Ліберально-демократична партія України - Яків Гольденберг: Пам’ятати псалом Перший

"Блажен муж, що за радою
несправедливих не ходить
і не стоїть на дорозі грішних,
і не сидить на сидінні злоріків,
та в Законі Господнім його
насолода;
і про Закон Його вдень та вночі
він роздумує!
І він буде, як дерево, над
водним потоком посаджене,
що родить свій плід своєчасно,
і що листя не в’яне його,-
і все, що він чинить,-
щаститься йому!
Не так ті безбожні,-
вони як полова, що вітер її
розвіває!
Ось тому то не встоять
безбожні на суді,
ані грішники у зборі
праведних,-
дорогу бо праведних знає
Господь,
а дорога безбожних загине".

(Псалом 1 у виданні об’єднання біблійних товариств)

Російськомовний текст коментує директор видання "Израиль и Библия"

(Голландія) Антон Стіер:
“Блажен муж, который не ходит,
на совет нечестивых
и не стоит на пути грешных,
и не сидит на собрании развратителей,
но в законе Господа воля его,
и о законе Его размышляет
он день и ночь!
И будет он как дерево,
посаженное при потоках вод,
которое приносит плод свой во время свое,
и лист которого не вянет,
и во всем, что он ни делает, успеет…”.

Пояснюючи метафору, в якій цей муж подібний до вічнозеленого дерева, а життям його є сам Господь, пан Антон за допомогою інших цитат Старого Заповіту підводить нас до думки, що муж цей і є Месія Ізраілев – Ісус Христос. Він все встиг, усе здійснив, що мав здійснити, і це ми ще точніше бачимо з останнього тексту.

Я впевнений, що у Псалмі закладена ще одна думка. Ані Господь, ані Син Його не заступають шлях грішникам, не примушують їх не грішити, не карають (згадайте: "Хто без гріха, нехай першим кине камінь"). Саме в цьому й закладений головний принцип свободи. Тому й муж є Ісус.

Людина вільна в своїх діяннях, але й має відповідати за них. Господь дає їй цю свободу і не відбирає її.

Тим більше й люди не повинні відбирати свободу в окремої людини. Людство вже дійшло до того, що сформулювало невід’ємні, природні права та свободи людини. Нині це є принцип ліберальної демократії. Знаючи свої права, ми самі вирішуємо, чи йти на раду несправедливих, чи брати приклад з Сина Божого…

А що ж робити політикам? У них же така важка робота, особливо у діячів так званого "першого ряду". І спілкуватися треба з усіма, бо люди публічні.
Але я завжди говорив, і зараз кажу, що всі заяложені штампи про політику, про владу як про брудну справу (і відповідно про політиків) зовсім не обов’язкові, просто треба не спілкуватися зі зрадниками, "тушками", перекинчиками, замовленими чорноротими. Не подавати їм руки. Не ставати з ними на одну дошку. Потрошку забувати про переплетіння родинних, ділових та парламентських зв’язків. Дуже добре пам’ятати, хто коли що робив. Хто тримався за прапор, а хто садистськи і зрештою зрадницьки (один тримає за горло, другий б’є) вовтузив "нациків" (а ці садисти хто – інтернацики?! А може, ліберали? Не вірю!). Хто стояв і дивився зі сторони, або зник, також треба знати.

І не тільки в останній час, а й за весь попередній період.
Те, що зрадників не поважають і "переможці", відомо. Тим більше нема чого вишукувати раціональні причини зрадництва.

Ви політики. Ви працюєте за певними політичними принципами. У вас є програми. Люди голосують за вас, читаючи вашу історію і вашу програму. Не бігайте між партіями, не творіть кожен свою власну зручну партійку.
Виконуйте конституцію й закони, що самі приймали. Якщо не виконуєте, ніхто не буде цього робити. І держави не буде. Й вам нема чого буде робити. Максимум будете дрібними князьками в іншій державі.

Під час шабашу так званих "свобод", особливо перед виборами і деякий час після, коли так звані журналісти відпрацьовували свої срібняки, не треба було взагалі зустрічатися з перекинчиками та примітивними брехливими опонентами.
Зараз інша справа, треба прориватися, доводити до людей свою думку. І журналісти дещо опам’яталися (але ми знову ж таки пам’ятаєм, хто вони такі). Це важче, вас вважають слабкими та боязкими перед не зовсім віртуальними загрозами. Але знову ж таки, треба стояти на своїй дошці.

Як бачите, все надзвичайно просто.