Яків Гольденберг: Не рецензія на книгу

Звичайно, я читав практично всі тексти цієї збірки тоді, коли вони виголошувалися або вперше друкувалися. Іноді висловлював автору якісь зауваження, на кшталт того, що він не прорікав якихось конкретних рецептів, панацей на „злобу дня". Разом усі ці тексти об’єднані не тільки обкладинкою, але й думкою про єдність такого поняття, як культура, з усіма проявами людського життя, в тому числі політичного. Мені уявляється, що разом вони мають особливу силу.

Я інколи подивовувався, коли колеги по партії начебто поважали творчість та думки Володимира Климчука, що їх він висловлював на з’їздах і не тільки на них, але, на жаль, не використовували. Окрім усього, тут є ще властива деяким нашим досить успішним і в той же час достатньо грамотним особам упевненість, що вони без ніякої підготовки можуть створити унікальне „керівництво до дії", в тому числі програмні документи партії, без жодної опори на вже досягнутий світовий досвід. Згадую, один київський підприємець розповідав мені, що він написав книгу та має вже унікальну програму, і якщо партія прийме цю програму, він може стати головою партії. Будь-яку іншу участь у партії він для себе виключав. Жодних текстів, що мали би якесь відношення до лібералізму, він навіть не читав. Взагалі досить багато людей абсолютно впевнені (особливо амбітні особи, що вважають себе перспективними політиками та створюють нові партії з назвами, що повторюють назви відомих партій), що історія України починається саме з них.

Цю збірку бажано читати не „по діагоналі", а неспішно та вдумливо. Тексти дуже щільні та насичені. Коли читачеві може здатися, що якась думка дещо тривіальна, треба подивитися на дату публікації та знову прочитати речення. Деякі фрази та визначення В. Климчука вже достатньо відомі освіченій спільноті та ще будуть використовуватися, не завжди з посиланням. Наприклад, визначення „остаточно здичавілий соціалізм".

Володимир Климчук ще у тоталітарні часи в своїх виступах, інтерв’ю, дослідженнях не тільки демонстрував глибоке розуміння концептів, ідей, стилів творів літератури, філософії та політології, але скажу більше,- певне глибинне системне розуміння сутності людського поступу. Одночасно він примудрявся обходити багатоступінчасту цензуру, викладаючи власні інтерпретації, що по суті аж надто не відповідали канонам діамату.

В. Климчук- великий критичний розум нашого часу. Порівняти його можна досить умовно з П.Еренфестом, що відомий як критичний аналітик у зовсім іншій галузі- фізиці. Об’єктивно критичний погляд на явища - справа специфічного таланту та системного мислення, що не завжди сприяє особистій творчості, вірніше, творчій плодючості. В той же час, зовнішньо не змагаючись з відомими останніми енциклопедистами, він знає достатньо, щоби відчувати глобальні, „тектонічні" рухи сучасності.

Ще до формального проголошення Незалежності В.Климчук взяв рішучу участь в організації Ліберально-демократичної партії України та сім років був її головою. Він не зміг зробити її провідною в країні, та його наступники поки що цього теж не зробили.

Нині В.Климчук очолює незалежний Інститут лібералізму, одним із кращих доробків якого є його книга.

Хтось нещодавно обмовився, що бджолярів та проффесорів мають змінити історики та філософи. З одної сторони, запізно, бо повернення в 1991 рік може статися тільки в історичних екскурсах та мемуарах, з іншої сторони- зарано, тобто великий бізнес, що практично керує країною, тільки в міжнародному цивілізованому оточенні стане цивілізованим, тобто це буде не завтра. А тоді спробує стати цивілізованим і наш політикум. Але хтось має постійно доводити необхідність і невідпорність ліберальних змін та утвердження засад, прийнятих в цивілізованих суспільствах.