Программный Манифест Команды озимого поколения „Озимі люди: з Україною в серці”

Кажуть: „Ми не хочемо платити податки цій „державі” - тому що не бажаємо ділитися заробленими важкою працею грошима з тими, хто просто не хоче працювати”.
Кажуть: „Ми платимо лікарям „державної, безкоштовної” медицини свої власні гроші, тому що задарма лікуватися - дарма лікуватися”.

Кажуть: „Чиновникам у цій „державі” платять копійки - тому ми змушені утримувати їх на свої власні кошти”.
Кажуть: „Ми не віримо в пенсії цієї „держави” - тому самі утримуємо наших батьків, на власні кошти. І свята цінність родини для нас полягає в тому, щоб діти та онуки утримували своїх батьків, з душею - а не розраховуючи на бездушну „державу”.

Кажуть: „Цій „державі” байдуже до нас, тому і ми байдужі до такої держави”.
Жорстко: „байдужі!”.
Так живе третина населення нашої Батьківщини, нашої України. Так говоримо ми разом з нею.
Болить лише одне: ця „держава” вкрала у нас Батьківщину. Нам вона не потрібна - вона для нас не Ненька-Україна, і навіть не Мачуха: вона - механічна лялька, яка шкірить зуби і переконує всіх механічним голосом, що нібито вона - наша мати.
Єдине, що ми можемо - це народити і виховати нову Країну: як доньку.

Інші дві третини говорять інакше: вони благають цю „державу”, вони вимагають від цієї „держави” допомоги й підтримки - не помічаючи, що вона вже давно перебуває в агонії, виснажилась; і лише її „державні органи” б'ються в конвульсіях.
Вони обожнюють цю „державу”, вони кажуть про неї: „держава - це святе”. Якийсь морок застеляє їм очі. А ще вони забули - „не створи собі кумира”, і за комуністичною звичкою продовжують плутати „державу” з Богом. І цей морок пригнічує їхню волю - волю до того, щоб надихати своїх дітей і виховувати своїх онуків бути готовими до важкої, але вдячної, праці створення, народження нової Держави.

Перша третина - вміє працювати; але праці лише цієї частини населення недостатньо, щоб змінити умови свого існування і життя всієї нашої Країни. Інші дві третини - введені в оману - шукають винних, замість того, щоб працювати (якщо для праці ще лишився час) чи надихати на працю й бізнес, як здавна це робила старість по відношенню до молодості.
Ці дві третини - день і ніч оплакують вже мертву Історію: замість того, щоб самовідданою працею творити нову Історію.
Вони звинувачують „нечесних” бізнесменів, вони звинувачують „безчесних” політиків, вони звинувачують - замість того, щоб працювати чи надихати на працю.
Це - їхня біда, і це - наша біда: тому що вони і ми - співвітчизники.

Це - їхня зима, і це - наша зима.
Але ми виросли серед цієї зими та пробилися крізь неї, зберігши свою моральність і загартувавши власні сили.
Ось чому ми - озиме покоління.

І ми проростемо цією весною - якщо нас не виморозить весна, що може виявитися по-зрадницьки нетеплою.
Ми йдемо в політику для того, щоб власним прикладом надихнути на чесну політику тих багатьох, хто сьогодні з недовірою, але дуже уважно, спостерігає за нами і хто повірить нам лише тоді, коли переконається, що ми - справді нове покоління.

Ми йдемо у виборчу кампанію для того, щоб поділитися зі своїми співвітчизниками власним досвідом бізнесу, що робить нас самостійними й самодостатніми, молодими й гордими - достатніми для того, щоб зробити цю спробу.

Ми йдемо в Раду, щоб стати політичним захистом тим, хто створює і творить нашу Країну, нашу нову молоду Державу: слідом за нами і разом з нами.
Ми вважаємо, що вибір пролягає між нами - і всіма іншими: не тому, що ми говоримо, що ми кращі, а тому, що ми - нове покоління.

Ми знайшли той шлях для України в нашому серці, котрий виведе її з самогубної депресії.
Наш вибір - це Ваш вибір.
Вище України - тільки українці. І ми віримо: кожен, хто по-справжньому любить себе, своїх співвітчизників і Україну в серці своєму, допоможе нам зробити вірний вибір.