Головна Контакти Карта сайту




29 March, 2024
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Новини ЛДПУ
Кандидати та активісти
Лібералізм: теорія і практика
Інститут Лібералізму
Голосування
Фотоархів
Запитання і відповіді

Вхід



Яків Гольденберг:Вмикаємо критичне мислення. Деякі думки щодо теоретичного лібертаріанства Боуза та практичного лібертаріанства Стефанчука

03.07.2019

Яків Гольденберг /
Версія для друку
Майже усі роки незалежності ми чуємо від деяких політологів про лібералізм, ліберальні партії, про їх слабкість, а від декого навіть про успіхи. Про останні, як я особисто пам‘ятаю перші з‘їзди ЛПУ, твердили політологи дружньої партії, апозірний економічний лібералізм, потім уреальності викривлений, деякий час спрацьовував.

Існували та існують партії, що не стидаються зберігати назви, що мають відповідати їх теоріям та практикам. От і Мар'яна Томин із Самопомочі знає назви "Ліберальна партія України", "Ліберально-демократична партія України", "Європейська ліберальна партія", "Християнсько-Ліберальна партія України" і навіть "Ліберально-гуманістична партія "Товариш". Це так, наша ЛДПУ заснована 24 листопада 1990 року, а ЛПУ майже за рік після того. В принципі можна багато розповідати про ці партії, але це не є предметом сьогоднішньої розмови.

Але можна спитати п. Мар'яну, чому організатори Самопомочі, якщо вони є політиками ліберального спрямування, не долучилися до одної з існуючих партій, та ще й взяли назву, що може бути порідненою як з лібералізмом, так і соціал-демократією як мінімум. Такими ж могли бути і питання до нинішньої "Європейської солідарності" (яка раніше була за назвою лівішою та відверто вождистською), до віртуальних досі "Слуги Народу" та "Голосу", а також деяких інших. Подібне я казав колись В. Пинзенику, коли він із своїми товаришами організовував партію "Реформи і порядок".

У наших давніх очних та заочних спілкуваннях із такими особистостями, як І. Курас та М. Попович, лунало, що сильних ліберальних партій у нас немає, і взагалі ліберальні партії в Європі не завжди при владі. Це так, але і досі, незважаючи на сильні виклики, у розвинутих країнах лібералізм є основою суспільного і політичного життя.

Не так давно Ф. Фукуяма у розвиток ідей Гегеля, Маркса та Кожева анонсував кінець історії у сенсі поширення зовсім іншої ідеології, немарксистської, а саме ліберальної демократії та закінчення соціокультурної еволюції людства, тобто ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і воєн, а разом із ними, можливо, кінця подальшого розвитку мистецтва та філософії. Ми з В. Климчуком уважали, що теоретично остаточна перемога одної ідеології означала би подальші стагнацію та занепад, і, зрештою, була би явищем неліберальним. Основні існуючі ідеології, що модернізуються за кожної історичної доби, неможливо знищити. У суперництві ідей, що завжди продовжується, і є можливим розвиток.

Так воно і стається. І проблеми кризи ліберального наративу (а я би сказав, модернізації) у часи фрагментації світу та прискорення науково-технічного прогресу, про які пишуть С.Даниленко та О. Павлюк услід за Ювалем Ноєм Харарі, досить цікаві. Дійсно, зростання підтримки популістських і радикальних сил, що критикують ліберальне, глобалізоване бачення світу, виявляється і у Сполучених Штатах, і в ЄС. Політика також медіатизується, підготовленому глядачу важко знайти раціональне та реально прогнозне у твітах та дискусіях. Форма, а не суть стає головним фактором. Освоюються інформаційні, кібер-, когнітивні чи смислові та гібридні війни, спеціальні інформаційні та психологічні операції. Ускладнюється пошук релевантних відомостей. А у передвиборчі часи глядач відчуває некерованість у державі, є така чи ні. Класична ліберальна демократія має два інструменти волевиявлення: вибори й референдум. Медіатизована демократія стежить за політиками в режимі реального часу. Це можуть використовувати різні сили, у тому числі і сама влада, яка виставляє на перший план елементи шоу.

