Ліберально-демократична партія України
https://www.ldpu.org.ua/liberalism/6153017b218ea/

Ігор Гоппе:Наукове управління. Вступ до головного

28.09.2021, 17:50
Від редакції. Надаємо скорочений виклад декількох лекцій з питань наукової дисципліни "Державне управління" уже відомого вам професійного економіста в перекладі з російської з редакційними уточненнями.

Структури

Будь-яке співтовариство людей (в тому числі суспільство – ред.) складається з двох структур: управління та продуктивних сил.
Розуміння важливості такого поняття, як "Структура управління", має дуже мала кількість людей у суспільстві з тої причини, що саме управління є поняттям на 100% штучним. Що це означає? Еволюція людей йшла від "простого" до "складного", тобто від задоволення фізіологічних потреб у примітивних формах до переходу до більш складних.
Земля, з якої людина бере чи видобуває велику частку благ, спочатку оброблялася палицею із заточеним на кінці каменем, а нині досить складними агрегатами з колосальним ефектом на виході.
Розвиток виробничих форм і технологій зобов"язаний використанню Інтелекту (що розвивався протягом великого історичного часу – ред).
Якщо з виробництвом розвиток більш-менш зрозумілий, то з управлінням як таким складніше. І незрозуміло щодо розпізнавання якихось знань в такому предметі, що здається примітивним (порівняно зі знаннями в області виробництва – ред.)
Але людина, яка хоче стати управлінцем, повинна мати специфічне мислення. Логіка і сенс управління дуже відрізняються від такого у виробничих процесах. Теорія і практика в кожній із структур абсолютно відмінні, що накладає відбиток не тільки в мисленні, а й у здатності вчитися, розвивати вчення і користуватися ним.
Узагальнено можна стверджувати, що якщо в структурі управління важлива людина з мисленням об’єктивним з виходом на "спочатку колективне, а потім особисте" (взагалі загальноатлантична культура ставить суспільне над особистим, а в той же час цінує особистість; а культура фронтіру, начебто не цінуючи особистість, глибинно опирається "колективізації" - ред), то в структурі продуктивних сил превалює мислення "спочатку особисте, а потім колективне" (досить умовно – ред.). Людина з виробничим мисленням не ставитиме в пріоритет і реалізовувати колективне, і від результату в такому наповнювати своє особисте. Він апріорі відмовиться користуватися "об"єктивним" (у сенсі науковим) через нездатність у такий спосіб досягти потрібного йому результату. Наука буде йому "заважати" досягати зрозумілої йому мети. Навіть якщо він і декларує мету, потрібну суспільству, але це зовсім не означає, що він її буде досягати або зможе досягти.

На відміну від людей з "об"єктивним" мисленням, люди з "виробничим" (Его) досить просто знаходять "загальну" мову з масами і, як підсумок, суспільство стикається зі збитками, непомірними зобов"язаннями і боргами. Відсутність знань у таких управлінців їм тільки на допомогу. Не обтяжені "суспільними" зобов"язаннями, вони непогано формують свій особистий бюджет за рахунок спільного. Для таких "управлінців" вести бізнес із оприбуткування бюджету країни, використовуючи державну монополію - саме те, що потрібно.

Люди з виробничим мисленням роблять "бізнес" в управлінні так само, як вони його робили поза ним. Зрозуміло, що результати від початку будуть розглядатися на предмет вигод саме такого управлінця: йому вигідно - значить структура працює. Йому не вигідно, - навіть якщо це вигідно суспільству, - структура чекає. Якщо в структурі управління встановлена ​​програма, в якій домінує науковість, то навіть якщо у владу зайде людина з фальшивим дипломом, функціонувати в ній вона не зможе. Рівень реальної його компетентності і саме "виробниче" (Его) мислення швидко будуть розпізнані і він буде відкинутий. Або зі скандалом, або добровільно.
Але оскільки в нашій реальності науковості в структурі управління немає (незважаючі на офіційне навчання з використанням "новітніх" зразків, поданих у післямові – ред.), то немає і розпізнавання несприятливого мислення і приховуваних цілей від такого.
Якщо суспільство не має вигод від структури управління, яку містить, або вони малі,- значить структура "примітивна" (безперспективна для подальшого її фінансування через податкові вилучення), а вигоди йдуть людям без потрібного "об"єктивного" мислення (тобто без наукового мислення).
Штучна система, яка має використовуватися в структурі управління (Влада), доволі складна і тим складніше, чим успішніше результати від її використання для суспільства.
Люди у владі з "об"єктивним" (науковим) мисленням не зможуть видавати суспільству прості в розумінні і прийнятні для Его-мислення продукти. Це буде завжди складніше і в руслі "об"єктивного" (колективного). Їм буде вкрай важко "загравати" з суспільством, щоби воно підтримало їх закони для досягнення поставлених "колективних" цілей, "опускатися" на рівень суспільства, в якому майже повністю відсутнє правильне розуміння "а що є таке штучна система Держава" (не у плані історичного та цивілізаційно-культурного феномену, а у плані дуже складної системи – ред.), як нею користуватися і заради кого, як формулюється її програмування і чому не вийде говорити відкрито і чесно з непідготовленим до цього суспільством.
Штучна система "Структура управління", як дуже складний і комплексний організм повинна наповнюватися кадрами з науковим підходом і знаннями в такому.
Примітивна демократія, що строкато розквітла в країнах колишнього Совка, дає прекрасний шанс різного ступеня невігластву в управлінні потрапляти в структуру влади і застосовувати в ній ті ж махінації, що і поза нею, але тепер у загрозливо великих масштабах. Особи, що не володіють хоч якими знаннями в управлінні країною, отримують вотум довіри і посади не у відповідності з їх розумінням і знаннями в такому. Їх прихід до влади відбувається за допомогою державної монополії у руслі їх успішності там, де знайти потрібні для управління знання неможливо. Примітивна "демократія" так працює, і нарікати на результати від такого вже не буде адекватною реакцією.
Невігласів в управлінні рятують незнання виборцями питань управління та нездатність спрогнозувати інші варіанти подій на тлі тих, що вже відбуваються. Вони бачать реальність просто, як вона бачиться в житті. А будь у владі люди зі знаннями в такому, їх рішення і програми навряд чи будуть легко зрозумілі масам виборців.

Вищий (центральний) рівень управління

Його навряд чи вдасться повністю тут описати і дати відповіді на всі можливі питання. На перший погляд тема проста. Є парламент, уряд і управлінська вертикаль, - що ще? (Є також влада судова та силові структури. За демократією все це - розподіл влад - ред.).
Але (для фахівця, що звик все бачити через комп‘ютер та мережі – ред.) все це є є певні "іконки", а головне ховається "за ними". І для отримання повної картини доведеться ознайомитися з масою окремих її сегментів, і якщо скласти їх разом, може вийти розуміння цілого. Спочатку будь-яка із зазначених структур у міру розвитку обростає функціями, властивостями, параметрами, технологіями і кадрами.
Структура продуктивних сил без структури управління не зможе довго бути "без господаря" і обов"язково буде поставлена ​​"в стрій" тією управлінською структурою, яка найбільш розвинена і оснащена. Території і ресурси на планеті вже "розібрані" і ніхто не збирається з таким просто так розлучатися. Її досягнення будуть примітивними без шансів розвиватися. Усередині її будуть роздирати протиріччя і конфлікти. Вона не володіє інституціями, що можуть це виключити. Вона не зможе себе захистити від зовнішніх загроз, бо не організована на таке. Вона складається з підприємств, які за своєю суттю постійно перебувають у стані "війни" (конкуренції – ред.) із собі подібними навколо. У кожній такій одиниці свої цілі, завдання і технології в їх досягненні, що рано чи пізно призведе до конфліктної ситуації з іншими. Врегулювати протиріччя без третьої сторони (як мінімум, наприклад, третейського суду – ред.) навряд чи вдасться. Структура продуктивних сил завжди буде залежати від зовнішнього, як би на таке не реагували її складові.
Якщо не описувати еволюцію виникнення і трансформування структури управління, можна констатувати, що в світі вже склалися подібні структури управління з парламентами, урядами, представництвами центральних органів влади на місцах і супутніми інститутами.
Уявіть собі піраміду як стійку конструкцію. Її усталеність не є гарантією в розвитку, бо розвиток передбачає постійного позбування старого, щоби ресурси йшли на творення нового.
Структура повинна мати свій набір "обмежувачів". У структури продуктивних сил - це доступність і достатня кількість ресурсів. Не будь обмеженості в отриманні енергії, навряд чи змогли би створити сонячні батареї або вітрові станції. Дров усім не вистачало (та ще й проблеми з екологією - ред.), і тоді вмикалися мізки. А це тягне зміни в усьому - зв"язках, контрактах (урядових – ред.), забезпеченні всім необхідним з боку структури управління.
У структури управління свої "обмежувачі" (в тому числі правові – ред.). В силу нестабільності продуктивних сил і зростання складності завдань, які їм доводиться вирішувати, в структурі управління затребувані люди з здібностями штучного характеру. Носіїв відповідного інтелекту мало, їх не виробляють в потрібному якості, бо відповідних освітньо-наукових центрів або мало, або їх немає.
Щоби вирішувалися складні цивілізаційні завдання, потрібні адекватні рішення. Сегмент людей, які здатні вирішувати складні проблеми, малий. І щоб людству вижити в умовах з обмеженими ресурсами, йому потрібно якісно розвивати структуру управління. Для цього не досить створювати чергові "іконки" у вигляді інститутів, університетів та інших профільних закладів.
Є потреба у внутрішньому наповненні наявних "іконок", у першу чергу з позиції якості і смислів, яка примушує фінансувати науки і людей у них. Після падіння комуністічніх ідей, тобто коли структури управління країн, що їх сповідували, вичерпали управлінські та виробничі можливості в спробах досягти результатів, настав момент "прозрівання".
Захід не будував комунізм, а займався бізнесом на задоволенні фізіологічних потреб людей і випереджав. Безкоштовного, як мріяли радянські комуністи, на Заході не було, - все було за гроші.

Недосконалі фінансові технології в управлінні часто не дозволяють і нині зробити задоволення фізіологічних потреб легкодоступними. Це викликає негативне ставлення у людей з "ідеалістичним" розумінням, не озброєним науками (щодо розуміння – ред.) суті життєвих процесів. Не можна вирішити (математичне – ред.) завдання в області інтегралів за допомогою таблиці множення. Так і у людей, не обтяжених правильним розумінням суті і логіки трансформаційних процесів. Жити добре хочуть усі, а знати, як це робиться, хочуть лише науковці-"ідіоти" (з точки зору обивателя – ред.). Якщо в структурі управління немає вчених-"ідіотів", то жити добре не вийде або вийде далеко не всім. На Заході кількість людей, які жили краще, було більшим, ніж в СРСР (жили – ред.) люди у владі. Значний відсоток людей, що живуть добре, становили ("звичайні" - ред.) працівники продуктивних сил, що "напружувало" працівників комуністичної праці. Чим довше Захід функціонував в своєму ритмі і в своїх сенсах, тим більше людей жило добре. І причиною такого було одне: науковість в управлінні.
На Заході за управлінськими "іконками" приховані потужні інтелектуальні ресурси. Вони оформлені у вигляді різних наукових центрів, консультаційних бюро і офісів. Їх фінансують як структура управління, так і великі одиниці продуктивних сил.
Щоби піти від порочної практики створення бізнесу (виключно – ред.) на фізіологічних потребах і зробити їх задоволення доступними всім, потрібно поступово переходити на інтелектуальні види діяльності. А щоб таке стало можливим, владу потрібно насичувати не "більш культурними та патріотичними", а людьми з науковим мисленням і знаннями в такому. Щоб "іконки" в управлінні працювали, їх потрібно наповнити знаннями. А таке дають великі розвинені наукові центри.
Якої міццю та якою її якістю оснащена структура управління? Що істотно (реально знаходиться – ред.) за управлінськими "іконками" влади?
Візьмемо уряд. Він складається з міністерств, департаментів при них і профільних інститутів. Всі міністерства "рівні" в своїх правах на роботу з бюджетом країни. І структура управління (в Україні - ред.) з верху до низу "заточена" на забезпечення роботи відносно перерозподілу. Виникнення і зростання НОВОГО, розвиток (і трансформація – ред.) СТАРОГО не спостерігається. Чому?
Наука управління стверджує: влада повинна запускати процес творення і забезпечувати його еволюційний розвиток. Це її головні функціональні обов"язок і завдання. Не розподіляти, а створювати. У руслі цього відбувається визрівання смислів для продуктивних сил і кадрового наповнення структури управління. Як тільки в голові з"являється потреба породити процес творення, вимоги до кадрів і їх науковості зростають на порядок. Виникає потреба в фахівцях, наукових центрах і чіткіше проглядається кооперація влади з продуктивними силами.
Перерозподіл як функція - тут влада не може бути визначальною. Міністерства в уряді є провідні (створюють і супроводжують процес творення), а є ведені (перерозподіляють створене).
Нинішнє міністерство економіки (як тільки його не називали, як тільки не "реформували") точно не провідне. В сенсі творення воно не оснащене ні науковими центрами, ні кадрами, ні відповідного змісту завданнями. Це не фінансується. Це вирок продуктивним силам і (непрацюючим – ред.) членам сімей працюючих (і одиноким пенсіонерам теж – ред.).

Щоб здійснити зміну існуючої управлінської системи, потрібно запустити процес "творення". Коли кажуть: "потрібна нова система", її новизна полягає в програмуванні, запуску і супроводі цього процесу. А щоб вона "пішла" і не "загнулася" як "совок" з його комунізмом, потрібно її супроводити наукою. Процес творення включає масу прихованого в "головах" та незатребуваного при процесі "перерозподіл". Складність і вигоди від подолання примітивності розподілу очевидні, дають розвиток і задоволення від нього.
При запуску процесу творення система управління відразу відчує тотальний дефіцит у кадрах зі знаннями. Замість порожніх розмов люди отримають смисли, цілі і зайнятість в їх досягненні, чого нині немає і навіть не проглядається (в Україні - ред.). Це складний, наукомісткий і багатоярусний процес. Хочете стати на рейки розвитку - оформите законодавчо управління на науковій основі і тоді самі станете іншими і систему зробите робочої і корисною для всіх.
Для структури управління науковість базується на науці "Економіка". (Саме на її основі створюється дисципліна Держуправління, про яку прочитаєте у післямові – ред.) У структури продуктивних сил інші відомі науки не надходять у розпорядження продуктивних сил автоматично, - їх туди "відряджає" Наука управління. Технології управління за допомогою цих наук формулюються в руслі цілей і завдань. Здатність їх сформулювати і забезпечити фінансування,- для такого без наукових знань не обійтися.
Є країни, які ставлять цілі, досягають їх, причому без можливості скопіювати ту чи іншу технологію для використання. Доводиться самим їх створювати і в руслі прописаного використовувати наявні продуктивні сили, створювати нові, нарощувати наявні. (В Україні – ред.) потенціал радянських продуктивних сил у більшій мірі втрачений в силу наукового відставання або морально-фізичного зносу, а управлінські технології, завдяки яким "совок" упав, протягом останніх 30-ти років ще погіршили стан речей із задоволенням потреб населення.
Щоби структура управління функціонувала в руслі процесу "творення" надалі у процесі "розподіл", в її розпорядженні має буті п"ять управлінських інструментів - систем: фінансова, податкова, пенсійна, страхова, митна,- які мають бути оцифровані та пов"язані через загальні "формули" і параметри.

У той же час, гроші виступають як універсальна "зброя" (мірило, засіб і товар – ред.) за допомогою якої до кожного виробленого продуктивними силами блага "прикріплюється" одна з їх властивостей - ціноутворення. Під випущений обсяг "оцінених" грошей прописується замкнутий цикл, що зароджується в програмах уряду, отримує пакет законодавчої документації від парламенту і оформляється через завдання та кредитування елементів продуктивних сил, які за допомогою отриманих грошей фінансують необхідні витрати. Замкнутість циклу - це не замкнутість всіх кредитних грошей в одних тільки виробничих процесах. Структура управління також виконує ряд зобов"язань як перед самими продуктивними силами, так і перед членами їх сімей (поки ті працюють). Частина грошей у вигляді податків "випадає" з процесу в загальний гаманець (бюджет країни). Обсяг цих вилучень має ретельно розраховуватися. Його обсяг залежить від потужності продуктивних сил, спектра видів діяльності і багато чого іншого. Вилучення передбачає збереження балансу між можливостями продуктивних сил і потребами людей. У розвинених країнах із вилученого на утримання влади йде від 10%, причому за більшого ступеня науковості та автоматизації в структурі управління цей обсяг можна зменшити. Армія, поліція, суди, в"язниці, спецслужби є навантаженням на цикл, і за гармонійної вибудуваної життєдіяльності суспільства в кооперації з владою можуть ще скорочуватися. Тобто є ряд залежностей в життєдіяльності людей, які показують, де (можуть бути – ред.) "витоки" і над чим потрібно працювати вченим-управлінцям, і не вчені люди у владі з такого роду складнощами не впораються, бо це об"ємний масив різної інформації.
Витрати на функціонування циклу також залежать від науковості. Саме по собі управління - це прийняття рішень, після чого починається відкоригована рішенням форма життєдіяльності. Не всі і не в усьому здатні приймати рішення, нести за них відповідальність, бо маса ситуацій повна несподіванок, і є велика ймовірність, що воно буде помилковим. Саме з побоювань помилки і покарання, багато хто дистанціюється від прийняття рішень, особливо коли це стосується великої кількості людей.

Неадекватні люди в управлінні можуть бути чи прагнути зайняти в ній місце, але це скоріше показник антинауковості в управлінні, ніж норма. Сміливість у прийнятті рішень властива невеликій кількості людей і цінується в особливо небезпечних і непередбачуваних ситуаціях. У звичайній еволюційної ситуації нечасто виникають ситуації, коли рішення приймаються навмання. У співтовариствах людей, у діяльності яких авторитетне місце займають науки, рішення приймаються людьми компетентними. Компетентність майже виключає ймовірність помилки, але розуміння цього знаходиться на низькому рівні.
В управлінських теоріях важливе місце займає інститут приватної власності. Приватна власність - це право володіння і розпорядження матеріальними і нематеріальними благами в інтересах окремо взятої людини. Нині відомо два види приватної власності: матеріальна та інтелектуальна. Її інститут виникає в тандемі праці і права.
Праця - це процес енергетичних витрат людського організму, який спрямований на задоволення його, в першу чергу фізіологічних потреб. Як тільки останні задоволені, і є вільний час, виникають бажання. Саме "бажання" є продуктом інтелекту людини, стають реальністю за певних умов і наявності інформації щодо технології.

Право - це (в приватному контексті – ред.) одна з умов для ведення життєдіяльності людини, яке воно отримує від суспільства в особі такого інструменту як держава. Право дає і зобов"язує людину нести соціальні навантаження, замість яких він отримує якісь гарантії у веденні своєї життєдіяльності. Якщо розглянути через призму приватної власності все, що оточує людину, то слід позначити два середовища, у яких людина реалізує свої бажання: природне та штучне. Перше не створене людиною, а дано йому в користування. Людина не несе витрат на його створення, і така складова приватної власності, як праця, застосована не була.

Щодо права інакше. Людина народилася, а все навколо вже було. Бажання виконати можливо за використання (ресурсу – ред.). А щоб скористатися ним, потрібно мати дозвіл доступу. Тобто не все, що не створене людиною, може отримати статус приватної власності, навіть, коли власник дозволить скористатися ресурсом. Але людина не знає, хто власник навколишнього. Тут на допомогу приходить право, яке дає штучна система управління, тобто держава. Вона призначає себе власником (розпорядником від імені народу – ред.) і передає людині певний дозвіл. Підтасовочка-махінація, але ніхто з власників-творців не скаржився. І якщо у когось вистачить сміливості оголосити все навколо його приватною власністю, факт привласнення буде оскаржений, виникне конфлікт, і застосовано за покарання. Право володіти і розпоряджатися дає держава і підтверджує це відповідним документом.
На практиці є два види власності: приватна (ведена) та державна (провідна). Кожна з них має свій поріг у використанні і рівень компетентності. Завдяки інституту приватної власності кожна людина отримує право володіти і розпоряджатися результатами своєї праці.

Для бухгалтерського обліку є ряд технологій, які працюють з благами, створеними людиною. Щодо технологій для роботи з природними ресурсами справи інакші. В цих технологіях виникає затребуваність у використанні найголовнішої функції грошей - ціноутворення. У країнах третього світу, де ігнорують науку управління "Економіка", з такими технологіями погано. Ці країни є переважно сировинними і для формулювання вартості на "вкрадене" у природної системи сировину потрібно встановити вартість. Але оскільки у цих країнах люди у владі з наукою не дружать, встановити цю вартість вони не можуть. Єдиним порятунком і загибеллю одночасно є визнати за основу вартість, запозичену з розвинених країн (у тому числі біржову – ред.), в яких грошова функція працює. Таким чином відбувається прив"язка ресурсів країн третього світу до виробничих і управлінських процесів розвинених країн. Ця функція дозволяє розвиненим країнам без воєн і захоплень отримати доступ до потрібних їм ресурсів, а країнам третього світу отримати "валюту" для продажу всередині країни за національні гроші, випущені без (чи майже без – ред.) відповідних виробничих і фінансових циклів), а потім отоварити її у тих же покупців сировини. Як тільки допустити, що розвинені країни перестають мати потребу в ресурсах, розташованих на територіях цих країн, бюджети останніх обнулюються. Жити з праці ці країни не можуть, а причиною тому є антинауковість в управлінні (одною з причин – ред.). У цих країнах створене за допомогою праці і "вкрадене" у природної системи отримувало статус державної власності. Цим порушувалися два постулати:

1. Індивід повинен мати право на результати своєї праці, як в частині створення їх, так і володіння-розпорядження ними.

2. Влада не в змозі створити виробничо-управлінські цикли і забезпечити їх життєдіяльність на базі однієї державної власності.

Отже, приватна власність і право на неї надаються виключно державою. На нинішньому етапі еволюціонування без Інституту приватної власності неможливо створити і вибудувати в руслі користі-ефективності виробничі цикли.
Державна власність на природні ресурси дозволяє в науковий спосіб ввести їх в роботу за допомогою приватної власності. Все, що створено і отримало статус приватної власності, належить державній власності (ми би сказали інакше, що після визначення державою чогось створеного людьми приватною власністю вона такою залишається, якщо державою не визначене щодо неї щось екстраординарне – ред.).
Головне, що здатність створити виробничі цикли і продуктивні сили в них неможливо без науки управління "Економіка". Два види власності (приватна і державна) і дві суспільні структури (управління і продуктивних сил) дозволяють на нинішньому етапі розвитку створити будь-які цикли і супроводити їх комплексну роботу. Наука управління здатна створювати необхідні для такого технології.

(Післямова від редакції.
Тема державного управління науково почалася з розробки Ф.П. фон Зекендорфом (17 ст.) камералізму – теорії, спрямованої на акумуляцію грошей у державі задля досягнення незалежності, створення передумов для досягнення загального блага.
В Україні відома Національна академія управління змінила нещодавно свій статус із президентської до "звичайної" (на відміну від розрекламованого майбутнього президентського університету). Вона практично пішла ненабагато далі перших оглядових книг (Гурне, Райт), що стали нам доступні після здобуття незалежності. Не будемо говорити про доморощені російські вправи "методологів", які були деякими українськими дослідниками вкинуті до нас (наприклад, Хартія майбутнього), та академічні "наробки" зводилися до загальноструктурних питань, "розбудови держави", що теж було необхідно. Для цього визначалася, як завше, тріада "професійність, патріотизм, порядність", що в принципі, непогано. Але досі не був проаналізований необхідний професіоналізм саме у цій галузі, і який саме досвід потрібен для цього.
Головне, що виклав нам автор, це інші якості, що зустрічаються нечасто. Це дійсно, безумовний пріоритет суспільного інтересу. Це також і сміливість. Можна додати упертість, послідовність і те, що ми називаємо "стрижнем".
Має значення і "модель" у процесі навчання.
Француз Гурне визначив управління як систему органів і установ, призначених здійснювати рішення політичної влади. Система має здійснювати свої функції за будь-яких умов і досягати цього, опанувавши науку управління суспільством, гуманітарні та політичні проблеми, що виникають у процесі.
Американські розробки за Райтом історично більш широкі та різноманітні, у тому числі гуманітарні, соціальні, а також із питань моралі. За президентом Дж. Кеннеді, проблема управління промисловим суспільством – проблема не ідеології, а суто управління. Все ж це сказано президентом країни, заснованої на принципах ліберальної демократії.
Багатократно доводилося (https://www.ldpu.org.ua/liberalism/42dcaf973e0b9/), що якщо ці принципи дійсно увійшли в основи держави, не має великого значення, партії якого напрямку знаходяться при владі: консерватори, ліберали чи соціал-демократи.)
© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet