Главная Контакты Карта сайта




29 March, 2024
Либерально-демократическая партия Украины
UKR     RUS     ENG
Свобода каждого - основа свободы всех


Партия
Новости ЛДПУ
Проекты
Либерализм: теория и практика
Институт Либерализма
Голосование
Фотоархив
Вопросы и ответы

Вход

Яков Гольденберг: К некоторым вопросам терминологии

10.07.2016

Яков Гольденберг /
Версия для печати
Виправлення речей починається з виправлення імен.
Конфуцій


Печатается на языке оригинала


Говорячи про сприйняття дійсності, ми часто приходимо до необхідності своєчасного перегляду наукової термінології. Зрештою, з розвитком наук застаріла або взагалі помилкова термінологія не може влаштовувати дослідників. Наша академічна наука не переглядає історію та понятійний апарат ряду гуманітарних наук. А термінологічні питання філософії, історії, політології, соціології, сучасної живої мови (яка, упевнений, має вплив на реальне життя та, зрештою, на історію),– не канцеляриту чи симуляційної політичної мови,- мають велике значення. Тому поговоримо про деякі історичні терміни.

У трактуванні верхівки РПЦ, яка довела церкву до стану злочинної агресивної секти, що не має нічого спільного з ученням Христа, підконтрольної реальній (нехай і згубній аж до самознищення держави) політиці влади, російський народ – це буквально розділена нація на власній історичній території, яка має право на возз’єднання в єдиному державному тілі. Кірілл Гундяєв, уявіть собі, сподівався на те, що "місія російських воїнів із захисту свободи та самобутності цих людей" (кримських та донбаських) і їхнього життя не зустріне жорсткого спротиву (з боку України), який призведе до великомасштабного зіткнення. Вже призвела.

Не хочу навіть коментувати, як наша УПЦ за протоколом досі вимушена поминати цю особу.

Цивилізація не терпить воєн та вимагає від сторін перемир’я, у тому числі у нинішній війні за незалежність та територіальну цілісність України проти Росії. Такою є реальність. В історичному плані закінчитись ця війна може тільки кардинально.

Згадаємо, як після демонтажу СРСР російська влада захищала росіян. Досить легко вона повернула додому компартійних колонізаторів із незалежних кавказьких та середньоазійських республік. Доля звичайних людей, що вимушено переселилися в Росію (за даними п. Ілларіонова - 11,3 млн. осіб!), була набагато важчою. Чи захищала тоді Росія свободу та самобутність росіян? Зовсім ні!

Зате вона позахищала абхазів від грузинів, вірмен від азербайджанців, росіян, українців, гагаузів та молдован (!) від молдован, а пізніше –"південних" осетинів від грузинів.

Нині хотілося би їм "позахищати" свободу та самобутність росіян від литовців та інших прибалтів, та НАТО вже не дає.

З Україною вийшло інакше. Зарозумілі совки-імперці відкрили таку гігантську скриню розбрату, що поглине їх назавжди. Більше року тому один колишній український міністр (родом з кубанських козаків) не вірив моєму твердженню про колосальну прірву, що її вирив Путін між двома країнами. Думаю, що сьогодні він може з цим погодитись.

Хтось із росіян сказав, що вже перший постріл російського ”Града” з території Росії по українцях, що вже майже перекрили поставку зброї на Донбас, остаточно закопав міф про братські народи.

Ну ніяк неможливо загрожувати своєму народові (або навіть братському) захопленням десантом Києва чи бомбардуванням. А навіть доходило до ядерної загрози… Можна було спитати, якщо дійсно Путін воює проти свого народу, то чому не на своїй території. Можна було би навіть відповісти шантажистам ще на початку анексії Криму, що можемо й усю Москву підірвати, бо українців в Росії вистачає. Але кишка була тонкувата.

Як я завжди стверджував, ліберали вільно можуть обговорювати різні питання, у тому числі питання ідентифікації, саме тому, що вони дивляться на речі з точки зору свободи, здорового глузду та, зрештою, прогресу, яким би звивистим не був шлях. Можемо говорити відверто і про долю етноніма "русскій". Національність, що не так давно фіксувалась у паспорті та мала величезне значення для "першого відділу",- що вона нині для того, хто ідентифікує себе "русскім"?

Перед тим, як розповісти дещо з досвіду різних людей та свого багаторічного, звернусь до сьогоденних трактувань та трохи до історії.

Москвою експлуатуються одночасно протилежні тези: про єдиний народ на території як мінімум трьох слов’янських держав та великої частини Казахстану; окремішність, але й "штучність" білоруського народу, який начебто був створений за часів СРСР; про те, що українці – це просто росіяни; одночасно про те, що українці та білорусі якісь зіпсовані росіяни; що українці усе-таки інший народ, "братський"; та, нарешті, що українці "націоналісти", неблагонадійні. Саме останній підхід практично використовувався після 1927 року аж до 60-х років минулого століття.

Між античністю та середньовіччям існувала Русь (Київська). ЗXIVcт. досить довго існувало Руське королівство (столиця Львів).

Професор Панфілов доводить, що за Петра Першого Московія існувала за монгольськими державницькими традиціями, у першу чергу щодо професійної армії. Зброя та спорядження були в основному перськими та турецькими. Монголи, захоплюючи величезні території, не змінювали ні культуру, ні мову, ні релігію підкорених народів. Перші московські царі міняли все - їм потрібні були не тільки податі, але й беззаперечне підпорядкування. Постав постмонгольський "проторусскій мір" з його жорстоким колоніалізмом. За армією йшли чиновники-освітяни, державні священики, фіскали. Починаючи з Петра, імператори офіційно були главами Російської Православної Греко-Кафолічної Церкви.

Був розподіл жителів Московії, яку Петро назвав Російською імперією, на православних і "бусурман", прийнятий офіційний термін "тубільці", для яких організовували російсько-тубільні школи. 19 листопада 1833 року, на початку каденції, міністр народної освіти граф Сергій Уваров у доповіді імператору виклав теорію "офіційної народності", що була заснована на православ’ї, самодержавстві та народності. Пояснення етноніму "русскій" він дати не зміг.

Граматично це прикметник. І не етнонім, а приналежність до певного територіального співтовариства за ознакою підпорядкування імператору. "Русскій" міг мати прізвище будь-якого походженнята дуже різну зовнішність.

Після закінчення історичного періоду державної ідентифікації по вірі більшовики ввели офіційну національну ідентифікацію. Коли минув період "коренізації", під час якого Сталін знищив опонентів комунізму-русскіх, він взявся за інші національності, не буду перераховувати. За рік після депортації кримських татар він проголосив тост за здоров’я російського народу, тому що він є найвидатнішою нацією з усіх націй, що входили в склад Радянського Союзу. Це був потужний сигнал до прискорення формальних і неформальних змін самоідентифікації громадян. А також, між іншим, до посилення "природньої" ідентифікації громадянами своїх співгромадян.

До речі, після певного періоду самоідентифікації у більш-менш демократичному суспільстві, в Московії реалізується дещо, начебто давно забуте, але вже на громадянському "патріотичному" грунті.
От що спостерігалося у різні часи.

Пам’ятаю, як у середині 50-х років у процесі спілкуванні київські діти, особливо під час відпочинку в піонертаборі, майже всі були "русскіє", причому навіть ті, хто мав якісь "німецькі" та інші “нерусскіє” прізвища. Пізніше декому пояснили, що вони скоріше євреї.

Дорослі люди різних національностей, хто з них міг тоді записати у паспорт "русскій", так робили. Звичайно, не всі. Олександр та Лев Шаргородські в одній оповіді про післявоєнного московського хлопчика змалювали, як він дружив з різними хлопцями, разом із ними бігав по дахах, грав на гроші та був надзвичайно гордий, коли юний злодій районного значення сказав:— Я тобі, як росіянину, зізнаюсь — ми вчора їдальню пограбували… І як змінилося світосприйняття хлопця, коли його батько спитав: - Чому Бог не пустив Мойсея в Ханаан? І відповів: — Тому що Мойсей один раз у юності не зізнався, що він єврей.

В радянському паспорті п. Панфілова була вказана національність росіянин, незважаючи на грецьке походження.

Багато хто з українців ставав росіянином набагато пізніше - під час радянського перепису населення 1979-го року. Зворотні зміни спостерігалися під час першого і досі єдиного перепису в незалежній Україні.

В Росії Эрік Лобах (спільник Гіркіна) став "русскім" добровільно за казахського батька та німецької матері. Тобто в Росії русскій більше, ніж русскій.

Перейдемо до реальної термінології.

Ми протягом чверті століття постійно нагадували щодо необхідності швидких заходів з декомунізації та дерусифікації. Але донедавна в усій країні стояло повно істуканів, було багато назвленінських, комсомольських, дзержинських, цюрупинськіх. От тепер люди бачать, до чого все це призвело.

Окремо ми писали, що за правилами українського правопису такі етноніми, як Севастополь, Симферополь, повинні були писатися Севастопіль, Симферопіль (так само, як Тернопіль, Бориспіль). Цього і зараз не здійснили наші академіки.

Ми почали вводити термін "друга українська" щодо російської мови. Тобто якщо "земля руська" пішла з Києва, то й мова тодішня руська, тобто українська, разом із книжною церковнослов’янською, угро-фінськими, монгольською, татарською мовами, вплинула безпосередньо на сучасну російську мову.

Люди повинні знати, хто є старший брат (сестра), нехай нині і слабший за молодшого. Духовно має бути сильнішим.
Як і чому стається оглушливий провал путінсько-гундяєвського проекту "Русскаго міра"? В чому, як у казковій голці, є політична, громадська та моральна смерть і, можливо, майбутнє демократичне відродження Московії та РПЦ? У чому головний урок?

Так, був унікальний героїзм патріотів - захисників України. Країна вистояла у військовому змаганні з величезною машиною. Є перемир’я.

Та ми стверджували майже з початку війни: бачимо головне в тому, що етнічні та культурні росіяни – громадяни України (що розмовляють другою українською) воюють разом з українцями та воїнами інших національностей проти російської агресії, про що нагадував на нещодавній столичній конференції ЛДПУ Володимир Климчук. Ці герої відкинули міфи Новоросії та “Русскаго міра“, залишилися лояльними громадянами української держави та прихильниками європейського вибору українського суспільства.

Путін вигадав етнічний конфлікт, а отримав світоглядний між спадкоємцями Русі і Орди.

Росіянин Андрій Орлов написав: “Я сейчас на первых полосах Мировых газет, жесток и страшен, Я и сам себе внушаю страх Тем, что я частица слова RUSSIAN… Прозвучит кощунственно и зло Эта запоздалая банальность: Может, мне с тобой не повезло, А тебе – со мной, национальность?”.

Думаю, що прийшов час ввести в українській мові такі терміни: Московія (тобто використовувати допетровську назву) та відповідно “московіти“ щодо “россіян“ (останній термін придуманий за президентства Єльцина). Звичайно ж, не “москалі“, бо з часів Шевченка москалями звали тих, хто відслужив чверть вікову “солдатчину“.

Також, можлива самоназва частини наших громадян “росіянин“ (“росиянын“ на втором украинском – с одним “с“), граматично і фактично звучить набагато краще, ніж “русскій“.

Надалі, маю надію, й обговорення самоназви держави “Україна-Русь”, що епізодично ініціюється деякими дослідниками, буде актуалізовано.

Либерализм: теория и практика
Новости ЛДПУ
 
Новейшая история либеральных демократов в форумах


© 2005 Либерально-демократическая партия Украины.
Пресс-служба ЛДПУ: [email protected]. Для замечаний ипредложений: [email protected]
При использовании материалов сайта ссылка на www.ldpu.org.ua обязательна.
Разработка и дизайн - УРА Internet