Головна Контакти Карта сайту




17 січня, 2020
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Україна 1990-х

Версія для друку
Процеси, що відбуваються в соціально-економічному і політичному житті України, ми оцінюємо за такими необхідними засадами нашої прийдешності - права і свободи людини, громадянське суспільство, вільне підприємництво, ринкова економіка. У реалізації цих засад мав би, на нашу думку, і полягати зміст реформ. Але в дійсності спостерігаємо дещо іншу картину.

Роки існування незалежної держави позначені безупинним падінням усіх економічних показників. Зрозуміло, що це - продовження того падіння, яке розпочалося ще за часів комуністичного режиму. Прооте темпи і рівень падіння змушують говорити вже про нову його якість. Наш час називають іноді "диким капіталізмом". Я категорично заперечую таку формулу, не тільки через її абсурдність для України кінця XX століття, а й через її аморальність і цинізм. Вона породжена і поширюється філософськими адвокатами економічного бандитизму. З філософською глибокодумністю на неї пристає й чамічного бандитизму. З філософською глибокодумністю на неї пристає й частина інтелігенції.

Але ж насправді ми ввійшли в ту стадію суспільно-економічного розвитку (точніше деградації), ім'я якій - "остаточно здичавілий соціалізм". Його головна ознака - панування державної власності і державного вииробництва при напівлегалізованому приватному розподілі, що виступає у вигляді комерції, підприємництва, навіть ринку. Отож, це передусім брутальний вихід на поверхню тіньової, кримінальної економіки, що паразитувала на державній економіці й була вже добре відома з часів Брежнєва, Черненка, Горбачова. "Дикий капіталізм" мав місце за інших культурно-історичних умов і за іншого технологічно-промислового рівня. Він руйнував примітивні замкнені економічні цикли, був спрямований на розвиток фінансово-промислового капіталу, на само інвестування.

Ми ж спостерігаємо те, чого світ ніколи не знав, - паразитування малих підприємств на виробничих фондах, технологіях, ресурсахх, фінансах, на робочій силі державних підприємств, формування приватних статутних фондів (включно і банківських) за рахунок державних підприємств, а також відверте привласнення і розкрадання.

А до яких розмірів виросла та славнозвісна "підсобка", що в часи "розвинутого соціалізму" годувала і забезпечувала дефіцитами багаточисельну партійно-державну номенклатуру! Нині вона працює на так званого посередника, віддаючи за безцінь (проте за добрі винагороди) продукцію всіх галузей державного виробництва. Відбувся союз промисловця і підприємця... Специфічного промисловця - керівника державного виробничого комплексу, або "червоного дира", і специфічного ж підприєректора", і специфічного ж підприємця - тіньовика. Організаційно оформившись, такий союз успішно опановує владою. Схожий процес відбувається і в сільському господарстві.

У фінансово-економічному житті вийшла на поверхню і роззрослась до всеохопних масштабів ще одна суто соціалістична технологія - маніпуляція на готівковому і безготівковому розрахунках. Передусім, як і в минулі часи, це спосіб переведення державних грошей у приватні кишені. На цих операціях спеціалізуються і псевдопідприємства, і банки та фонди. Суттєво збагатився цей спосіб включенням до нього валютних операцій.

Більшість сьогоднішніх технологій обкрадання держави, а отже й народу, виникли саме в соцціалістичному способі господарювання. Фіктивні показники обсягів робіт, фіктивні акти, договори та накладні - усе це звідти. Центральною фігурою в економіці став не економіст, а бухгалтер. Нині - це справжній майстер "багатоходівок" з фіктивними договорами.

Демпінговий експорт продукції державних підприємств та імпорт для них же сировини, устаткування, товарів за завищеними цінами - цього також не знає ні "дикий", ні розвинутий капіталізм. До тогоо ж незрідка завозиться продукція, з якої вітчизняне виробництво ніколи не скористається.

Таких технологій і механізмів можна назвати безліч. Усі вони ддористається. Таких технологій і механізмів можна назвати безліч. Усі вони добре відомі учасникам економічного життя - від робітника заводу або початківця-підприємця до міністрів, депутатів та самого Президента.

Явища, названі вище, складають соціально-економічну систему, яка не має жодного стосункку ні до цивілізованого, ні до "дикого" капіталізму. "Дикокапіталістичною" новацією у ній можна назвати хіба що трастові або банківські та інші піраміди, коли обдирають людей не через державний сектор, а безпосередньо. Розробники законів і положень про трасти, так само як і законодавці та урядовці, знайомилися зі взірцями документів західних країн і добре знали, що у всьому світі повернення внеску певного розміру гарантується державою. Проте йшлося про дуже великі гроші й потрібно було усунути будь-який контроль. У розслідуванні справи з трастовим законодавством, як і в усіх інших випадках, цей аспект не розглядається.

Сьогоднішня суспільно-економічна система є насккрізь кримінальною, і кожний господарник, з власної чи проти власної волі, є її заручником. На цьому будувались і ще більшою мірою будуються тепер принципи соціалістичного управління. Зрозуміло, що в такій ситуації цивілізованого бізнесу бути просто не може. Чи є в Україні бодай один реальний підприємець, який не приховував би частину прибутку, не "відстьобував" дещицю органам владиховував би частину прибутку, не "відстьобував" дещицю органам влади, тим чи іншим інспекціям, державному і пов'язаному з ним "приватному" рекету?! Прикро, але до шахрайських махінацій змушені вдаватися навіть ті підприємці, які вміють і бажають заробляти гроші чесною працею. Спостерігаємо, як природно соціалістичний жаргон змінився постсоціалістичним. Сьогодні не потребують розшифровки слова і вирази на кшталт "варити гроші", "відмивати гроші", "крутитись", "наїхати", "кинути", "круті хлопці" та ін., - оскільки перебувають у щоденному вжитку. Слово "бандит" означає майже офіційно визнану професію.

Перспектив у такої системи і такої економіки немає і не може бути. У звітах за 1995 рік урядовці з гордістю повідомили про сповільнення темпів ппадіння, забувши сказати, що країна сягнула такої межі, де падіння гальмується вже самою "атмосферою" - тобто граничними рівнями споживання. До того ж аналіз структури показників падіння призводить до ще невтішніших висновків. При загальному падінні виробництва на 12%, у переробних галузях цифри наближаються до 30-40%. Отже, економічне життя тліє лише довкола природних ресурсів.

Ось загальна схема руху капіталів і товарів: імпорт енергоносіїв зі ССходу в кредит, видобування сировинних ресурсів в Україні, експорт напівфабрикатів за заниженими цінами на Захід, активне проїдання валюти шляхом імпокатів за заниженими цінами на Захід, активне проїдання валюти шляхом імпортування товарів широкого вжитку. Кредити Заходу, які передбачалися для реформ, спрямовуються на погашення боргів Сходові. Спостерігаємо не лише падіння, а й зростання: росте борг "зліва", "справа" і "зсередини" (внутрішній борг). Зовнішній борг сьогодні складає вже понад 8 млрд. доларів, тобто більш ніж удвічі перевищує річний бюджет, а внутрішній взагалі важко піддається обчисленню. Про динаміку його зростання можна судити хоча б за термінами виплати заробітної плати...

Занепад економіки походить від загальної кризи системи, яку ось уже чотири роки консервує влада України. Джерелом збагачення комуністичної номенклатури завжди було кермо влади. Крали там, дее керували, а не там, де володіли. Усі державні інституції працювали виключно на владу, і цей принцип в основі залишився незмінним. Абсолютна більшість населення була й залишається відчуженою і від власності, і від влади. У цьому - суть соціально-економічної системи, що невідворотно веде її до тотальної кризи. Нові явища породжує та сама система. Її найпоказовіша сьогодн до тотальної кризи. Нові явища породжує та сама система. Її найпоказовіша сьогоднішня ознака - суцільна криміналізація всіх сфер суспільного життя.

Величезний державно-партійний апарат і в минулому годувався передусім за рахунок пільг і зв'язків. Нині вони проступили у відверто кримінальній формі, ба більше, ччиста заробітна платня практично нікому не забезпечує елементарних життєвих потреб. Криміналізуються чиновництво, суд, силові структури, економічна наука і т.д. Державні, кримінальні або напівкримінальні структури утримують засоби масової інформації, створюють громадські організації, визначають усе політичне життя країни. Тож про які права і свободи, про яке громадянське суспільство можна говорити за цих умов?

