Головна Контакти Карта сайту




17 січня, 2020
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Ліберальні візії

Версія для друку
Читач, який хоч трохи цікавиться політикою, повинен познайомитися із збірником статей Володимира Климчука "З погляду ліберала".

Не тому, що політичний спектр в суспільствах європейського типу завжди мав нішу ліберальної партії, хоча й заселену в останні десятиліття дуже скромно. Йдеться не про суто партійні угрупування з їх організаційними, програмними та іншими конкретно-політичними практиками. Вже після Першої світової війни ліберали спочатку у Великобританії, а потім і на європейському континенті втратили першорядні позиції і відійшли з політичної авансцени на другий план. Класичний приклад ролі ліберального типу партії в сучасній Європі демонструє Вільна Демократична партія Німеччини: вона не спроможна конкурувати з гігантами правиці і лівиці - християнськими демократами та соціал-демократами, але завжди має "золоту акцію", ті голоси, яких одному з гігантів не вистачає для формування уряду. Місце лібералів XIX - початку XX століття на лівому фланзі зайняли партії, що спираються на профспілки та середній клас; європейські ліберали залишилися партіями великого бізнесу та вищих кіл інтелігенції і, очевидно, і в найближчому майбутньому не матимуть великих політичних перспектив. Тим більше, що сучасна консервативна правиця захищає традиційну спадщину, побудовану на ліберальасадах, і в наш час слова "лних засадах, і в наш час слова "ліберал" і "неоконсерватор" часто звучать як синоніми.

Однак лібералізм як соціально-політичний і культурний проект не тотожний його конкретним партійно-організаційним втіленням. Навіть той факт,, що неоконсерватори запозичили в свої програми традиційні настанови економічного лібералізму, свідчить про живучість ліберальної ідеології і її засадничий характер для сучасного європейського політичного мислення. До речі, так званий економічний лібералізм якраз не є неминучим для політика ліберального спрямування; такі ліберально-демократичні політики, як американський Президент Ф.Д.Рузвельт, широко застосовували державне втручання в економічні процеси, що і тоді, і сьогодні, вже заднім числом, викликає критику з боку неоконсервативних противників ліберального "Нового курсу" тридцятих років.

Ліберальний (за Маннгаймом - "прогресивно-реформаторсьький) "стиль мислення" спричинився до утвердження в європейській свідомості певних засад, що фактично прийняті як обов'язкові для цивілізованого суспільства. Сучасне суспільство збудоване на визнанні переваги людської особистості та її прав над усім іншим. Анархістському і насильницькому волюнтаризму протистоїть в ліберальному розумінні об'єктивний правовий державний порядок. Однак особистість в ліберально-демократично організованій державі залишається на першому місці, оскільки цінність суспільних груп або установ вимірюється винятково тим, наскільки вони захищають права і інтереси окремої людини і сприяють здійсненню її цілей. Ці принципи втілюються в правах людини, що в сукупності іменуються громадянською свободою, а саме в праві людини на: (1)свободу, (2)власність, (3)безпеку і (4)опір насильству. Принципи громадянської свободи явно сформульовані вперше у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.) і виражають її гасло "свобода, рівність, братерство". Це гасло звучить сьогодні дещо наївно і по-максималістськи, і після трагічного досвіду насильницького встановлення всезагальних братств і рівностей воно формулюється сьогодні дещо стриманіше - як гасло свободи, справедливості і солідарності. Щодо гасел і ідеології завжди можна сперечатися, але суть справи не в них, а в тих політико-правових настановах громадянської свободи, які мають цілком конкретне вираження.

В нашому суспільстві, яке тільки починає на практиці засвоювати європейські цінності, нерідко неприйняття конкретних ліберальних політичних практик переростає нна критику ліберальних засад суспільного життя. Цьому сприяє давня імперська антидемократична традиція, що виховала зневажливе ставлення до лібералізму як нібито ознаки слабкості і безхарактерності. Слово "ліберал" в загальному вжитку досі містить подібні зневажливі конотації. Це, зрештою, є не більше ніж вияв політичної некультурності і має бути ліквідоване простою про не більше ніж вияв політичної некультурності і має бути ліквідоване простою просвітницькою працею. Автор даної книжки Володимир Климчук за фахом є вченим-філологом, політикою він зайнявся тільки в останні п'ятнадцять років - час великих потрясінь, був організатором і першим головою Ліберально-демократичної партій України, в якій продовжує працювати і далі; я, зрештою, не акцентував би увагу безпосередньо на партійних реаліях і хотів би говорити переважно про сутність ліберального проекту як такого. З цього погляду характерною рисою цієї книжки і цього автора є пов'язаність політичної проблематики з загальнокультурною, політичної історії - з історією культури, зокрема української національної культури. Автор як фахівець в галузі славістики і, конкретно, знавець болгарської літератури пропонує читачеві історію лібералізму в Україні в контексті слов'янської культурно-політичної історії. Навіть передісторії, тому що з аналізом передумов становлення українського ліберального проекту пов'язане все наше культурне минуле, починаючи з християнізації Русі. Значний інтерес в цьому відношенні становить вміщена тут праця Володимира Климчука "Споконвіку було Слово... (Нова метафізика у слов'ян )", опублікована свого часу в "Сучасності" (1999). Варто звернути увагу на ті можливості, які відкривалися перед вітчизняною культурою вже через загальнохристиянські парадигми. Несподівані паралелі відкриває і історія визвольного руху інших слов'янських народів, коли після перемоги над османським імперським гнітом "комплекс ідей свободи згас у нових реаліях життя" ( "Текст і метатекст Івана Вазова"). Загрози ліьному життєвлаштуванню нації беральному життєвлаштуванню нації зростають за умов, коли століттями народ "плекає, розвиває і міфологізує ідею державності" (там же).

Лібералів нерідко не люблять саме за те, що вони схильні до деміфологізації життєвих реалій; ссуспільству буває приємніша фігура пророка, ніж скептика. Але не можна сподіватися на успіх без тверезого голосу раціоналіста, нещадного до реальності саме тому, що спрямований на високі ідеали майбутнього.
Сильні позиції аввтора проявляються в тому, що він не вдовольняється аналізом політичної поверхні сучасного життя - його цікавлять глибинні культурні засади суспільності. Є люди, які легко переступили певний політичний поріг, що відділяє тоталітарне минуле від нової епохи, - легко і непомітно, без внутрішніх криз, по суті лишивши недоторканим старе духовне обладнання і замінивши лише риторику і владні орієнтації. В.Климчук (зокрема в статті "Естетика тоталітаризму") показує еволюцію людської свідомості, способу життя і самовияву індивіда за умов режиму, що встановився внаслідок перемоги "Жовтневої революції". Він підкреслює, що йдеться не просто про захоплення влади певними політиками - йдеться про значно серйознішу річ: для багатьох інтелектуалів цілого світу Жовтнева революція була завершенням "багатовікового богоборчого процесу", імовірним початком кардинально нового етапу звільнення людини. Без аналізу особливостей ленінського, сталінського та післясталінського етапів неможливо уяснити тієї внутрішньої кризи, в якій опинилося суспільство - і неможливо поставити діагноз тим симптомаітарного минулого, які часом нм тоталітарного минулого, які часом непомітні для нас, але істотно і негативно впливають на наші долі.

... Словом, книжку не варто переказувати - її треба читати. Можна і треба в чомусь сперечатися з автором, не всі приймуть його конкретні політичні орієнтації, але безспірне одне: той, хто подивиться на нашу сучасність після того, як спробує осмислити її з позицій, запропонованих автором, щось прийме, а щось відкине, - той буде розуміти світ краще і буде чесніший з собою.

Мирослав Попович,
Академік НАН України
 

11.02.2007 
Вступне слово академіка НАН України Мирослава Поповича
15.02.2007 
17.02.2007 / З виступу на засіданні круглого столу
17.02.2007 / З виступу на зустрічі Президента України Л.М.Кравчука
18.02.2007 / Кандидат у народні депутати по Ватутінському виборчому округу N 2 відповідає на запитання нашого кореспондента
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)


 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet