Юрій День: Виплата боргів, гарячі вуглі „газавату”, психоз АнтиНАТО та ще всього багато...

Дорогі друзі!

Життя стає ще цікавішим, і нотатки продовжуються. Сума подій нагадує крутий борщ, який надзвичайно подобався одному моєму знайомому ірландцю. Але ж люди хочуть розібратися та розділити компоненти. Майже ніхто не може й не хоче їм у цьому допомагати. Об’єктивних констатацій майже нема. Як тут консолідувати суспільство, що, як міфологічний Янус, дивиться одночасно і назад, і вперед...

Обіцяв проаналізувати склад виконавчого органу, але поки що цікавіше пройтися по парламентському політикуму. Про перший поки що можна сказати одне. Ще не зовсім заповнений з різних причин за 50%-ною квотою ЮВТ, він демонструє показну єдність і досить багато працює, чого не скажеш про інші гілки влади. Але діяльність уряду знову, як у 2005 році, дуже не подобається багатьом „підприємцям”. І знову ЮВТ намагаються позбутися. А парламентарі поки що сачкують і продовжують виборчу кампанію, яка має плавно перейти в президентську. Більше всього спекуляцій саме навколо того, як потенційні кандидати працюють на себе та здебільшого – проти потенційних опонентів.

Окрім заморожених (або заморочених) комуністів під орудою відомого „птахівника”- полум’яного борця за народ, латифундиста, що допався до керування тендерами, та інших бідарів, основні політичні сили енергійно намагаються довести суто конкретну необхідність людям.

„Країні потрібен Литвин”- було на бордах. Якій- досі не з’ясовано. Фракція за реальним положенням є невеликим болотом між коаліцією та опозицією та досі чекає, яка сила повністю прийме її програму. Щодо залежністі від нових спонсорів поки що мало чого можна сказати, хоча проглядається дрейф до президента. Лідер готується до президентських виборів, інші колись досить яскраві фігури- поки що статисти.
З ПР начебто все очевидно – були „першими” (скоріше за все - востаннє), але про „половину” населення, що їх підтримує, а також про схід і захід говорити вже стає надто дурним тоном. Як показав п. Голубовський на нашому сайті, за ПР голосувало всього 21,6% зареєстрованих виборців. Потім найбільша фракція запросила всіх до коаліції, але ніхто не прийшов. Вже після форматування 50,666667%-ної більшості шоковані ПР-івці (такі грубі гроші насмарку!) використовували все, що тільки можливо, в тому числі деяких кадрів з більшості, але ЮВТ прорвалася до влади вдруге та почала виконувати обіцянки. „...йшла робота не на життя, а на смерть, і вночі, і вдень, щоб не було з два–три голоси за мою кандидатуру. Можливо, ще на декілька місяців зачепитеся при владі, ще декілька місяців урвете шматки українських ресурсів, але все одно потім вам доведеться повернути все до останньої краплі! Я хочу сказати – я будь–які результати сприйму мужньо! Наша команда продовжить шлях, і рано чи пізно ви звітуватимете, вся банда прозвітує перед Україною!» - так виступала ЮВТ перед останнім голосуванням за прем’єра. Наш знайомий ще по „Новій Україні” п. Єхануров підняв руку і опустив, натиснув кнопку мікрофона. "За", – сказав він із кам’яним виразом обличчя. Нічого собі незадоволення- отримав силове міністерство! За 226-й голос молодий спікер отримав „кликуху”: "Сєня – золотая ручка". В „процесі” затяжного блокування трибуни, надування великих кульок, демаршів „найяскравіших” шарикових (українською –кулькових) Рада повернулася до циркового стану з елементами карнавалу та знову наблизилася до веркізму. Кажуть одначе, що основною причиною блокування є небажання затвердити суддів КС. Логіка в цьому деяка є. Але ж блокування не може продовжуватись без кінця. Якщо дійде до розпуску Ради, ПР набере до 15% від кількості виборців, тобто приблизно 24% від проголосувавших. Так можна стати не тільки другими, але й третіми. Закономірний графік життєвого циклу продукту, назва якого - партія влади.

Більшість бореться переважно сама з собою, але чомусь стверджує, що голосування в парламенті забезпечить. Не хотів би коментувати „балоган” та все, що з ним пов’язують, бо дії секретаріату малоефективні, а на комарині укуси невідомих юних радників та самого керівника структури, яка має тільки обслуговувати президента, вже не звертають особливої уваги. Величезна великодушність більшості у більшості, що віддала меншості більше 50% посад, та подальша терплячість ЮВТ ще більше ятрять душу поважних чоловіків від певної частини НУНС. Так що великі зміни можуть відбутися.

Сам президент за інерцією позачергових парламентських виборів та напередодні чергових президентських вважає за доцільне надзвичайно багато (як для себе) працювати, причому втручаючись в діяльність уряду та інших гілок влади багатьма взаємовиключними вимогами. То вимагає ще швидше виплачувати борги за вкладами, то вносить непідйомні зміни в проект змін до бюджету цього року, то критикує підготовлені урядом заходи з економії та боротьби з інфляцією. Щодо приватизації теж пропозиції змінюються на 180 градусів. Можна нагадати, що коли президент звертався до уряду Януковича із обґрунтованими вимогами щодо повернення ПДВ, так званих інновацій-інвестицій, відновлених контрабандних зон, зняття міністрів (причому через СНБОУ), він наштовхувався на відверто хамське ігнорування. Зараз же КМУ лихоманить від президентського секретаріату, а речники уряду (своєї ж коаліції) надто лояльні.

Цікавіше було би поговорити про конкретну роботу уряду, але ми знаємо не все, а народ безпосередньо бачить тільки круті фішки, наприклад, повернення вкладів.
Щодо вкладів. Звичайно, тисяча на людину мало що вирішує, але як для кого. Це невелике (порівняно навіть із індексацією пенсій) вкидання гривні на ринок само по собі має невеликий вплив, і рішення уряду було логічним – обіцянки треба виконувати. І тут уряд спрацював, як належить, і ЮВТ особисто побувала у філіях Ощадбанку.

А чи спрацював як слід сам Ощадбанк, то є велике питання. Речник секретаріату президента за найгіршим прикладом відставного міністра іноземних справ будь-якими засобами поливав посадовця та готував плацдарм, здавалося, для себе, але виявилося, що просто готувалося повернення колишнього голови правління. І тут ЮВТ жорстко захистила начебто „не свого” й отримала союзника. Справа в тому, що в такий момент поміняти керівництво означає внести плутаниу й загубити справу. Щодо п. Гулея можу тільки сказати, що спрацювати якісно та оперативно у віддалених районах, де за п’ятнадцять років було зліквідовано багато філій, було дійсно важко. Але ж можна було привести в дію елементарні допоміжні механізми типу рознесення вкладників у часі за першими літерами прізвищ, залучення Укрпошти, інших банків із самого початку процесу. Про це треба було думати самому, а не заглядати до рота прем’єру.

Тільки-но почав працювати уряд, як викликав вогонь з тліючих вуглів газової війни. Звичайно, все було інспіроване колишніми виконавцями: значне збільшення споживання газу в останні два (теплі) місяці зими, оголення запасів у підземних сховищах, неплатежі посередників продавцю, непідписання протоколів розбіжностей до угоди між НАКом та посередником. Героїчна ЮВТ тут могла спрацювати більш тихо й тонко. Факт залучення нашого знайомого – опального ще в 2000 році фахівця з газових питань п. Діденка, повне розуміння п. Дубиною планів уряду,- все це добре, але намагання позбутися негайно всіх посередників призвело до надлишкової активності президентів і досить неприємної їх домовленості. Для нас не так важливо, як збережеться „дельта” останніх (а наш президент клянеться, що нічого не отримує, і я йому майже вірю), як те, що „внутрішнє” СП, в якому внаслідок рівного розподілу акцій важко й збори акціонерів провести, знову буде „обдирати” ДК „Укртрансгаз”, і стан газотранспортної системи не покращиться. Хоча би якісь дивіденди платило Укргазенерго, тоді би й дочірній компанії НАКу перепало. Правда, кажуть, що за 2006 рік дивіденди все ж будуть виплачувати. Російський варіант договору про нове СП критикують уже всі сили, окрім частини НУНС.

Щодо „зовнішнього” СП типу Росукренерго з 50%-ною часткою НАКу, то Україну влаштувало би право участі в переговорах із Туркме­ністаном, Узбекистаном і Казахстаном щодо ціни ресурсу та доступу до нього, але чи вийде це, велике питання..

Тепер про „АнтиНАТО”. Величезний секрет Полішинеля, тобто п. Шуфрича, що попередня влада придурювалася й не збиралася йти до НАТО, зовсім не секрет і не зовсім правда. Послідовність отримання кредитів, преференцій, державних грантів, зближення центру Європи з Європою, входження в євроструктури, імплементації законодавства,- все це було детерміновано. І Росія рухалася аналогічно. Допоки їй не здалося, що вона вже стала настільки сильною, що може диктувати всім свої „правила”, вірніше, „поняття”. Тут же наші доморощені політики-регіонали почали мавпувати дії Росії. А це означає чистий „сателізм”. Вибачте, політика солідної держави, регіонального лідера, не може базуватися на такому примітивізмі.

Зразок примітивізму політики Росії (звичайно, більшою мірою зовнішнього) подав московський гість п. Шустера Михайло Леонтьєв, у брудних джинсах, схожий на бомжа ведучий одної з найнахабних програм російського ТБ. Леонтьєв – патріот і фактично транслює певні думки російської влади та російської політичної еліти. Перше запитання: "Ви готові стріляти у росіян?!..." З чого це? Ви ж дружите з НАТО більше за нас, але кажете, що для росіян НАТО – реальна загроза. Це елементи ПРО у Чехії та Польщі? Чи зняті з бойового чергування стратегічні ракети США? А може, ви хочете, щоби ваші ракети не встигли перехопити? Адже доктрина ваша зараз випереджувальна? Спокійно, все одно ПРО практично є неефективною проти масованого нападу ракет із боєголовками, що розділяються. Аргумент про те, що США будуть за фінансової кризи намагатися забезпечувати свою гегемонію за допомогою війни – це аргумент імперця проти імперця за гаслом "Розділяй та владарюй”.

Президент Путін вважає, що Україна всупереч конституції може розмістити бази НАТО. І тому він може націлити ракети на Україну. А чому би зараз США не направити ракети на Севастополь? Чи там стоїть нейтральний флот? Я вже не кажу про те, що Росія досі є офіційним гарантом безпеки України. Елементарне жлобство ряду виступів Путіна вже добре відоме, але відсічі не знаходить. Навіть і у представників „вісімки”.

Не встиг п. Огризко повезти до Брюсселя лист-звернення п.п. Ющенка, Тимошенко та Яценюка з проханням розглянути можливість приєднання України до Плану дій щодо членства у НАТО на квітневому Бухарестському саміті, як ПР із КПУ розродилися гнівною філіппікою. Протиріччя між законодавством України та деякими виступами попереднього „прємьєра” спонукало НАТО до прохання підписання листа всіма гілками влади, і в цьому нічого дивного немає. Опозиція заявила, що дії керівників Української держави "ставят крест на стремлении создать в Украине демократическое общество". Малася на увазі, у кращому випадку, „керована демократія”.

Лікнеп для лібералів не дуже потрібен, але всім відомо, що потенційні члени НАТО мають відповідати базовим принципам. Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:

а) розв'язувати міжнародні суперечки мирним шляхом;
б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;
в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;
г) встановлювати належний демократичний і цивільний контроль над своїми збройними силами;
ґ) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН;
д) сприяти розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;
е) продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програмі "Партнерство заради миру" та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО;
є) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості й відповідальності за охорону довкілля;
ж) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;
з) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;
і) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності збройних сил;
й) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання таких оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони й передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з чинними в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;
к) знайомитися з належними правовими механізмами й угодами та формальним юридичним процесом, якими керується НАТО, для забезпечення співробітництва у своїй структурі.

Цей довгий перелік, що був мною запозичений з якогось сайту, не подобається коммі та посткоммі. Протестуючи проти приєднання до ПДЧ, вони заявляють про порушення норм конституції щодо нейтрального статусу країни. Та у конституції немає нічого про нейтралітет. Конкретно, що ж таке нейтралітет? Це в мирний час - неучасть у військових блоках, а у воєнний- неучасть у війні. Нині Україна точно не є нейтральною країною, бо має на своїй території іноземну базу. Якщо ж ЧФ РФ буде флотом держави, що знаходиться у стані війни, то нейтральна країна зобов’язана ліквідувати цю базу у вкрай обмежені терміни, а якщо це не вдасться – негайно роззброїти війська та інтернувати їх, як у свій час робили Аргентина та Фінляндія. От і думайте, хлопці, гадайте.

Треба сказати прямо, що опозиція демонструє принципове несприйняття просування країни до справжньої, без лапок, демократії. Так, шлях ще буде довгим і важким. Ще важчим, ніж хотілося.

А от там, де треба серйозно розібратися та розробити позицію відносно Косово, і більш глибоко – щодо універсального співвідношення принципів суверенітету та самовизначення, - балачки самоназваної „еліти” у тусовці п. Шустера засвідчили тільки одне – відсутність своєї позиції.

І, нарешті, відстеження не зовсім демократичних потуг влади доводить її неоригінальність. Знову, тепер вже фракція БЮТ, пропонує закон, що поновлює кримінальну відповідальність журналістів. Будемо пильні та уважні!

Отож, бережімо себе, колег і своїх любих друзів!