У сучасних політологічних дослідженнях влладу в Україні іноді називають бюрократичною олігархією. Але мають рацію і ті, хто бачить у ній кланово-мафіозну структуру. А точніше, це є складнішим утворенням, до якого входять і промисловець ("червоний директор"), і підприємець (тіньовик), і представник офіційної влади, і кримінальний авторитет. При цьому роль останнього, тобто вже цілком деструктивного начала, щодалі зростає. Згодом він визначатиме все "державне будівництво", в якому адміністративно-територіальний розподіл зміниться на контрольовані авторитетами зони. На тому й скінчаться розмови про сильну президентську або парламентську владу, про державні вертикалі й горизонталі. За соціологічними да дааними, тільки 27 відсотків опитуваних довіряє міліції. Таке число назвав міністр внутрішніх справ наприкінці 1995 року. Менш за все в тому винна сама міліція - адже всправ наприкінці 1995 року. Менш за все в тому винна сама міліція - адже вона зобов'язана бути на боці влади. А от про рейтинг державців, у тому числі й Президента, наші "незалежні" соціологи мовчать, знаючи, що він наближається до нульової позначки.

Влада в Україні породжена наявною соціально-еекономічною системою, її представники є її висуванцями і заручниками. Органи правопорядку будуть нескінченно боротися з масовими правопорушеннями, можуть використовуватися у конкурентній боротьбі злочинних груп, але вони не можуть бути спрямовані владою на боротьбу із системою. Скільки б не запевняли Президент, уряд, Верховна Рада про своїх рішучі наміри повести боротьбу з корупцією, мафією, усіма видами економічної злочинності, скільки б не створювали "комісій", "комітетів" і "служб", жодна серйозна кримінальна справа не була і не буде за нинішньої влади розслідувана до кінця. Розслідування могло б оголити технології і механізми світу згубної економіки, пооказати складне переплетіння його прямих і закулісних учасників, висвітлити мотиви тих чи інших дій можновладців, поведінку політичної еліти. Зміст судових справ полягав би зовсім не у вироках Кудюкіним, Боженарам чи Ткаченкам, а в окремих ухвалах, які дорівнювали б вирокові самій системі і були б "резонансними" по-справжньому.

На жаль, доводиться говорити, що Україна як була, так і залишається "заповідником комунізму". У Верховній Раді домінують комуністи і націонал-комуністи, виступаючи під різними назвами, включаючи "соціалістів", "аграріїв", "державників". Те ж саме спостерігається у радах нижчого рівня і президентських службах. Стноменклатура поповнюється новою, яка чара номенклатура поповнюється новою, яка часто виступає під машкарою "безпартійних" або й "демократів". Усі вони єдині у прагненні панувати над злиденним, безправним народом-рабом, у нав'язуванні йому своєї волі. Усі вони сповідують гасло "Навести порядок!", що означає дати їм ще більше влади й привілеїв. Найцинічніші з них - "демократи", які домагаються державних місць при будь-якому політичному курсі, при будь-якому Президенті й уряді, пропонуючи себе в якості демократичної ширми.

Ніщо в діях нинішнього Президента не дає надії на серйозне реформування країни. Він крок за кроком повторює шлях свого більш високого у компартійній номенклатурі попередника. Його ппередвиборна програма була цілком популістською і не відрізнялась від звичайних лівих програм. Виборчу кампанію забезпечили "червоний директорат" і пов'язане з ним підприємництво. Обійнявши посаду, новий Президент згідно з модою часу оголосив себе реформатором, що не дуже налякало Верховну Раду, оскільки вона не повірила (маючи достатньо підстав) у серйозність його реформаторських намірів. Для неї він був і залишається "своїм". Верховна Рада не лише прийняла його програму регульованої державою та ще й соціально спрямованої "ринкової" економіки, а й висловила глибоке задоволення кадровою політикою, спрямованою на збереження номенклатури. Далі розпочалась буденна президентська робота, де на першому місці - "піднесення" міжнародного авторитету країни, роздавання державних премій-нагород-звань, привітання учасників численних зборів-нарад-декад, а також "зустрічі з трудящими".

Реформаторські гасла залишилися гаслами, а наміри зробити ряд рішучих кроків засвідчили повне нерозуміння суті реформи, через що й закінчились поразкою. Зокрема, ілюзорною виявилась спроба позбутись уже на початку 1995 року підприємств-банкрутів через систему векселів. Адже постало закономірне питання: кому пропонувати векселі боржників і куди подіти мільйони безробітних у разі припинення діяльності підприємств? Зрозуміло, що тут Президент "переплутав" порядок ходів, "забувши" про упереджуючий хід - роздержавлення та приватизацію. Добрі наміри завершились тим, що всі заводи, комбінати, шахти, а також і колгоспи фундаментально сидять "на картотеці". Всі вони в "реформаторський період" виявилися ще більш одержавленими. Водночас "картотека" вже повністю звільнила директорський корпус від відповідальності за господарську діяльність. Підприємства й цілі галузі, що мають створювати бюджет держави, просять кредитів, субсидій, пільг. Просять від Чиновника-з-великої-літери. Такий порядок є вигідним і для цього чиновника, і для господарника, а найвигіднішим - для тіньовика.

