Яків Гольденберг: Про одну важливу заяву

З початків незалежності України Ліберально-демократична партія України бере творчу участь у конституційному процесі.

Як відзначалося на науково-практичній конференції Інституту лібералізму у вересні 2008 року, змінами до Конституції, прийнятими в 2004 році, законодавцями здійснена внутрішньо суперечлива реформа, що дивиться одночасно вперед - до довершеної демократії, якщо така існує, і назад - до авторитаризму. „Обкатка” перехідної моделі розподілу владних повноважень призвела до перманентної політичної кризи.

Виносячи інтерактивний проект Інституту лібералізму, розміщений на сайті Ліберально-демократичної партії України, на розгляд науково-практичної конференції у вересні 2008 року, ми дійшли до висновку, що в Україні немає ні умов, ані нагальної суспільної потреби в кардинальних змінах конституції, хоча ряд проектів і передбачає прийняття зовсім нової Конституції, тобто конституційний переворот. Протиріччя мають бути зняті шляхом гармонійного розгалуження повноважень президента та гілок влади, підвищення їх відповідальності, а тільки після перевірки життям нової редакції Конституції – подальшого поступу.

Проблематика конституційного процесу з точки зору ІЛ та ЛДПУ викладена в статті керівника Інституту лібералізму Володимира Климчука “Ексцеси українського конституціоналізму” (“Сучасність”, №12, 2008).

Сьогодні В. Климчук розповсюдив статтю „Не гайте часу, панове!”, а наша партія – заяву. Стаття зміщує акцент на депутатський корпус, а в попередньому її варіанті, можете мені повірити, була присутня оцінка рівня правової культури та професіоналізму суддів Конституційного суду та професіоналізму наших конституціоналістів узагалі. Замість рішення про рекомендовану дату вони винесли рішення про невідповідність Закону про вибори новій редакції Конституції, що можна було зробити раніше і за власною ініціативою.

Нова дата названа у тексті нової редакції Конституції. А саме – “остання неділя останнього місяця п’ятого року повноважень”, тобто 17 січня 2010 року. І тільки В. Климчук сказав, що саме в цьому полягає помилка, саме тому, що немає часу на вибори як такі. У тексті Конституції треба написати “Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю передостаннього місяця п’ятого року повноважень Президента”.

„За робочим календарем п’ятирічний строк припадає з 23 січна 2005 року по 23 січня 2010 року. За тим же робочим календарем передостанній місяць – з 23 листопада по 23 грудня. А от слово “неділя” – це вже перехід на астрономічний календар. Остання неділя передостаннього робочого місяця припадає на 20 грудня 2009 року. Мінімальний люфт щодо строку є цілком виправданим: він викликаний необхідністю проводити вибори у вихідний день, а інавгурацію – у будній”- просто, як хлопчик із казки Андерсена, сказав Климчук.

Чому ж тільки одна людина помітила, що 23 січня 2010 року „представлятиме країну як її Голова, віддаватиме накази армії як Верховний Головнокомандувач, видаватиме укази як Голова РНБО, підписуватиме або накладатиме вето на закони Верховної Ради й робити багато інших дій, на здійснення яких він не матиме жодних правових підстав”? Не буду повторюватися в дусі своєї статті про книгу В. Климчука, видану інститутом в 2006 році. Його послідовність у відстоюванні принципів лібералізму та сучасного конституціоналізму відома.
Зрештою, його виступ можна віднести і на рахунок партії, що я й роблю.

Починаючи з себе та колег, можу сказати, що ми надто захоплені політичним процесом, а в процесі конституційному також переймаємося розподілом повноважень владоможців, гармонійністю та дієвістю основного закону країни, впливом його на подальший розвиток демократії. Та ми не помічаємо тих начебто дрібниць, із яких і складаються майбутні традиції конституціоналізму.

У інших політиків, переважно парламентарів, більш серйозна проблема: багато хто з них уважає, що дрібниці завжди можна вчасно відрегулювати. Є ж досвід прийняття законів про вибори (і Конституції!) перед самими виборами. Як тільки гетьман дасть „добро”. Тільки це дуже поганий досвід.

От і „гетьман” учора сказав: „Коли ми говоримо про рішення, про проведення виборів президента 17 січня, це відповідає Конституції і тому положенню Конституційного Суду, яке він повідомив у своєму роз'ясненні. Тому я сказав би, коли ми говоримо про це, факт рішення, ми повинні керуватися не темою доцільності, а темою законності. Це є законне рішення. Мова йде про законний термін. І рішення, яке повністю відповідає нормі Конституції”.
Отака законність і така логіка.

Все ж, незалежно від думки президента та депутатів, перераховані вище „професіонали” зобов’язані звертати увагу на всі „дрібниці”. Тому, поки не з’являться інші, ці нехай відправляються на дачі. Причому без державного утримання.