Юрий День: Выплата долгов и все вышеупомянутое. Продолжение

Дорогі друзі!

Борщ, про який я казав у попередніх нотатках, легко не сьорбається. Це вже густе-прегусте харчо. Жодна проблема не вирішена до кінця. Ошелешений народ уже не радий „свободі” засобів масової дезинформації.

Остаточне входження до СОТ досі не ратифіковане ВРУ, а деякі депутати з коаліції навіть сумніваються у тому, чи мав право президент підписувати документ, що є прерогативою прем’єра. Якщо вже апарат СОТ погодився на це (думаю, що за давньою радянською традицією, коли Брежнєв підписував за всіх), то вже зберіться, хлопці, без опозиції, та проголосуйте все, що потребує 226 голосів!

ПР добалакалася до того, що піде „в народ” і буде боротися на місцях, тобто створювати нестабільність у столиці та у „своїх” регіонах. І голубий прапор у руки... Підґрунтя всього її неконструктиву практично вичерпане - від АнтиНАТО до питань імпорту газу. Залишилася тількі ненависть до всіх, кто відсторонив ПР від матеріальних та грошових потоків. До більшості народу, до політичних опонентів. Для остаточної маргіналізації колишньої партії влади придуркуваті спічі п. Януковича - це якраз те, що потрібно,- хай разом із коммі остаточно виявлять себе як антидержавні та антисоціальні сили. Але від влади нинішньої необхідні чіткі конкретні та достатньо жорсткі в межах закону узгоджені дії, на що я не дуже розраховую. Якщо все ж таки у нашої влади виникне необхідність у моїх порадах, спитайте – по секрету скажу.

Одне скажу відкрито - треба закінчувати закулісні переговори, зрадників відлучати від мандатів, бо закон, який він не є, закон, тим більше Основний, а хворих відправляти на депутатську пенсію. Тоді й Литвин побачить, що йому нема куди подітися, окрім коаліції, та й третина ПР почне працювати. А партгоспактив із бандюковичами, що нині практично одне й те саме,- потихеньку на маргінес... Зрештою, складеться ностальгічна опозиція до закінчення каденції.

Щодо повернення вкладів. Питання, як це не дивно, продовжує вирішуватись, гроші знаходяться, причому п. Гулея ніхто поки не чіпає. От із книжками, що дісталися у спадок, проблема. Оформлення спадку та податок з’їдять не менше 25% заповідної тисячі. Можливо, останньої, враховуючи інфляційний та зовнішній тиск, а також очікувану загальносвітову стагнацію. Зрештою, після спаду економіки оздоровлюються (часто це супроводжується новими неплатежами громадянам), надалі починається підйом, але „позавчорашні” борги вже ніхто в світі не сплачує. От я, на жаль, зовсім не маючи часу, досі не оформив на себе успадковану книжку.

Дещо про долю листа-звернення п.п. Ющенка, Тимошенко та Яценюка з проханням розглянути можливість приєднання України до Плану дій щодо членства у НАТО на квітневому Бухарестському саміті. Протиріччя між законодавством України та деякими виступами попереднього „прємьєра” дійсно спонукало НАТО до прохання підписання листа всіма гілками влади, і в цьому нічого дивного немає. Були певні умовляння зі сторони СП, щоби ЮВТ підписала цей документ, але ж хотіли, щоби підписала вона сама. Як СОТ, то президент перед камерами, а де проблемна робота, хай Юля сама підписує. Але ж вас просили підписати теж, любі друзі... Це для мене не стільки показник нечесної гри між соратниками, скільки показник непевності, боязкості, що є не найкращою рисою нинішніх великих реформаторів і борців за Україну. Останні новини з НАТО свідчать про те, що відносно Грузії та України блок поки що не виробив консенсусу, і потуги наших влад виконати рідне законодавство в галузі зовнішньої політики, здається, на сьогодні дещо марні. Не вперше могутні демократичні об’єднання, м’яко кажучи, самі стримують наш рух до них, а попросту- „кидають”. Хоча і ображатися нема за що. Вони захищають не абстрактну демократію, а себе, а через це – й демократію. Об’єктивно це певний удар по нашій демократії, але й привід продовжити розумну інформаційну кампанію, просуватися не тільки в заявах, але й у конкретних справах щодо виконання всіх вимог, про які я писав у попередньому лікнепі. Кожному з критиканів (і не тільки) слід кожен день перечитувати ці вимоги до неофітів і порівнювати з манерами Великої Росії розв'язувати міжнародні суперечки та міжетнічні конфлікти, демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини та тому подібне. Як і у вирішенні газових конфліктів.

А президент продовжує писати листи до прем’єра. Маю надію, що вони хоч якось аргументовані. Адже збільшення витрат на міноборони та на інщі статті має бути розписане, за рахунок чого іх здійснювати. Пише він також і те, що треба терміново платити за газ. Але ж, якщо ти в команді, то повинен і допомагати, а не тільки слухати по телефону, що вимагають президенти та газпромівці, єдині в одних і тих же офіційних особах дружньої країни. Треба розібратися в конкретних речах та доводити правоту своєї країни. З цим якось трохи важче, ніж писати листи.
Вчора ЮВТ заявила про постанову уряду, що зобов'язує "Нафтогаз України" розрахуватися за спожитий у цьому році газ навіть за відсутності контрактів і актів звіряння.
До речі, ще в середині 90-х років, коли створювалися великі статки нинішніх „господарів життя”, коли дерева були великими, а газ - порівняно дешевим, борги були досить значні. Велися довгі переговори, здійснювалася реструктуризація боргів. Народ про це майже не знав, бо газ не був ще засобом політичного тиску та засобом захоплення ринків. Нині ж борг за квартал, тобто за час, коли за прийнятою процедурою здійснюються 2-3 звірки та виставляються рахунки, чомусь уважається критичним. Я говорив у наших професійних та партійних колах: якщо процес безперервний, а питання грошей вже некритичне, давайте введемо іншу систему - звичайну передоплату. Тобто в грошову „трубу”, як і в звичайну, треба вкинути невеликий технічний ресурс. Іде безперервний процес, наприкінці разом із актом звіряння спожитого газу звіряється і стан розрахунків. І все!

"Ми зобов'яжемо "Нафтогаз" розрахуватися на базі постанови уряду, яка дозволить вийти з ситуації, нав'язаній Україні по газу", - сказала ЮВТ. За словами прем'єра, "здійснюється тиск на уряд і Україну з тим, щоб зберегти всі тіньові корупційні моделі в газовій сфері. Уряд розібрався із ситуацією стосовно обмеження постачань тепла і гарячої води у Кіровоградській області: "Події були створені Кіровоградоблгазом, який в тіньовому режимі був викуплений "РосУкрЕнерго" і "УкрГаз-Енерго", тобто фактично Фірташем і Бойком".

Уряд інформував європейські структури стосовно ситуації, що склалася в газових відносинах з Росією, та наголосив, що Україна є надійним партнером. Вже вчора дехто в Європі якщо не розібрався до кінця, що проти України задіяний великий шантаж як зі сторони Росії, так і від деяких сил в Україні, але виступив проти „газавату”. Заступник офіційного представника держдепартаменту США Том Кейсі заявив: щодо постачання газу між Росією й Україною зараз іде "легітимна комерційна суперечка", але припинення чи обмеження поставок не є найкращим способом вирішення цієї суперечки. Можливо, це стало останною краплею у масі аргументів, і Росія пішла на перемир’я, відновивши подачу газу. Це маленька перемога Давида над Голіафом та перемога ЮВТ особисто над внутрішніми опонентами. А останніх вистачає, навіть у переддень свята рівних прав жінок.

І наостанок щодо Косово. Запізне, як завжди, втягування Європи в югославську ситуацію, задовгий косовський мандат ООН, що так і не спрацював як слід, ігри „захисників слов’ян”,- всього було багато. Ми не можемо стверджувати, що ООН послідовно протягом усього комплексу конфліктів, спровокованих гарячими югославськими нацболами, проводила якусь певну лінію. Скоріше, пожежні дії слідували за кожним „загорянням”. Тому в різних нових республіках були випробувані різні моделі співіснування національних громад. І якщо в Косово збільшувалася вірогідність розгортання моделі окремого існування громад, то треба було міжнародним силам створити умови для повернення всіх вигнанців, що бажають це зробити, а потім погодити та впроваджувати план територіального розподілу краю із забезпеченням доступу кожної громади до своїх святинь. Механізми для цього є, ліберальні демократи (в першу чергу фахівці з питань самовизначення з Австралії та Великої Британії) їх серйозно розробляли. Долучилися до таких розробок і наші ліберали, ще в далекому нині 1990 році. Тут треба продумати механізми підготовки та проведення місцевих референдумів, і якщо буде зафіксовано бажання відгородитися від сусіда, то треба визначити кордони анклавів, подальший їхній статус і багато іншого. Це робили „з коліс” США та Європа без ООН. І самовизначення неявної конфедерації Косово-Мітровіце з диктатом албанської більшості створило вже багато нових проблем, в тому числі начебто загаслих кофліктів у сусідніх республіках колишньої Югославії, а також проблему російської „допомоги”. В усякому разі, Росія вже викупила у Сербії газотранспортну систему. Ото й є реальна допомога. Окрім газового питання, також вона на деякий час „вирвала” Сербію з шляху до Євросоюзу та НАТО. А тепер куди – до самоізоляції? Та й підтримка Росією сербів у Радбезі ООН не все означає. Одна з наступних Асамблей може прийняти будь-яке рішення.

Чому ж Росія, навпаки, повною мірою не використовує прецедент у своїх цілях? Справа не в тому, що порушився договір про непорушність кордонів у Європі. Зрештою, поки що змін зовнішніх кордонів немає. Є тільки розпад держав: СРСР, Югославії, Чехословаччини. Але в той же час є напівофіційні претензії сусідів до України,- Росії, Румунії. Ніякої унікальності немає в косовському „прецеденті”. Впливає нині він тільки на сербські та албанські спільноти в сусідніх із Косово країнах колишньої Югославії. І це надзвичайно серйозно. Знівелювати ці ефекти можуть тільки індивідуальні підходи національних еліт у цих країнах. От пізніше прецедент може статися – якщо почнуть об’єднуватись албанські держави.

А приєднання, наприклад, Абхазії до Росії,- оце можливий вагомий прецедент. І тому заради своєї ж стабільності Росія на це не піде. Головне – тому, що вуглі всередині країни, незважаючи на величезний поліцейський апарат, тліють. Сепаратизмів набагато більше, ніж доповідає широка преса. Навіть деякі татарські організації вважають весь час після взяття Казані Іваном Грозним російською окупацією. Скоро нові громадяни Росії китайського походження теж почнуть про себе заявляти. Тому Росії потрібні стабільність і обережність. А підтримка Сербії нічого не коштує. Навпаки. Є реальний зиск.
Що ж робити Україні? Не визнавати незалежність Косово, а запропонувати повернутися до статусу підмандатної території, оскільки рішення ООН щодо відмови від цього статусу немає, розробити план підготовки та проведення референдумів окремо по громадах. І тільки потім вирішити питання незалежності або федерації (конфедерації) у складі Сербії.

Отож, дорогі ліберали, рухайте теорію і практику та бережіть себе!