Головна Контакти Карта сайту




12 грудня, 2018
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Демократичні принципи формування та організації виборчих комісій

Версія для друку
Міжнародна науково-практична конференція „Вибори Президента України-2004: проблеми теорії і практики”, Київ, 9-10 червня 2005 року


Ліберально-демократична партія України у президентській виборчій кампанії 2004 року вперше самостійно висунула свого кандидата в Президенти України- голову партії Ігоря Душина, позиціонуючи його як політика майбутнього. Позиція нашого кандидата, як і партії, кардинально відрізнялась від програмних позицій усіх кандидатів захистом прав та свобод громадянина, обмеженням виконавчої вертикалі, розвитком самоврядування.

Нині мало хто пам’ятає, яке блокування та самоблокування ряду достатньо відомих кандидатів почувалося на початку кампанії. Прямо це визнав тоді Л.Пустовойтенко. Невизначеність була до того моменту, поки не стався прорив ЛДПУ та І.Душина. Потім кандидатів стало дуже багато.

На жаль, внаслідок надзвичайної поляризації українського суспільства, недостатніх медійних можливостей, І.Душин отримав невелику кількість голосів. Але ми впевнені, що значення внеску нашої партії та нашого кандидата в розвиток української демократії ще буде оцінене. СПУ, „Наша Україна”, громадські організації (наприклад, „Знаю”) взяли участь у нашому інтернет-проекті паралельного підрахунку голосів на виборах, автором якого є наш кандидат. Підрахунок голосів на сайті безпосередньо з виборчих дільниць довів, що нашим заходом був поставлений певний заслін фальсифікаціям на рівні окружних та центральної виборчих комісій.

Саме участь представників всіх кандидатів у виборчих комісіях, особливо дільничних, і дозволила отримувати оригінали протоколів комісій. Тобто принцип формування комісій був, зрештою, правильним, але внаслідок великої кількості кандидатів практична діяльність комісій була утруднена. Подальші фальсифікації протоколів, звичайно, мали певну вірогідність, і такі факти були, але перевірка могла цю фальсифікацію помітити.
Всі ми були єдині в тому, що заплямована сторінка нашої історії має бути перегорнута. Так воно і сталося, але непростим шляхом.

Всього комплексу технологій влади передбачити не міг ніхто. Перед виборами та безпосередньо на них угруповання при виконавчій владі використало могутній адмінресурс. Абсолютно незаконним було створення штабів Януковича в усіх міністерствах, відомствах, місцевих ланках виконавчої влади, державних та напівдержавних підприємствах. Тільки цей факт був підставою для зняття кандидата з перегонів, на чому наголошував директор Інституту лібералізму, перший голова ЛДПУ Володимир Климчук під час роботи Верховного Суду України. Безпрецедентним був неприкритий тиск виконавчої влади на всі підвладні та непідвладні структури, на керівників органів місцевого самоврядування, вчителів, викладачів, студентів, працівників підприємств, контрольованих “червоними директорами”. В час між двома турами провадилася чистка органів самої влади. В деяких регіонах залякування громадян органами правопорядку поєднувалась із залякуванням кримінальними елементами. Про відкріпні талони та „каруселі” зараз знають всі. Що цікаво, часто відкріпні талони без „карусельного” контролю не спрацьовували. У третьому турі виборів місцеві органи влади в деяких регіонах, не дивлячись на стан інвалідів, „організовано” завозили їх в автобусах на виборчі дільниці. Порушений був навіть нейтралітет церков. Штаб кандидата від влади не зупинився перед використанням крайньої націоналістичної партії ОУН (в Україні), новоствореної маргінальної партії ксенофоба Нечипорука, а з іншої сторони- суперреволюційного провокатора Корчинського та кишенькових “слов’янофілів”.

Як представнику кандидата в ЦВК, мені відомо, що ряд оглядачів вважав так званими технічними кандидатами так званих основних кандидатів загалом не менш як 14 осіб. Але треба чітко визначити, що дійсно технічними були кандидати, що отримували фінансування з відомих джерел. Ми ж ішли самостійно та нікому нічим не зобов’язані. Оскільки я за посадою спілкувався з різними представниками кандидатів і штабами, знаю, що існували домовленості про певні взаємні послуги між штабами. Тому ми не змогли контролювати своїх представників у ряді комісій. Наслідки цього, як і діяльність (або бездіяльність) членів комісії, що голосують за те чи інше конкретне рішення або проти нього, або ж навіть вихід зі складу комісії, передбачити було неможливо. До речі, не хотілося б тут згадувати прізвище представника одного з кандидатів, який на засіданні ЦВК, стверджував, що вільний вихід зі складу комісії є громадянським правом, та нам на майбутнє необхідно передбачити посилення декларативних дефініцій закону підписанням присяги члена комісії та конкретною відповідальністю за невідповідне виконання обов’язків та вихід із комісії без поважних причин.

На українських просторах за останнє сторіччя вирувало багато подій. Але майже весь цей час історія, на жаль, відвела на комуністичну революцію (як у пісні- “революция продолжается”). Останні 15 років посткомуністичної кризи я розумію як кримінально-бюрократичну революцію, обумовлену як судомами комунізму, так і “творчістю” нової номенклатури. Спротив народу проти нечесних виборів і нечесної влади, що зараз відомий світові як помаранчева революція, фактично став загальнодемократичною контрреволюцією. Нічого поганого в цьому терміні немає. Головними ознаками контрреволюції є саме спротив і вимога виконання законів. Подібні події спрацьовують тільки у столицях, і саме в першу чергу столиця висловила своє несприйняття скомпрометованої влади.

Ряд лідерів ЛДПУ, в тому числі автор цієї статті, закликав членів партії та її симпатиків проголосувати у другому турі за В.Ющенка. Аналогічною була наша позиція і надалі.

Що стосується чесних виборів, і відповідно чесної роботи комісій, то вони стали можливими з певним підйомом демократії після довгого періоду виборів без вибору. У перші роки комуністичної влади, маючи досвід розгону „Учредительного собрания”, комуністи взяли курс на фальсифікації- від „малювання” голосування на з’їздах ВКП(б) до масштабних виборчих викривлень на виборах у Ради. Потім винайшли вибори “одного з одного”.

Після так званої перебудови, на перших демократичних виборах, коли з’явилася можливість висувати різних кандидатів, робота комісій, призначених ще минулою владою на місцях, була на диво серйозною, відповідальною, чіткою та чесною. В перших демократичних виборах я був відповідальним від своєї установи за організацію виборів на одній із дільниць на Батиєвій горі. Хоча формально працював старий, так би мовити, державно-виробничий механізм організації виборів, люди не були пов’язані з ніякими зобов’язаннями щодо певних кандидатів та малювання 99,99%. Згадую як довірена особа кандидата, що за 3-4 роки по тому неодноразово брав участь у підрахунку голосів разом із членами дільничних комісій, що найбільшими порушеннями були тихі підказки громадянам при дуже обмеженому (40-50 бюлетенів на міську дільницю) голосуванні на дому, які кандидати кращі.
Поступово спадкоємці КПГБ вчилися технологіям. Ще до 1998 року можна було розраховувати на порівняно чесну роботу дільничних, меншою мірою- окружних комісій. Вже на місцевих виборах 1998 року спостерігалися такі моменти, як зацікавленість дільничних та окружних комісій у бонусах впливових кандидатів, великий системний вплив комунальних служб, що протягали своїх кандидатів у районні та міські ради, а також на парламентських виборах здійснювали волю влади. Були здійснені невеликі, але суттєві коригування підсумків голосування і по всій країні, з метою витягнути деякі сили за рахунок тих, хто завідомо не пройшов виборчий бар’єр. Далі- більше, а останні результати відомі всім. За другим президентом, який вважав, що Україна є великим „Південмашем”, і саме так намагався „управляти” країною (про небезпеки цього, як і про суспільні небезпеки створеної могутньої самодостатньої виконавчої вертикалі, відкрито попереджала ЛДПУ), і його адміністрація вирішила, що вона може моделювати політикум, вибори, владу, і взагалі, за допомогою своїх власних можливостей, технологій та підконтрольних ЗМД (засобів масової дезинформації) створити, користуючись комуністично-матеріалістичною термінологією, таку собі суб’єктивну реальність. Та їх „реальність” не відповідала дійсності.

До формування комісій. Питання створення, підпорядкування та відповідальності виборчих комісій, як і виборчої системи взагалі, дуже часто є предметом аналізу та проектів правознавців, юристів високої кваліфікації. Ряд прекрасних проектів, що представлялися просвітниками та фахівцями, не був впроваджений тому, що конструювання політикуму, виборчих систем, систем підрахунку волевиявлення народу є нереальним. Це завжди предмет суспільного компромісу.

Повторюся, що участь представників кандидатів у виборчих комісіях дозволила вирішити ряд практичних питань, в тому числі отримувати оригінали протоколів комісій. Тобто цей принцип формування комісій був правильний, і його треба модифікувати до всіх виборів, організувавши незалежні від влади виборчі комісії зверху донизу, достатньо незалежні, стабільні та авторитетні. Тому я пропоную, використавши існуючий принцип формування ЦВК за партійним принципом через парламент, ввести в неї також двох-трьох авторитетних представників від партій, що регулярно беруть участь у виборах, але не представлені в парламенті, двох представників від громадських організацій, що регулярно здійснюють контроль за виборчими процесами, а також одного-двох незаангажованих (розумію, що це не просто) фахівців з виборчого права. Аналогічно комісії нижчого рівня повинні формуватися відповідною представницькою владою за тим же принципом.
Також треба відпрацювати питання пристойної оплати роботи в комісіях, а також підвищення кваліфікації членів комісій та технічних працівників. Організація роботи комісій має передбачати відрив членів місцевих комісій від основної роботи на весь час діяльності комісій та навчання.

Чесно кажучи, важко прописати без певного досвіду механізми ротації членів комісій,- адже після кожних виборів міняється і політикум. Поки що основним варіантом може бути звільнення зі складу комісії в разі явних порушень, а обрання нового члена- з партій-переможців, не представлених раніше в представницькій владі.

Маючи не тільки обов’язки, передбачені законом та моральним імперативом, але і чітко прописані права та гарантії, члени комісій зможуть виконати свій громадський обов’язок і стати авторитетними та шанованими членами суспільства.
 
23.04.2018  16:56
Шановні молоді колеги, друзі! Ліберально-демократична партія України звертається до вас у важкий поворотний момент історії України. Ставайте частиною ліберальної спільноти, давайте разом змінювати ситуацію в країні! Ми пропонуємо Україні Ліберальну перспективу. Наша політична сила як ідеологічна партія європейського парламентського типу має більш як чвертьвікову історію. ЛДПУ ніколи не була клановою та перебуває у відкритому спілкуванні з партіями ліберального напрямку, з рядом громадських організацій, у тому числі молодіжних. На відміну від традиційних прикладів недостатньої участі молоді у керівництві українських демократичних партій нового часу, ми завжди надавали можливості молодим людям для прогресу в партії. Активна молода людина ліберального світогляду має всі шанси стати лідером партії, увійти в центральні керівні органи, кандидувати в депутати, президенти. Разом переможемо!
Партійні новини
Лібералізм: теорія і практика
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet