Олена Маркосян: Убити дракона по-українськи

Виборча кампанія неминуча, навіть якщо вона відбудеться в 2011 році. Але нинішній конфлікт оголяє проблеми, які легко бачити, розуміти і класифікувати. Сьогодні, коли БЮТ веде активну інформаційну кампанію, знов з'явилися публікації по темі принципових відмінностей між Януковічем і Тимошенко. Давайте розберемося, в чому ж різниця.

Тимошенко

Основним аргументом прихильників Тимошенко є її непримиренна боротьба з олігархами. На думку групи підтримки лідера БЮТ, вона (цитую) «... викручувала руки олігархам і в цьому досягла успіху...». Я не знаю, кому Тимошенко скрутила руки. Не бачила жодного постраждалого олігарха. Таких немає. Навіть у історії з Криворіжсталлю і Ахметов, і Пінчук просто віддали комбінат, не втративши при цьому ні копійки. Більш того, Ахметов купив собі такий же комбінат в Польщі і процвітає, тоді як уряд Тимошенко разом з Президентом не в змозі відзвітувати – куди ж поділися гроші від продажу цього підприємства. Але я хотіла б акцентувати увагу на другій стороні «викручування рук», яку шанувальники опозиції уперто не хочуть бачити.

По-перше, так зване «викручування» не є персональною візитною карткою Тимошенко. Це, перш за все, одна з форм економічної політики, яку вона зробила своїм брендом. Ця політика ЗАВЖДИ і на всіх етапах своєї реалізації звужувала можливості і умови для розвитку дрібного і середнього бізнесу. Ми всі заплатили за це «викручування» власними можливостями ставати багатими. Сьогодні у молоді таких можливостей практично немає, тому що Тимошенко і такі як вона боролися не з олігархами, не з тіньовою економікою і не з відсутністю правил чесної гри. Вони боролися проти конкретних персон, встаючи на сторону інших, але таких же.

По-друге, економічна політика Тимошенко завжди збільшувала бюджетне «корито» за рахунок зменшення капіталу, що концентрується в руках дрібного і середнього бізнесу. Не підприємства, що приватизовуються, і не власність, як така, є основним джерелом дерібана, а державний бюджет, що поповнюється щомиті. Не бідніє годівниця, на якій виростає політична значущість представників бізнесу у владі. Збільшення рівня економічної свободи суспільства прямопропорційно залежить від того, які сфери життєдіяльності і в якому обсязі фінансуються через консолідований бюджет, а які безпосередньо з кишені людини. І чим вище рівень свободи людини, тим більше ЙОГО особистий бюджет. От як виглядає різниця: або людина сама вибирає, де вчитися, де лікуватися, на чому їздити і що оплачувати з соціальних послуг, або це робить держава на свій розсуд, пристроюючи до загальної годівниці всіх і вся, - від міністерств до компаній любителів пива. Так от, за десять років перебування групи Тимошенко на політичному Олімпі країни рівень залежності суспільства від державної влади не скоротився ні на йоту. Навпаки, ця залежність придбала фундамент політичної доцільності.

По-третє, боротьба з олігархами, та ще тими аморальними методами подвійних стандартів, які завжди і у всьому використовує група Тимошенко, привели до того, що політикум України був приватизований двома групами багатих і дуже багатих людей. Суспільство у результаті виявилося "гарматним" м'ясом в їх непримиренній боротьбі за бюджетне корито.

По-четверте, політика не допускає персоніфікації системних проблем. Тимошенко найяскравіший приклад того, як за допомогою такої персоніфікації здійснюється підміна понять, а подвійні стандарти стають ідеологією.

Янукович

Янукович - це понятІя в чистому вигляді. Він - ватажок своєї «вовчої зграї». Як і всі вовки, така «зграя» завжди ефективніша в управлінні економікою, тому що жодна «хвора вівця» під їх тиском не моритиме болячками «стадо». Це - жорстока правда, яку потрібно розуміти. При «януковічах» економіка розвиватиметься краще, ефективніше і динамічно. Загостриться економічна конкуренція. Матеріальна база держави окріпне.

Різниця

Недолік «януковічей» - відсутність культури, духовності і нематеріальних цілей в діяльності. Вони не здатні сформулювати духовно значущі цінності нації і не здатні вести націю до них.
Тимошенко - це вершина подвійних стандартів у всьому - і в духовності, і в моралі, і в принципах. Вона яскравий представник - лідер «вовків в овечій шкурі». У групі, яку вона представляє, так само відсутня здатність формувати духовно-значущі цілі і технології їх досягнення. Вони відрізняються від вовків тим, що вже уміють говорити «про це», уміють розкривати «вовчу» природу і мотивацію в діях інших, ігноруючи власну аналогічну природу. У цьому і полягає суть їх подвійних стандартів. За здатність говорити вони «платять» нездатністю ефективно управляти.

Наш вибір

Наш вибір між понятІями і подвійними стандартами позитиву не має. Але він загострює протистояння «вовків», і «вовків в овечій шкурі». Був би Президент пастирем, обійшлися б без конфліктів. Але він, на жаль, навіть не вівця.
Вихід один - залишити їх один одному. Вони знищать один одного і вже починають це робити. Якщо Указ буде визнаний неконституційним, це все одно приведе нас до нових виборів. І ми їх пройдемо. Але для того, щоб цей вибір у нас реально з'явився, виборче законодавство потрібно змінити. Ці зміни повинні стати темою сьогоднішнього компромісу політиків, і переговори про це повинні вестися публічно. Тому що нові вибори по старому закону – це найлегший, простіший і швидкіший шлях до нової безвиході.

І поки ми просуватимемося до створення нового виборчого законодавства, опозиція повинна переосмислити свою місію, функцію, переглянути форми роботи і сферу додатку своїх зусиль. У війні «вовків» і «вовків в овечій шкурі» не може бути переможців. Якщо опозиція цього не зрозуміє і не вибере антивійськову стратегію своїх дій в політиці - вона не потрібна. Суспільство це зробить без неї, тому що воно сьогодні єдиний суб'єкт політики, який знаходиться в природній опозиції до влади як до інституту придушення свобод і обмеження розвитку творчого потенціалу людини.

А що ж Президент?

А Президент вірить, що останньою краплею для підписання Указу стала телефонна розмова з Олександром Морозом, через три години після якої, перший номер Президентського Вісника вже був віддрукований в повному об'ємі з текстом Указу на першій сторінці. Цікаво, а як би виглядав цей номер без Указу? Що там повинне було бути надруковано? Скільки потрібно часу, щоб переверстати цілий номер? Подвійні стандарти і брехня у вустах красивої жінки сприймаються із звичним захопленням. Але як бути тим, хто не захоплюється і не може комфортно відчувати себе в костюмі "отдурака", а не "откутюр"?

Президентами не народжуються. Ними стають. Сьогодні багато хто не хоче бачити Ющенка Президентом. Чекають нового, готового, красивого і без недоліків. А чи варто чекати? Ось в чому сьогодні питання. Думаю, що не варто. Потрібно вимагати від Президента стати Президентом. Щоб він працював не один раз в рік, а щодня. Дотримувався Закону. Не намагався на себе приміряти ні вовчу шкуру, ні овечу, а зрозумів нарешті, що перед ним постала першочергова стратегічна мета. І вона – не Україна, яку він поки що не здатний наполовину чути і розуміти, а він сам, як приклад пошуку порозуміння і витягання «сірчаної» пробки з власного вуха.

Якщо Президент цього не зрозуміє, то суспільство вирішить свої проблеми без нього. Ми все одно розвиватимемося. Не зупиниться промисловість, не зникне парламент, не розсіються самі собою наші проблеми як роса на сонці. Це в піснях вороги зникають самі по собі, а в житті найбільшим ворогом людини завжди була і буде вона сама. І щоб цей ворог зник, перемагати його потрібно щодня. Перемагати як дракона, розуміючи, що убити його раз і назавжди можливо, але тільки разом з собою...