Юрій День:БеспрецеНдентний інциНдент, або ефект „чоловічого ляпасу”

Дорогі друзі!

Чесно кажучи, життя стало дещо більш цікавим у черговому передчутті саме тих перемін, щодо необхідності яких ми говорили з кінця 80-х років.

Хоча у владі, що вперше почала з об’яви дружби між своїми гілками, залишається дуже багато дивного та несприйнятливого з точки зору демократії та лібералізму, а також залишається багато потенцій конфліктів, але надій стало дещо більше. Автоматично влада не може позбутися ні посткомуністів, ані подібних ним посткомсомольців,- тоді в ній залишиться надто мало багнетів, але є вже й нові люди з реальною аргументацією та висловленим бажанням рухатись не в тому „вірному напрямку”, про який продовжує нагадувати набридлий усім п. Симоненко (тільки шалене викривлення людської думки як природного феномену може призвести до його пропозиції визнати найвеличнішим українцем Леніна). Обіцяю в цьому контексті проаналізувати хоча би склад уряду. Але це в наступний раз.

У цей час залишається незрозумілою сплячка нашої партії (я вже не кажу про повністю розвалений ліберальний рух). Саме зараз час молодим та активним іти у владу, в апарати різних її ланок. Не перестаю повторювати, що на часі налагодження тісних відносин з провладним демократичним товариством у різних сферах.

Невелика перевага демократичних сил, вперше в нашому суспільстві проголошена приналежність до демократичного табору всіх гілок центральної влади спричинятимуть не стільки реальний організований спротив, скільки точкові акції зі сторони тих, хто з різних причин не може вийти з опозиції. Найкращим рішенням влади було би запросити до різних структур, що мають здійснити реальні реформи, в тому числі до виконавчих органів різних рівнів, як грамотних представників непарламентських партій, так і ряд грамотних „пахарів”, що ситуативно працювали в минулій виконавчий владі. А це вкрай необхідно не тільки для стратегічних змін політикуму, але й до самого функціонування владних механізмів. Такі дії почалися, але не настільки системно, як хотілося би.

Отримавши можливість подивитися декілька телесюжетів із життя влад різних рівнів, ще раз упевнився в необхідності рішучих кадрових змін, реальних, а не декларованих. Рівень державців продовжує вражати з багатьох причин. Нічого дивного – серед них збереглися мастодонти, що в різні часи побували і керівниками партій, і віце-прем’єрами, але так і не спромоглися формулювати власні думки. Зате вони добре знають, як вирішувати свої справи. Їхній рівень ведення засідань, словесний туман, приниження в різних формах своїх колег та підлеглих замість постійної роботи та об’єктивного контролю, грамотність мови впливає й на молодих.

„Кращий” приклад – секретар міськради, що постійно замінює на засіданнях голову, котрий не хоче й не може вести засідання (ви зрозуміли, про кого мова). Давно помічено, як надзвичайно талановито молодий чоловік засвоїв казуїстично-бюрократичні методи ведення засідань. Навіть спокійний п. Кличко був у „захваті”, від недостатнього знання мови назвавши його несподіваним („Ви дуже наглий”...). Хоч пан Олесь мав би бути інтелігентом у третьому поколінні (і вчився деякий час в непоганій гімназії), але ж з приводу „чоловічого ляпаса” міністра своєму шефові (чи не правда, чудовий політико-юридичний термін?) величезну кампанію розвів навколо, як він каже, інциНденту. Настільки величезну, що викликав і хвилю гумору, порівняну тільки з „веселими яйцями”, і зворотні дії міністра щодо відновлення старих справ проти мера. Ну це, як завжди.

Зненацька знову безоплатна, газета мера хоче захистити киян від „міністерських аргументів”. Мені-то не страшно, бо я не перейшов дорогу і не бив у коліно. Себе ж мер хоче захистити не тільки за допомогою опозиції, що включила чомусь цей конфлікт у список подій, що заважають їй працювати, але й за допомогою декого з демократичної коаліції (не буду уточнювати) і навіть президента. Скоро вся країна буде втягнута в проблему „чоловічого ляпаса”. Найкоротше й найсерйозніше висловилась ЮВТ. Міністр буде працювати, і все. Перефразуючи п. Ткаченка, побилися не перші і не другі (навіть не четверті). Тому й резонанс, як би його не підгодовувати, буде падати. Але вже обидва на гачку у перших та других.
Проблема позастатутних відносин існує й досі в нашому „страшенно духовному” (як сказала колись депутатка) суспільстві. Ми досі ближче все-таки до азійских зразків, а не до європейських. Згадаймо південнокорейські інциденти, думські бійки за участю Жиріка, штовханину в нашій Раді, „винос” дверей в різних радах, ЦВК тощо. Пам’ятаєте „геракла” Шуфрича, а також майбутнього нашого президента в інцидентах у ЦВК (звідти й їхня взаємна „любов”). Пам’ятаєте організовані владою побиття „звичайних” людей? Це вам не ляпас... А от надалі народна контрреволюція була навдивовижу коректною.

Депутати, особливо від комуністів, а потім від ПР (переважно з відомих областей) нещодавно вважали розборки за допомогою кінцівок своїм невід’ємним правом. Дуже багато говорили про „подвиги” п. Януковича „без свідків”, про які ще взнаємо. Я вже не кажу про невмотивовані розноси підлеглих, компартійне „тикання”, що залишилося і у нашого президента. До речі, й відомий банкір у свій час часто знаходив „іменинника” у своєму банку,- щоби не побити, а просто звільнити. Такий був метод керівництва. Тому в нашому середовищі, в тому числі й політичному, розмови про відставки є просто смішними.

Коректність має бути автоматичною, до чого, звісно, далеко. Ні імідж борця за справедливість та власне емблема „самооборони”, ані образа не є причиною для ляпасів. Не розраховував же п. Луценко на подальшу дуель за правилами. Краще було би більш системно сконцентруватися на тому, як змінити ситуацію в місті, країні. Але це набагато важче.

Ефект ляпасу буде простим. Всі будуть працювати, ніхто нікуди не сяде. А от ІНет-гра та інший фольклор понизить рейтинг саме мера, якщо він не придумає щось дійсно чоловіче. Не тільки за нашими мірками.

Отож, бережіть себе й колег!