Яків Гольденберг: Дещо про демократію

Поняття лібералізм і демократія є пов’язаними в концепціях і програмах ліберальних демократів.
Ми трактуємо демократію як систему управління, що створює оптимальні умови для прояву людської особистості. Демократія надає права меншості та кожній окремій людині, спрямована на пошук компромісу та рішень на основі консенсусу. Неухильне дотримання цивілізованих законів і відміна всіх інших - органічна властивість демократії. Так твердить наша програма, положення якої випробувані більш як двома десятиліттями діяльності нашої партії.

Демократія допомагала становленню ліберально-демократичного устрою держав, в яких забезпечений примат права. Та ба, демократія у зрозумілому нам європейському вигляді випробовується декілька століть, і цей процес далеко не вичерпаний.

Для ліберальних демократів лібералізм є невіддільним від демократії. Проте ліберальна течія є настільки широкою, що дехто може потрактовувати демократію як щось необов’язкове або навіть хибне. Деякі ліберали-економісти можуть похвалити ті чи інші авторитарні держави за успіхи в економіці (а Китай - іще за змінність влади, заповідану Ден Сяопіном). Праві оглядачі, такі як Роджер Гріффін, записують правих націоналістів не в консерватори, а в ліберальні демократи (тільки для своєї національності), причому лівацьку в сенсі соціальному та економічному українську "Свободу" записують туди ж. "Націоналістична партія – той­-таки "Національний фронт" або "Свобода" – каже: "Я хочу ліберальної демократії. І хочу свободи й виборів. Але саме для французів або українців". Це форма лібералізму, а не фашизму". (цитата з його інтерв’ю). Лібертаріанці ж готові повернутися до обмежень виборчого права, як постійно пропагує Юлія Латиніна.

Демократією опікуються, нарешті, не тільки консерватори та ліберали, але й "нормальні" ліві, під якими розуміються ті, що приходячи до влади, не ламають існуючі демократичні механізми та процедури.

В пострадянській Україні демократичні принципи завжди знаходилися під загрозою якщо не знищення, то безлічі порушень, підмін та фальсифікацій. Нині ці принципи майже не діють, зате розгорнута величезна спекулятивна кампанія щодо пропагування "прямої" демократії у вигляді загальноукраїнських референдумів. Досвід кучмівського референдуму на них не діє. Головне – маніпуляція. Може, й не поведуться на російську Україну, але можуть благословити інші забаганки влади, що крокує до авторитаризму. В той же час досвід місцевих референдумів (США) або постійної прямої демократії у деяких невеликих кантонах Швейцарії практично невідомий в Україні.

Наші твердження дуже прості. Сучасна демократія є представницькою, державні посади є виборними. Вибори є вільними, чесними і такими, що регулярно проводяться. Забезпечуються верховенство права та розподіл гілок влади.

Існують ще й такі ознаки сучасної демократії, як залежність політики влади від результатів виборів і від уподобань виборців, свобода самовираження, доступ до альтернативних і незалежних джерел інформації, автономія громадських організацій, загальне охоплення громадянства тощо.

Хоча демократія в Україні є достатньо сильно викривленою, нам, безумовно, цікаві ті чи інші пропозиції з розвитку демократичних інституцій та процедур. От, наприклад, Роберт Унгер пропонує такий проект поглиблення демократії шляхом зміи інституціонального змісту демократичної політики. Демократію багатого Північноатлантичного світу він описує як "низькоенергетичну", що організована за формою, яка продовжує вносити залежні від кризи зміни. Політичні інститути в безкризові часи гальмують розвиток структурних альтернатив, тому змін немає. Унгер пропонує створити "високоенергетичну" демократію, що сприяє участі громадян в політичному житті. Одним з аспектів такої демократії є державне фінансування політичних кампаній (про що з самого початку незалежності говорила наша партія), заборона на приватне фінансування, гарантії вільного доступу соціальних рухів та партій до ЗМІ. Другий аспект "високоенергетичної" демократії - державна (федеральна) система повинна бути "машиною" для експериментів у країні, певних окремих одиницях, як територіальних, так і секторальних, на користь альтернативних моделей національного майбутнього. Третій аспект – елементи прямої демократії. Унгер розуміє ці нові елементи в сенсі надання владам конституційного права призначення дострокових виборів, можливості громадянської ініціативи програмного плебісциту з питань, що є центральними для національного майбутнього. Всі ці інституційні інновації организації демократичного життя мають розірвати зв’язок між політикою та грошима. Це цікаво, однак в нерозвинених демократіях останній аспект потребує особливої обережності, як ми вже зазначали вище. І починати його необхідно безпосередньо з місцевих громад, їх самоорганізації, громадських слухань, місцевих опитувань тощо.

Треба зауважити, що і в демократичній частині політикуму побутують деякі ілюзії, що випливають з недостатньої поінформованості та (або) недостатньої політичної аналітики. Дехто з розчарованих результатами "генези" демократії в Україні, а головне – моральними втратами суспільства, тотальною корупцією,- вважає навіть, що минулий порядок радянських часів все ж кращий за сучасний безлад.

У нашій газеті "Отже" одна із статей подавала досить дивне трактування демократії. "Джамахірія – це найвища ступінь розвитку демократії… Найважливіші рішення приймалися на всенародних референдумах, в той час як європейські країни використовували для цього парламент. Насправді, Лівія була більш демократичною, ніж будь-яка західна країна". Каддафі всередині країни підтримувало близько 85% населення, а Лівія була лідером щодо рівня життя в Африці.

Що ж було насправді? Ніхто не заперечує можливостей "нафтового лідера" щодо можливостей забезпечення освіти, соціальних програм, пенсій для своїх громадян, як і можливостей фінансувати тероризм ("Червоних бригад", Оджалана, ІРА, СВАПО, басків тощо), організувати його (Локербі), підгодовувати "гуманітарні" організації (київська МАУП). Але ж демократичність та народолюбство Каддафі – стовідсоткова фікція! "Джамахірія" (народоправство), Зелена книга, референдуми – повний обман. Я колись, прочитавши скорочений переклад цього витвору, спитав у знаменитого родича перекладачки, навіщо було братися за цю маячню. Проголошено, що править весь народ – відповідно влада у одної людини. Порядок і справедливість – кодові слова диктатури. Уряд скасований - Каддафі сам рахує, скільки динарів повинен мати громадянин від продажу нафти,- і торжествує справедливість. Порядок – це коли люди щезають, "законні" вбивства демонструються по ТБ, опоненти знищуються по всьому світу.

Російський досвід свідчить – згортання демократії, підміна її різними іншими термінами (керована, суверенна) призводить і до підміни ринкової економіки. Про ринкову економіку не може йти мова, доки існують залежний суд, безконтрольний тиск влади на громадян та конфіскації (Гарі Каспаров). Немає конкуренції, недемократичні механізми управління породили крадіїв вселенських масштабів – розпили, відкаты, липові кошториси тощо. Путін став арбітром замість ринку. Всі великі економічні угоди вимагають погодження з "Вовою". Україна наздоганяє та переганяє в цьому Росію, бо вона менша за територією, і в ній вже діють механізми тендерів з одним учасником.

Ворогам демократії в суверенній демократії - зелена вулиця. Регіональна влада (Смольний) закупає книгу так званого "православного історика" Ю. Михайлова, в якій він оголошує демократії безбожною владою, в усіх бідах винить гуманістів епохи Відродження, раціоналістів епохи Просвіти, ну й заодно всіх на літеру "ж". Це симптоматично.

Один висновок дозволю собі зробити. Молодь, що прийшла в партію, повинна продовжити нашу політичну роботу, в тому числі щодо розвитку демократії в Україні.