Головна Контакти Карта сайту




26 червня, 2017
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід





Історія

Версія для друку
Ліберально-демократична партія України започаткована за ініціативою ряду керівників Асоціації "Виборець України" на підставі Декларації ліберальних демократів України, яка була проголошена в квітні 1990 року діячами Асоціації (О. Толпиго, Є. Рилєєв, Я. Гольденберг, М. Оверковський, В. Мошковський, А. Подольський, В. Козак, В. Кончиць, А. Руденко) та членами громадської організації Союз демократичної дії (СДД). Оргкомітет партії був створений незабаром. На науково- практичній конференції оргкомітету ЛДПУ 30 червня 1990 року був започаткований Київський ліберально-демократичний союз (КЛДС), який мав стати Київською організацією партії.

Проект програми ЛДПУ визначався орієнтацією на багатолітні традиції європейського лібералізму, що набув нині світового значення, документи Ліберального Інтернаціоналу, на збагачення сучасного лібералізму ноосферним мисленням, врахування позитивного досвіду європейської соціал-демократії щодо соціальних програм. Мета лібералів - вільна та демократична Україна, суспільство, що забезпечує всім рівні можливості, а не рівні результати.

Пізніше до оргкомітету ЛДПУ приєдналася частина керівництва львівського "Товариства Лева" (І.Гринів, Т. Стецьків, І.Коліушко).

На початку листопада 1990 року засідання оргкомітету ЛДПУ мало визначити дату проведення засновного з’їзду партії. В умовах наступу компартійної реакції та, як виявилось пізніше, сепаратних переговорів представників СДД, в оргкомітеті визначилося дві протилежних позиції щодо скликання з’їзду.

Перша позиція полягала в послідовному продовженні боротьби за демократизацію суспільства, в своєчасності, необхідності та перспективності створення партії, оскільки ліберальна ідеологія переважає в світі, а її тоталітарні супротивники - комунізм і фашизм не мають перспектив.

Друга позиція полягала в тому, що партію створювати невчасно, оскільки саме поняття партії настільки дискредитувала КПРС, що може відштовхнути широке коло симпатиків, а треба створити всеукраїнську ліберальну громадську організацію як непартійну структуру, що в майбутньому об’єднає різні громадські організації.

Після того, як з’ясувалася неможливість досягнення консенсусу, більша частина оргкомітету ЛДПУ постановила заснувати партію.

Засновний з’їзд ЛДПУ відбувся 24 листопада 1990 року (ще за умов існування СРСР) в Київському політехнічному інституті. На ньому були прийняті Програма та Статут партії. Ядро партії склали представники Асоціації "Виборець України" з різних міст України, гуманітарної та науково-технічної інтелігенції, ліберальний світогляд якої був сформований задовго до так званої перебудови. Серед них Михайло Білецький, Вадим Скуратівський, Яків Гольденберг, Наталія Дробишева, Олександр Копелиович, Михайло Степаненко, Олексій Толпиго, Олег Білий і багато інших. Співголовами партії були обрані В. Климчук та Є. Рилєєв.

В той же самий день представники СДД (Київ), "Товариства Лева" (Львів) та інших регіональних громадських організацій проголосили створення Української Ліберально-демократичної спілки (УЛДС). Хоча ЛДПУ запропонувала УЛДС конструктивну співпрацю, і структури партії готові були стати основою для спільних дій ліберальних сил, зустрічних рухів зі сторони КЛДС та УЛДС не було. КЛДС через деякий час припинив існування, а УЛДС, не почавши діяльність, щез з політичної арени України. Члени цих організацій через півроку перейшли в Партію демвідродження (пізніше - Народно-демократична партія).

Наприкінці січня 1991 року Ліберально-демократична партія України брала участь в засновній конференції Демократичного конгресу (форуму незалежних партій, організацій і рухів загальнодемократичної орієнтації республік тодішнього СРСР). Делегація від ЛДПУ запропонувала Демконгресу прийняти резолюції, в яких засуджувалася злочинна діяльність КПРС і визнавалася право приватної власності. Демконгрес не прийняв ці пропозиції, і ЛДПУ заявила про подальшу участь у ньому в якості спостерігача. Знадобився ще рік кардинальних змін, щоби демократичні партії в Україні та країнах колишнього СРСР переосмислили свої погляди щодо права приватної власності та комуністичної ідеології.

Під час заколоту ГКЧП партія рішуче виступила проти заколотників, брала участь в акціях демократичних партій. Були підписані спільні заяви.

Тоді, як і тепер, відстоювали передусім права і свободи людини, викриваючи як диктат комуністичного режиму, так і просування націонал-державницьких пріоритетів.

У лютому 1992 року ряд діячів центристських партій, підприємницьких та громадських структур, стурбовані реальною перспективою економічної і соціальної катастрофи, об’єднався з метою сприяння ринковим економічним перетворенням в Україні. Керівники ЛДПУ В. Климчук, Я.Гольденберг, Ю.Бут стали засновниками та активними учасниками цього об'єднання, яке взяло назву "Нова Україна". Політична діяльність ЛДПУ в об’єднанні сприяла укріпленню авторитету партії та розвитку регіональних структур як партії, так і "Нової України".

В липні 1992 року партія офіційно зареєструвалась як суб’єкт політичної діяльності згідно законодавства України.

Як у "Новій Україні", так і в більш широких демократичних зібраннях позиція ЛДПУ була конструктивною та послідовною, була направлена на єднання демократичних сил, швидке впровадження справжніх ринкових реформ.

На ІІ з’їзді ЛДПУ, що відбувся в листопаді 1992 року, діяльність керівництва партії та її позиція з принципових питань була підтримана всіма делегатами. Головою партії був обраний відомий політик та теоретик лібералізму, кандидат філологічних наук Володимир Никифорович Климчук.

Восени 1993 року партія прийняла пропозицію Союзу приватних підприємців України (СППУ) про співробітництво. На деякий час газета СППУ "Приватна справа" стала друкованим органом і ЛДПУ. Після газети Асоціації "Виборець України", яка називалась "Півслова", це була друга партійна трибуна. Однак діяльність СППУ з підтримки кандидатів в депутати Верховної Ради від різних партій були несистемною, і жоден з них не став депутатом ВРУ другого скликання.

В грудні 1995 року відбувся ІІІ з’їзд ЛДПУ. Перед з’їздом у партію вступила група колишніх членів Партії зелених України (ПЗУ) на чолі з одним із засновників партії, відомим політиком Володимиром Тімоніним. Головою партії знову був обраний В. Климчук.

З’їзд обговорив начальні проблеми лібералізму, питання блокування з іншими партіями. Ще до з’їзду, спочатку Партія демократичного відродження України (ПДВУ) та Трудовий конгрес України (ТКУ), а після їх об’єднання - наступниця цих партій Народно-демократична партія (НДП) пропонували ЛДПУ об’єднатися в одну соціально-ліберальну партію.

Як з’їзд, так і науково-практична конференція ЛДПУ, що відбулася на початку 1997 року, довели, що об’єднання партій - складний та довготривалий процес, що не повинен проходити шляхом механічного об’єднання партій, які мають різні ідеології, або ж створенням еклектичної суміші лібералізму та соціал-демократії. Партія бачила творення політикуму на базі могутніх ліберально-демократичних та соціально-демократичних партій. Але замість збереження "Нової України" та створенная потужного демократичного блоку, за ініціативою тодішніх керівників А. Матвієнка і В. Філенка (НДП) взяла курс на створення блоку однієї партії та громадських організацій, які повинні керуватися політичними настановами цієї партії. Об’єднання було переіменовано в Народно - демократичне об’єднання "Нова Україна". В зв’язку з цим навесні 1997 року на черговому з’їзді "Нової України" ЛДПУ виступила проти дискримінаційних змін статуту об’єднання та вийшла з об"єднання, після чого направила свої зусилля на підготовку до парламентських виборів, що вперше проходили за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Тут треба сказати, що у 2001 році, за запрошенням "Нової України", ЛДПУ повернулася до складу цього об’єднання, яке зрозуміло хибнісь монопартійного курсу.

Влітку 1997 року було створене виборче об’єднання "Вільні демократи", в яке увійшли ЛДПУ, Партія вільних селян та Партія шанувальників пива. ЛДПУ стала учасником створення таких громадських організацій, як Спілка кооператорів і підприємців, Всеукраїнське об’єднання власників житла, Всеукраїнське об’єднання власників нерухомості, Об’єднання захисту прав акціонерів. Інші дружні партії також виявили інтерес до цих громадських організацій. Тоді була можливість скласти блок ліберально-демократичних та соціал-демократичних партій, але цього не сталося.

Перед початком виборчої кампанії 1998 року був створений виборчий блок Ліберально-демократичної партії та Селянсько -демократичної партії під назвою "Європейський вибір України". Ще до того, ідея європейського вибору була сформульована 160 депутатами Верховної Ради, але ініціаторам блоку Андрію Ковалю та Володимиру Лановому (колишньому віце-премєру України) не вдалося залучити впливових осіб із депутатського корпусу та виконавчої влади п.п. Віктора Ющенка, Сергія Тігіпка, Володимира Семиноженка. На вибори блок прийшов із двома діючими депутатами: В. Лановим і Р. Омельчуком. Перший етап ІV зїзду ЛДПУ, який відбувся 8 жовтня 1997 року, обрав Коваля Андрія Миколайовича головою партії. Блок "Європейський вибір України" за результатами виборів не набрав необхідні 4% голосів по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу та не провів жодного депутата по мажоритарних округах. Лише декілька десятків депутатів були обрані в Ради районного рівня та сільські ради.

Другий етап ІVз’їзду ЛДПУ відбувся 25 квітня 1998 року. З’їзд обрав Бута Юрія Олександровича головою партії (раніше був керівником секретаріату партії).

ЛДПУ в 1998 - 1999р.р. проводила ряд переговорів з партіями ліберального спрямування. 14 травня 1999 р. була підписана угода про співпрацю з Ліберальною партією України.

Використовувались інші можливості довести ідеї ЛДПУ до громадськості: участь у науково - практичній конференції Міжпартійної асамблеї; семінарах і філософських читаннях, організованих Київською організацією НДП; інших форумах і конференціях; заяви в засобах масової інформації.

П’ятий з’їзд ЛДПУ відбувся 17 липня 1999 року. З’їзд обрав на альтернативних засадах головою партії Душина Ігора Леонідовича, який раніше був членом Київської міської організації партії.

Під час виборів Президента України у 1999 році партія прийняла рішення не підтримувати жодного кандидата.

2002 рік - парламентські та місцеві вибори, ЛДПУ прийняла участь у парламентських виборах у складі блоку „Команда озимого покоління" разом з Селянсько - демократичною, Конституційно - демократичною партіями України та Партією приватної власності.

Виборча кампанія „Команди озимого покоління" була яскравою, помітною та повнобюджетною, блискавичною, але неочікуваною. Не зважаючи на результат „Команди озимого покоління", яка не подолала виборчий бар’єр, це був значний вклад в пропаганду ліберальних ідей в Україні. Соціологи відмічали, що якби вибори відбулися на два тижня пізніше - „Команда озимого покоління" впевнено подолала би 4% виборчий бар’єр.

Лідер „Команди озимого покоління" Валерій Хорошковський був з часом призначений міністром економіки, а його партнер - Інна Богословська - керівником урядового комітету з питань підприємницької діяльності.

ЛДПУ входила у цю виборчу кампанію, маючи декілька реально існуючих та дюжину формально, повільно існуючих регіональних організацій, а на завершенні кампанії - суттєву мережу прихильників та зареєстрованих організацій майже по всій Україні.

2003 рік - спроби формування Ліберального руху в Україні. Проведення декількох акцій із залученням Ліберальної партії, Ліберальної партії (оновленої), Християнсько - ліберальної партії, партії "Нова генерація України", Конституційно - демократичної партії, Селянсько - демократичної партії та інших.

2004 рік - президентські вибори. ЛДПУ висунула голову партії Ігора Душина кандидатом на пост Президента України.

Розглядаючи цю кампанію, як демонстраційну і ідеологічну під час безідейного протистояння двох основних кандидатів - Ющенка та Януковича, партія ввела зміни до своєї назви, додаючи до назви партії виборче гасло "Захищена особистість. Приватне - понад усе!". Провівши з’їзд по висуванню кандидата у перший день за виборчим законом, одночасно з основними кандидатами, партія та виборчий штаб майже місяць збирали внески від громадян та організацій по всій Україні на внесення грошової застави для реєстрації кандидата, розуміючи добре, що ці гроши ніколи не повернуться та підуть на демонстрацію "ліберальної альтернативи для України". Наш кандидат був єдиний, хто міг гордо відповідати - де взяв гроши (100 000 долл. США) на реєстрацію внесками від 20 до 10 000 гривень (4 та 2000 долл. США відповідно) з усієї України.

У другому та третьому турах цієї виборчої кампанії ЛДПУ не підтримувала нікого з основних кандидатів.

2005 рік - формування Ліберального руху. Медійна та акційна пропагандистська кампанія ЛДПУ, спрямована на будування майбутнього Ліберального блоку на наступні вибори. В деяких акціях приймали участь більше 30-ти політичних партій різного політичного спрямування.

Очікуваний Ліберальний блок, спрямований на виборців південно-східної України був побудований ЛДПУ, Ліберальною партією України та Партією правозахисту, заявлений в ЗМІ, але не склався організаційно, як узгоджений та бюджетно забезпечений передвиборчий проект.

2006 рік - парламентські та місцеві вибори за пропорційною системою.

ЛДПУ прийняла участь у місцевих виборах, будуючи місцеві виборчі блоки на позиціях регіонального егоїзму. Деякі з них отримали свої депутатські групи у місцевих радах (Київ, Запоріжжя, Суми, Житомір, Хорол, Тятчів). Помітною була повнобюджетна та яскрава передвиборча кампанія "Громадянського активу Київа", який має зараз свою депутатську групу у міськраді Київа та у його райрадах. Неочікувано значні результати (14% у міськраді та свого мера) отримали у Сумах - блок "Громадянська ініціатива "Суми - Ночной дозор".

ЛДПУ є поки що досить невеликою за чисельністю партією (біля 2500 членів партії) та не спрямовує зусилля на зріст формальної чисельності, але представляє майже всі регіони України. Партія бере участь у всіх значних політичних форумах, наукових конференціях, семінарах, розробляла ряд документів, пропозицій, зауважень до Конституції, законів, програм економічних реформ.

За рішенням V з’їзду ЛДПУ створений Інститут лібералізму, який став ідеологічним органом партії та залучає до участі у свою діяльність видатних філософів та громадських діячів.

Із дня заснування діяльність партії була направлена на розповсюдження в Україні ліберальних ідей, розробку програм і концепцій реформування українського суспільства.

ЛДПУ стоїть на принципах сучасного світового та європейского лібералізму, основним пріоритетом якого є невід’ємні права та свободи особистості, сформульовані в Загальній декларації прав людини, звільнення її від колективного тиску, пріоритет прав людини над будь-якими груповими інтересами, будь це інтереси соціальної, національної або іншої групи.

Довідка складена станом на травень 2006 року.
 



 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet