Юрій День: Неювілейне

Дорогі друзі!

Останні, поки що п’ятдесяті мої нотатки (не хочу вважати це ювілеєм), як і попередні, є відгуком на події або їх відсутність. Це є прохання до колег бути уважними та дієвими. Начебто й критики цих нотаток не було, і не було з ким посперечатися.
Отже, сьогодні п. Мартинюк зафіксував 151 заяву, і Рада має формальні підстави самоліквідуватися, як пропонувала ЛДПУ ще 30 березня, тобто до першого указу президента.

Депутати полюбляли прапорці, значки. Досі, користуючись терміном ведучого популярної програми, деякі „красиві" (що сперечаються з розумними), носять значки неіснуючої країни. Прапорці у всіх - у кожного від своєї фракції. Лише Андрій Шевченко мав державний прапорець, який виніс із зали. Шкодує за втраченим часом. Звичайно, Пруста він читав. Він ще молодий, а що казати мені? В протилежність йому, відпрацьовує до кінця п. Лавринович, відшукує нові „гачки", щоби подовжити термін скомпрометованого органу.

Всі ми, хто прокричав і хто діяв, домоглися визнання важливих речей.
По-перше, не треба нас дурить.
По-друге, певні демократичні потуги нині є не тільки у деяких позапарламентських партій, але й у президента та парламентської опозиції.
По-третє. Доведена недолугість кучмівсько-морозовської конституції, про що казали ми ще в 2005 році. Причому її довів президент мирним шляхом, а опозиція подолала загрозу втрати недоторканості. Хай спробують коаліціянти зробити те, що вчора озвучив п. Кисельов,- „посадовити" ЮВТ та інших. Країна знову отримає героїв, а регіони недорахуються голосів. Вже ніколи у них не буде такого успіху, як у 2006 році, на хвилі попередніх президентських виборів.
Різного роду спекуляції щодо правового поля мають закінчитися. "Дух Конституції", з якого наполегливо знущалися весь час батьки останньої псевдореформи, елементарно відторгнув їхній принцип начебто буквального розуміння закону й процедури, сказала п. Погорелова. Додати тут нема чого.
Ще може статися „сенсація", коли справа зрадників з ПППУ розглядатиметься в Київському апеляційному суді. Але все це нічого не дасть, бо якщо не вистачить, „гачків", то своє слово все-таки скаже народ.

Тих, хто порушує Конституцію, варто було б спалювати на багатті або хоча б зображення порушників. Таку язичницьку „ідею" висловив п. Табачник у ході засідання Організаційного комітету з підготовки святкування 11-й річниці Конституції. Розумію недоречність помпезних святкувань, але ці слова остаточно висвітлюють принципові нахабство та некоректність виконавчої влади, яка зобов’язана хоча би зовні поважати главу держави, бо слова Табачника відносилися саме та виключно до президента. Звідси й нігілізм, і вседозволеність влади. Відповідаючи на питання про те, чиє опудало, на його думку, варто було б спалити на День Конституції, Табачник сказав: "Того, хто тупцює вже кілька місяців по Конституції. Персонально. Найстрашніше, коли гарант Конституції перетворюється в руйнівника Конституції". А хто порушував все, що можна, до того?

Після констатації про сили минулого та майбутнього, яку ми зробили ще під час висування свого кандидата в президенти, а зараз в дещо іншому контексті озвучив діючий президент, п. Герман очікує від п. Ющенко список людей, яких "у державі, у коаліції називати демократом". Все ж демократичний потенціал опозиції виріс за останній рік, бо боролися із явними антидемократами, що використовують державу як свою вітчину. От і п. Балога заявляє, що коаліція і уряд перетворили державні закупівлі на "грандозну лобістсько-корупційну комбінацію".

Я раніше наголошував, що парламентіади в нинішньому вигляді могло і не бути, і треба було починати не з ВРУ. Спочатку узгоджена універсалом політика була зревізована урядом, і почалося відверте протистояння виконавчої влади та гаранта Рес Публіки. А парламент вже після того мав бути використаний як фальшивий інструмент. Аналіз дасть історія, але я би порадив нашим авторам, що нині нас не балують (п.п. Климчуку, Козловському, Лубкіну, Гольденбергу, Яковлєву (а п. Гольденберг узагалі забув, що він відкрив рубрику „Ліберальний оглядач"), не ховатися від цієї теми, якщо навіть „сорока", що стала очевидно консервативною (зумисно, чи незумисно, вже не має значення) вкупі з величезною кількістю проурядових сайтів, намагається займатися нею на „науковому" рівні.
От п. Губін на „сороці" (якого я колись безуспішно спробував знайти з метою обміну думками, але тепер у цьому немає потреби) намагається вирахувати міру легітимності тих чи інших дій президента аж через „ювілей" Жозефа де Местра. Типовий консерватор, він називав Французьку революцію "сатанинською", але цікаво, що він прийшов до поняття, що пізніше було назване легітимністю. І надалі, „Режим Карла Х, спробувавши механічно відновити "Старий порядок", був замінений іншим, котрий не ставив під сумніви реалії і цінності своєї країни". От і добре, п. Януковичу не відродити і не погіршити ще більше систему п. Кучми.
Але потім йде крутий вольт. „.... якщо влада на величезній частині країни обрана гнітючою меншістю населення, і вона демонструє своє цілковите презирство до цінностей, традиційних на цій території, як Віктор Ющенко? Та й "третій тур" президентських виборів не передбачений донині жодним законом країни. Якщо дотепер сидять на своїх місцях ті, що отримали цілковиту недовіру регіонів,- губернатори Аваков і Силенков....можна з усією відповідальністю говорити про нелегітимність "помаранчевих" для десяти регіонів сходу і півдня України". От де собака порилася, сказав би п. Горбачов. І далі розумному достатньо. Гнітючий провінціалізм, войовнича обмеженість, зарозумілість, ненависть до „помаранчевих", нерозуміння сучасних подій, понять волевиявлення, легітимації та легітимізації, притягання „за вуха" тіней правників минулого не дають змоги надалі вивчати опуси цього громадянина. Які ж такі цінності ви пропонуєте, і чи пропонуєте всій країні? Євразійство, оновлений союз? А якщо інша велика сила „нелегітимна", за поняттям п. Губіна, у 17 регіонах? Може для деяких це територія. Але ні столиця, ні всі сторони країни - це не територія. Це міста і села, це наші люди, наші громадяни, жителі країни, а не „користувачі" (як називає москвичів п. Лужков). І цінності у них практично однакові.
В усіх останніх спорах, як не дивно, мені згадується документ, який мав консолідувати політикум, і який одразу не був сприйнятий багатьма. Після подій 2004-2007 років він був вимушений. Для одних- керівництво до дій, для інших- папірець. Він майже повторював програму ЛДПУ (як влучно сказав п. Климчук). Це Універсал 2007 року - документ, який, незважаючи, навіть, на його невиконання та відкликання підписів, став, так би мовити, першим кроком до „узгодження цінностей" (що й так були конституйовані!), а відтак до творення сучасної політичної нації. Другим кроком стала домовленість трьох керівників країни щодо проведення позачергових виборів, хоча тільки один підписант це зрозумів достеменно. Тепер на часі вибори, формування влади, прийняття законів та їх обов’язкове для всіх без виключень виконання.

Повернімося до недоторканості. П. Кириленко сказав, що депутати фракції „Наша Україна" добровільно склали свої повноваження і тім самим відмовилися від депутатської недоторканості. Ідея скасування депутатської недоторканості спрацювала на кучмівському референдумі 2000 року, жорстко розкритикованому, в тому числі ЛДПУ, однак результати його не імплементовані - проект ухвали ВРУ двічі не одержував 300 голосів. Тоді це була провокація президента. Потім ситуація змінилася, і у ході виборчої кампанії 2006 року з такою пропозицією виступив БЮТ. Реалізація ідеї, підтриманої нині президентом та опозицією, означає повне або часткове скасування ст. 80 Конституції, у першому пункті якої записано: "Народним депутатам гарантується депутатська недоторканість". Ця стаття Конституції знімає з народних депутатів юридичну відповідальність за результати голосування або висловлення в парламенті і встановлює особливий порядок залучення їх до кримінальної відповідальності. Кримінальна справа проти народного депутата може бути порушено тільки Генеральною прокуратурою за згодою як мінімум 226 парламентаріїв. За останні 16 років були позбавлені недоторканості п'ять депутатів. Після міліцейської провокації у листопаді 1990 року позбавився недоторканості п. Хмара. Через чотири роки депутати дали згоду на відкриття справи проти п. Звягільского. У лютому 1999-го Рада проголосувала за зняття недоторканості з п. Лазаренка. В 2000 році парламент позбавив недоторканості п.п. Агафонова та Жердицкого. Інститут депутатської недоторканості практикується майже у всіх країнах світу, хоча в кожнім випадку є свої особливості. У ряді країн депутати захищені від арешту і карного переслідування лише на час парламентської сесії (Бельгія, США, Ірландія, Норвегія, Філіппіни). Існують країни, у яких депутатська недоторканість поширюється на термін сесії плюс 40 днів перед її початком і по її закінченні (Австралія, Великобританія, Індія, Канада), іноді - на весь термін дії мандата (Бразилія, Єгипет, Німеччина, Іспанія, Італія, Мексика, Шрі-Ланка, Російська Федерація, Україна). У більшості країн можливість карного переслідування депутата, його огляд, обшук або будь-які обмеження особистої волі можливі тільки із санкції відповідної палати парламенту. Існують також держави, у яких рішення про позбавлення недоторканості приймає керівництво парламенту або його окремі органи. У деяких країнах у виді виключення депутат може бути затриманий, якщо буде захоплений на місці здійснення злочину.
Мені видається, що у новому парламенті за повне зняття недоторканості буде голосувати БЮТ, як і за безумовне виконання конституційної норми про голосування своєю карткою, але перше може й не пройти. Я особисто думаю, що певний захист депутата від політичного переслідування має бути, але імунітет повинен розповсюджуватися на цивілізовані дії, а не вседозволеність у рукопашних конфліктах. Можливо, депутат і зможе пройти за своїм посвідченням до тої чи іншої державної установи, але повинен адекватно поводитись і не вовтузити там людей. Кожен із них має знати, що люди мають право на адекватні відповіді щодо їхніх персон. Обмеження недоторканості буде сприяти самовихованню депутатів.

Нарешті, здається, проблема АнтиНАТО поступово уходить на маргінес. П. Гриценко на засіданні комісії Україна-НАТО, що пройшло в рамках засідання міністрів оборони країн-членів НАТО, похвалив Кабмін: "Вони змогли проштовхнути через парламент закон, що дозволяє взяти участь у стратегічних перевезеннях в інтересах НАТО. Цього не було досягнуто за два роки правління „помаранчевої" коаліції (малося на увазі, скоріше за все, що не вдавалося провести через парламент елементарні рішення, аж поки п. Янукович не очолив уряд - Ю.Д.). Наша участь в операціях на Середземному морі також стало результатом рішень діючого уряду. Вони вчасно виділяють гроші, фінансують проекти в Косово, Іраку і приймають ефективні рішення".

Також п. Гриценко довів, що й полеміка навколо ПРО має пропагандистський характер. "Я поклав на стіл генералові Оберінгу три питання. Якщо американська сторона побачить, що хтось запустив ракету і вона загрожує Україні і Росії, чи готові США попередити уряду обох країн. Відповідь була „так". Друге питання - чи дозволить американська сторона проводити звичайні процедури перевірки встановлених у Європі елементів ПРО. Відповідь також була „так". І третє питання - чи зможуть українські і російські офіцери стати частиною постійної команди за спостереженням за радарами? І тут відповідь була „так".

Не випадково витриманий і точний в оцінках і прогнозах п. Бжезінський стверджує, що нині Україна тягне Росію в Європу, а Росія намагається йти в Євразію (без Європи?). Заяви п. Путіна про євразійську організацію торгівлі це підтверджують.

Дорогі ліберали, бережіть себе.