Заява голови Ліберально-демократичної партії України з приводу повідомлення Синоду Вселенської патріархії

11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської на своєму засіданні прийняв рішення, що має відношення до України.

Наша партія за положенням є нейтральною у питаннях віри. Ми як конституціоналісти завжди наводили приклад Конституції Польщі, у преамбулі якої громадянин атеїстичного складу, що не має відповідальності перед вищими силами, звітує своїй власній совісті.

Ми розуміємо серйозне політичне значення та великі історичні наслідки рішення Синоду, і, враховуючи це, надаємо власний переклад цього рішення (мінімальні пояснення надалі в дужках):

1) Підтвердити вже прийняте рішення, щоби Вселенський Патріархат приступив до надання Автокефалії Церкві України.

2) Відновити на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха (автономну одиницю, представництво) в Києві, одну з її багатьох Ставропігій в Україні, які завжди існували.

3) Прийняти та розглянути клопотання про апеляцію Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, відповідно до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха, які отримали таке звернення ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище канонічно відновлюються до свого ієрархічного чи священицького чину, і їхні вірні відновлюються для спілкування з Церквою.

4) Скасувати юридичне зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, яке надав право через економію (практичну користь) Патріарху Московському, щоб обрати Київського митрополита, обраного Духовним благочинним собором його єпархії, яка буде поминати Вселенського Патріарха як Першого Ієрарха на будь-якому святі (богослужінні), проголосивши та підтверджуючи свою канонічну залежність від Константинопольської Матері-Церкви.

5) звертатися до всіх залучених сторін із закликом запобігти присвоєння Церков, монастирів та інших майна, а також будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб мир і любов Христа могли перемогти.

Як політична особа та громадянин, я знаю, що втрата єдності УПЦ та можливості об’єднання з УАПЦ у свій час були обумовлені діями не догматичного, а політичного та особистісного характеру державних та церковних осіб. Поновлення єдності віруючих на канонічних, принципово незалежних від церкви країни-агресора, засадах, має велике громадянське та державне значення. Бо нині, як я неодноразово казав, РПЦ, у молитовному зв’язку з якою офіційно перебуває УПЦ, не є церквою в первинному христовому розумінні, і Христу в ній місця немає. РПЦ освячує ракети та благословляє військових Московії та колаборантів в Україні на війну з "братами", а її "теоретики" не проти "войнушки", як вони кажуть. Тобто РПЦ є в особі своєї верхівки організацією диявольською. Про який молитовний зв’язок з нею може йти мова! Саме цей зв’язок став головною проблемою УПЦ, а не канонічність тих чи інших православних церков в Україні. Це стало і проблемою країни, починаючи з "православних" агентів Кремля у парламенті і закінчуючи священиками УПЦ, що освячували зброю терористів.

Як православній людині, мені відомі більш фундаментальні речі, а саме, що канонічні кордони РПЦ були визначені в 1589 році, коли вона була підвищена до статусу патріархату, і не змінювалися патріаршим або Синодальним Томосом. Київська митрополія існувала з часу її створення єпархією Вселенського престолу, а у 1686 році Вселенський патріарх Діонісій IV "Грамотою про передачу" дозволив патріарху Московському висвячувати митрополита Київського, починаючи з Гедеона, і мав на увазі дозвіл на хіротонію (висвячення, поставлення), а невключення канонічної території в іншу автокефальну церкву. З того часу московський патріархат почав необгрунтовано претендувати на статус "Третього Риму", а московська імперія - на світову гегемонію. Колись ця неадекватна поведінка має скінчитися.

ЛДПУ завжди критикувало тих чи інших державників і державців за недостатні реформаторські зусилля, почасти і за гальмування змін. Було за що критикувати і президента країни. Але заради справедливості та елементарної вдячності маємо об’єктивно оцінити дії президента Порошенка щодо церковного питання та подякувати йому.

ЛДПУ заявляє про свою підтримку рішення Синоду Вселенської патріархії та подальших спільних дій Вселенської патріархії, церков в Україні, громадськості та Української держави.

Голова ЛДПУ
Яків Гольденберг