Юрий День: Демонстрация слабости? Демонстрация силы?

Дорогі друзі!

Починаючи за „царя Гороха", нагадаю, що 70- літній кризовий розвиток СРСР, незважаючи на ознаки розрухи (не тільки в головах) після програшу холодної війни та переходу на мирні рейки, повинен був би змінитися певним поступом. Але замість розквіту вільних ініціатив, замість реалізації можливостей „народного капіталізму", що його відстоювала наша партія, під шумок боротьби посткомуністичних демплатформівців з ретроградами склався капіталізм великих монополій, всеосяжного рекету проти інших, ініціативних підприємців. Сприяли цьому всі, хто був при владі: і людина-гора, що в свій час посприяла понадприбуткам вугільних баронів, і всі інші прем’єри, за ними - „теоретики" здичавілого соціалізму та „реформатори" типу п. Пинзеника, що на початках незалежності створили нову бюрократію 14-ти рангів, організували нарахування на заробітну платню, але нічим не завадили понадприбуткам монополістів-пільговиків, а нещодавно знову почали затискати дрібний бізнес. Показово, що дуже довго блокувався вступ до ВТО переважно з тої причини, що боялися навіть називати прізвища господарів виробництв контрафактної продукції. Нині подовжуються пільги монополісту в галузі автобудування.

Протистояння двох основних сил обіцяє зміни для активних тисячеонерів та мільйонерів. Як ми думали, ці зміни мали початися після народної помаранчевої контрреволюції 2004 року. Але цього не сталося.

Вади монополістичної економіки вже бачимо, але інша економіка ще в зародку. Щоби вона почала працювати на себе та на свою країну, необхідно, щоби перемогла демократія, а ліберали отримали трибуну не тільки в Інеті.

Зміни конституції призвели, як зауважували ліберали на круглому столі „Доля політичної реформи", організованому Інститутом лібералізму 2 листопада 2005 року, до жорсткої фіксації більшості, а відтак до перманентного протистояння на основі формування уряду. Зберіглася також безглузда для парламентскої республіки норма про неможливість відставки уряду протягом року з затвердження парламентом програми цього уряду. Начебто склалися всі умови для створення не парламентської, а прем’єрської республіки, в яких будь-які пропозиції уряду автоматично приймаються парламентом. Начебто відкрилася дорога для подовження влади донів не на 5 років, а значно більше. Органічна коаліція червоних з голубими (це не парадокс) не приховувала, що має змінити основи внутрішньої та зовнішньої політики за допомогою позиційних змін у парламенті, навіть увірувала, що не порушує ні літери основного закону, ані його духу, який відмовлялася „понюхати" (про неможливість останнього всерйоз говорили найбільш одіозні „речники" більшості). Віктор Боднарюк сказав річ нормальну для нормальних людей: „більш зацікавлених у повазі до такого президента, як толерантний і некорисливий Ющенко, ніж донецькі магнати, на нинішньому етапі у принципі придумати неможливо". Але ж ці якості дони сприйняли за слабкість!

Президент, який досить довго не використовував свої повноваження, в дечому урізані, а в дечому навіть розширені, чекав, на що ж здатні коаліціянти, серед котрих видибали й ті, що підтримали його перед другим туром президентських виборів. Довго умовляв, учив любові до України. Демонстрував слабкість? Чи зрозумів, що ні його програмі, ні чинному законодавству щодо основ політики, ані головне - йому самому немає місця в майбутньому політикумі, організованому донами та партгоспактивом?

Як би там не було, але демонстрація можливостей президента все ж таки відбулася. Починається демонстрація сили?

Тепер про третього президента багато напишуть, подобається це деяким нашим колегам чи ні. Перший здався у свій час - не демократам, яких було надто мало,- а червоному директорату. Кучма, що начебто тримав всі важелі та противаги, після парламентської революції 2000 року не довів справу політичного знищення маргінальних лівих. Навпаки, правляча верхівка продовжувала рухатись у напрямку авторитаризму, обмеження свободи слова, створення „темників", нападів на журналістів, зачисток серед „своїх" високопосадовців, що надто багато до чого були причетні. Вже якось забувається, що основні світові лідери не хотіли з ним спілкуватися. Не хочу тут наводити дослідження щодо недосконалої конституційної реформи Кучми-Мороза-Медведчука, першою жертвою якої став Ющенко, який ішов на вибори за одними повноваженнями, а отримав зовсім інші. На певному етапі Ющенко відчув, що треба діяти. І те, про що невідомо навіщо мріяв Кучма, зробив Ющенко. Він був поганий, тому що бездіяв. Тепер він поганий, тому що діє. Так не буває.

Але зараз всі мають зрозуміти, що опір його силі, яка вимагає тільки одного - виборів, є підтвердженням виключно особистих та групових інтересів коаліціянтів. Ще буде досліджено, як в уста Цушка, Мороза та Януковича були вкладені злочинні фрази про нібито „недопущення" ними громадянської війни. Не треба викликати привиди, бо скоро станете політичними нулями.

Знову суспільство має шанс закінчити справу, що тягнеться надзвичайно важко з початків незалежності.

Ми прийняли рішення йти на вибори. Це фактична підтримка президента, подобається це комусь чи ні. Ми надали ЦВК кандидатів до окружних комісій на її прохання. ЦВК не змогла схвалити рішення про утворення окружних виборчих комісій та звернулася до президента й Верховної Ради з проханням прийняти необхідне для цього законодавство. Тепер або ЦВК формує окружкоми власними силами чи повертається до колишньої участі в цьому процесі місцевих рад, або визнає свою недієздатність. Будемо дивитися.

А тим часом ті, хто хоче, щоби нас вічно хтось мирив, хвилюються, чому бездіяльність українських інституцій в галузі демократії не помічає Рада Європи. Так, президент ПАРЄ чомусь майже підтримав морозівські байки проти конституційного референдуму, який начебто хотів провести Ющенко, але ж пора вже самим розумно вирішувати свої власні питання. Чомусь уже після того, як було багато сказано про рівень спілкування наших політиків, в тому числі на програмі Савіка Шустера (зрештою я завжди казав: „Чому не запрошують розумних людей в потрібній кількості" (як сказав Роман Чайка, сперечаються розумні з красивими, та й останнє далеко не завжди),- і наводив прізвища людей з нашої партії), на дружньому сайті помічаєш статтю якогось Віктора Вірного, причому з певними бруднуватими натяками на роботу Шустера. Далі він доходить до звичайних комплексів меншовартості. Почитайте: „Навряд, скажімо, ті ж Віктор Пінчук чи Рінат Ахметов, Віталій Гайдук чи Валерій Хорошковський розуміють, що кожен з них окремо не тільки не в змозі протистояти загрозі "атлантичної експропріації", а вже впустили її кожний до своєї оселі, хто - до "вітальні", хто - на "жіночу половину". Кожний з вказаних вельми поважних панів так само, як і вся країна, перетворюються на маргіналів. І тільки-но зайде мова про ефективну економічну кооперацію на світовій арені, їх розглядатимуть як представників люмпенізованого соціального і політичного простору. Дволикість Заходу - демократія для себе і демократія на експорт - сьогодні, як ніколи, чітко позначилася в Україні. В реаліях ми прийшли до парадоксальної формули: дурнуватий народ - міцна демократія". І надалі - жахлива перспектива: „...під сумнів поставлена легітимація усіх владних інституцій... особливе місце у системі знецінення державних інституцій належить Секретаріату Президента і СБУ.... Тому свідченням - кооперація зусиль Секретаріату Президента і Служби Безпеки України в інформаційно-психологічній війні з дискредитації Конституційного суду і відпрацювання конституційного судді Сюзанни Станік; невдала спроба відволікти суспільну думку від політичної ситуації до подій, що відбуваються довкола залізниці, коли через абсолютну випадковість вдається уникнути загибелі сотень людей; вибух газогону, що вщент розніс тридцять метрів труби, і вигоріло все живе радіусом в один кілометр... На часі повна і остаточна дискредитація (?!- Ю.Д.) РНБОУ.... Питаннями національної безпеки вже давно ніхто не переймається... Політиками суспільству наполегливо нав’язується неприйнятне, чуже, неприродне... На чию сторону пристати?.. На сторону закону!!!". Питаю - якого? У нас же війна законів запрограмована. Тому й питання не має жодного сенсу. І вся ця стаття для лібералів не має жодного конструктиву.

Про що я нещодавно писав, пан Боднарюк, до речі, теж помітив: „...наше телебачення, урізноманітнюючи традиції знищення всього живого і оригінального українською в ефірі, несподівано видало чудову версію "Танців з зірками", що відбила весь блиск та потворність нашого суспільства. А родзинки конкурсу виявилися пов’язаними з клятою політикою, а не танцями. Недоречна репліка донецької діви про розкол України на Схід і Захід видала фірмову "голубу" заготовку - колоти Україну, волаючи про небезпеку розколу. І блискуча відповідь Скрипки, що він родом просто з України. Жодна технологія не встоїть перед інстинктом". Останнім часом складається враження, що й люди розуміють, хто з якогось регіону, а хто з України.

Надія на нових, незашорених, непровінційних „генетично", незалежно від місця народження, упертих людей в економіці, нових технологіях, політиці залишається. А також у філософії, політології тощо. І вона стає більш реальною. Ніколи не вдастся донам підім’яти під себе інтелект нації. Не йдуть нормальні люди прославляти коаліцію. Хоча запрошень вистачає.

Дивлюсь ТБ, згадую ГКЧП. Ситуація, звичайно, інша. Навіть внутрішні війська не йдуть за потенційними заколотниками. Цушко блідий і в розпачі, але тримає провінційний фасон. Сказав навіть, що хтось хоче, щоби пролилася кров. Хто ж? Тільки за цю дурню його треба зняти з роботи. Янукович торочить про війну, диктатуру Франко (добре хоча би, що зробив правильно наголос у прізвищі). Радченко плює на придурків і йде геть. Кузьмук надуває щоки. На фасаді трибуни ВРУ красується плакат - незагримований і якийсь злий Ющенко. Підпис: „Президент громадянської війни". Це все задля примирення...

Бережіть себе.

P.S. Сьогодні в столиці ще не обірвані всі листівки, ідентичні згаданому плакату. Після того, що виплеснулося в останні дні, можна було чекати або термінової домовленості про вибори, або арешту тих, хто вперто не виконує укази глави держави. Сталося перше. Названа дата виборів. Але вже перший вихід до своїх провінційних найманців (що парилися на столичному асфальті у Трійцю!) вже надто одіозної трійці лідерів коаліції свідчить, що проблем у нашої демократії ще буде ох як багато...

Всі на вибори?