Мінські документи 2014-2015 років – постаналіз без нашарувань

"Ми зараз як ніколи стоїмо над прірвою, і кроки наші мають бути дуже виважені. Щоб цього не було, треба зрозуміти для себе  – хто ти, як ти себе відчуваєш, розуміти, що це твоя земля, ти господар на ній, і від того вже все буде далі".
"Червень" (Гергерт)

Отже, ми не будемо нікого звинувачувати та героїзувати, поглиблюватися в історію кожного рішення, а спробуємо співставити конкретні договірні документи між собою і з сучасною реальністю та намітити висновки та пропозиції.

1. Перший протокол

З середині червня 2014 року, коли колаборанти під орудою армійців РФ контролювали до 80% території Донецької та Луганської областей (до переселення - 6 млн жит., вироблялася майже чверть ВВП), і до кінця серпня тривало збройне визволення окупованих територій. З середини серпня різко збільшилася участь у боях кадрових військових утворень РФ. 29 серпня – Іловайськ. 7 вересня – Мінський протокол.

Мінський протокол 07.09.2014 (Мінська тристороння угода, Мінське перемир'я, Мінськ-1)

1.Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
2.Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
3.Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус).
4.Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації.
5.Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
6.Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
7.Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8.Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
9.Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус).
10.Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
11.Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
12.Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

2. Другі Мінські домовленості
Фактично одразу після перших домовленостей продовжилася війна, в основному позиційна. Наприкінці січня – наступ військ РФ на Дебальцевський плацдарм. Вже після домовленостей - 18 лютого закінчився вихід сил АТО із Дебальцевого.

Мінські домовленості від 12 лютого 2015 року (Мінськ-2 ) - офіційно Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу):

 1. Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України та його суворе виконання починаючи з 00 год. 00 хв. (Київський час) 15 лютого 2015 року.
2. Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки завширшки мінімум 50 км один від одного для артилерійських систем калібром 100 мм і більше, зони безпеки завширшки 70 км для РСЗВ і завширшки 140 км для РСЗВ "Торнадо-С" , "Ураган", "Смерч" і тактичних ракетних систем "Точка" ("Точка У"):
- для українських військ: від фактичної лінії зіткнення;
- для збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей України: від лінії зіткнення згідно з Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р.
Відведення перерахованих вище важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.
Цьому процесу сприятиме ОБСЄ за підтримки Тристоронньої Контактної групи.
3. Забезпечити ефективний моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ з першого дня відведення, із застосуванням всіх необхідних технічних засобів, включаючи супутники, БПЛА, радіолокаційні системи та ін.
4. У перший день після відведення почати діалог про модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону.
Негайно, не пізніше 30 днів з дати підписання даного документа, ухвалити постанову Верховної Ради України із зазначенням території, на яку поширюється особливий режим відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 р." (постанова була, визначити території можна, а дати – ні).
5. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
6. Забезпечити звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу "всіх на всіх". Цей процес має бути завершений найпізніше на п'ятий день після відводу.
7. Забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму.
8. Визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв'язків, включаючи соціальні перекази, такі як виплата пенсій та інші виплати (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України).
З цією метою Україна відновить управління сегментом своєї банківської системи в районах, охоплених конфліктом, і, можливо, буде створений міжнародний механізм для полегшення таких переказів.
9. Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей на підставі Закону України та конституційна реформа) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11 – в консультаціях і за погодженням з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках тристороннього Контактної групи.
10. Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.
11. Проведення конституційної реформи в Україні зі вступом в силу до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також ухвалення постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначеними в примітці [1], до кінця 2015 року.
- звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, пов'язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей;
- право на мовне самовизначення;
- участь органів місцевого самоврядування в призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької та Луганської областей;
- можливість для центральних органів виконавчої влади укладати з відповідними органами місцевого самоврядування угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
- держава надає підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
- сприяння з боку центральних органів влади транскордонного співробітництва в окремих районах Донецької та Луганської областей з регіонами Російської Федерації;
- створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької та Луганської областей;
- повноваження депутатів місцевих рад та посадових осіб, обраних на дострокових виборах, призначених Верховною Радою України цим законом, не можуть бути достроково припинені.
12. На підставі Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ за моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ.
13. Інтенсифікувати діяльність Тристоронньої Контактної групи, в тому числі шляхом створення робочих груп по виконанню відповідних аспектів Мінських угод. Вони будуть відображати склад Тристоронньої Контактної групи.

3. Спроба послідовного співставлення домовленостей за пунктами, що мають між собою причинно-наслідковий зв’язок та, можливо, часову прив’язку

3.1. Перше – припинення вогню.
07 вересня 2014 року:  1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
12 лютого 2015 року: 
1. Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України та його суворе виконання починаючи з 00 год. 00 хв. (Київський час) 15 лютого 2015 року.
Якщо у вересні 2014 року не було зафіксовано, що означає "негайно", то у лютому 2015 року припинити вогонь треба було у визначений угодою час.
Самі угоди, участь та тиск європейських партнерів були направлені на припинення збройного протистояння та практично допомогли Україні створити боєздатні збройні сили. За час між серединою червня 2014 року та серединою лютого 2015 року зона окупації зменшилася з 80 % території двох областей до 30 %. Війна остаточно перейшла у позиційну фазу після оборони Дебальцевого та нашого виходу із міста 18 лютого. Діє неоголошена домовленість щодо невикористання бойової авіації.
Більше 20 разів оголошувалося припинення вогню, але воно не виконувалося. Спостерігачі ОБСЄ фіксували порушення домовленостей, але відповідальності за це ніхто не поніс. Покладання відповідальності на сторону, яка постійно порушує припинення вогню, офіційно не було здійснене.
Протистояння продовжується вже більше часу, ніж друга світова війна.
Невідомо, скільки буде продовжуватися липнево-серпневе припинення вогню 2020 року.
Очевидно, що без припинення вогню було малореальним виконання подальших пунктів, однак насправді деякі з них почали частково виконуватися. Таким чином, тільки стан повного перемир’я протягом хоча би півроку буде підставою для виконання будь-яких інших пунктів угод.

3.2. Контроль ОБСЄ
07 вересня 2014 року. Мали бути виконані такі пов’язані пункти:
 2. Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
4. Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації.
12 лютого 2015 року: 3. Забезпечити ефективний моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ з першого дня відведення, із застосуванням всіх необхідних технічних засобів, включаючи супутники, БПЛА, радіолокаційні системи та ін.
Другі домовленості мали деталізувати принципи роботи місії ОБСЄ. Моніторинг ОБСЄ на лінії фронту не вдалося виконувати якісно з ряду причин, як внаслідок недостатньої кількості спостерігачів та участі в роботі місії представників агресора, так і тому, що місія ОБСЄ була не в змозі відмоніторити достовірно пересування важкої техніки й озброєння НЗФ на окупованій території. Місія намагалася, на жаль, періодично "ставити на одну дошку" сили АТО (ООС), що захищають свою землю, та російських агресорів, які безпосередньо управляють "корпусами" НЗФ.
Питання моніторингу на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації залишилося в першій редакції, не було підсилене другою угодою та взагалі не виконується! Наслідком цього невиконання є постійне забезпечення "корпусів" технікою та боєприпасами.
Оскільки з боку РФ вимоги не виконуються, українська сторона мала повне право не виконувати жодних із подальших домовленостей. Бо принциповою природньою тезою є: спочатку безпекові кроки, потім – політичні. Тому про подальші політичні кроки говорити взагалі було зарано.

3.3. Відведення військ як таке
07 вересня 2014 року: жодні домовленості щодо цього взагалі не були сформульовані.

12 лютого 2015 року: 2. Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки завширшки мінімум 50 км один від одного для артилерійських систем калібром 100 мм і більше, зони безпеки завширшки 70 км для РСЗВ і завширшки 140 км для РСЗВ "Торнадо-С" , "Ураган", "Смерч" і тактичних ракетних систем "Точка" ("Точка У"):
- для українських військ: від фактичної лінії зіткнення;
- для збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей України: від лінії зіткнення згідно з Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р.
Відведення перерахованих вище важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.
Цьому процесу сприятиме ОБСЄ за підтримки Тристоронньої Контактної групи.
З цього приводу можна сказати, що Україна виконувала ці домовленості. НЗФ періодично змінювали дислокацію важких озброєнь, так що ОБСЄ фіксувала "пропажу" тих чи інших озброєнь з місць постійної дислокації, тобто, як відзначалося вище, не була в змозі відмоніторити достовірно пересування важкої техніки. Вона не мала постійного вільного доступу на цю територію, а її безпілотники, що інколи навіть збивалися агресором, регулярно фіксували висунуті до передової й замасковані танки й крупнокаліберну артилерію супротивника, а на наші позиції прилітали і снаряди, й міни з гармат, мінометів, ракетних установок великого калібру. Повторюся, що місія намагалася, на жаль, періодично "ставити на одну дошку" сили АТО (ООС), що захищають свою землю, та російських агресорів, які безпосередньо управляють "корпусами" НЗФ.
Тому Україна може ставити питання про неякісну та технічно недостатню роботу місії ОБСЄ, що не сприяло ні припиненню бойових дій, ні розведенню військ.
Останнє за часом відведення, за яким послідував певний режим тиші (тобто відсутність прицільного вогню та бойових втрат військових), сприяє тільки облаштуванню позицій окупантів у т. зв. "сірій" зоні.
В іншому пункті угод записано: що початок розмови про вибори на територіях може початися лише "у перший день після відведення"… Зрозуміло, що РФ може трактувати ці слова як хоче, але ясно, що ні режим тиші, ні розведення військ та, можливо, і створення демілітаризованої зони з вільним доступом ОБСЄ шириною хоча би 4 км, ніяк не гарантує безпеки без контролю України над окупованою нині територією, а ОБСЄ - над державним кордоном та перекриття каналу забезпечення НЗФ. Тому про подальші політичні кроки говорити взагалі було зарано.

3.4. Пов’язані між собою пункти щодо організації української влади на звільнених територіях
07 вересня 2014 року: 
3. Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону
України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус).
7. Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8. Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
11. Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
12 лютого 2015 року: 
4. У перший день після відведення почати діалог про модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону.
Негайно, не пізніше 30 днів з дати підписання даного документа, ухвалити постанову Верховної Ради України із зазначенням території, на яку поширюється особливий режим відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 р." (постанова була, визначити території можна, а дати – ні).
7. Забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму.
8. Визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв'язків, включаючи соціальні перекази, такі як виплата пенсій та інші виплати (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України).
З цією метою Україна відновить управління сегментом своєї банківської системи в районах, охоплених конфліктом, і, можливо, буде створений міжнародний механізм для полегшення таких переказів.
9. Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей на підставі Закону України та конституційна реформа) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11 – в консультаціях і за погодженням з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках тристороннього Контактної групи.
10. Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.
11. Проведення конституційної реформи в Україні зі вступом в силу до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також ухвалення постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначеними в примітці [1], до кінця 2015 року….
- участь органів місцевого самоврядування в призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької та Луганської областей….
- можливість для центральних органів виконавчої влади укладати з відповідними органами місцевого самоврядування угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей…
- створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької та Луганської областей;
- повноваження депутатів місцевих рад та посадових осіб, обраних на дострокових виборах, призначених Верховною Радою України цим законом, не можуть бути достроково припинені.
12. На підставі Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ за моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ.

Сама послідовність пунктів вересневих угод була сумбурною і абсолютно нічого не давала в сенсі реальної послідовності подій.
Та, в принципі, питання децентралізації в Україні весь період 2014-2019 років вирішувалося практично. Можливо, редакція закону "Про тимчасовий порядок…" з урахуванням децентралізації та місцевих обставин могла влаштувати наших європейських партнерів. Але не влаштувала би Путіна.
Від загальнонаціонального діалогу ніхто не відмовлявся, але саме діалог із населенням окупованих територій був надзвичайно утруднений завдяки терору місцевої влади та ФСБ.
Поліпшення гуманітарної ситуації залежало в першу чергу від окупаційних властей. Спочатку були "передачі" від фонду Ахметова. Потім і вони блокувалися. Аналогічно Червоний Хрест та інші організації не мали можливості виконувати свою місію. В той же час РФ постійно надсилала "гуманітарні" автопоїзди зі зброєю та боєприпасами.
Так що ці гуманітарні питання та вирішення питань подальшого устрою ніяк не залежали від одної України.
Але для того, щоби звинувачувати Україну, треба було умовити європейських партнерів деталізувати пункти, які виконати поки що неможливо. Пункти лютневих угод начебто були направлені на деталізацію послідовних дій. Але виконання цих питань тільки ускладнилося. Забезпеченню надання гуманітарної допомоги жодна деталізація не допомогла.
"Модальності" відновлення зв’язків вирішувалися і раніше саме Україною. Нещодавно за рік через контрольні пункти було зафіксовано більше 13 мільйонів переходів (за населення, що залишилося на територіях, порядка двох з половиною мільйонів). РФ не понесла жодної відповідальності за стан підневільних людей, які мали тільки одне право – піти геть з територій, але не завжди могли це право використати з особистих причин.
Почати вирішувати питання проведення виборів на окупованій території цей документ змушував нас одразу після розведення військ (яке якісно та стабільно досі не здійснене!), без будь-якої прив`язки до контролю кордону і виведення з території України (чи розпуску) незаконних збройних формувань. Почати ми можемо, а вирішити – ніяк. І встановити дату виборів ще менш реально!.
(На цьому питанні саме і ґрунтується славнозвісна формула Штайнмаєра, з якою начебто погодився п. Порошенко та з якою має працювати п. Зеленський) що начебто мала зрушити процес з "мертвої точки" – "Закон про порядок самоврядування" має набрати тимчасової чинності о 20:00 за місцевим часом у день голосування на дострокових місцевих виборах в ОРДЛО, а після підтвердження їх відповідності міжнародним демократичним стандартам і законам України – починати діяти на постійній основі).
Сама спроба обговорення у суспільстві та парламенті змін до Конституції викликала великий спротив, можливо, і тому також, що тоді президент намагався примусити народ і парламент прийняти те, що було абсолютно неприйнятне. Ми пам’ятаємо трагічні події біля будівлі парламенту. Взагалі тема "модальності" була надалі практично табуйована як спроба зради через те, що й саме ставлення до Мінських угод було як до вимушених домовленостей та, головне, тимчасового маневру. І коли питання виборів "розконсервоване" спричиняється тривога в суспільстві.
Виходить, що тепер, спираючися саме на ці суперечливі настанови, ми маємо якось рухатися далі. Або законсервувати ситуацію внаслідок недоговороздатності Путіна. У будь-якому разі працювати над цим треба.
Ми маємо визначити несистемність послідовності пунктів угод. Зрештою, певну "дорожню карту" виконання п. 9 лютневих угод було запропоновано ще в 2016 році. Путін "на ключові пріоритети української сторони" не погодився, і "дорожня карта" зависла. Саме цей пункт дав привід президенту Зеленському назвати українців "заручниками Мінська", а мінські домовленості – "поразкою".
Саме п. 9 несамовито відстоював Путін у Парижі. Але на сьогодні ми вже маємо певні зрушення у позиції європейців. Можна розділити у часі контроль над територією та контроль над кордоном, і тоді п. 9 може отримати якісь конкретні обриси.
В усякому разі треба наголошувати на першочерговому виводі військ РФ та найманців.
П. 10 лютневих угод у принципі логічний, але проблема знову ж таки в послідовності дій. Відповідно до Мінських домовленостей, збройні формування, військова техніка і найманці виводяться з українських територій після проведення місцевих виборів. А це значить – озброєні люди впливатимуть на волевиявлення жителів Донбасу. Це і має бути предметом дискусії, враховуючи "формулу" чи ні.
Стосовно інших гуманітарних питань. Пункти про "мовну автономію" чи "транскордонне співробітництво з РФ" можуть розглядатися у суспільстві. Тим більше, що вже є закон про застосування державної мови, що не підлягає обговоренню; а стосовно торгівлі, то за періодів діяльності українських підприємств в ОРДЛО під певним контролем уряду та сплатою податків в Україні та подальшої блокади торгівля ні на день не припинялася, наприклад, вугіллям.
Те, що нині пропонується п. Кравчуком (ВЕЗ тощо) є повторенням старих совкових речей, що не спрацювали в Криму, та не спрацюють в окремих районах Донбасу. Реальним може бути тільки створення на всій території двох областей (спочатку на контрольованій території), наприклад, режиму британського законодавства з розглядом усіх справ британським судами. Ніщо інше не дасть результатів. Можливо, потім можна буде розповсюдити цей досвід і на інші області.
Стосовно конституційної реформи за п.11 лютневих угод. Закон, незважаючи на ризики, можливо, буде пролонгований. Але зміни до Конституції мають бути проведені комплексно та за одним алгоритмом щодо всієї території України. Для цього всі питання державного та адміністративно-територіального устрою мають бути доведені системно до кінця. Інститут лібералізму розробляв такі пропозиції. Невідомо, чи будуть взагалі області з такими назвами чи будуть укрупнені землі, якими системно можна керувати.
Стосовно переговорів за п. 12 ОРДЛОвці і так брали участь у засіданнях ТКГ. До неофіційних перемовин долучилися переселенці, і це добре. Їх на нашій території вже більше, ніж залишилося в ОРДЛО. У свій час Маннергейм зміг організувати масове переселення громадян з окупованих червоною армією територій. У нас цей процес проходив важко, і не закінчився з різних причин, у тому числі з причин різних можливостей та бажань людей. Та і держава практично мало допомогла.

3.5. Питання заручників та амністії
07 вересня 2014 року: 
5. Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
6. Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
12 лютого 2015 року: 
5. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
6. Забезпечити звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу "всіх на всіх". Цей процес має бути завершений найпізніше на п'ятий день після відводу.
Спочатку щодо заручників. Весь хід обмінів за ці роки показує, що тільки Україні потрібні її громадяни. Путіну важливі тільки ті конкретні злочинці, яких краще тримати при собі. Наприклад, мерзотників, що збили цивільний літак. Збивали і інші літаки, чим дуже хизувалися. "Всіх на всіх" давно можна було би обміняти, але Путін гальмує, а Європа ніяк не може вплинути на нього.
Питання помилування як такого у випадку надто амбівалентних осіб та таких, що мають і далі бути під своєрідним прикриттям,- це питання президента.
Стосовно амністії. Взагалі сама постановка питання вже показує, яка "сторона" завідомо є злочинною! Для суспільства такий захід є спірним у моральному сенсі. Але практично на сьогодні вже маємо реальні великі списки військових злочинців та виродків "МГБ". Маємо також програму повернення "заблудших душ", яка майже закінчена.
Треба тільки вирішити, що за виключенням злочинців, у тому числі порушників правил ведення бойових дій за нормами Женевських конвенцій, майже всі інші бойовики є легальними учасниками бойових дій із правами, захищеними цими самими конвенціями. І за конвенцією по закінченню військових дій владні органи мають надати якомога ширшу амністію особам, які брали участь у збройному конфлікті.

3.6. Заключні пункти
07 вересня 2014 року: 12. Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.
Це питання на даний час вирішене.

12 лютого 2015 року:  13. Інтенсифікувати діяльність Тристоронньої Контактної групи, в тому числі шляхом створення робочих груп по виконанню відповідних аспектів Мінських угод. Вони будуть відображати склад Тристоронньої Контактної групи.
Як відомо, пробувалися вже деякі варіанти оживлення цих груп. Та насамкінець пішли по шляху залучення говорливих аксакалів. Може, це і не так погано.

4. Замість резюме

Дійсно, Мінські угоди (маємо надію, скоро будуть вже не Мінські, а, наприклад, Женевські чи Вільнюські) і на даний час є ризикованими.
У той же час у них є і певні можливості, які можуть зробити їх прийнятними. Добре, що вибори на деокупованих територіях мають проводитися за українським законодавством, бо можна це законодавство ще покращувати самим. Навіть призначення (вибори!) місцевих прокурорів і суддів може бути продумане системно для всіх громад. Може, і якась умовна "народна міліція" зможе допомагати поліції.
Головне, передбачені Угодами виведення всіх іноземних збройних формувань, роззброєння найманців. Якщо вдасться це, все інше швидко вирішиться.
Будь-які конструктивні речі треба спокійно приймати законодавцям і рухатися далі.

Дослідницька група Інституту лібералізму