Щовесни у Верховній РРаді відбувається великий торг під назвою "підготовка до посівної кампанії". Це свято чисельних постачальників, що стоять за спинами керівників аграрного сектора: ні для кого ж не таємниця, що пільгові кредити лише в мізерних сумах потрапляють до сільської каси, а дешеве пальне в мізерних кількостях - на польові стани. Триває практика довільної фінансової підтримки державою (тобто чиновником) як галузей, так і окремих підприємств. З другого боку, чиновник встановлює і прямі контакти з посередником, який паразитує на державних підприємствах. Якщо раніше за видачу ліцензії брався одноразовий хабар, то сьогодні частка чиновника обумовлюється у кожній торговій операції. Зустріч державної економіки з приватною в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, обов'язково породжує "третю економіку" - кримінальну, яка стала визначальною для українського суспільства.

Ефективний вихід із цієї ситуації може бути тільки один - створити для ринкової інфраструктури відповідну їй виробничу основу: приватне виробництво. Інший шлях пропонують "ліві" сили - шлях повернення в минуле. Як правило, тут маємо справу з чистою демагогією, дуже рідко - з тим, що умовне зветься "ідеалізмом". Президент, який обіцяв оголосити війну злочинності, не виграв тут жодної битви. Реорганізація правоохоронних органів сама по собі нічого не дає. Вони працюють в абсолютно кримінальному просторі й тому можуть до нескінченності нарощувати показники. Порушення справ щодо економічних злочинів має сьогодні вже довільний характер, часто відбувається за наводкою конкуруючих структур. До бюроократичної утопії слід віднести президентські прогнози щодо фінансово-грошової стабілізації, а тим більше про початок економічного піднесення вже з кінця 1996 року. Обіцянка ввести національну грошову одиницю - у жовтні 1995 року - нині викликає роздуми лише певного характеру: це була економічна авантюра чи пропагандистський трюк?

Реформаторською риторикою прикривається заморожування існуючого стану й побудова "капіталізму" для вузькогоо кола людей.

Громадяни країни усунені від активної участі у приватизаційному процесі й від контролю за ним. Підприємництво не має ні матеріальної, ні фінансової бази для нормального старту, до ж придушується податковою системою. Устого ж придушується податковою системою. Усе це і є реальною державною політикою.

Соціальні наслідки такої політики - наша буденщина. Середня заробітна платня порівняно з 1989 роком знизилася майже в 5 разів, а пенсія - в 10.. Це означає, що Україна перебуває за рівнем життя на одному із останніх місць у Європі. Це означає також значне погіршення індексів якості життя, зокрема таких, як кількість злочинів, захворювань (особливо психічних), самогубств, співвідношення народжуваності і смертності, еміграції та імміграції, показників стану культури, освіти, науки і т.д. Тривале перебування у штучно замороженому періоді так званої перехідної економіки веде до деструктивних наслідків загальнонаціонального масштабу. Воно перетворило абсолютну більшість членів суспільства на аутсайдерів, людей, неспроможних використати свій потенціал, знання й досвід, зневірених, дезорієнтованих і пригнічених.

Крім того, воно інтенсивно і згубно впливає на формування свідомості кількох поколінь молоді. Система цінностей швидко приводиться до принципу "живи одним днем", що, зрозуміло, відбивається на соціальній поведінці, а з часомм - уже й на національній характерології. Тут - найбільша загроза і для держави, і для народу.

Цього, до речі, ніяк не бажають зрозуміти вітчизняні націонал-патріоти. Щодо "політиків-прагматиків", то для них ні категорії "загального"", ні "питань майбутнього" просто не існує.

У часи тотальної кризи перебування маргіналів при владі є згубним для країни, може, не менш згубним, ніж екстравагантності екстремістів. Марнування часу, безініціативність, безвідповвідальність, пошук винних на стороні, посилання на об'єктивні обставини - усе це риси радянського керівника, що прагне посади заради посади.

Ще Леонід Кравчук започаткував гру в прогресивного Презии і консервативний парламентдента і консервативний парламент. Її сенс - відволікати увагу від завдань часу й виправдатися за бездіяльність. Така гра вигідна для обох сторін, і новий Президент продовжив її з парламентом. Скінчивши її, можна розпочинати ще одну - в гарного Президента і поганого Прем'єра, в добрий Кабінет Міністрів і злу Адміністрацію тощо.

Усе це - політичні технології для продовження перехідного періоду й утримання при владі. Ними користуються щоденно "лівіі" і "праві" в парламенті, виявляючи негаласливу єдність у центральних для себе питаннях - депутатського статусу та депутатських пільг. Сплески "принциповості" відбудуться лише перед початком нових виборів, і саме у тих депутатів, які не встигнуть отримати у столиці квартиру й посаду. До того часу вони терпляче нестимуть свій "важкий хрест". "Мучеництво" номенклатури - це також із соціально-політичної демагогії комуністичних часів, коли міфи про великомучеників з партквитками існували поруч із спецторгами. Сьогоднішні захисники народу, наприклад, ніяк не можуть усвідомити, що вони з погляду утримання є такими ж бюджетниками, як і мільйони простих смертних, і, отже, мають страждати поряд з іншими при відсутності грошей у "скарбниці". У день зарплати біля державної каси першими опиняються вищі урядовці, нахабно виштовхнувши із загальної черги вчительку і лікарку, наууковця і працівника культурного закладу. З однаковим успіхом це роблять "ліві", "праві" і "центристи". Політичний курс сьогоднішньої влади слід вважати і антидемократичним, і антиреформаторським.

Залишимо осторонь ритторику так званого соціального захисту. Поставмо найпростіші запитання - чому в одній із найбагатших за ресурсами країн з високорозвиненими промисловими комплексами сотні тисяч висококваліфікованих, освічених, здатних до праці людей не мають попиту на їхні руки і розум? Чому їхня величезна підприємницька енергія витрачається на малоефективні напівлегальні (під виглядом туризму), пов'язані з неймовірними труднощами "човникові" операції, з іншими видами жалюгідної комерції? Чому замість засобів виробництва вони отримали на п'ятому році реформ приватизаційний папірець, що аж ніяк не наблизив їх до цих засобів?

Україна мала - і сьогодні ще не втратила - можливоссті стати у порівняно короткий історичний строк однією із найзаможніших країн Європи. Проте комуністична номенклатура законсервувала демократичні процеси, що розпочиналися ще в колишньому СРСР. Незалежність вона використала для своїх егоїстичних цілей - уникнути декомунізації і зберегти панівне становище в суспільстві. Найгнучкіші з цієї когорти швидко перейшли на націонал-комуністичні позиції, інші - ще продовжують виключно спекулятивно користуватись "інтернаціоналістськими" гаслами. Але візьму на себе сміливість стверджувати, що при збереженні названих тенденцій наші комуністи-інтернаціоналісти при збереженні названих тенденцій наші комуністи-інтернаціоналісти незабаром оголосять себе найпалкішими патріотами. За логікою класової (власне, кланової) свідомості пан Симоненко рано чи пізно прокричить: "Геть від буржуазної Росії!" В обох напрямків українського комунізму залишився спілльний резерв - комуно-комсомольські структури, що дозволяє їм виводити на політичну арену другий і третій ешелони.

Засліплені ідеєю національної держави націонал-демократи чотири роки тому побраталися з комуністичною номеннклатурою. Навіть політв'язні не побачили наслідків цього кроку - вони сподівалися перехитрити своїх колишніх ворогів, оволодіти вищими посадами в державі, взяти під контроль силові структури. Перехитрили ж самих себе... Досвідчена ("найдосвідченіша" в СРСР) українська номенклатура розрахувалася за угоду тимчасовими почесними посадами для найавторитетніших дисидентів і дешевими товарами широкого вжитку - для інших, а владу утримала й далі утримує. Отже, за незалежність доводиться платити дорогою ціною - шлях до демократії і справжньої незалежності виявився для України надзвичайно важким.

Проте саме сьогодні в широких суспільних верствах визріло розуміння стану речей і бажання серйозних змін. Справжнім демократам, справжнім прихильникам реформ за цих умов необхідно не лише згуртуватись, активно виявляти свою во необхідно не лише згуртуватись, активно виявляти свою волю, а й не втратити пильність.

(Сучасність. - 1996. - N 7-8)
Посилання:
 

11.02.2007 
Вступне слово академіка НАН України Мирослава Поповича
15.02.2007 
17.02.2007 / З виступу на засіданні круглого столу
17.02.2007 / З виступу на зустрічі Президента України Л.М.Кравчука
18.02.2007 / Кандидат у народні депутати по Ватутінському виборчому округу N 2 відповідає на запитання нашого кореспондента
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)
18.02.2007 / (Номенклатурні технології)


 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet