Головна Контакти Карта сайту




08 серпня, 2020
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Ідеї Лібералізму в Україні

Версія для друку
Учора ще раз перегорнув кілька солідних енциклопедій і знайшов сотні імен, яким виголошено "смертний" вирок - ліберал, буржуазний ліберальний діяч. Лібералізм, ця дуже важлива ідеологія в українській історії, на жаль, не була навіть достатньо дослідженою.

Самоусвідомлюючий лібералізм пов'язаний з класичним комплексом ідей, який заволодів європейською громадською думкою після Великої французької революції. Центральне місце в ньому посідає ідея пріоритету людини перед будь-якими соціальними структурами і системами, ідея свободних людей (liberte). Крім неї, є ще дві, а усі разом вони становлять знамениту тріаду: свобода, рівність, братерство. Істотну поправку в тріаду вніс марксизм, створивши свою теорію суспільства і держави. Він відмовивв у свободі, рівності (правовій) і братстві усім соціальним верствам, окрім однієї, - пролетаріату. Така суттєва "поправка" на практиці призвела навіть не до диктатури пролетаріату, а до диктатури партійно-адміністративного апарату, до тоталітарної держави.
Орієнтований на ідеали французької революції, лібералізм, на відміну від анархізму й марксизму, не сприйняв їхні насильницькі методи. Його шляхи досягнення цілей - реформізм, еволюційний розвиток, впплив на свідомість (але без маніпуляцій!).
Лібералізм має ще один аспект - духовність, спрямованість на гуманістичні цінності. Йдеться про філософію, мораль, естетику, художню творчість, побутову культуру. Піднесення на вищий рівень цих цінностей є важливою і характерною рисою саме лібералізму, включно й українського.

Якщо оглянути історію суспільних ліберальних рухів в Україні, необхідно насамперед відзначити діяльність і програмні документи декабрисстів. Запропонована ними система реформ ґрунтувалася на звільненні людей від правової нерівності й утвердженні республіканської форми правління. При цьому декабристи спиралися не лише на європейський досвід, а й наш, вітчизняний, зокрема на досвід народовладдя у Новгороді й козацькій Україні. Це був перший серйозний виклик автократичній системі, самодержавству. У літературі як синоніми цього поняття на той час вживались "тиранія" і "деспотизм".
Ліберальний рух першої половини XIX ст. підготував одну з визначних подій в історії країни - реформу 1861 року. Характерною рисою ліберального руху в Україні є те, що він розпочався й відбувався під знаком визволення і об'єднання народів у руслі загальнослов'янського руху, прагнучи, говорячи сучасною мовою, "нового союзного договору". Його надихали ідеїїчи, говорячи сучасною мовою, "нового союзного договору".

Його надихали ідеї Коллара, Шафарика, Домбровського, Ганки. Його розвивали Максимович, Срезневський, Венелін, Гулак-Артемовський, Куліш, Костомаров, Маркевич та багато інших. У двадцятих, тридцятих і сорокових роках під впливом цих ідей було засновано організації і товариства, як то "Слов'янське товариство", "Товариство об'єднаних слов'ян", "Київська молодь" та ін. Яскраву сторінку в історії лібералізму в Україні становить діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Його засновниками були Костомаров, Куліш, Маркевич, Бєлозерський, М.Гулак, Навроцький. Як відомо, активним членом братства був і геніальний український поет Тарас Шевченко.

Передбачалось створити за нацціонально-територіальним принципом федерацію з штатів-держав, які об'єднуватимуть одну або кілька національностей. Щодо Києва, то він не мав належати жодному з штатів, а стає столицею спільного сейму. Тут домінували три засади - рівність людей, рівність мов і спорідненість культур. Багато пунктів програми співпадали з Конституцією Микити Муравйова. Позитивізм, який проникає у різні сфери життя другої половини XIX століття, безсумнівно, стає тим ґрунтом, на якому інтенсивно розвивається ліберальний рух і формуються прогресивні партії. Вони проповідують поступ через реформи і "самодержавство народу".

У кінці XIX і на початку XX століть ліберальні настрої є панівними серед професорів і викладачів Київського, Харківського і Львівського університетів. Серед них з'являються такі видатні постаті, як В.Антонович, М.Драгоманов, Б.Кістяківський, Є.Чикаленко та ряд інших. Гуманітарні науки розвивають інтеграційні ідеї, як то історико-порівняльний метод, ідея Гете про всесвітню літературу, ідеї генетичної спільної культури. Гучної слави зазнали ліберали короткого періоду незалежної України. Зокрема, політолог, конституціоналіст і історик В'ячеслав Липинський, письменник і дипломат Максим Славинський, політик і культуролог Іван Лисяк-Рудницький.
Окремої розмови потребує постаать академіка В.І.Вернадського, відомого творця теорії ноосфери, вчення про взаємозв'язок усього живого й неживого, про роль людини у створенні нового космосу. Як історик він доводив єдність між гуманітарним та природничим знанням. Як громадський діяч захищав партійний плюралізм. У радянський період лібералізм існує у різноманітних формах критичного мислення, спрямованого проти тоталітаризму. Це не тільки історія відкритих виступів дисидентів, а й історія внутрішньої опозиції, навіть внутрішньої еміграції. Йдеться про зусилля так званої деполітизації та деідеологізації культурного життя. Це відкинуті проекти економічних реформ, засуджені або замовчані художні твори, видання та виставки культурної спадщини, нонконформізм у музиці, перекладацька діяльність, що через світову літературу домагалась непрямої критики тоталітаризму. Це й історія розвитку езоп мови - двозначна критика чужих тоталіової мови - двозначна критика чужих тоталітарних режимів, псевдоісторичні романи, пропаганда сучасної думки у формі критики творів з філософії, соціології, естетики, літератури західних авторів і т.д.
Отже, традиція лібераалізму зберігалась і продовжувалась. Проте саме тепер ідеї лібералізму можуть широко увійти в науку, культуру, освіту, вагомо впливати на формування нового світогляду. Партія може й повинна сприяти цій справі. Думаю, також, що теперішні семінари, наукові конференції, випуск наукової літератури стануть істотною частиною партійного життя.

(Век.21. Седмичник за политика и культура. Издание на Радикалдемократическата партия.
София-1990. 17 октомври)
 

11.02.2007 
Вступне слово академіка НАН України Мирослава Поповича
15.02.2007 
17.02.2007 / З виступу на засіданні круглого столу
17.02.2007 / З виступу на зустрічі Президента України Л.М.Кравчука
18.02.2007 / Кандидат у народні депутати по Ватутінському виборчому округу N 2 відповідає на запитання нашого кореспондента
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)


 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet