Яків Гольденберг: Шалім без феєрверків. Чи буде довгою ніч?

Столиця причаїлася. Не з остраху, але від небажання дивитися на інаугурацію того, хто у другому турі взяв усього чверть голосів киян (і це надзвичайно багато!), від несприйняття всього того, що несе фігура переможця. Два дні рух у місті обмежений, але ніхто не протестує проти таких заходів. Центр оточений міліцією. Хтось вирішив тримати її в тонусі та зателефонував про бомбу. Нічого не знайшли…

На відміну від таких собі "символістів", що бачать в усіх дрібних казусах руку долі, я не надаю їм значення, але коли дрібниці діються після молебню з патріархом, за канонами цілком нашим, але надто пов’язаним із світською владою північного сусіда, і відрядженим замість його перших саме світських осіб, щось таке закрадається. Внутрішні двері під’їзду Верховної Ради, які були відкриті заздалегідь, самі собою почали зачинятися. Кажуть, що президент-елект простягнув руку, щоби зупинити рух дверей, ну й трошки отримав по ліктю.

У залі засідань зяяла пустота депутатських крісел фракції БЮТ. Безумовно, така некоректність – це занадто. Але було мовою колективного жесту сказано: ви продавили свого, правдами й неправдами, ціною фальшування, тиску, а також зрадництва перекупленого вже нелегітимного, але діючого президента, та ми з вами не на одній дошці. І поки дони не зрозуміють, що треба було перекупленому суду розбиратися по суті, а ПР нині не давити необгрунтованими юридично вимогами про відставку уряду, визнати, що вони тільки мала частка великої країни,- буде саме так.

Під час передачі вже обраному президенту символів влади всі побачили школяра, що нарешті купив п'ятірку. Він підносив печатку та булаву із відкритою хлопчачою усмішкою, а коли продемонстрував ксиву (посвідчення президента) та, проігнорувавши солдата почесної варти, що простягував йому спеціальну подушку, поклав посвідчення у внутрішню кишеню, то посміхався трохи іншою, переможною та одночасно хитруватою посмішкою ("от як треба перемагати лохів").

Неприхована радість, що викликала сміх і оплески залу, зрозуміла. Але хотілося б побачити й інше. Велику відповідальність та велику руку, простягнуту опонентам.

Інаугураційна промова розібрана коментаторами хіба не на літери. Тому що послідовний, і конкретно нічого не скаже. Пообіцяв, що державу виведе на шлях реформ (яких?). Сказав, що парламент – місце для дискусій. Це вже цікавіше, бо гість п. Гризлов якось сказав відверто, що в Росії парламент – не місце для дискусій. Президент натякнув уряду, що він не повинен бути командою політичних офіціантів.


А от бачення зовнішньої політики не відповідає діючому законодавству: "Будучи мостом між Сходом і Заходом, інтегральною частиною Європи і колишнього СРСР, Україна вибере таку зовнішню політику, яка дозволить нашій державі отримати максимальний результат від розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією, Європейським Союзом, США і іншими державами, які впливають на розвиток ситуації в світі… Ми готові брати участь в таких процесах як європейська позаблокова держава. Я маю намір запропонувати цю концепцію парламенту для вироблення Основ зовнішньої політики України і, сподіваюся, вона буде підтримана в парламенті", – сказав Янукович, запросивши нас до багатовекторності. Але ж навіть за Кучми законодавчо був закріплений проєвропейський курс. Тобто, коли Росія віддаляється від Європи (будучи членом Ради Європи), ми маємо віддалятися разом із нею,- ось що означають слова президента.

Треба відзначити, що два останні президента довільно обходилися зі своєю головної функцією – боронити Конституцію. Якщо й новий буде продовжувати в цьому ж стилі, правового нігілізму не минути.

Кажуть, що на Європейскій площі спустили прапор Євросоюзу, нібито для того, щоби у цей день (а, може, аж до вступу до цієї спільноти) майоріли тільки державні прапори. Але ж цей прапор використовується і загальноєвропейськими структурами, у яких наша країна представлена, тобто Радою Європи. Не вишукуючи пояснень п. Порошенка з цього питання, відзначимо, що на площі були "представлені" прихильники ПР із партійними прапорами та прапорами стратегічного північного сусіда. Перед входом в Український дім, де мав відбутися фуршет, Янукович помахав ручкою перехожим, що зупинилися подивитися на нього. Жодного відгуку.

Феєрверків не було, "Шахтар" увечері програв, і дони, як діти, засмутилися. Знову ж таки хтось у цьому побачив символіку.

В той самий день Європарламент проголосував резолюцію щодо України, в якій міститься пункт про можливість Києва звернутися по членство в Європейському Союзі, тобто Україна як європейська держава у відповідності до статті 49 Договору про ЄС “може подавати заявку на членство в ЄС як будь-яка європейська держава, яка дотримується принципів свободи, демократії і поваги до прав людини і фундаментальних свобод і верховенства права”. Європарламент звернувся до Ради ЄС із пропозицію розробки "дорожньої карти" щодо України, поставивши проміжну мету – скасувати грошові візові збори. Резолюція адресована й брюссельській бюрократії, більшою мірою Європейській раді та її Секретаріату, й нагадує цим структурам, що перспективу поетапної інтеграції для України ніхто не скасовував. Сигнал Україні - що це крок у напрямку ЄС.

Янукович виголосив курс, протилежний європейському, тому що Митний союз абсолютно виключає встановлення зони вільної торгівлі з ЄС, а ЄЕП є кишеньковим інтеграційним проектом на противагу Євросоюзу. Поштовхи до прийняття поворотних рішень бувають різні, а майже п’ять років їх практично не було. А тепер Європа побачила, що Україна реально може почати рухатися у зворотний бік. Ще одна величезна Білорусь- це вже занадто, і пропозиція, зрештою, пролунала. Думаю, що Інститут лібералізму ще буде аналізувати резолюцію, а саме для мене важливою є принципова різниця в проведенні політики. Європа думає, виважує, виходить на консенсуальні рішення, пропонує, а Росія тисне, використовуючи різні інструменти, ображається, діє на чужій території, як на своїй.
Багато говорилося аналітиками про завдання, що стоять перед президентом. Але мало хто думав про те, які завдання насправді ставить ПР, що знає тільки примітивну навалу, і чи хтось зможе їх виконати. Чи буде щось зроблено щодо легітимізації власності (і відповідного оподаткування), розробки мінімуму спільних, а не власних, правил гри як умови державності, що здійснений Європою ще в епоху Відродження?

Чесно кажучи, мене не дуже цікавило би ставлення російського керівництва до Януковича та його перемоги, якби не передбачення рухів України, сума яких знову може дорівнювати нулю. Не факт, що для Москви Янукович не є “своїм”, як стверджує п. Белковський. І якщо п. Путін домовився з Тимошенко про найголовніше у його житті, тобто про бізнес, то чому вся сила спецслужб та великої кількості їх агентів, починаючи з тіньового прем’єра, всі інші важелі не були задіяні для її перемоги? Може, Януковича вважають менш сильним, таким, що не може сконсолідувати владу?

У цей час Тимошенко не боїться займати не всім зрозумілу й не для всякого ока коректну позицію, та посилає сигнал, що вона не є на одній дошці з тими, хто протягнув свого президента, що вона тримається на посаді прем`єра, незважаючи на тиск. Я би не перебільшував ні погроз ПР та президента поки діючому уряду, ні вірогідності жорсткого режиму.

Надто серйозною буде опозиція, яка має зв’язки і з Заходом, і з Сходом. Навіть збереження діючої коаліції можливе, а якщо ні, то скомпрометовані несистемністю та угодовством сили (литвинівці, НУНС) "спаляться" на чергових виборах, і тоді знову виникне привид великої коаліції між ПР і БЮТ, тепер уже не за тими правилами, що обговорювалися минулого року (збереження статусу Міжгір’я, наприклад), а за спільними європейськими правилами. Можливо, й ПР, як неідеологічний монстр, нарешті, розвалится. Бо цей "Карфаген" рано чи пізно має бути знищений. Президент же, якщо не буде нариватися на імпічмент, приречений або стати черговим "антиросійським", в розумінні Москви, політиком, або втратити владу.

Тоді й Шалім, і ніч будуть короткими та світлими, як білі ночі в Пітері, і в ці часи ви, дорогі друзі, зможете слухати, говорити, читати й писати.