebook. Те, що він нормально до "Льоші" відносився, не будемо судити, бо дуже багато українців кажуть по-українськи, використовуючи московитські кальки. Не відносився, а ставився. Бо відношення це одне, а ставлення дещо інше. Така цікава мова, якої досі цураються деякі українці. Між іншим, і нинішній прем’єр каже "відноситись".
Інша справа, що Льоші, Макси та інші вже не могли сказати президенту "Вова". І тут в уяві одразу з‘являється така собі реінкарнація Горбачова. А це небажане.
Президент просив "Льошу" хоч трішки зробити щось, якісь реформи. Та "Льоша" не став командою з людьми, з депутатами, з усіма міністрами.

ЛДПУ багаторазово звертала увагу на необхідність системних, а не хаотичних реформ. І як тільки з’явився уряд "Льоші", то локомотивом системних реформ мав стати Кабмін. І починати дійсно не з малих підприємців і не з підвищення тарифів, а з великих і жахливих монополістів. Якщо системно, то президент із своєю партією ще до парламентських виборів повинен був мати програму реформ, яка потім мала уточнюватися, деталізуватися та законодавчо оформлятися Кабміном у "команді" з депутатами, причому не тільки своєї фракції.

Головне – треба було з першого дня роботи президента залучати в країну великий іноземний капітал, що побудував би в Україні велику сучасну технологічну промисловість. Заодно, що дуже важливо, цим понизив би ранг великих і жахливих, перетворюючи їх у великих підприємців – не політиків. А, вибачте, пропонувати якихось нянь,- це було дещо смішно.
Зеленський каже "Льоші": робіть якісь реформи. Не робить, тоді пропонує п. Тігіпку робити стратегію разом з McKіnsey , яка повинна бути вже у п. Шмигаля. От така картинка, такі, вибачте, творці.

Я би не зупинявся на відносинах президента з п. Порошенком, на якого він досі ображений, та забуває, що і той мав свої образи, які не хочу міряти, не наша це справа. Та особиста довіра чи недовіра – не привід до близьких за спектром політичних сил діяти одна проти одної. Він розуміє, що ми різні люди, тому який союз? Це що, мова політика?
Але наш конституціоналіст скаже, добре, давайте шукати справжнього, а не псевдо-Вашингтона.

Та за нашою Конституцією кожен раз, після кожних виборів ви будете бачити президента за азійською системою, що досі зберігається на просторах колишнього Союзу, причому навіть не завжди потрібна боротьба за повноваження. Дещо модернізована система, коли президент уже не може просто так звільняти прем’єра, теж має ряд вад, у тому числі дуалізм у виконавчій владі. Президент може міняти неодноразово керівників свого офісу, але раніше чи пізніше він буде вимушений безпосередньо відповідати за свою сферу відповідно до конституції.

Якщо хочете логічно подолати цей дуалізм, то як варіант можна скасувати посаду прем’єра та надати всю владу президенту. І це буде варіант американський. До речі, деякі наші знайомі депутати колишніх скликань відстоювали саме американську систему. Та, чесно кажучи, я не дуже вірю в можливість сприйняття системи гетьмана Вашингтона нашим політикумом. Така система для рівноваги потребує дуже розвиненого парламентаризму, у тому числі, можливо, двопалатного парламенту, та функціонує, до речі, в умовах великих повноважень штатів, що в нашій системи місцевих царьків поки що досить небезпечно.

І ми знову і знову приходимо до "велосипеду", який прекрасно працює в Європі, в яку ми хочемо йти. Нагадаю, що з 1990 року парламентська республіка є програмним принципом Ліберально-демократичної партії України. А 15 років тому  Володимир Климчук написав статтю, яку ми знову ставимо на головне місце на сайті партії (https://www.ldpu.org.ua/party-news/comments/5eb6b231d7c61/). Три президенти прийшли і пішли з того часу. Був і конституційний переворот Януковича, було і повернення до Конституції 2005 року.

Деякі надзвичайно актуальні цитати з цієї статті.
"Дотримання принципу розподілу влад, встановлення балансу між його гілками, зокрема, законодавчою, виконавчою, судовою, а також підвищення ролі місцевої, як представницької, так і виконавчої влад, вільне функціонування засобів масової інформації – найпоказовіші ознаки демократичної владної системи.
…президентство виявило тенденцію до автократії. Пояснюється таке явище дуже просто – відсутністю демократичної традиції і водночас існування генетичної пам’яті про ханів, каганів, князів, гетьманів, цісарів, царів, генсеків. Особливістю останніх було володіння необмеженими повноваженнями при абсолютній особистій безвідповідальності.
… Схильність до узурпації влади виявили, як перший, так і другий президенти України. Особливо відзначився другий. І тут необхідно наголосити, що головним важелем здійснення владних функцій є повноваження призначати та звільнювати владних осіб, тобто здійснення кадрової політики.
… Узурпація влади призвела до згубних наслідків у всіх сферах суспільного життя, заморозила зародки демократії, що тільки-но почали з’являтись у новоутвореній країні.
… агітація за “сильного” президента, “сильну руку” на теренах колишнього СРСР не має жодного серйозного виправдання… В СРСР ніколи не було громадянського суспільства, тобто бодай мізерних механізмів опору державно-політичному свавіллю... Автократична модель була близькою психології вчорашнього “державного кріпака”, але вкрай хибною для суспільного поступу. Саме вона дійово посприяла утворенню кланово-олігархічної економіки, загальмувала становлення середнього класу, демократичних інститутів суспільства.
… Незаперечна перемога блоку “Наша Україна” показала передусім порівняно високий особистий рейтинг В. Ющенка. Водночас перемога безпартійного лідера, колишнього кучмівського партнера, оточеного президентськими соратниками, засвідчила панування у масовій свідомості месіанських ідей.
… ЛДПУ в цих умовах має максимально поширювати ідеологію реформування, роз’яснювати її мету і об’єктивний зміст…".
Якщо би я був ідеалістом, мав би велику надію на те, що саме президент Зеленський буде останнім президентом України з такими повноваженнями. А наступний буде гарантом Конституції, виконувати церемоніальні функції та обиратися парламентом.

Може, сам президент Зеленський як гарант Конституції не буде її відкрито порушувати, тобто пропонувати зміни, які формально взагалі не повинен пропонувати, але тихенько, щоби ми не знали, попросить керівництво фракції "Слуг народу" (не "своєї", бо він є президентом всіх громадян України), інші демократичні фракції, проєвропейських мажоритарників ініціювати процес остаточного переходу до парламентської республіки?
© 2005 Либерально-демократическая партия Украины.
Пресс-служба ЛДПУ: [email protected]. Для замечаний ипредложений: [email protected]
При использовании материалов сайта ссылка на www.ldpu.org.ua обязательна.
Разработка и дизайн - УРА Internet