Головна Контакти Карта сайту




13 грудня, 2018
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Валерій Бебик: Христос – жрець Аполлона?

Валерій Бебик, доктор політичних наук, проректор Університету „Україна”,голова Всеукраїнської асоціації політичних наук / "Голос України", 3 грудня 2008 р.
Версія для друку
Схоже на те, що Христос, насправді, жив за 3 тисячі років до свого „канонічного” народження і говорив (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців. Сьогодні ми маємо нові дані щодо непересічної особистості Христа, який, можливо, є узагальненим образом кількох поколінь пророків Бога на землі...

Однобожжя і влада


Ще до недавна вважалося, що всі провідні світові релігії зародились на Сході, а ця частина Земної кулі розглядалася як осередок духовності глобальної людської цивілізації.

Проте, навіть після розшифровки А.Кифішиним текстів Кам’яної Могили ( які дали підстави для висновків щодо зародження основ релігійної міфології на території України ), ми маємо віддати належне Стародавньому Сходові, котрий зробив непересічний внесок у становлення та розвиток світової політичної думки, зокрема, в контексті поєднання політики і релігії.

Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного у полі­тики й релігії? Насправді ж на початковому ета­пі історії становлення інституту держави, коли знання про витоки держави та влади ще не були узагальнені, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богами.

Напри­клад, в одному з “Текстів пі­рамід” (2700–2400 рр. до н. е.) йде­ться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу Бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазначених міфотворчих текстів, фараон є цілком правомірним “політичним нащадком” бога на землі.

Зрозуміло, що для побудови міцної держави бажано мати не тільки одного (авторитетного у електорату) фараона, але й одного (і всемогущого) Бога.
Однією з найвідоміших спроб запровадження однобожжя був епохальний соціально-релігійний експеримент фараона Аменхотепа ІV (ХIV ст. до н.э.). Останній (за підтримки своєї дружини Нефертіті, що походила з родини жерців-коптів) змінив адміністративним шляхом правлячу чорножрецьку релігію Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а самого себе проголосив Божим сином - АнхАтоном (AnkhAton).

Якщо ми уважно подивимося на першу частину імені цього фараона, ми побачимо там коптський (давньоєгипетський) ієроглиф анх ( символ життя ), який (між іншим) зливается з іменем Христа і символом Сонця , зображеного на українських берегинях!

„Мемфіська теологія” як прообраз Біблії

Загалом же найбільший внесок в релігійно-політичну концепцію однобожия зробили єгипетські жерці коптського храму Хет-ка-Птах ( Het-ka-Ptah ), заснованого фараоном Менасом/Менасем на початку ІІІ тис. до н.е. у Мемфісі (нині – Каїр).

Бог Птах (лелека?) став центральною фігурою розробленої жрецями „Хати-Птаха” філософської теологічної (тео – бог, логос - слово) системи. До нас вона дійшла у вигляді викарбуваного за часів правління фараона Шакбе/Сакбе (сака-скіфа?) у VII ст. до н.е. священного тексту - „Мемфіської теології” , написаного орієнтовно ще у 2700-2400 роках до н.е.!

Як стверджує цей більш ніж 4500-літній космогонічний текст: „Птах творить своїм розумом (своїм „серцем”) і словом (своїм „язиком”)”, він „дав богам існування” . Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши „в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, у все, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися”.

Згадаймо класичну біблійну фразу: „Спочатку було Слово, і слово було – Бог”, написану через 3 тисячі років після „Мемфіської теології” і переконаємося, що Біблія (створена у IV-V ст. н.е.) фактично дублює зміст релігійно-філософського тексту, створеного набагато раніше жерцями-лелегами коптського храму, заснованого єгипетським фараоном з неєгипетським іменем - Менас/Менес (1. першолюдина - санскрітом; купець, міняла – староукраїнською?).

Напевно, це й пояснює, чому стародавні єгиптяни - копти (мова яких наближена до староукраїнської) на своїх іконах дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії – Менаса і Христоса.

Зверніть увагу: Мене(а)с і Христос зображені на одній і тій же коптській іконі і Син Божий Христос (трохи зверхньо) тримає руку на плечи всесильного фараона Єгипта Менеса? – Але ж церковна традиція іконографії не передбачає розміщення на одній іконі людей (богів?), що жили з інтервалом у 3 тисячі років!

Напевно, Христос і Менес були спільниками в державно-релігійному будівництві Стародавньої Єгипетщини. Більше того, враховуючи тогочасну релігійно-політичну практику, ми можемо зробити висновки, що духовна влада в ті часи ще домінувала над владою світською ( в Іудеї та Візантії все сталося навпаки ).

Якщо так, тоді Їсус Христос жив щонайменше на 3 тисячі років раніше свого „канонічного” народження і цілком міг бути верховним жерцем храму бога Птаха при фараоні Менесі! В такому випадку є підстави говорити що міф про народження Христа від Бога і земної жінки логічно „вписується” в концепцію однобожия, розроблену мемфіськими жерцями ще на початку ІІІ тис. до н.е.!

Хоча, не виключено, що згадана ікона могла й символізувати певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса – до Христа (або від Христа – до Менеса?). Але, у будь-якому випадку, зрозуміло, що зв’язок Менес-Христос має, безумовно, коптську природу!

Спецоперація „Біблія”

На коптських іконах, які містять зображення кінних „Християнських” святих, намальовані шпори, які не використовувала візантійська (римська) кіннота . Натомість, активно використовували цей технологічний винахід саки/скіфи, яким вдалося підкорити Єгипет у ІІ тис. до н.е. ( династії Великих і Малих гіксосів ) - завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали чорношкірі автохтони Давнього Єгипту.

Ця маленька дрібничка може бути ключем до розгадки причин, чому це візантійські імператори (які фактично керували Християнською церквою) так жорстоко переслідували коптський народ, який, судячи з усього сказаного, дав світові Їсуса Христа!

Можливо тому, що „Нестори-літописці” візантійського „відділу пропаганди і агітації” вже готували інформаційну спецоперацію „Біблія” (приблизно V ст. н.е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого сина і вирвати його з історичного контексту домінування духовної влади над політичною?

Якщо це так, тоді так звана „наша ера” насправді розпочалася на межі IV-III тис. до. н.е. і має бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до богообраного народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти , відповідно до тверджень „батька географії” Страбона, дуже схожі на скіфів. А скіфи , за словами римлянина Помпея Трога: „... завжди вважалися найдавнішими , хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...”

Христос та Менес (IV-ІІІ тис. до н.е.), а згодом і АнхАтон (ІІ тис. до н.е.) не довго протрималися на своїх посадах і явно достроково пішли з життя. Можливо тому, що змінили головний пантеон Богів-автохтонів Єгипту на домінування єдиного Бога Птаха ( Лелеку , популярного в Стародавній Україні)?..

Іудаїзм і зміна релігійно-політичної моделі влади

Концепцію однобожия і відповідну модель походження влади, винайдену коптами , розвинули і реалізували західні семіти - євреї у своїй національній релігії - іу­даїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н.е.) та релігійно-політичній практиці (цар Саломон, Х ст. до н.е.).

До речі, зв’язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить явно. І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народу з „єгипетського полону”, останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської дер­жави (1700-1300 рр. до н.е.). І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів .

Єдина відмінність полягає в тому, що з ІІ тис. до н.е. у стародавньому глобальному суспільстві починає домінувати не духовна влада жерців, а влада царів, яку водночас із скіфами-аріями реалізували, спочатку єгипетський фараон АнхАтон, а потім - іудейський цар Соломон.
Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи найяскравіше висвітлено в Старому заповіті, що увій­шов до тек­­сту священної книги Християн — Біблії, написаної під впливом іудейських релігійних кіл. Зокрема, п’ятикнижжя Мойсея (ХІІІ ст. до н.е.) є основним священним текстом іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя.
Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього­ Бог Старого заповіту благословить усі народи світу. І месія з ко­ліна Давидова прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами.

Протягом століть цей міф ортодоксальними іудеями тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі. Хоча природно було б зосередитися на спокутуванні гріхів людства, роз­глядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив.

Соломон – співавтор і „науковий редактор” Біблії?

Цікаво, що справу (аскетичного?) єврейського пророка Мойсея на практиці реалізував власник гарему із 700 офіційних жінок і 300 наложниць – цар Соломон, який здійснив централізацію релігійного культу і будівництво величного іудейського храму для зберігання ковчега із скрижалями (заповідями Бога).

Змістовний аналіз Біблії, написаної коптами і „модернізованої” іудеями, свідчить, що шанований семітами ( євреями і арабами ) Соломон ( Сулейман ) був, дійсно, непересічною людиною.

Судячи з того, що після Мойсея йому найбільше виділено місця в Старому Заповітові ( Торі ), він, напевно, був одним з авторів і „наукових редакторів” Біблії. Принаймні, його „Соломонові притчі”, „Екклезіаст”, „Пісня пісень”, котрі є складовими частинами Старого Заповіту, свідчать про його високі розумові та поетичні здібності...

Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е., але іуда­їзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в ба­гатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання по­требувала відокремленої внутрішньої самоорганізації щодо культури та ре­лігії.

Іудаїзм — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна з основ Християнства (після поставлення останнього під свій догмато-ідеологічний контроль), а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму , що по суті спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу.
У будь-якому випадку очевидним є те, що інформаційний спецпроект „Біблія”, реалізований Християнською церквою під впливом іудаїзму у ІV-V ст. н.е. був певним „перезавантаженням” релігійно-політичного коду людської цивілізації (і відповідної моделі божественного походження влади), результати якого ми споживаємо і досі.

ХрисТОС, з роду Хрисів, жреців бога Аполлона?

Вас не дивує, чому Їсус Христос має два імені? Єгипетський фараон – просто Менес. Іудейський цар – просто Соломон...
Можливо, це є простим „співпадінням”, але від Гомера ми знаємо про існування Хриса – жерця храму Аполлона на острові Хрис, що знаходився поблизу Трої (Хрис - це жрець-топонім, ім’я-посада).

Нагадаємо, що Троя була заснована царем Теукром 3100 р. до н.е. Зверніть увагу, приблизно в цей же час фараон Менес заснував храм Хет-ка-Птах (Мемфіс/Каїр)!

Відповідно до сюжетної лінії „Іліади” (ХІІІ ст. до н.е.) цар Агамемнон відмовився віддати за великий викуп Хрису (він же – троянський цар Менелай) його дочку Хрисеїду, захоплену ахейцями в полон (за що розлючений бог Аполлон наслав на них мор).
До речі, на думку П.Гарачука, цей же самий Хрис/Менелай є водночас і батьком всім відомого Одісея. – Чи немає у вас аналогії з Христом і Менесом, що жили в Єгипті?.. Можливо це, дійсно, одна і таж особа?..

Загалом історія тих часів нараховує щонайменше кілька десятків осіб, приналежних до жрецького стану Хрисів, а відомий античний літератор Софокл навіть написав трагедію з тією ж назвою - „Хрис”.

Античні джерела доносять до нас такі імена представників тогочасного релігійно-політичного бомонду: Хрис і Хрисаор – сини бога Посейдона, Хрис – син царя Міноса, Хрисолай - син царя Приама, Хрисофеміда і Хрисіппа - дочки Даная, Хрисіпп - син Єгипта, Хрисогенія – народила сина Хриса від бога Посейдона, Хрисороя народила сина Корона від бога Аполлона і т. ін.

Явно простежується лінія: „Хрис – Божий син”, хіба ні?.. Більше того, епітети з цим коренем мали й самі еллінські боги: Хрисаорей – епітет бога Зевса ( був розповсюджений в Лелегії/Карії ) та Хрисеній – епітет Аїда , бога підземелля!

Отже, з цього ми можемо зробити висновки, що з часом культ бога Аполлона поступово набув найвищого релігійно-соціального статусу і претендував на одноосібне лідерство в тогочасному пантеоні богів (ще одне свідчення зародження традиції однобожия).

Між іншим, як свідчать античні джерела, бог Аполлон на зиму відлітав (бо лелека?) на свою північну батьківщину - Ніперборею ( Дніпер борею?), а навесні повертався у свою літню резиденцію в Греції...
Наскільки лелегський бог Аполлон був авторитетним і впливовим в ті часи можна судити хоча б з того, що сам грецький верховний бог Зевс „вважав, що покращує імідж”, якщо додає у свою титулатуру епітет Хрис, приналежний жерцям храму Аполлона ! Але – не тільки Зевс.

Геракл (герой, син Зевса ), котрий вважається прабатьком скіфів/українців (а згодом і греків ), теж належав до служителів солярного (сонячного) бога Аполлона , що пов’язувався еллінами із світлом, вищим розумом і вищою красою.

Не зважаючи на чисельні Християнські джерела, про долю справжнього Їсуса Христа ми поки що знаємо мало. Можливо, знаємо й не те, що було насправді...

Напевно-таки, він був розп’ятий (як антський цар Буз готами-Християнами) на хресті. Але чи був він один? І чи відповідає дійсності біблійна версія його народження та сходження на Голгофу?..

Наявність цілої низки географічних назв (острови, міста) та імен (боги, герої), впливовість і поширеність сонячного культу бога Аполлона робить правдоподібною гіпотезу про узагальнення образу Христа Божого сина , котрий (ймовірно) міг бути представником жрецької касти Хрисів, що домінувала і в Трої, і в Греції, і в Єгипті?..

Враховуючи, що переселення лелегів, теукрів та киянідів з України в Єгипет та Грецію, найімовірніше, здійснювалося через Трою, такий перебіг подій не можна виключити. Так само, як і гіпотезу про можливе присвоєння Їсусу (адептами Християнства) - популярного „Аполлонового” епітету Хриса/Христа для „покращення іміджу” нової монорелігії, що набувала глобального статусу...
 

13.11.2011 
Останню за часом його роботу про УПА, подальші інтерв’ю записні антифашисти, які нещодавно були сталіністами (деякі й зараз є), антисіоністами, антиєвропейцями, антиамериканцями тощо, псевдоісторики,- дуже лаяли. Можливо, за те, що в цій документальній картині було багато конкретної інформації, яку не можна було знайти у відкритих джерелах, а багато й зараз закриті. Знав той, хто багато пройшов.
15.08.2010 
Я. Гольденберг, експерт Інституту лібералізму: На зустрічі діячів київської спілки наукових товариств в УСПП я познайомився з дуже цікавою людиною. Винахідник, учений, кандидат наук Микола Іванович Парафенко дуже енергійно просуває надзвичайно важку справу - державну програму виробництва екологічних транспортних засобів.
15.03.2009 
Їсус Христос міг бути пов’язаним з головним єгипетським (коптським) храмом бога Птаха (лелеки) і, швидше за все, належав до впливової жрецької касти сонячного еллінського бога Аполлона. До останньої, нагадаємо, належив і міфічний прабатько скіфів/аріїв - Геракл.
15.03.2009 
І нам залишається лише відчути свою історичну місію на цій землі і обрати, дійсно, українську за змістом і сутністю владу, що буде достойною наших славетних предків!
15.03.2009 
Схоже на те, що Христос, насправді, жив за 3 тисячі років до свого „канонічного” народження і говорив (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців. Сьогодні ми маємо нові дані щодо непересічної особистості Христа, який, можливо, є узагальненим образом кількох поколінь пророків Бога на землі...
11.11.2008 
Місто Майстрів – віртуальне Місто, без прив'язки до окремо взятої юридичної організації та приміщення. Його населення складається з трьох рівнів досягнення: Городянин, Мандрівник, Сталкер.
30.07.2007 
Дуже симпатичний і, як усі ліберали, неординарний - симпатик нашої партії Осташинський Йосип Борисович. Народився 1949 року в Києві. Ветеран „китайської” війни, про яку і зараз відомо мало.
05.06.2007 
Вступне слово Я. Гольденберг, експерт Інституту лібералізму: Нещодавно я зустрівся з симпатиком нашій партії, якого давно знав по основній роботі. Багато років Веніамін Дмитрович Куртов працював начальником відділу техніки безпеки у ВАТ „Укрнафта”.
29.11.2006 
Вступне слово Я. Гольденберг, експерт Інституту лібералізму: "Недавно один з членів нашої партії познайомив мене з цікавою людиною - пані Даніеллой Леонович. Після ряду бесід виявилося, що вона симпатизує нашій партії. Ще цікавіше те, що вона талановитий художник і просто талановита і цілеспрямована людина".
12.04.2006 
Технічний аналіз графіків фактично дає уяву про психологічний настрій учасників того чи іншого соціального опитування.


 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet