Ліберально-демократична партія України
https://www.ldpu.org.ua/liberalism/5e6e33f9c8d8a/

Яків Гольденберг:Мінський березневий протокол і проблема довіри

15.03.2020, 17:56
Як ми вже з вами говорили у партійному Фейсбуці, головною проблемою залишається проблема глибокої взаємної недовіри прогресивних сил одна до одної. У парламенті це системно, тобто партійно всі сили, окрім влучно названої окупаційної платформи за смерть. Ми вважаємо, що проєвропейським силам треба відкрито, професійно та конкретно переборювати цю недовіру.
От маємо надзвичайно показовий результат: 60 нардепів фракції "Слуга народу" (!) підписались під зверненням до президента з проханням не допустити створення Консультативної ради у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи у Мінську. Я вже не кажу про реакцію політичних опонентів, добровольців визвольної війни (яких після "диспуту" з немаловідомим п. Сивохою чомусь усіх назвали націоналістами, що теж не сприяє взаєморозумінню), відомих фахівців, що вже були в процесі (п.п. Зеркаль та Безсмертний).

Оглядач Каспрук передбачав, що п. Зеленський "як людина з атавізмом "радянського менталітету" на посаді президента України буде діяти подібним чином, але така нахабна здача інтересів України і те, що це відбулося таємно, без консультацій з українським суспільством, наводить на думку про початок швидкого "бліцкригу", який в Москві запланували для України… Зеленський погодився на нечуване досі в світовій історії, за його прямої згоди Росія, яка винна в смертях десятків тисяч громадян Української держави, одягнула на себе "шкуру миротворця".
Артикульованої позиції президента немає (можливо, не підготували текст заяви, що його треба було красиво прочитати), а явно недостатні та в дечому зверхні відповіді п. Єрмака ще більше розганяють недовіру.

З одної сторони, власна історія президента (до речі, і історія п. Єрмака), його кадрова політика, подібна, до речі, у деяких деталях політиці Януковича (щоправда, той прямо сказав, що розставляє на пости тих, кому довіряє, а п. Зеленський сказав у одному з інтерв’ю, що не довіряє нікому), відсутність виразних політичних меседжів та багато чого іншого довірі проєвропейських сил не сприяють. Припускаю, що і наші поки що союзники теж не мають сталого уявлення щодо його політики.
З іншої сторони, дипломатія дійсно робиться в тиші.
Тому будемо уважні до фактів.
П. Єрмак підтвердив, що він дійсно підписав угоду про створення спільної групи між Україною і терористами ЛДНР. Але у своє виправдання він заявив, що ця угода не має юридичної сили — це лише декларація. Цікаве дезавуювання своїх власних зусиль.

Щодо юридичної сили тих чи інших підписаних Україною міжнародних документів ми ще поговоримо. І про підписантів докладно теж.
Та залишаються інші питання, на які п. Єрмак не відповідає. Взагалі навіщо поряд із конкретними домовленостями щодо обміну "утримуваними особами", подальшим розведенням військ від лінії фронту, відкриттям КПВВ з’явилася ця домовленість про створення Консультативної ради у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи у Мінську. Навіщо вона, хто ініціатор, чого чекають підписанти від роботи цієї ради? Ми спробуємо з‘ясувати хоча би щось із цієї купи питань.

П. Зеленський, як і п. Порошенко на початку своєї каденції, хоче припинити війну з Росією. Будучи лідером сторони, яка на даний час не змозі перемогти на своїй території російські гібридні війська, тим більше – примусити вийти з Криму окупаційні війська і флот, він намагається далі покращити позицію України, що безумовно ставала сильнішою в останні роки.
Спочатку він намагався повернути в Україну всіх заручників Москви, що довгий час не вдавалося п. Порошенку навіть за "сприяння" кума Путіна. А йому частково вже вдалося, і без кума. Одночасно він хоче щось змінити у питаннях, які у виродковій формі вже присутні в попередніх домовленостях (амністія бойовикам-колаборантам та купа питань щодо нашого устрою та життя, абсолютно несприйнятна послідовність вирішення питань у часі). Це мала бути довга історія, та він днями обмежив її одним роком з моменту Парижської зустрічі.

Щодо питань обміну "утримуваними особами", подальшим розведенням військ від лінії фронту, відкриттям КПВВ, зафіксованих Трьохсторонньою контактною групою, особливих застережень немає. Тільки треба відкрити всім очі на те, що гібридні російські війська за вказівкою Путіна не виконують у повному обсязі відведення, яке має бути двостороннім. Чи є цей момент якимсь чином виграшним у сенсі подальших перемовин, ставленні ОБСЄ, Берліна та Парижа до предмету, може відповісти лише п. Кучма.

Згадаємо тепер "Протокол по итогам консультаций Трёхсторонней контактной группы относительно совместных шагов, направленных на имплементацию Мирного плана Президента Украины Петра Порошенко и инициатив Президента России Владимира Путина". 5 сентября 2014 года в Минске (назва мовою документа).

З московської сторони його підписав Посол РФ в Україні Зурабов, з української — п. Кучма, зі сторони ОБСЄ — п. Хайді Тальявіні, а також зі сторони ЛНР – Плотницький, ДНР —  Захарченко. За їх спинами стояли президенти чотирьох країн, причому один з президентів (знаємо хто) примусив усіх чекати, поки дві останні особини підпишуть документ.
Питання: визнання суб’єктності так званих ДНР і ЛНР тоді було чи не було? Врахуйте, що офіційно ця міжнародна суб’єктність не визнана навіть Москвою.
А от визнання самих протоколів 2014-2015 років було. Мінські домовленості лежать у основі санкційних рішень європейських та інших країн у відношенні РФ. Щодо них є рішення ООН. Іншого нічого немає.

Єдиний на даний час документ, що продовжує якимсь чином процес, це Паризькі (Нормандські) домовленості, підписані чотирма президентами. Вони передають питання подальшого прогресу чи регресу до ТКГ. Такою є реальність.

Після цього ТКГ і зробила обговорюваний нами протокол. І щодо останнього пункту протоколу це є проміжний документ, бо ТКГ 25 березня ще має підписати рішення про створення Консультативної ради (робочої групи) після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини. Без представника РФ!

Хто ж насправді підписав Мінський протокол від 11.03.2020 року?
Від ОБСЄ - Посол Хайді (Гайді) Грау, спеціальний представник діючого голови.
Від України – п. Кучма.
Від РФ - Спеціальний представник А.Р. Кульмухаметов.
Від окремих районів Донецької області – повноважний представник Н.Ю. Ніконорова.
Від окремих районів Донецької області - повноважний представник В.Н. Дейнего.
Від офісу президента нікого немає, тобто п. Єрмак як представник нічого не підписував. Але, думаю, один із підписів "зі згодою" внизу підписного листа саме його. А другий – Козака. Досить сумнівна така "безтитульна" практика. Звичайно так візують попередній, внутрішній документ.

Розглянемо останній пункт протоколу по суті. Ми чули президента і начебто "ініціатора" "діалогу" п. Сивоху щодо якогось порозуміння жителів Донбасу. І ось тепер один із таких "механізмів" порозуміння начебто готується під "дахом" ОБСЄ. Ще один майданчик, окрім сайтів, де бувають присутні діячі та просто громадяни з Донбасу, що зараз знаходяться на підвладній українській владі території, а також окремі громадяни, що знаходяться на окупованих територіях і пишуть під псевдонімами. Кого ж іще можна знайти, щоби про щось домовлятися, поки неясно.

Єдине, що може бути із цієї спроби щось позитивне, це з’ясувати, як саме можуть бути організовані у майбутньому спільні патрулі ОБСЄ чи ООН з громадянами України. Це випадок особливий у тому сенсі, що не містить таких етнічних та конфесійних складових, як в інших місцях, де ООН раніше працювала. І може бути промацування, наскільки він має бути легшим. І тут підпис РФ під протоколом був би майже поступкою. Можливо, ОБСЄ хоче промацати, чи можливі такі патрулі без ОБСЄ. Можливі, я вам кажу, якщо до того Московія забереться з Донбасу разом із величезною масою свого заліза.

Тепер подумаємо, а хто мав би підписати протокол від громадян України, що знаходяться на підвладній українській владі (тавтологія неминуча) території. Це мав би бути, я думаю, передбачуваний лідер десятки майбутніх представників. Думаю, що це не п. Кучма. Тоді підпису такого немає.

Немає підпису представника громадян України з окупованої частини ДО та ЛО (від 10 майбутніх переговорників). І хто ж з ким мав би потім зустрічатися у відповідності з протоколом, консультуватися та, можливо, навіть домовлятися про щось?
Немає потрібних підписів! Тобто із самого початку цей пункт протоколу нічого не вартує.
П. Єрмак каже: "Хочу підкреслити з повною відповідальністю, що ніяких кроків, які б сьогодні створювали правове поле для представників так званих ОРДЛО та їхнього визнання, не існує". А от тут треба подумати. Якщо, як ми з вами говорили,суб’єктність так званих ДНР і ЛНР, офіційно не визнаних Москвою, якимсь чином усе-таки була раніше зафіксована, то тут замість підпису (підписів) представника (представників) громадян України з окупованої частини ДО та ЛО стоять підписи чиновників так званих ДНР і ЛНР. От так штука!
От хто така Н.Ю. Ніконорова (повноважний представник від ОРДО)? В.о. "міністра" іноземних справ ДНР, тусовщиця, фотографувалася з "зірками" України.
Хто такий В.Н. Дейнего? (повноважний представник від ОРЛО)? "Міністр" іноземних справ ЛНР.
І яке у них, до речі, громадянство? Може, РФ?
Таким чином, пробують надати суб’єктність вже не "республікам", а "окремим районам України" (тобто перевести питання в площину "внутрішнього конфлікту"). І це погано. Поки що не дуже велика ціна непрофесіоналізму, але вона може збільшитись. Для того і виступають опоненти, для того визначаються "червоні лінії". Для того і проводиться аналіз документів.

Також правда, що у протоколах дійсно є умова погодження нових законів із представниками окупованих територій. То дійсно якісь авторитети для початку могли підписати якісь погодження. Та де вони, чому їх представники не підписали протокол?
Мало чого майже за шість років узагалі було виконано, хіба окрім припинення гарячої фази війни. От і спитайте на ТКГ, чому РФ не пішла із Дебальцева, як було погоджено. Чому продовжуються обстріли на лінії фронту, диверсії на неокупованих територіях.

А для того, щоби так питати, починати асиметрично відповідати на агресію, треба мати більше упевненості, що за вами стоїть весь народ України, мати сміливість, відповідальність та професіоналізм.

Також треба завойовувати довіру всього народу. Знаходитися у постійному діалозі. Не тільки із фракцією "Слуга народу", хоча і з нею не дуже виходить, як свідчать останні заяви. Президент повинен бути лідером не своєї партії, а всіх українців. Поки що цього немає.
© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet