Головна Контакти Карта сайту




13 грудня, 2018
Ліберально-демократична партія України
UKR     RUS     ENG
Свобода кожного - основа свободи всіх


Партія
Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
Інститут Лібералізму
Запитання і відповіді
Світлини
Голосування
Проекти

Вхід



Яків Гольденберг: Дещо з досвіду творення партій

15.11.2016

Яків Гольденберг /
Версія для друку
ЛДПУ є партією ідеологічною. І що важливо, з самих початків (оргкомітет працював ще далекого 1989 року) створювалася на демократичних засадах. Розвиток нашої партії, сучасного українського політикуму підводять нас до необхідності творення великої ліберальної партії, що має стати впливовою на довгий історичний час.

Політологія виділяє три основні підходи в розумінні сутності політичної партії:

- Ліберальний - тлумачення партії як групи людей, які дотримуються однієї і тієї ж ідеологічної доктрини (Б. Констан),

- Марксистський - трактування політичної партії як виразника інтересів певного класу,

- Інституційний - розуміння партії як організації, діючої в системі держави (М. Дюверже).

ЛДПУ, як і основні партії США і Європи, традиційно дотримується ліберального підходу, хоча в структурі найбільших партій США і проглядається інституційний підхід.

ЛДПУ створювалася з самого початку як партія горизонтального типу - спільнота місцевих організацій зі значними правами, що забезпечувалося демократичною системою представницьких квот на з'їздах. Нинішнє керівництво дотримується принципу розподілу функцій між особами, що мають відношення до партії, хоча не вдається цього поки що повністю досягти.

Думаю, що ми повинні використати досвід традиційних партій, структурованих за подібною системою, вдосконалити свою структуру та докласти зусиль для того, щоби ЛДПУ, нарешті стала провідною в країні.Ми вивчали досвід ряду європейських партій, які у внутрішньому житті мають певні ознаки централізації, деяких нових європейських та азійських партій. Ми вдячні нашим грузинським колегам, зокрема Давиду Кізірія, за декілька спільних обговорень питань партійного будівництва.

У цьому сенсі цікавим є досвід Республіканської партії США. Цікавим є й висування епатажного кандидата в президенти країни, якого підтримували не всі діячі партії (зрештою, на те й праймеріз (primaries). Є ще ряд, так би мовити, історичних причин, що випливали з досвіду давнього спілкування ЛДПУ з американськими інституціями, виклад яких виходить за межі цієї розвідки.

Децентралізація влади є важливою рисою партій Америки. Їх прихильниками визнаються ті виборці, які на виборах зареєструвались як демократи, республіканці або прихильники інших партій відповідно.

Колегам з українських партій важко повірити в те, що функціонування партій в США не фінансується "згори", а, якщо партія проводить попередні вибори кандидатів на ту чи іншу виборну посаду, то виборці самі платять внесок за право проголосувати. Зрештою, маю таку суб’єктивну думку, що “якість” обраних кандидатівзворотньо пропорційна сумі такого внеску (враховуючи досвід зниження такого внеску саме в Республіканській партії).

Партійні структури є автономними, часто змагаються або навіть конфліктують, і їх об'єднання навколо платформи партії вельми умовно і тимчасово. Така різноманітність всередині кожної партії ставить перед кожним кандидатом на пост президента складну задачу врахування думки і консолідації найбільш впливових груп, здатних додати йому голосів виборців.

Кожні чотири роки Республіканська партія проводить з'їзди (республіканський національний конвент, Republican National Convention, RNC) напередодні чергових президентських виборів для висування кандидатів на посади президента і вице-президентакраїни, для обрання Національного комітету партії (National Republican Committee, NRC), прийняття платформи партії та правил виборчого циклу.

Процедура вибору делегатів на з'їзд партії досить цікава. Кожен штат отримує однакову кількість голосів, але до цієї кількості додаються додаткові голоси, кількість яких залежить від кількості представників в Конгресі США від штату, і від того, скільки голосів набрала партія в цьому штаті на останніх виборах. Невеликі штати, в яких позиції партії є сильними, виявляються представленими на з'їзді краще, ніж штати із значно більшим населенням. Кожен штат, отримавши певну кількість голосів, направляє на з'їзд своїх делегатів, і число цих делегатів може перевищувати кількість голосів, і кожен делегат отримує якусь частину одного голосу.

Національний комітет відповідає за розробку і просування республіканської політичної платформи, стратегію виборів і координацію збору коштів, а також за організацію і проведення Республіканського національного конвенту.З 20 січня 2011 року головою комітету є адвокат Рейнхолд Райнс Прібус (англ. Reinhold Reince Priebus, 1972, православний грецького обряду), колишній член сенату штату Вісконсін (ця розвідка з ряду причин писалася досить довго, і ми вже привітали пана Трампа з перемогою, а нещодавно й пан Прібус отримав посаду глави адміністрації, що тільки підтверджує його можливості й авторитет). Голова не може виробляти політичну пінію і координувати діяльність своєї партії. Не існує ніяких санкцій, які можна було б застосувати проти тих партійних організацій, які відмовилися б підкоритися генеральної лінії. Положення голови Національного комітету називають "відповідальністю без влади".

В Національний комітет входять по два представники від кожного штату (обов'язково чоловік і жінка) і голови партійних організацій штатів, в яких більшість виборців проголосувало за Республіканську партію на останніх виборах, або республіканець обраний губернатором, або члени конгресу від штату - переважно республіканці. Порядок виборів членів Національного комітету неоднаковий в різних штатах: вони здійснюються або за допомогою праймеріз (primaries), або партійними комітетами штатів.

Фракції Республіканської партії в Палаті представників і Сенаті мають власні комітети, які займаються збором коштів і розробкою стратегії. Національний республіканський комітет Конгресу (National Republican Congressional Committee, NRCC) допомагає організовувати виборні кампанії кандидатам в Палату представників, а Національний Республіканський Сенатський комітет (National Republican Senatorial Committee, NRSC) допомагає обиратися кандидатам в Сенаті. Лідер республіканської більшості в Сенаті - сенатор від Кентуккі Мітч Мак Коннелл. Республіканську більшість в Палаті представників очолює спікер палати Пол Райан (депутат від штату Вісконсін). Допомогу республіканським кандидатам на посади губернаторів штатів надає Асоціація губернаторів-республіканців (англ. Republican Governors Association, RGA), якою керує губернатор штату Нью-Джерсі Кріс Крісті.

Комітети з проведення виборів в Сенат і Палату представників обираються з членів партій в Сенаті та Палаті представників, і повинні допомагати представникам цих партій обиратися в законодавчі збори. Ці комітети займаються збором коштів на проведення виборчих кампаній, готують і редагують промови кандидатів, поширюють літературу. Вони є незалежнимиу своєї діяльності від Національних комітетів, зайнятих президентськими виборами, але можуть координувати свою діяльність з ними.
Аналогічні комітети діють у кожному штаті США і більшості міст, округів і виборчих округів.Фактично партії - це "федерації комітетів", такі собі виборчі машини. Межі територій, на яких діють комітети, збігаються з межами виборчих округів.

Активність комітету має циклічний характер: вона досягає максимуму в період виборів і значно знижується в перервах між ними. Це не випадкове об'єднання, створене на одну виборчу кампанію і зникає разом з нею; але все ж це і не постійний інститут, подібний сучасним партіям Європи, які ніколи не припиняють агітації і пропаганди.

Партійні організації на різних рівнях (графство, місто, штат) працюють самостійно, висувають кандидатів, приймають або не приймають ту чи іншу позицію, артикульовану з “вищого” рівня, підтримують чи не підтримують кандидатів, висунутих іншими організаціями партії. Іноді місцеві партійні організації висувають кандидатів проти волі керівників організації штату, інколи партійні організації штатів публічно засуджують позиції Національного комітету, і іноді штати відмовляють у підтримці кандидатів на президентських виборах від своєї власної партії.

Низовою організацією є комітет виборчої дільниці. “Капітан” організації призначається “зверху”.

Історично організаційні одиниці різних рівнів зводились до кокусів - компактних груп партійних діячів (пізнішебули названі комітетами). Термін походить від індіанського слова, що означає "старший" або "радник". За Дювержекокуси ретельно підбиралися активістами, були незалежними один від одного, в цілому децентралізовані, більше стурбовані залученням окремих помітних особистостей, ніж збільшенням своєї чисельності або залученням мас. Наприклад, перший кокус в конгресі складався з конгресменів, які підтримували А. Гамільтона, міністра фінансів з 1789 року, засновника партії федералістів. Незабаром утворився кокус з конгресменів, які підтримували Т. Джефферсона, в той час держсекретаря, засновника демократично-республіканської партії.

Кокуси додавали до своїх партійних структур ще по одному шару, зв'язуючись з елітами поза столицею. Місцеві еліти, в свою чергу, здійснювали подальше розширення партійної організації, сформувавши кокуси в своїх власних містах і графствах.

Чамберс привів шість напрямків роботи комітетів: висування кандидатів; ведення їх виборчих кампаній; створення в суспільстві іміджу партії та її кандидатів; зусилля по реалізації вимог груп, що складають електоральну базу партії; несення тягаря правління; допомога в здійсненні взаємозв'язку між представниками партійної еліти на урядових посадах.

Фактично праймеріз трансформували кокусно-кадрові партії. За Уером, кандидати, разом зі своїм оточенням консультантів з ведення виборчої кампанії і прихильників-активістів, допомагали модернізувати старомодний кокус. Основною зв'язкою служить горизонтальне взаємодія між кокусами.

Республіканська партія існує за рахунок фінансової підтримки приватного бізнесу (близько 77 відсотків усіх пожертв) та індивідуальних зацікавлених благодійників. Загальний “оберт” коштів на один річний виборчий цикл, в 2012 році склав майже шість мільярдів доларів. З них на президентську кампанію пішло близько 2,5 мільярда.

Наостанок інформація до уваги колег з Інституту лібералізму. Міжнародний республіканський інститут заснований Конгресом США в 1984 році як дослідницька структура Республіканської партії "для підтримки розвитку демократії в усіх країнах світу". Раду директорів очолює сенатор Джон МакКейн.

Лібералізм: теорія і практика
Партійні новини
 
Новітня історія ліберальних демократів у форумах


© 2005 Ліберально-демократична партія України.
Прес-служба ЛДПУ: press_ldpu@ukr.net. Для зауважень та пропозицій: reklama_ldpu@ukr.net
У разі використання матеріалів сайту посилання на www.ldpu.org.ua є обов'язковим.
Розробка та дизайн УРА Internet