Пан Яценюк звертає увагу молоді на те, що у світі набирає обертів тенденція "анти істеблішменту" - "тенденція проти політичного класу як такого". "Глобальний анархізм - це коли в порядку денному з'являється питання: держава непотрібна. Право – це дуже відносна категорія. Суди? Ми самі будемо судити. Функції у сфері безпеки? Ми самі справимося з цим. Демократія як така? А що це таке - демократія? Ми зібралися, тисяча людей - ми і є демократія. А як же з виборами, з представницькою демократією?".

Забігаючи наперед, зазначимо, що саме речники "Слуги народу" грають на цьому. А для чого? Щоби швиденько, прямо із шоу стати політичним класом та владою. Тут і лібертаріанство стане у нагоді. Потім можна й обмежити пряму демократію. Або увести у потрібне русло.

1. Лібертаріанство і лібералізм за Д. Боузом

Після такої передмови легше буде розібратися у досить давній (1997 року) теоретичній розвідці Д. Боуза "Лібертаріанство. Історія, принципи, політика" та піти далі.

Як писав Адам Кузнєц (https://www.ldpu.org.ua/liberalism/594299537e2e8/), індивіду необхідне легітимне право. Свобода не повинна обмежувати права інших індивідів, бо необмежена свобода приведе до руйнування блага. Тому вже існує такий феномен цивілізації та культури, як держава, що володіє монополією на примус, насильство. Ідеальна держава якісно гарантує дотримання прав і свобод.

Ліберали не ідеалізують нічого, в тому числі того, чого не існує, і вважають державу необхідним злом, а демократію інструментом, який постійно треба модернізувати.

Боуз формулює лібертаріанство як політичну філософію, що виводить принцип облаштування суспільства із аксіоми самоприналежності, тобто права людини на власне тіло. Виходячи з переконання, що людина сама повинна розпоряджатися своїм життям і майном, і має право самостійно вирішувати, як йому жити, за умови, що вона визнає таке ж право за іншими людьми, лібертаріанці відстоюють максимально широкі права особистості і вимагають зведення ролі держави до необхідного мінімуму - захисту життя і власності громадян.

Лібертаріанство – це переконання, що кожна людина має право жити, як вона хоче, якщо поважає рівні права інших. З точки зору лібертаріанця, всі відносини між людьми мають бути добровільними; єдині дії, які повинні бути заборонені законом,- це все те, що має на увазі застосування сили проти тих, хто сам не застосовував силу: вбивство, насилля, грабіж, викрадення людей і шахрайство. Коли держава застосовує силу по відношенню до людей, що не порушували прав інших, воно саме стає порушником прав. Виходячи з цього, лібертаріанці засуджують такі дії держави, як цензура, призов на військову службу, регулювання цін, конфіскацію майна, а також втручання у наше особисте життя, включно з її економічним аспектом.

Елементарною одиницею соціального аналізу автор уважає індивіда. А якщо індивідуалізм – це є достоїнство індивіда, яке тягне за собою права та обов’язки, то це вже не зовсім індивідуалізм у звичайному розумінні.

Верховенство права, обмеження уряду Д. Боуз визнає, а також пропагує вільні ринки, чесноту виробника, лібертаріанську антипатію до концентрації влади.
А визнання підтримання порядку в суспільстві, яке лібералізм віддає виборній владі, лібертаріанство віддає спонтанному суспільному порядку, який виникає із дій тисяч або мільйонів людей, які у прагненні домогтися власних цілей координують свої дії з діями інших. Якщо стати на цю досить абстрактну позицію, то гармонія інтересів досягається в динаміці розвитку. І якщо говорити про відстоювання миру, то війни є спільним ворогом мирних виробників по обидві сторони. Ось так у теорії.

Лібертаріанці стверджують, що сучасні ліберали виступають за посилення втручання держави в економіку та за зменшення втручання в свободу слова та особистих рішень. Можливо, це суто політичне твердження, бо насправді щодо економіки Д. Кейнс теж якось позиціонував себе як ліберал – можливо, порівняно із тодішніми економістами-консерваторами. Він же був другом Ф. Хайєка, якого лібертаріанці залучають до своїх теоретиків, можливо, за опис економіки як глобальної та розгалуженої мережі економічної діяльності між індивідуумами. Дійсно, економічна діяльність мільйонів і є "економіка", або, за А. Фергюсоном, результат людської діяльності, а не людського планування. Економіку неможливо регулювати зверху, і вже тим більше не можна нею зверху управляти. Це в глобальному сенсі, і Хайєк ніколи не стверджував, як Кейнс, про необхідність постійного державного регулювання, посилення ролі держави. Але ж він (як і Крейн, так і Фрідман) і не був проти регуляторної функції держави взагалі та оперативної її участі у кризових ситуаціях.

Сучасні лібертаріанці, і Боуз відповідно, беруть усе історичне надбання лібералів від Локка, Юма, Сміта і Канта аж до Мізеса та проголошують себе наступниками усього лібералізму. У розвідці Боуза є багато посилань на американських лібералів від Пейна до Нозіка, правових аспектів, питань ставлення до лібералів-утилітаристів, державного субсидування, інших цікавих моментів. Та розуміння суті лібертаріанства та відмінностей від класичного лібералізму у контексті цієї статті достатньо для аналізу.

Ідеякі наші політологи, і такі московитські любителі теоретичного лібералізму, як М. Пожарський, уважають, що класичний лібералізм і лібертаріанство – синоніми. Та одна цікава людина хотіла "захопити" ЛДПУ та перетворити її у партію лібертаріанську, але не спромоглася упорядкувати хоча би одну місцеву організацію.

Але якщо розвивати після Локка теорію самоприналежності, індивідуального суверенітету до логічного кінця, і не звертати увагу на розвиток проблем моральної свободи та рівності, обмежень свобод заради безпеки у сучасних країнах (про що не вщухають полеміки теоретиків), то можна прийти до повної недовіри до державних інститутів як таких (навіть до громадських – таких, як профспілки).

Питання індивідуального суверенітету, вільного прийняття рішень можна довести до повної безвідповідальності. Але ж свобода для ліберала має бути невід’ємною від відповідальності. Інакше це вже моральний релятивізм.

Тоді у широкому руслі "лібералізму без берегів" (термін, який я люблю використовувати, хоча й запозичив образ за аналогією терміну єврокомуністів минулого століття щодо предмету їх віри) десь посередині пливе гучне американське лібертаріанство, що вважає себе всією рікою (хоча і сам Боуз визнає, що потенційні лібертаріанці часто збігають з лібертаріанського корабля). А лівий та правий потічки, що близкі вже до берегів (не випадково кажуть – пустився берега): це крайнє ліве лібертаріанство – анархо-капіталізм, що передбачає повну особисту та економічну свободу (анархізм і несплата податків); і це праве лібертаріанство, що зближується із консерватизмом.

2. Лібертаріанство п. Стефанчука

Отже, Руслан Стефанчук, представник президента України у Верховінй Раді України, заявив, що ідеологія партії "Слуга народу" є либертаріанство з "національними особливостями". Скористаємося деякими даними безіменного експрес-аналізу із сайту "Фокус".

В. Дубровський уважає, що спікер команди швидше веде мову про помірно-лібертаріанський, мінархістський підхід (той самий "середній потік"). В рамках цієї концепції держава порівнюється з "нічним сторожем" який забезпечує недоторканність приватної власності, захист від військової агресії, контроль над дотриманням правопорядку та разом з тим не обмежує широкі права і свободи громадян. Якщо ж за такою теорією скасувати обов'язкову сплату податків, замінивши її добровільним фінансуванням державних послуг, то такий підхід може призвести до катастрофи в соціальному секторі з виплатою пенсій, субсидії.

Відкриття ринку сільгоспземлі, мабуть, одне з головних питань на сьогодні. І те, що команда виступає за скасування мораторію, відповідає цінностям і лібертаріанства, і зрештою лібералізму взагалі. Успішна реалізації цієї ініціативи буде сприяти збільшенню доходів як громадян, так і держави в цілому. За оцінками аналітиків, відкриття вільного ринку землі додасть до 100 млрд доларів до ВВП України в наступні десять років.

Як вже відзначалося, мінімізація податків - один з пріоритетів лібертаріанства. Але за Стефанчуком не йдеться про мінімізацію податків, а про заміну податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал.

Легалізація легких наркотиків, проституції, зброї теж може розглядатися як маркер либертарианской ідеології. А в цих питаннях позиція п. Зеленського неоднозначна. В одному зі своїх перших інтерв'ю в якості політика він заявив:"Легалізація зброї сьогодні в Україні, в країні, де йде війна, це неправильно, тому що ми прекрасно з вами знаємо, скільки зброї". При цьому він уточнив, що дозвіл коротко ствольної зброї для самозахисту також вважає неприпустимим. Разом з тим президент визнав можливою легалізацію медичної марихуани і припустив, що в якомусь окремому місті України можна було б дозволити проституцію. В якому саме, не сказав.

Розширення громадянських свобод цілком відповідає цінностям лібертаріанців, які вважають, що держава повинна виконувати волю народу і надавати необхідні послуги в зручній формі. Модель "держави в смартфоні" відповідає цій концепції. Однак вжиті напередодні спроби змінити виборчу систему йдуть врозріз з лібертаріанськими цінностями. "У недавньому законопроекті про зміну виборчого законодавства, поданого командою Володимира Зеленського, пропонувалося введення пропорційної виборчої системи не з відкритими списками, як до цього було неодноразово заявлено командою, а з закритими", - відзначає експерт Д. Лівч. На його думку, такий законопроект прямо обмежує право людей свідомо обирати представників до парламенту і повністю суперечить цінностям лібертаріанства.

Мінімізація державних гарантій, наприклад, відмова від державного пенсійного забезпечення і соцстандартів - ідеї, які також сповідують лібертаріанці. Тобто, вони вважають, що про свій добробут в старості кожен повинен подбати самостійно або ж покластися на сім'ю. Держава при цьому може надавати лише найнеобхідніший мінімум для виживання найбільш незахищеним.Також лібертаріанці виступають категорично проти встановлення державою мінімальної зарплатні і прожиткового мінімуму. Щодо встановлення обов’язкового мінімуму зарплатні і у нашій партії ідуть дискусії. Та, прямо скажемо, що, враховуючи апетити наших роботодавців та їх ставлення до найманих працівників, зараз не встановлювати такий показник просто неможливо.

Вільний ринок, на думку лібертаріанців, краще може врегулювати ситуацію в економіці, ніж втручання держави. Однак ряд тез, які проголосив Зеленський у своїй інавгураційній промові, прямо суперечить цій ідеології. Це й обіцянки щодо перегляду високих тарифів на газ для населення і критика медреформи.

Тобто лібертаріанство п. Зеленського виглядає точковим. Можливо, тому п. Стефанчук пояснює це "національними особливостями".

Хоча ліберали в Україні є (див. вступ до статті), лібертаріанцем, можливо, є тільки п. Балашов із своєю партією 5.10.

У нас все соціалісти, - говорить Сергій Фурса.

Сам Г. Балашов каже, що "Президент Зеленський і його команда почали раптом заявляти, що вони лібертаріанці", і ставить ряд запитань про наявність в програмі "Слуги народу" положень про скасування податків на території України, звільнення від мит, вільне пересування товарів, грошей і людей, створення максимальної бізнес-свободи.

Носіїв ліберальних, і тим більше, лібертаріанських ідей в команді п. Зеленського, небагато. С. Таран уважає, що більшість членів команди настільки далека від політики, що поки взагалі не розуміє, що таке ідеологічні партії і як на основі соціально-економічних ідеологічних інструментів будувати державу. Це каже політолог, який приєднався до Європейської солідарності.

Кілька лібералів, в принципі, в команді є. Це Олександр Данилюк, секретар РНБО, Олексій Гончарук, заступник глави тепер уже Офісу президента, наш старий знайомий по Міжнародному фонду Блейзера (у якому я колись бував, коли ще там працював наш колишній керівник) Олег Устенко.

В. Дубровський каже, що поки невідомо, чи входить лібертаріанство в пріоритети президента, і що ніхто з команди не показав себе українським Кахою Бендукідзе ".

Якщо говорити просто про ліберальну економіку, шлях до якої є дуже важким внаслідок сильної монополізації, то вона, за словами С.Фурси, дозволяє державам досить швидко стати багатшими. Тому якщо Україна хоче стати багатою, потрібно розраховувати тільки на ліберальні реформи. Зрештою, соціально-орієнтовані держави з високими податками в період свого бурхливого розвитку були ліберальними.

3. І ще про лібертаріанство передвиборчої програми "Слуги народу"

"Слуга народу" нарешті оприлюднив передвиборчу програму. Відповіді на запитання,чого чекати у царині "соціалки", в економіці, у гуманітарній сфері, яка буде тарифна політика та які нові ідеї стануть програмними, новостворена партія виклала стисло, враховуючи вимоги ЦВК.

"Слуга народу" декларує наміри скасувати недоторканність депутатів, нищівно боротись з корупцією, посилити пряму демократію через референдуми, створити механізм "народного вето" на нові закони, провести всеукраїнський перепис населення (перший за майже 20 років), позбавити олігархів впливу на редакційну політику ЗМІ і багато іншого. Згадано і про реформу силових структур, в тому числі і Служби безпеки України, яку пропонують позбавити важелів тиску на бізнес.

В економічній сфері задекларований намір можливості одноразової легалізації капіталів некримінального походження за пільговою ставкою, заявлено про монетизацію пільг.

Не будемо тут говорити про проблеми сумісності представницької та прямої демократії, а ці проблеми є, і достатньо серйозні.

Велику увагу приділено інноваційній складовій, так званій "державі у смартфоні".

Партія обіцяє запроваджувати систему обов'язкового медичного страхування, а в освіті - базову зарплату педагогам прагнуть вивести на рівень трьох мінімальних зарплат. Закріплено і намір зупинити варварську вирубку лісів за допомогою електронного маркування дерев.

Що стосується зовнішньої політики, то про набуття повноправного членства у євроатлантичних структурах напряму не згадано, натомість ідеться про "розширення співпраці з ЄС і НАТО", а також запуск програми "комерційної дипломатії" для просування українських товарів на світові ринки. Є пункт про посилення зв'язків із діаспорою.

Урешті позицій виявилось чимало суперечностей, можливо, щоби сподобатись якнайширшому електорату. Та програми на дільниці майже ніхто не читає. Є ряд пунктів, у яких не надано інструментів їх втілення. Програма виписана у формі маніфесту, оздоблена мемовими конструкціями для того, щоб вона запам'ятовувалася і привертала увагу, але при цьому не передбачається того, "як" (О. Саакян). Документ, вочевидь, розробляли на базі соціологічних досліджень, відповідно до суспільних очікувань і за принципом "за все хороше, протии всього поганого".

Комітет виборців України насторожує пункт про відкликання депутатів, які втратили довіру виборців, що може означати підтримку партією імперативного мандату. "Це негативна практика, яка свого часу отримала нищівну критику з боку Венеціанської комісії, і яка діє в обмеженій кількості країн", - каже п. Кошель.

Не видно конкретики щодо ринку землі, стратегії дій щодо Донбасу та Криму, стимулювання повернення мільйонів українських заробітчан. Випало питання щодо легалізації легких наркотиків.

"Ця програма – ліберальна еклектика. Окремі пункти мають ліберальну основу, але точно не лібертаріанську, і вкраплені у неї соціальні, капіталістичні і праві ідеї", - каже О. Саакян.

Можемо погодитись і чекаємо конкретних ліберальних справ. Бажано без епатажного лібертаріанства.

Лібералізм: теорія і практика
Новини ЛДПУ
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: [email protected]. Для зауважень та пропозицій: [email protected]
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet